Братське об'єднання парафій Української православної автокефальної церкви
Бра́тське об’є́днання пара́фій Украї́нської правосла́вної автокефа́льної це́ркви, БОПУПАЦ — одне з конфесійних утворень, що виникло внаслідок розколу Російської православної церкви (РПЦ) в 1920-ті. Діяло на Поділлі 1923–1925 під проводом єпископа Павла (Погорілка).
Виникло на хвилі невдоволення частини духовенства нетрадиційним чином єпископських хіротоній в Українській автокефальній православній церкві (УАПЦ), здійснених на Всеукраїнському православному церковному соборі 1921. Об’єднувало священників та мирян, які прагнули української автокефалії на канонічних началах та в межах компетенції Вселенського православ’я. Спиралося на канонічне підґрунтя постанов Собору єпископів Українського екзархату РПЦ (відбувся в м. Києві, 02–04.09.1922).
Зміст
Передумови
У 1920-ті активізувався наступ одержавленого атеїзму на релігію та послідовно втілювалася політика влади, спрямована на підкорення, контроль та дискредитацію всіх релігійних організацій з метою їхнього послаблення, ізоляції та (само)ліквідації. Серед форм антицерковної політики комуністичної влади на етапі формування тоталітарної однопартійної системи:
- інспірування розкольницької діяльності,
- насадження міжконфесійної ворожнечі,
- використання суперечностей між різними релігійними течіями,
- ситуативна підтримка одних конфесій та відверте гоніння на інші тощо.
Так, для послаблення позицій РПЦ більшовики не протидіяли (на початковому етапі) інституційному оформленню в 1921 Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). Однак активне поширення та зміцнення УАПЦ доволі швидко викликало занепокоєння органів радянської влади. Для розколу УАПЦ було застосовано ті ж методи створення релігійних організацій всередині неї, що й до РПЦ. Влада підтримала й поширення так званого «обновленського» руху (див. Обновленство), представленого в Україні організаціями «Жива церква» та Українська синодальна церква.
Функціонувала також «Діяльно-Христова церква» (опозиційна до УАПЦ).
На Поділлі органи Державного політичного управління (ДПУ) УСРР шляхом урахування політичних розбіжностей, канонічних суперечок, спекулювання на ідеї єднання православних взяли активну участь у фундуванні та підтримці Братського об’єднання парафій Української автокефальної православної церкви (БОПУПАЦ) та Церкви Живої (інша назва: УПАЦ Брацлавщини). Для організаційного оформлення БОПУПАЦ органи влади використали авторитет у світському та релігійному житті Поділля о. Павла Погорілка та його ідейні переконання.
Засади створення
Братське об’єднання парафій Української православної автокефальної церкви (БОПУПАЦ) виникло в березні 1923 на Поділлі шляхом відокремлення від обновленського Всеукраїнського вищого церковного управління (ВУВЦУ). За ім’ям очільника єпископа Павла (Погорілка) об’єднання отримало назву «погорілківщина». БОПУПАЦ проголошувало ідею незалежності національної церкви на чолі з канонічно висвяченими єпископами-українцями.
Витоки БОПУПАЦ пов’язані з Собором єпископів Українського екзархату РПЦ (02–04.09.1922): при створенні ідеологічні засади об’єднання ґрунтовано на основних пунктах ідеологічної платформи Собору єпископів:
- соборноправність (участь в усіх органах церковнорозпорядчого управління разом з єпископами — кліру та мирян);
- автокефалія («Автокефалія Помісної Української Церкви… [яка] повинна бути авторизована Помісним Всеукраїнським Собором»);
- українізація («надання місцевому національному елементу в Українській Автокефальній Церкві належного йому становища, з повною повагою прав інших національностей»).
Особливого значення надавалося канонічній висвяті єпископату. Нарівні з чернечим єпископатом вводився білий (див. Біле духовенство), але неодружений. Зберігалися монастирі та чернецтво тощо.
Водночас ідеологічно БОПУПАЦ відмежувалося від усіх існуючих релігійних течій та угруповань.
Досить часто в історіографії БОПУПАЦ неправомірно ототожнюють із «Собором Єпископів України», або «Соборно-єпископською церквою».
Інституалізація
У жовтні 1923 в с. Косаківка Вінницької округи (тепер Вінницького району Вінницької області) відбувся окружний з’їзд БОПУПАЦ, на якому ухвалено Статут, обрано окружне та єпархіальне управління, накреслено основні завдання (розширення кількості парафій; протидія російському єпископату; створення міцного осередку в м. Вінниці; зміцнення парафій в губернському масштабі; захоплення Вінницького Казанського собору тощо). Було ухвалено рішення провести губернський з’їзд об’єднання для організаційного закріплення церковного союзу, поширення впливу та утвердження авторитету БОПУПАЦ та його керівника (о. Павла Погорілка).
Дозвіл на проведення з’їзду було надано губернським адміністративним відділом НКВС (губадмінвідділом) від 21.03.1924. Влада мала намір на губернському з’їзді БОПУПАЦ схилити членів об’єднання до прийняття обновленської платформи та використати форум як підготовку для запланованого Всеукраїнського Православного Собору [скликався в м. Харкові Священним Синодом під проводом митрополита Пимена (Ізвєкова)].
