Білиловський, Кесар Олександрович
Білило́вський, Ке́сар Олекса́ндрович (псевдонім — Цезар Білило, Цезарко, Іван Кадило, Ц.Б., Ольгин та ін; 04.03.1859, с. Стополівка, тепер с. Вознесенське Золотоніського району Черкаської області, Україна — 28.05.1938, м. Сімферополь, тепер АР Крим, Україна) — письменник, перекладач, видавець, громадсько-культурний діяч, лікар, доктор медицини (1883). Писав українською та російською мовами.
|
Білиловський, Кесар Олександрович | |
|---|---|
| Псевдоніми | Цезар Білило, Цезарко, Іван Кадило, Ц.Б., Ольгин |
| Народження | 04.03.1859 |
| Місце народження | Вознесенське |
| Смерть | 28.05.1938 |
| Місце смерті | Сімферополь |
| Напрями діяльності | література, переклад, медицина, громадсько-культурна активність |
Життєпис
Батько був сільським фельдшером. Вищу освіту Білиловський здобував у різних закладах освіти: 1875 вступив на медичний факультет Дерптського університету (Естонія); через кілька місяців переїхав до м. Лейпцига (Німеччина) та продовжив навчання у Лейпцизькому університеті; пізніше вивчав медичну справу у Віденському університеті; завершив навчання медицини (1883) в Єнському університеті (тепер Єнський університет Фрідріха Шиллера). Там захистив дисертацію на звання доктора медицини й хірургії, здобув право на медичну практику. Повернувся до України. Володів кількома іноземними мовами.
1883–1885 працював лікарем та очолював адміністративно-медичні посади у м. Полтаві. 1885–1891 через «політичну неблагонадійність» був призначений лікарем у м. Петропавловськ (тепер Казахстан). Окрім лікарської справи проявив себе як публіцист, декоратор і режисер у аматорських гуртках.
1891–1892 працював лікарем у м. Москві (тепер Російська Федерація), кілька місяців 1892 працював завідувачем холерного лазарету в м. Омську (тепер Російська Федерація).
1892–1898 жив у м. Санкт-Петербурзі (тепер Російська Федерація), працював у медичному департаменті. Вів активну культурно-просвітницьку діяльність, був одним із фундаторів «Товариства імені Шевченка в Петербурзі». Через культурницьку активність, яка привернула увагу влади, 1898 був відправлений в Курляндську губернію до м. Мітави (тепер м. Єлгава, Латвія), де до 1905 працював помічником лікаря-інспектора, а у вільний час — режисером аматорського театру.
1905 заарештований за активну участь в антиурядових маніфестаціях. 1906–1910 направлений на роботу в м. Петрозаводськ (тепер Республіка Карелія у складі Російської Федерації).
1910 направлений на боротьбу з епідемією холери в Таврійську губернію лікарем-інспектором: до 1913 працював у м. Сімферополі, 1913–1918 у м. Феодосії (під час Першої світової війни був головним лікарем військового госпіталю). Після закінчення війни Білиловський працював у відділі охорони здоров’я Кримського ревкому, згодом старшим інспектором Народного комісаріату робітничо-селянської інспекції, співпрацював з газетою «Червоний Крим» 1925–1932, обслуговував персонал радянських представництв у м. Решті у Персії (тепер Іран).
Від 1932 жив у м. Сімферополі.
Діяльність
Активний учасник українських молодіжних і громадських рухів. Навчаючись у м. Відні, входив до академічного студентського товариства «Січ». Під час перебування в м. Санкт-Петербурзі виступав ініціатором і організатором заходів, що пропагували українське слово і українську пісню, спілкувався з М. Старицьким, І. Нечуєм-Левицьким, І. Пулюєм, І. Франком, Д. Яворницьким, Я. Щоголевим, В. Білозерським, В. Самійленком, В. Короленком, І. Анненським, А. Майковим, М. Михайловським, С. Єфремовим, Ф. Боденштедтом (1819–1892; Німеччина), О. Пипіним та іншими.
Власну літературну діяльність розпочав 1876. Перший друкований твір — переклад вірша Т. Шевченка «Нащо мені чорні брови» німецькою мовою (1876). Друкувався в галицьких часописах «Нива», «Наука», «Світ», «Зоря», «Труд», у збірниках та альманахах. Підготував розділ про українську драматургію до праці у 18-ти томах «Історія всесвітньої літератури» («Storia universale della letteratura») за редакцією А. де Губернатіса (1882, т. 1). Видав два випуски альманаху «Складка» (1896, 1897), ще один підготовлений не вийшов друком.
1909–1910 редагував неофіційну частину «Олонецких губернських ведомостей» (м. Петрозаводськ).
