Гутьєррес, Густаво
Гутьє́ррес, Густа́во (ісп. Gutiérrez, Gustavo; повне прізвище — Гутьєррес Меріно, ісп. Gutiérrez Merino; нар. 08.06.1928, м. Ліма, Перу) — релігійний діяч, католицький філософ і теолог, фундатор теології визволення, член Перуанської академії мови (з 1995), Американської академії мистецтв і наук (з 2002).
|
Гутьєррес, Густаво (Gutiérrez, Gustavo) | |
|---|---|
| Справжнє прізвище | Гутьєррес Меріно |
| Народження | 08.06.1928 |
| Місце народження | Ліма |
| Alma mater | Левенський католицький університет |
| Місце діяльності | Перу |
| Напрями діяльності | релігія, теологія |
| Традиція/школа | Католицька церква |
Зміст
Життєпис
Походив з бідної родини. Страждав на поліомієліт, у підліткові та юнацькі роки користувався інвалідним візком.
Навчався на медичному факультеті Національного університету Сан-Маркос в Лімі (1947–1950, не закінчив). Відчув богословське покликання, став студіювати філософію й теологію з метою прийняття духовного сану, вступив до семінарії в м. Сантьяго (Чилі). У 1955–1959 продовжив навчання в Європі: з філософії та психології в Левенському католицькому університеті, з теології — в Католицькому університеті Ліона (Франція) та Григоріанському університеті в Римі. Серед учителів: А-М. де Любак, Ів Конгар (1904–1995; Франція) та інші богослови домініканської та єзуїтської шкіл.
1959 був висвячений в сан священника в м. Ліоні. Служив на парафії. Одночасно з 1960 — професор теології в Католицькому університеті в Лімі. Засновник (1974) і керівник Інституту Бартоломе де Лас Касаса в Лімі.
Викладав у багатьох коледжах і університетах Європи та Північної Америки. 1985 отримав ступінь доктора богослов’я в Ліонському університеті. 1998 вступив послушником до домініканського ордену.
Погляди
Засади своєї теологічної концепції виклав у книзі «Теологія звільнення. Перспектива» (ісп. «Teología de la liberación-perspectivas; 1971), в якій означив теологію як «критичне обмислення історичної практики». Вважав, що теолог повинен заглибитися у власну інтелектуальну й соціально-політичну історію. Теологія — не система вічних істин, яка вимагає від адепта лише постійної систематизації та апологетичної (див. Апологетика) аргументації. Теологія — це динамічна робота, пов’язана з вивченням людини (антропологія), пізнання (епістемологія) та історії (соціальний аналіз). «Практика, — зазначав діяч, — не просто застосування теологічної істини до конкретної ситуації, але також і відкриття теологічної істини в конкретній історичній ситуації через активну участь в класовій боротьбі латиноамериканських трудящих» за побудову нового суспільства.
Разом з іншими ідеологами «теології визволення» актуалізував відоме Марксове (див. К. Маркс) гасло, згідно з яким філософи в різний спосіб тільки пояснювали світ, але йдеться про те, щоби змінити його. Згідно з «теологією визволення», теологи покликані бути практиками, залученими в боротьбу за перетворення суспільства (а не теоретиками). Відтак «теологія визволення» застосувала марксистський класовий аналіз до розгляду «культури гнобителів» і «культури пригноблених».
Соціальна нерівність і кричуща соціальна несправедливість у реаліях Латинської Америки, за переконанням Гутьєрреса, вимагає від християнської спільноти (церкви) переходу на бік пригноблених і експлуатованих. Активну участь у соціально-політичній боротьбі визнав обов’язком не тільки мирян-католиків, а й духовенства. Свої погляди виклав на конференції латиноамериканського єпископату в м. Медельїні (Колумбія, 1958), де під його впливом єпископи офіційно визнали за пригнобленими право на самозахист (навіть із застосуванням сили).
Із посиланням на Біблію, теолог надав відкупленню і спасінню (духовне визволення) соціальний характер (як визволення від зовнішнього, матеріального зла). По-новому визначив роль церкви — як сприяння процесу соціальних перемін, обов’язок спонукати християн посісти безкомпромісну позицію — активно долучитися до формування соціалістичного суспільно-політичного ладу.
Автор численних книг і статей, з-поміж яких: «Новий рубіж теології в Латинській Америці» («La nueva frontera de la teología en América Latina»; 1977), «Бог є життя» («El Dios de la vida»; 1983), «Ми п’ємо з наших власних колодязів: духовна подорож народу» («Beber en su propio pozo: en el itinerario espiritual de un pueblo»; 1983), «Розмова про Бога і страждання невинних» («Hablar de Dios desde el sufrimiento del inocente: una reflexión sobre el libro de Job»; 1986) тощо.
