Гонорій I
Гоно́рій І (лат. Honorius I; італ. Onorio I; точна дата і місце народження невідомі, ймовірно кін. 6 ст., область Кампанія, Італія — 12.10.638, м. Рим, Італія) — церковний діяч, дипломат, Папа Римський у 27.10.625 — 12.10.638.
|
Гонорій I (Honorius I) | |
|---|---|
| Народження | 6 ст.«ст.» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 6. |
| Місце народження | Кампанія |
| Смерть | 12.10.638 |
| Місце смерті | Рим |
| Місце поховання | собор Святого Петра в Римі |
| Місце діяльності | Італія |
| Напрями діяльності | дипломатія, церковне управління |
| Традиція/школа | християнство |
Життєпис
Про життя Гонорія до його обрання на Апостольський престол відомо лише те, що він походив зі знатного аристократичного роду, його батько Петроній був консулом.
Після смерті папи Боніфація V (625) був висвячений на Римського єпископа у незвично короткий термін (через 2 дні) та навіть без сану кардинала. Це пояснюють сприятливим збігом обставин: на той час у м. Римі випадково перебував екзарх Равенни Ісаак Вірменин (625–643), наділений відповідними повноваженнями від візантійського імператора, який і затвердив обрання Гонорія.
В історію папства Гонорій І увійшов як успішний дипломат, який розв’язав проблему Аквілейської схизми, що виникла внаслідок ігнорування єпископами північних церковних провінцій, передусім Аквілеї, рішень Другого Константинопольського собору 553.
Понтифікат
Від перших кроків пастирського служіння папа Гонорій І прагнув наслідувати політику Григорія І Великого з питань укріплення позиції християнської Церкви в світі, утвердження статусу Папи Римського як непогрішного і непомильного примаса, євангелізації народів, піклування про мешканців столиці.
Активно поширював християнство на західних землях Британських островів з метою навернути англосаксів. 630 закликав кельтів-християн пристати на дотримання римського обряду богослужінь та святкування Пасхи за датою римського календаря, що зрештою й відбулося 633.
Брав участь у гострих христологічних (див. Христологія) дискусіях щодо оцінки доктрини монофелітства — єретичного вчення візантійського походження, за яким Ісус Христос має лише одну божественну природу, а не дві (людську і божественну), і, відповідно, діє однією енергією (моноенергізм). Ця формула була запропонована Константинопольським патріархом Сергієм І (610–638) та опосередковано підтримана Гонорієм І, що пізніше стало причиною його посмертного засудження і навіть звинувачення в єресі. Схвальна оцінка папою формули моноенергізму спонукала імператора Східної Римської імперії Іраклія (правив 610–641) ввести її законом на території всієї імперії (634). Водночас імператор заборонив усі подальші дискусії з цього питання.
До заслуг папи Гонорія І відносять проведені в м. Римі за його наказом масштабні будівельні та реставраційні роботи: зокрема, ремонт акведука Траяна, перетворення резиденції Римського сенату на церкву Святого Адріана (Сант-Адріано-аль-Форо), спорудження титулярної церкви Святої Луції (Санта-Луція-ін-Септизоліо, зруйнована в 16 ст.), капітальна реставрація базиліки Святої Агнеси за мурами (Сант-Аньєзе-фуорі-ле-Мура, в апсиді базиліки зберігся прижиттєвий мозаїчний портрет Гонорія І) та багато інших. Реконструйовано дах базиліки Святого Петра, головний портал якої вкрили сріблом, храм отримав багате срібне начиння. За панівними припущеннями, усі роботи папа фінансував із власної спадщини.
Похований у базиліці Святого Петра. В епітафії було зазначено, що за свої особливі заслуги перед м. Римом він отримав почесний титул «Dux Plebis» («Провідник народу»).
Із понтифікатом Гонорія І пов’язують запровадження свята Воздвиження Хреста Господнього.
Оцінки понтифікату
680 Третій Константинопольський собор (VI Вселенський собор, 680–683) проголосив анафему померлому Гонорію І за поступки монофелітству. 682 папа Лев ІІ схвалив рішення, за яким Гонорій І підтримкою монофелітів зрадив апостольським традиціям. Розпочався рух відмови від позиції Гонорія І, зміцніла опозиція монофеліству, що поглибило тяглий конфлікт між Римом і Візантією.
У подальшому негативна оцінка, надана Гонорію І Вселенським собором, була використана опонентами папської непогрішимості на Першому Ватиканському соборі 1869–1870. Натомість прихильники папи наводили аргументи, що хибне рішення Гонорія І було наслідком емоційності, а не логіки й розумувань. На їхню думку, папа не зрозумів суті проблеми, наслідком чого стали нелогічні й суперечливі висновки.
Частина істориків піддають сумніву істинність джерел, які зображують Гонорія І єретиком.
Література
- Chapman D. J. The Condemnation of Pope Honorius. London : Catholic Truth Society, 1907. 116 p.
- Kelly J. N. D. The Oxford Dictionary of Popes. Oxford : Oxford University Press, 1986. Р. 128–129.
- Zocca E. Onorio I e la tradizione occidentale // Augustinianum. 1987. Vol. 27. Is. 3. Р. 571–615.
- Harkianakis S. The case of Pope Honorius // The Infallibility of the Church in Orthodox Theology. Sydney : St Andrew's Orthodox Press, 2008. Р. 177–180.
- Отрош М. І. Церковно-політична історія римських пап : у 3 т. Одеса : Фенікс, 2019. Т. 1: Римські єпископи (папи) від перших століть християнства до розділення Східної і Західної церков у 1054 році. С. 256–257.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Присухін С. І. Гонорій I // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гонорій I (дата звернення: 15.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 01.04.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
