Пасха
Па́сха (грец. πάσχα, лат. Pascha), Воскресі́ння Христо́ве (грец. Ἡ Ανάστασις τοῦ Ἰησοῦ Χριστοῦ), Вели́кдень; юд. Пе́сах (івр. פֶּסַה — проминув, пройшов повз) — центральне свято в юдаїзмі; найдавніше і найголовніше свято у християнстві. Свято обумовлене тяглістю авраамічної традиції, але в кожній релігії має власний зміст: юдеї святкують визволення єврейського народу від єгипетського рабства (Вихід з Єгипту); християни відзначають воскресіння з мертвих Ісуса Христа.
Зміст
Біблійна (юдейська) традиція
Згідно з юдейським Святим Письмом (див. ТаНаХ), свято Песах (Пейсах) було запроваджене на згадку про ніч, коли Всевишній послав свого ангела умертвити всіх первенців в Єгипті, але вберегти юдеїв (див. Кари єгипетські). Караючи, Господь ніби «оминав» вірних, одвірки осель яких було мічено кров’ю жертовних тварин. Опісля — вивів неушкодженим народ Ізраїля зі землі Єгипту після 400-літнього рабства (Бут. 15:13).
Песах є одним із семи найголовніших свят в юдаїзмі. Розпочинається ввечері за юдейським місячним календарем 14-го дня місяця нісана і триває до 21-го нісана. За традицією, 14-го нісана після смеркання належало принести в жертву однорічне ягнятко чи козенятко без фізичних вад, засмажити його цілим і з’їсти разом із прісним хлібом (опрісноками, мацою) та гіркими травами упродовж ночі на 15 нісана (Вих. 12:1-6; Чис. 9:3). Наступного дня після пасхальної вечері наставало свято опрісноків, яке тривало 7 днів (сукупно й складали пасхальні свята).
Незважаючи на застороги релігійного закону, що свято опрісноків семиденне (15–21 нісана), юдейська традиція біблійного часу лічила його початок від 14-го числа, додаючи ще день приготування до пасхальної вечері. Ця традиція збереглася серед юдеїв дотепер. У сучасному Ізраїлі Песах святкують протягом 7 днів; натомість за межами країни — часто можуть святкувати і впродовж 8-ми.
Песах — сімейне свято. Розпочинають святкувати седером — традиційною ритуальною вечірньою трапезою. Передує седеру переказ (кимось із членів родини) біблійної оповіді про чудесне визволення. Серед ритуальних страв: маца (прісний хліб), вино (чи виноградний сік), свіжа «гірка» зелень, яка мусить нагадувати «гіркоту рабства»; підсолена вода — символ пролитих рабами сліз; а також зроа — шматочок обпаленого м’яса з кісткою (напр., куряче крильце), який є символічним нагадуванням про пасхальну жертву; варені чи запечені яйця — символ святкового жертвоприношення; харосет — суміш товчених чи мелених горіхів, подрібнених чи натертих фруктів зі спеціями і вином, чий глиноподібний вигляд нагадує про часи рабської праці — виготовлення з глини будівельної цегли. За правилами кожен юдей зобов’язаний перечитати у ніч із 14 на 15 нісана Пасхальну Агаду. Ізраїльські юдеї влаштовують седер 15 нісана, юдеї за межами країни можуть седерувати двічі — 15 і 16 нісана.
Поруч з юдеями, традицій святкування Песаху дотримуються караїми, самаритяни й частково месіанські юдеї чи юдеохристияни (див. Юдеохристиянство). Для останніх, з огляду на визнання текстів Нового Завіту, Пасха стає святкуванням обох подій — звільнення єврейського народу від рабства і воскресіння Машіаха (Месії), який визволив людство від «рабства гріха».