Ставлення Ватикану
Ставлення Ватикану до «теології визволення» висловлене в інструкціях Конгрегації в справах віри: «Серйозні ідеологічні збочення зраджують справу бідних» (1984), «Про християнську свободу і визволення» (1986). Критика Ватиканом «теології визволення» ґрунтувалася на таких підставах:
- неможливо локалізувати зло винятково в несправедливих економічних та політичних структурах, а становлення нової людини — поміщати в залежність від установлення інших економічних і соціально-політичних структур;
- боротьбу за справедливість і за свободу людини «теологія визволення» розуміє вузько — в економічному і політичному сенсі, а Євангеліє подає у суто земній, соціально-політичній інтерпретації;
- «теологія визволення» пропонує новаторську інтерпретацію змісту віри і християнського способу життя, яка серйозно відрізняється від церковного розуміння віри, понад те, є прямим його запереченням;
- «теологія визволення» не сприймає сакраментальну та ієрархічну структуру церкви, заперечує необхідність церковної ієрархії, а віронавчальну владу церкви ототожнює з панівною елітою, в якій вбачає класового ворога.
Проте критика «теології визволення» в папських енцикліках (за понтифікатів Івана Павла ІІ та Бенедикта XVI) не змогли остаточно подолати її вплив у Латинській Америці. Так, папа Франциск (до свого обрання очолював Католицьку церкву в Аргентині, в якій «теологія визволення» була надзвичайно популярною), застосовує її концепти для реформування європейського католицизму, повторює за Гутьєресом тези про «необхідність децентралізації і десакралізації церкви», «створення периферійної церкви», «церкви бідної для бідних».
Визнання
- Орден Почесного легіону (1993). Удостоєний почесних ступенів і нагород від різних установ, освітніх закладів: почесний доктор Національного університету Сан-Маркоса (1992) і ще близько 20 університетів.
- Лауреат Премії принцеси Астурійської (Іспанія; 2003) за заслуги в галузі гуманітарних наук і комунікації.
- Нагороджений католицькою відзнакою «Pacem in Terris» (2016).
- На відзначення 90-ліття діяча (2018) папа Франциск подякував йому за внесок «у церкву й людство» через його богословське служіння і преферентну любов до бідних і відчужених суспільством.
Праці
- Religión, ¿instrumento de liberación?. Barcelona : Fontanella, 1973. 238 p.
- Teología de la liberación. Perspectivas. Salamanca : Sigueme, 1975. 399 р. URL: https://hectorucsar.files.wordpress.com/2012/12/gutierrez-gustavo-teologia-de-la-liberacion-perspectiva.pdf
- La nueva frontera de la teología en América Latina. Salamanca : Sígueme, 1977. 302 р.
- El Dios de la vida. Lima : Instituto Bartolomé de Las Casas Centro de Estudios y Publicaciones, 1989. 368 p.
- Hablar de Dios desde el sufrimiento del inocente: Una reflexión sobre el libro de Job. Salamanca : Sigueme, 2021. 190 р.
Література
- Brown R. Gustavo Gutierrez: Makers of Contemporary Theology. Atlanta : John Knox, 1980. 89 р.
- The Future of Liberation Theology: Essays in Honor of Gustavo Gutiérrez / Ed. M. Ellis, O. Maduro. Maryknoll : Orbis Books, 1989. 518 р.
- Smith Chr. The Emergence of Liberation Theology. Chicago : University of Chicago Press, 1991. 300 р.
- Nava А. The Mystical and Prophetic Thought of Simone Weil and Gustavo Gutiérrez: Reflections on the Mystery and Hiddenness of God. Albany : State University of New York Press Press, 2001. 217 р.
- Humphrey K. A. Gustavo Gutierrez's Liberation Theology: Traditional Catholicism from the Perspective of the Afflicted Poor // Denison Journal of Religion. 2011. Vol. 10. Article 2. P. 1–24. URL: https://digitalcommons.denison.edu/religion/vol10/iss1/2/
- Brown R. Gustavo Gutiérrez. An Introduction to Liberation Theology. Eugene : Wipf & Stock, 2013. 224 р.
- Яроцький П. Л. Релігієзнавство. Сучасні процеси в світі й Україні. Київ : Кондор-Видавництво, 2015. 442 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Яроцький П. Л. Гутьєррес, Густаво // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гутьєррес, Густаво (дата звернення: 8.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 22.09.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