У поетичній творчості Білиловського домінують патріотично-ностальгійні мотиви («З Альпів», «Сиротина», «Собака», «Праведник»), акварельно-пейзажна лірика («Вечір», «Тиха ніч»), інтимно-любовні поезії («Північна пісенька», 1881; «Дайте-бо жить!», 1887 та ін.), окремі з яких покладено на музику М. Леонтовичем («В чарах кохання», «Моя пісня»). Помітне місце відведено темі України («Переселенці», «У батьківському краї»). У літературній спадщині Білиловського є кілька ліро-епічних творів, сатиричних поем «Клим Ганеба» (1893), «Халепа, або Генерал Став-Ставиця» (1920). Окремої уваги заслуговує поетичний цикл «Ольга», присвячений дружині; цикл поділено на дві частини: «Дні радощів», «Дні жалібні» (опубліковано 1972).
Одним із перших в українській літературі (слідом за А. Кримським) звернувся до східної культури. Йому належать вірші на мотиви казахського фольклору, соціально-філософської поеми «Цар Джеган, або Мармуровий сон», поеми з міфологічним сюжетом «Іфігенія з Тавріди» (1918–1920), цикли ліричних поезій, зокрема «Персіянські мотиви» (написані під час перебування в м. Решті).
Переклав українською мовою поезії Й. Гете (балада «Лісовик», вірші «Міньйона», «Прометей» та ін.), Ф. Шиллера (поема «Пісня про дзвони», балада «Рукавичка», вірш «Стрілець в Альпах» та ін.), Г. Гейне (поеми «Гірська ідилія», «Диспут», вірш «Русалка»).
Автор літературно-критичних статей «Кілька слів про переклад гетевського «Фауста» на українську мову Іваном Франком» (1882), статей про Т. Шевченка («Поминки Шевченка в Петербурзі» в журналі «Зоря» 1893, № 8; «Шевченкові роковини в Петербурзі» в журналі «Зоря» 1894, № 7), М. Гоголя, М. Некрасова; етнографічної розвідки «Жінка інородців Сибіру», «Об обычаях и обрядах при родах инородческих женщин Средней Азии» (обидві — 1894).
До спадщини митця належать також праці з медицини («Zur differenzialen Diagnostik zwischen Tuberculose und Lues des Pharynx», 1883), антропології («К вопросу об антропологическом типе преступника», 1895).
Написав автобіографічні спогади і спогади про В. Александрова, П. Куліша(не збереглися),М. Кропивницького (1909); автобіографічну поему «Спомини» (уривки опубліковано 1981).
Літературна спадщина, зокрема й епістолярій, зберігається в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України та Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського.
Визнання
На території старого міста у м. Феодосія 1916 відкрито пам’ятник-фонтан.
На честь Білиловського в с. Вознесенському названо вулицю, відкрито меморіальну дошку при вході в приміщення сільської ради (2015).
Додатково
- Під час навчання у Полтавській гімназії Білиловський упорядкував зшиток власних поезій та надіслав його до київської цензури, сподіваючись на подальшу публікацію. Але зшиток було передано директорові гімназії через писання забороненою мовою. Щоб уникнути виключення з навчального закладу Білиловський виїхав до м. Дерпта.
- Навчаючись у закладах Європи, заробляв на життя приватними уроками, журналістикою та перекладами. Саме за порадою Ф. Боденштедта переклав німецькою мовою поезію Т. Шевченка.
- Після 1881 тісно товаришував із М. Кропивницьким, який підтримував Білиловського та його літературні надбання, надсилав критичні зауваги на вірші.
- Поезію «Дайте-бо жить», що стала народною піснею («В чарах кохання») написано для співачки та піаністки Ольги Губар — дружини Білиловського.
- У м. Феодосії разом із колегами розкопав стародавній водопровід, у якому на глибині дев’яти метрів виявилося цілюще джерело.
Твори
- Медико-статистический и санитарный очерк города Петропавловска Акмолинской области. Томск : Типография Сибирской газеты, 1887. 120 с.
- Галиция, ее прошлое и настоящее. Феодосия : Типография Натковича и Виниковича, 1915. 50 с.
- В чарах кохання. Вибрані поезії. Київ : Радянський письменник, 1981. 158 с.
- Спогади Кесаря Білиловського // Київська старовина. 2000. № 1 (331). С. 142–154.
- Цезар Білиловський [Вірші] // Акорди. Антологія української лірики від смерти Шевченка. Київ : Веселка, 2005. С. 149–151.
- Шедеври української любовної лірики. Харків : Фоліо, 2008. 320 с.
Література
- Дегтярьов П. А. Кесар Білиловський // Письменники Радянської України : в 14 вип. Київ : Радянський письменник, 1987. Вип. 13. С. 38–112.
- Заславський І. Спогади Кесаря Білиловського // Київська старовина. 2000. № 1 (331). С. 134–142.
- Бурдейний А., Лісняк О. Кесарій Білиловський — єврей з українською душею // Парадигма. 2013. Вип. 7. С. 106–108.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Поліщук В. Т. Білиловський, Кесар Олександрович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Білиловський, Кесар Олександрович (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 13.12.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
