Болотов, Василь Васильович

Бо́лотов, Васи́ль Васи́льович (рос. Болотов, Василий Васильевич; 12.01.1854, с. Кравотинь, тепер Осташківського району Тверської області, Російська Федерація — 18.04.1900, м. Санкт-Петербург, тепер Російська Федерація; похований на Микільському цвинтарі Олександро-Невської лаври, м. Санкт-Петербург) — сходознавець, церковний історик, філолог, член-кореспондент Імператорської академії наук (з 1893), доктор церковної історії (з 1896).

Болотов, Василь Васильович (Болотов, Василий Васильевич)
Народження	12.01.1854
Місце народження	Кравотинь
Смерть	18.04.1900
Місце смерті	Санкт-Петербург
Місце поховання	Олександро-Невська лавра
Alma mater	Санкт-Петербурзька духовна академія
Напрями діяльності	церковна історія, сходознавство, мовознавство

Життєпис

Походив з родини священника. Василя виховувала матір (батько загинув ще до народження сина), сім’я жила у злиднях.

Мав виняткову пам'ять, з дитинства цікавився мовами. Відвідував місцеву синагогу, де опанував іврит.

Закінчив Осташківське духовне училище (1863–1869), Тверську духовну семінарію (1869–1875), церковно-історичне відділення Санкт-Петербурзької духовної академії (СПДА, 1875–1879). Захистив магістерську дисертацію «Вчення Орігена про Святу Трійцю». Відтоді й до кінця життя працював на кафедрі давньої церковної історії СПДА: на посадах доцента (з 1879), екстраординарного (з 1884) та ординарного (з 1896) професора. Володів класичними і низкою європейських мов (разом бл. 20-ти), знав коптську, сирійську, давньоефіопську (ґеез), вірменську, грузинську, арабську, перську тощо. 1896 за фундаментальні праці отримав учений ступінь доктора церковної історії (honoris causa).

У 1880-х — 1890-х як консультант і перекладач брав участь у підготовці російських експедицій до Ефіопії. 1898 — у місії приєднання сирійсько-халдейських несторіан до православ’я. Був членом комісії з перекладу богослужебних книг фінською мовою.

За переклад дипломатичного листування з геез і амхарської достроково отримав чин дійсного статського радника.

1900 делегований до складу комісії при Російському астрономічному товаристві (засн. 1891) для узгодження православного (юліанського) календаря із західноєвропейським.

Науковий спадок

Могила В. Болотова на цвинтарі Олександро-Невської лаври

У царині орієнталістики Болотов сповідував ідеал науково-об’єктивного історичного знання. У філософії історії, православному богослов’ї відкидав крайнощі як західників (див. Західництво), так і слов’янофілів, прагнув до виважених історичних узагальнень.

Коло зацікавлень Болотова-ученого виходило поза межі вивчення історії християнського Сходу та охоплювало різноманітні гуманітарні й природничі науки. Непересічні здібності лінгвіста, знання давніх культур, всебічна ерудиція дозволяли застосувати методи порівняльного мовознавства до першоджерел, а математичні знання — вирішувати складні питання хронології, метрології й географії у розвідках з церковної історії.

Праця «Вчення Орігена про Святу Трійцю» дотепер лишається вагомим дослідженням тринітарних поглядів Орігена. Не втратила свого значення і праця «З церковної історії Єгипту» — огляд текстів епохи Вселенських Соборів, які вчений переклав з коптської та ретельно прокоментував (зокрема, з питань хронології). Прагнув точно визначити дату смерті євангеліста Марка; довів єгипетське походження свята на честь архистратига Михайла (сягає торжеств, присвячених Осірісу).

Досліджував церковну історію ефіопських і сирійських народів, зокрема, уклав транскрипцію мови ґеез (що удоступнило переклади цією мовою Святого Письма). Залишив детальний аналіз розвитку монофізитського богослов’я (див. Монофізитство) в Єфіопії у 15–19 ст. У циклі нарисів «З історії Церкви сирійсько-перської», виклав історію розколів у несторіанській середньовічній Церкві, подав розвідку про початки християнства в Персії. Досліджував також історію Західної церкви, зокрема хронологію аріанських (див. Арій, Аріанство) дискусій у сер. 4 ст.

