Біглопопівці
Біглопопі́вці, збіглопопівці, попівці — послідовники течії старообрядників (кін. 17 ст.), які через відсутність власного єпископату приймали священників-утікачів із панівної Московської церкви (зазвичай через повторне миропомазання). З 19 ст. назва закріпилася за частиною старообрядників, які не визнали Білокриницьку ієрархію та продовжили приймати збігле духовенство.
Історична довідка
Біглопопівство стало наслідком глибокого церковного розколу, що трапився як реакція на богослужбові нововведення патріарха Никона. Церковні реформи призвели до рішучої опозиції з боку старообрядництва, яке прагнуло зберегти традиційні релігійні практики.
Невдовзі після розколу серед старовірів увиразнилися розбіжності з питання «правдивого священства». Наприкінці 17 ст. сформувалися дві основні течії: 1) безпопівців, які радикально відмовилися від церковної ієрархії, вважаючи, що справжнє священство зникло, настали часи царювання Антихриста; 2) попівців (біглопопівців), які визнавали роль священників для здійснення таїнств, зберігали інститут священства й заохочували духовенство переходити до старообрядників з лав державної церкви. Початково безпопівські й попівські громади співіснували поряд і часом спільнодіяли, попри внутрішні незгоди, у спротиві світській і церковній владі.
На ранньому етапі основу старообрядницької ієрархії біглопопівців становили клірики, висвячені до реформ Никона, які рішуче не прийняли нововведень, або ж прийняли їх вимушено, згодом розкаялися і збігли (звідси й назва) до старообрядників. Чимало з них стали засновниками важливих осідків біглопопівців, що найчастіше виникали у віддалених від столиці регіонах Російської імперії, у прикордонні або сусідніх державах.
Біглопопівство не мало централізованого управління й було неоднорідним за складом. Історично в його межах виникали численні згоди (толки), що відрізнялися переважно особливостями релігійних практик (богослужіння, миропомазання тощо), вимогами до нових священників. Серед них: аввакумівці (за ім’ям засновника Аввакума Петрова), єпіфанівці (за ім’ям єпископа Єпіфанія), дияконівці (від священного чину диякона Олександра), онуфріївці, софонтіївці, а також вітківська, перемазанська, часовенна, лужковська та інші згоди. Старообрядниками, що потерпали від гонінь російської церковної та світської влади, було засновано кілька провідних центрів: слобода на острові Вітка, а згодом однойменне місто (у 1680-х, тепер Гомельської області, Білорусь), що на той час входило до складу Речі Посполитої; Керженські скити (у лісах басейну р. Керженець, тепер РФ); на Рогозькому кладовищі (побл. м. Москви, з 18 ст.); а також на Кубані, Північному Кавказі, Заураллі та ін. На теренах України осідки старообрядників відомі у Стародубщині, Поділлі, Бессарабії, Криму, Слобожанщині та Буковині. У 18 ст. старообрядники оселилися на землях Київщини.
Інститут священства
Коли на боці старообрядників не залишилося жодного єпископа, котрий міг би висвячувати нових священників, була введена практика прийняття і перевисвяти духовенства, збіглого з панівної церковної структури.
З часом особу кожного такого клірика піддавали ретельній перевірці, зокрема вивіряли його біографічні дані, законність хіротонії, відсутність заборони у служінні від єпархіального архієрея тощо. Опісля священника доправляли в один із центрів біглоповіства для «виправи», зречення «никонівських єресей». В залежності від обставин утікача приймали в сущому стані або через другий чин помазання (напр., дияконівці приймали священників без повторного миропомазання), іноді й перехрещення (зануренням, оскільки практику хрещення обливанням відкидали).
Деякі священники, що добровільно залишали свою парафію і переходили в старообрядництво, мали з того і матеріальний зиск.
Через нестачу священства біглопопівці часом роками чекали на здійснення таїнств (хрещення, вінчання). Коли у місцину нарешті прибував «істинний» священник — таїнства здійснювали масово, повідомляли про це мешканцям навколишніх поселень.
Після заснування Білокриницької ієрархії (1840-ві) кількість збіглого священства різко скоротилася. Це посприяло щобільшому переходу старообрядників у Білокриницьку ієрархію. Від середини 19 ст. термін «біглопопівці» вживають на позначення меншої частини старообрядників, які не визнали митрополита Амвросія Білокриницького і висвячене ним духовенство та продовжували приймати священників-утікачів.
1923 завдяки зусиллям Саратовського архієпископа Миколи (Позднєва; 1853–1934), який перейшов до старообрядництва із обновленського руху, біглопопівцям вдалося заснувати єпископат. З цим пов’язують формування т. з. Новозибківської ієрархії, відомої тепер як Російська давньоправославна (древлєправославна) церква.
Додатково
На відміну від Росії старообрядники в Україні користувалися значною свободою, яку зберегли й після приєднання Правобережної України до Російської імперії (1793). Понад те, старовірам вдалося створити в Україні доволі значні економічні осередки: так, у середині 19 ст. на території Стародубщини (Чернігівщина) існувало понад 80 підприємств різного профілю, які належали старообрядникам. На початок 20 ст. на теренах України сукупно діяло близько 40 старообрядницьких монастирів і скитів (на Вінниччині, Черкащині, Одещині, Закарпатті тощо). Станом на 01.01.2020, за офіційними даними, в Україні діяло 76 зареєстрованих старообрядницьких релігійних організацій, з них: 57 у складі Російської православної старообрядницької церкви (Білокриницька згода), 5 — Російської древлєправославної церкви (Новозибківська згода).
Література
- Бабинський А. Старообрядництво // Релігійно-інформаційна служба України. 2009. URL: https://risu.ua/staroobryadnictvo_n33576
- Савостьянова О. П. Беглопоповская община села Коломенского (конец ХVІІІ–ХХ вв.) / Под ред. С. В. Таранца. Киев : Археодоксия, 2010. 292 с.
- Таранець С. В. Старообрядці-біглопопівці: становлення та еволюція // Проблеми історії України XIX — початку XX ст. 2011. Вип. 19. С. 380–393. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Piu19-20_2011_19_26
- Біглопопівці // Українська релігієзнавча енциклопедія. 2015. URL: https://ure-online.info/encyclopedia/biglopopivtsi/
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Біглопопівці // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Біглопопівці (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 03.08.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