Губернський з’їзд БОПУПАЦ відбувся 19–20.06.1924 у с. Малі Хутори під м. Вінницею (тепер у складі міста). Першого дня були присутні 97 делегатів, другого — 104 (з них: 1 єпископ, 52 священника, 2 диякони, 4 дяки, 45 мирян). За конфесійним заангажуванням більшість делегатів були представниками інших течій (передусім — тихонівців). Робота з’їзду не дала плідних результатів. Причини: неналежна підготовка та слабка організація з’їзду (мандатна комісія навіть не змогла надати чіткої відповіді про кількість парафій, конфесійну належність, представництво делегатів від районних та окружних об’єднань тощо), розпорошеність конфесійного представництва, низька репрезентативність власне членів БОПУПАЦ на самому з’їзді, невипрацюваність ухвальних документів тощо. Більшість дискусій на з’їзді зводилися винятково до того, чи «священики мають право одружуватись по кілька разів та чи єпископи мають бути монахами чи ні?». Єпископ Павло (Погорілко) усіляко намагався підкреслити відмежування від «Живої церкви» та заохочував єднання навколо БОПУПАЦ. За зверненням частини організаторів (заява про відсутність належного представництва БОПУПАЦ та відповідну незаконність з’їзду) 20.06.1924. представники влади, присутні на з’їзді, прийняли рішення про його закриття.
Попри організаційну слабкість, оприсутнену на з’їзді, радянська влада вирішила продовжити підтримку БОПУПАЦ особливо в районах поширення УАПЦ (таємна інструкція губадмінвідділу від 23.06.1924) задля поглиблення розколу церкви.
Ставлення органів влади
Радянські органи влади характеризували БОПУПАЦ як фракційну групу «Живої церкви», що здійснює богослужіння українською мовою. Об’єднання отримало при створенні підтримку від органів влади, яка прагнула використати це конфесійне утворення для розпалювання міжконфесійних чвар, зокрема — для протидії УАПЦ. У ставленні органів влади УСРР до цієї конфесії окреслюють два періоди:
- 1923 — червень 1924 (підтримка БОПУПАЦ як фракційної групи «Живої церкви»; сподівання до навернення БОПУПАЦ до обновленства);
- червень 1924 — червень 1925 [подальша підтримка подільського угруповання з метою поглиблення розколу та руйнації РПЦ і її екзархату в Україні на чолі з митрополитом Михаїлом (Єрмаковим) та протистояння УАПЦ на чолі з митрополитом Василем (Липківським)].
Поширення
Найбільшого поширення набуло серед сільського духовенства та віруючого селянства Подільської губернії (практично всі парафії знаходилися у сільській місцевості). Кількість парафій БОПУПАЦ не була сталою. Це пов’язано з посиленням/послабленням позицій конфесії у регіоні; проведенням перереєстрації релігійних громад (1924) й остаточним визначенням їхньої орієнтації; удосконаленням статистичного обліку адміністративних органів НКВС тощо. Найпотужнішою залишалась екзархістська слов’янська церква (РПЦ, «тихонівці»), друге місце за популярністю посіла УАПЦ (автокефалісти, «липківці»).
На початковому етапі існування на середину 1923 у Подільській губернії нараховували від 70 до 83 парафій; станом на січень 1924 — 23 парафії, на грудень 1924 — 49 парафій. Поступово кількість релігійних громад і їхній вплив у суспільстві помітно зменшувалися. На червень 1925 БОПУПАЦ фактично розпалося, а його керівник долучився до Лубенського собору єпископів (червень, 1925).
Джерела
- Липківський В., митр. Відродження церкви в Україні. 1917–1930. Торонто : Українське видавництво «Добра книжка», 1959. 335 с.
- Панасюк М. Документи Державного архіву Вінницької області про міжконфесійну боротьбу на Поділлі (1920-ті роки) // Світ Кліо. 2021. № 4 (3–4). С. 50–58.
Література
- Зінченко А. Благовістя національного духу. Українська церква на Поділлі в першій третині ХХ ст. Київ : Освіта, 1993. 256 с.
- Галамай О. Православ’я на Поділлі у 20-х рр. ХХ ст. // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені М. Коцюбинського. Серія: Історія. 2002. Вип. 4. С. 94–98.
- Ігнатуша О. Інституційний розкол православної церкви в Україні: генеза і характер (ХІХ ст. — 30-ті рр. ХХ ст.). Запоріжжя : Поліграф, 2004. 438 с.
- Киридон А. «Щоб вороги топили один одного…». Про причини церковних розколів у Радянській Україні 1920-х років // Людина і світ. 2004. № 6. С. 23–30.
- Пащенко В., Киридон А. Більшовицька церква і православна церква в Україні (1917–1930-ті роки). Полтава : АСМІ, 2004. 335 с.
- Галамай О. Українське обновленство на Поділлі // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені М. Коцюбинського. Серія: Історія. 2005. Вип. 9. С. 291–295.
- Киридон А. Час випробувань: Держава, церква і суспільство в радянській Україні 1917–1930-х років. Тернопіль : Підручники і посібники, 2005. 384 с.
- Тригуб О. Розгром української церковної опозиції в Російській православній церкві (1922–1939 рр.). Миколаїв : ТОВ «Фірма «Іліон», 2009. 312 с.
- Тригуб О. Розкол Російської православної церкви в Україні (1922–1939 рр.): між Державним політичним управлінням та реформацією. Миколаїв : Чорноморський національний університет імені Петра Могили, 2009. 300 с.
- Степанчук Ю., Корновенко С., Федьков О. Православна церква на Поділлі у 1920–30-ті роки: сучасна українська історіографія // Старожитності Лукомор’я. 2022. № 5. С. 60–70.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Киридон А. М. Братське об'єднання парафій Української православної автокефальної церкви // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Братське об'єднання парафій Української православної автокефальної церкви (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.02.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