Брав активну участь у різного роду комісіях, зокрема, з питання об’єднання старокатоликів із православними. Результатом такої участі стала праця «До питання про Filioque», де Болотов окреслив одну з найпринциповіших розбіжностей між православним Сходом та католицьким і протестантським Заходом. Вказував, що західна концепція сходження Святого Духа і від Отця і від Сина (див. Філіокве) бере початок від вчення Аврелія Августина. Висловлював погляди, розбіжні з офіційною позицією російського православ’я. Вважав, що розділення церков спричинила передусім позиція папства, а не питання про філіокве, тому останнє не може бути перешкодою для діалогу між православними і католиками (такі погляди були неоднозначно сприйняті як у Російській імперії, так і за її межами).

Під час праці в комісії з реформи календаря представив кілька досліджень хронологічного і церковно-історичного характеру: про рік Різдва Христового, про перший день року, про александрійську пасхалію. Разом з тим рішуче виступив проти переходу Російської церкви з юліанського на григоріанський календар.

Після смерті вченого видано його лекції з давньої церковної історії, читані у СПДА. Містять обширний матеріал з історії богословської думки, як у донікейський період (гностицизм, монархіанство, орігенізм тощо), так і в епоху Вселенських Соборів (аріанство, христологічні дискусії 5–7 ст., іконоборство та ін.).

Визнання

Залишив по собі низку цінних наукових праць, які дотепер не втратили актуальності. Знаний фахівець з питань церковних розколів, течій і напрямів ранньохристиянської Церкви. У деяких царинах історії богословської думки був визнаний чи не єдиним авторитетом (як-от дискусії доби Вселенських Соборів).

Отримав наукові, церковні, державні нагороди, зокрема ордени Св. Станіслава 3-го і 2-го ступеня, Св. Анни 3-го і 2-го ступеня. До початку 20 ст. сформувалася т. з. «болотівська» церковно-історична школа, яка доклала вагомий внесок у розвиток догматичного богослов’я в Європі.

2014 на батьківщині вченого була встановлена меморіальна дошка.

Праці

Учение Оригена о Святой Троице. Санкт-Петербург : Типография Елеонского, 1879. 452 с.
Из церковной истории Египта. Санкт-Петербург : Типография Елеонского, 1884–1893.
Общая церковная история: Лекции. Санкт-Петербург : Типография Яздовского, 1886. 336 с.
Из истории Церкви Сиро-Персидской. Санкт-Петербург : Типография Лопухина, 1901. 197 с.
Лекции по истории древней Церкви : в 4 т. Санкт-Петербург : Типография Меркушева, 1907–1918.
К вопросу о Fіlioque. Санкт-Петербург : Типография Меркушева, 1914. 138 с.

Література

Августин (Никитин), архим. В. В. Болотов и немецкая церковно-историческая наука // История древней Церкви в научных трудах ХХ века. Санкт-Петербург : Государственный Эрмитаж, 2000. С. 27–33.
Андрианов И. Вклад профессора В. В. Болотова в изучение вопроса о filioque // История древней церкви в научных традициях ХХ века. Санкт-Петербург : Государственный Эрмитаж, 2000. С. 34–37.
Макаровский А. И. Василий Васильевич Болотов – православный учёный и человек: К 150-летию со дня рождения // Христианское чтение. 2004. № 23. С. 44–64.
Гайденко П. Історія давньоруської церковної організації: труднощі написання (кілька методологічних суджень) // Славістична збірка. 2020. Вип. 5. С. 36–52.
Русова И. Г. Профессор В. В. Болотов и католики // Христианское чтение. 2020. № 5. С. 53–64.

Автор ВУЕ

М. В. Луцюк

Покликання на цю статтю: Луцюк М. В. Болотов, Василь Васильович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Болотов, Василь Васильович (дата звернення: 11.05.2024).