Християнський зміст свята
Згідно з християнською традицією, розп’яття Ісуса Христа відбулося саме на юдейську Пасху (Песах), його хресна смерть ознаменувала остаточну й досконалу пасхальну жертву: «не з кров’ю козлів та телят, але з власною кровʼю увійшов до святині один раз, та й набув вічне відкуплення» (Євр. 9:12). Як проголошував апостол Павло: «наша Пасха, Христос, за нас у жертву принесений» (1 Кор. 5:7). Вшановуючи жертовну смерть Ісуса Христа, Пасха одночасно є святом його воскресіння з мертвих, а відтак і його уславлення як Царя Небесного Царства Божого. Саме тому християнська Пасха називається ще Великоднем — Великим днем християнського богослужбового календаря.
Відповідно до синоптичних Євангелій, смерть Ісуса припала на 15 нісана (щоправда, невідомо якого дня тижня). Натомість автор четвертої Євангелії недвозначно дав зрозуміти, що це сталося у п’ятницю 14 нісана. Припускають, що твердження Євангелії від Івана є найвірогіднішим — арешт, суд, страта і похорон Ісуса з Назарету сталися радше напередодні Пасхи, протягом першої половини доби 14-го числа (інакше виникає маса невідповідностей до укладу життя юдеїв та вимог Тори; крім того, за юдейським законом у свята страчувати заборонялось). Свідчення Івана підтверджують апокрифічні Євангелії від Петра та від Никодима, а також Талмуд.
За євангельськими свідченнями Ісус був мертвим три дні, воскреснув на третій [«Як Йона перебув у середині китовій три дні і три ночі, так перебуде три дні та три ночі й Син Людський у серці землі» (Мт. 12:40)]. Якщо днем розп’яття Ісуса Христа вказана п’ятниця (Мк. 15:42), то днем воскресіння є неділя (за висновком біблеїстів, тут не йдеться про три хронологічно повні доби, оскільки стародавні євреї відлічували нову добу з вечора і часто рахували за цілий день також і його частину). Новий Завіт не повідомляє точного часу воскресіння, але, за Іваном Богословом, це сталося до східсонця неділі (Ів. 20:1). На початках християнства віряни, за юдейським взірцем, вважали священним днем («днем Господнім») сьомий день тижня — суботу, водночас пошановували і перший день тижня як день воскресіння Спасителя. З часом, коли християнство все рішучіше дистанціювалося від юдаїзму й вивільнялося від юдейських релігійних практик, «днем Господнім» названо винятково перший день тижня — неділю.
Календарні відмінності святкування християнської Пасхи (Великодня)
Сучасна традиція святкувати Великдень у визначений день складалася поступово. У дособорному християнстві між окремими Церквами існували суттєві розходження щодо визначення дати. Так, малоазійські громади вважали, що святкувати належить разом з юдеями (15 нісана за єврейським місячним календарем), незалежно від того, на який день тижня свято випадає. Римська та Александрійська церкви наполягали, що Пасху треба відзначати обов’язково в неділю як день воскресіння Ісуса Христа, але дебатували з приводу тижня й місяця. Александрійська церква святкувала у період з 22 березня по 25 квітня, Римська — з 20 березня по 21 квітня, тобто дати Великодня могли різнитися від 1 до 5 тижнів.
Міжцерковним дискусіям поклав край Перший Вселенський собор (м. Нікея, 325). Собор ухвалив, що Великдень належить відзначати тільки в неділю і за правилом Александрійської церкви — у першу неділю після першого повного Місяця, що настає за весняним рівноденням. За постановою Собору, християни не можуть відзначати свято одночасно з юдеями.
Днем весняного рівнодення було визначено 21 березня. Але встановлене у 1-й чверті 4 ст. датування залежало від тогочасних місячного й сонячного календарів. Через їхню неточність дати Великоднів поступово зміщувались від весни до літа. З огляду на це, Римо-католицька церква в 1582 зініціювала календарну реформу, наслідком якої стало впровадження григоріанського календаря. Східні (православні) церкви відмовились від нового календаря, мотивуючи тим, що за подібної реформи Великдень може припасти на юдейську Пасху, а то й раніше за неї. Православні церкви залишили юліанську систему літочислення, що закріпило розбіжності у датах Пасхальних свят між західним і східним християнством. З кінця 20 ст. переважна більшість Помісних православних церков перейшли на григоріанський календар.
В Україні православні і греко-католики святкують Пасху за юліанським календарем. Протестанти і неохристияни зазвичай покладаються на чинну церковну традицію. Свідки Єгови святкують день воскресіння Ісуса Христа, дотримуючись старозавітної (юдейської) календарної практики. Представники реставраційного руху, які здебільшого відомі під назвою «Церква Христова», взагалі не святкують Великодня, посилаючись на те, що в Новому Завіті не існує про це жодної вимоги.
Народні Великодні традиції
В українській християнській традиції свято Пасхи традиційно називають «Великоднем» або «Святом свят», у такий спосіб вказують його чільний статус у церковному календарі.
Між тим, назва «Великдень» має дохристиянське, язичницьке походження. Саме Великоднем наші пращури називали день року, який слідував за весняним рівноденням. Відомий і як «Великдень Дажбожий» (див. Дажбог), оскільки початок приросту світлового дня знаменував і відродження землі, прихід тепла, надії на добрий врожай. Святкували цей день урочисто: пекли Великодній коровай, який називали «бабою» чи «куличем» (сонячним калачем), вважали жертвою задля родючості й плодовитості. Чим вищою виходила випічка, тим щедрішим очікували майбутній врожай і приплід свійської худоби, щасливішим рік («літо»).
Сучасна українська паска є наступницею язичницьких традицій Великоднього короваю (і всупереч біблійним правилам готується не з прісного тіста, а з дріжджового). Одним із основних елементів великоднього столу є варені яйця. У дохристиянські часи їх готували в особливий спосіб: прикрашали, розфарбовували в різні кольори, виготовляли з глини чи дерева, художньо розписували. Крашанки і писанки символізували пробудження й оновлення природи після зимового сну, зародження нового життя. З часом язичницька традиція готувати великодні яйця стала складовою християнської: крашанки і писанки постали символами воскресіння з Гробу Господнього.
Традиційний великодній кошик також має дохристиянське походження. Нині його вміст [яйця, великодній калач (паска) і м’ясо (ковбаса)] церковно освячується та готується для родинної святкової трапези, позаяк язичники збирали великодній кошик для принесення в жертву богам.
Із прийняттям християнства свято Великодня наповнилося новим, християнським, євангельським змістом.
Література
- Песах // Электронная еврейская энциклопедия. URL: https://eleven.co.il/judaism/sabbath-and-holidays/13202/
- Климишин И. А. Календарь и хронология. Москва : Наука, 1990. 480 с.
- Сапіга В. К. Українські народні свята та звичаї. Київ : Товариство «Знання України», 1993. 112 с.
- Рупнік М. І. Коли говоримо людина... : Особа, пасхальна культура / пер. М. Прокопович. Львів : Монастир Монахів Студитського Уставу; «Свічадо», 2000. 200 с.
- Павленко П. Етнічне та універсальне в ранньому християнстві: засади, особливості, тенденції. Київ : Абрис, 2009. 527 с.
- Бальтазар Г. У. Пасхальне таїнство / пер. з нім. Н. Лозинської. Львів : Місіонер, 2011. 280 с.
- Грисенко Б. С. Песах. Исход Божьего народа из рабства для вхождения в призвание. Пасхальная агада. 3-е изд., перераб. и доп. Киев : Медиа-Центр "Шофар", 2012. 99 с.
- Лущинская М. Н. Обрядовая кухня. Пасха, масленица, Рождество. Харьков : Виват, 2017. 220 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Павленко П. Ю. Пасха // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Пасха (дата звернення: 11.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.04.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
