Католицькі церкви східного обряду
Католи́цькі це́ркви схі́дного обря́ду — церкви, які відійшли від різних напрямів східного християнства (православ'я, монофізитства, несторіанства, монофелітства) та уклали унії з Католицькою церквою. Знаходяться у повному євхаристійному сопричасті з Католицької церквою та між собою, визнають верховну владу Папи Римського та основні догмати католицизму, проте зберігають власну богослужбову традицію, обрядовість, церковну організацію і літургійну мову.
Загальна характеристика
Особливістю цієї групи церков, що відрізняє їх від Римо-католицької церкви, є збереження однієї з п’яти східних богослужбових традицій:
- александрійської (Коптська католицька, Ефіопська католицька, Еритрейська католицька церкви);
- вірменської (Вірменська католицька церква);
- західно-сирійської [Сиро-Маланкарська католицька, Маронітська (Сирійська маронітська), Сирійська католицька церкви];
- східно-сирійської (Сиро-Малабарська, Халдейська католицька церкви);
- візантійської [Албанська греко-католицька, Білоруська греко-католицька, Болгарська греко-католицька, Греко-католицька церква Хорватії та Сербії, Греко-візантійська католицька, Італо-Албанська католицька, Македонська греко-католицька, Мелькітська греко-католицька, Російська греко-католицька, Румунська греко-католицька, Русинська (Рутенська) греко-католицька, Словацька греко-католицька, Угорська греко-католицька, Українська греко-католицька церкви].
Станом на 2023 діють 23 Католицькі церкви східного обряду на підставі церковних уній, укладених упродовж 16–20 ст. З них:
- шість мають статус патріархатів (Вірменська католицька, Коптська католицька, Маронітська, Мелькітська греко-католицька, Сирійська католицька, Халдейська католицька церкви);
- три — автономних митрополій (Ефіопська католицька, Румунська греко-католицька, Русинська греко-католицька церкви);
- три — верховних архієпископств (Українська греко-католицька, Сиро-Маланкарська католицька, Сиро-Малабарська церкви).
Інші представлені екзархатами.
Керування східнокатолицькими церквами здійснює Папа Римський за посередництвом Конгрегації Східних церков.
Загальна чисельність вірян, за даними Ватикану, близько 17,8 млн. Найбільшою за кількістю вірян є Українська греко-католицька церква (бл. 4,5 млн). Чисельними є також Сиро-Малабарська (понад 4,3 млн), Маронітська (3,5 млн) та Мелькітська греко-католицька (бл. 1,6 млн) церкви.
Канонічні підстави
«Декрет про Східні Католицькі церкви» (лат. Orientalium Ecclesiarum), ухвалений Другим Ватиканським собором та затверджений папою Павлом VI 21.11.1964, підкреслив канонічну рівність західного і східних літургійних обрядів, висловивши повагу до східних християнських традицій. Декрет підтвердив права предстоятелів Католицьких церков східного обряду встановлювати дієцезії, висвячувати єпископів, призначати екзархів, складати літургійний календар відповідно до властивої цьому обряду традиції.
«Кодекс канонів Східних церков» (проголошений Апостольською конституцією 18.10.1990, набув чинності з 01.10.1991) містить норми канонічного права, спільні для всіх Католицьких церков східного обряду. Ці засадничі документи надали східнокатолицьким церквам статус «церков свого права» (лат. Ecclesia sui juris), що визначило їх особливу функціональність як у спільноті партикулярних Католицьких церков, так і в екуменічному (див. Екуменізм) діалозі Католицької й Православної церкви.
Разом з тим Змішана комісія з теологічного діалогу (утворена 1979 Папою Римським Іваном Павлом ІІ і Вселенським патріархом Димитрієм І) дійшла висновку, що унії, через які створено більшість Католицьких церков східного обряду упродовж останніх чотирьох століть, потребують сучасної критичної оцінки. У т. з. Баламандському документі (див. Баламандська декларація 1993) цієї Комісії зазначено, що унійні ініціативи, які з’єднали окремі християнські спільноти з Римською церквою, одночасно призвели до їхнього розриву з материнськими Православними церквами, а надалі «не можуть бути прийнятними» як форма співіснування церков і спосіб екуменічного єднання. У документі з’явилася ідеологема «уніатизм» у значенні негативної оцінки унії як моделі досягнення єдності церков та складної екуменічної проблеми.
Це визначення стало наріжними каменем східної політики Ватикану у векторах Рим — Константинополь, Рим — Москва. Посутньо, «московський напрям» став стратегічним та увиразнив мету залучення Московського патріархату до теологічного діалогу ціною девальвації ролі східнокатолицьких церков, передусім Української греко-католицької церкви (що, зрештою, було зафіксовано у п. 25 «Спільної декларації Папи Римського Франциска й Патріарха Московського і всієї Русі Кирила» від 25.02.2016).
Католицьким церквам східного обряду гарантоване безперешкодне існування, якщо вони сприятимуть «відновленню свого єднання зі всіма Церквами-сестрами, що їм найближчі за культурою, історією та церковною традицією» (тобто з «материнськими Православними церквами», від яких вони відійшли після укладання унії з Католицькою церквою). У такий спосіб була запропонована концепція «подвійного єднання» цих церков одночасно з Католицькою й Православною церквами. Уперше реалізована Мелькітською греко-католицькою церквою з Антіохійською православною церквою в 1996, що сприяло відновленню єдності Антіохійського патріархату, налагодженню його діалогу з Апостольською столицею. Католицькі церкви східного обряду зобов’язали «готуватися до повного сопричастя з Католицькою та Православною церквами» і вже зараз «проводити спільні консультації з православними перед тим як планувати свої душпастирські заходи на спільній території», розпочати підготовку нових кадрів священнослужителів, «які б не були пов’язані зі застарілою еклезіологією уніатизму»; підготувати «об’єктивну і правдиву репрезентацію історії, щоби мати узгоджену й спільну історіографію двох Церков — Православної та Католицької».
Джерела
- Codex Canonum Ecclesiarum Orientalium. Кодекс Канонів Східних Церков. Рим : Видавництво оо. Василіян ; Typis Polyglottis Vaticanis, 1990. 845 с.
- Уніатизм, метод єдності в минулому та сучасні пошуки повного спілкування // Phanariot. 1993. URL: https://medium.com/@Phanariot/спільна-міжнародна-комісія-з-богословського-діалогу-між-римо-католицькою-церквою-та-православною-376457ed8f7c
Література
- Roberson R. G. The Eastern Christian Churches: A Brief Survey. 5th ed. Rome : Orientalia Christiana, 1995. 252 р.
- Catholiques et orthodoxes: les enjeux de l’uniatisme. Dans le sillage de Balamand. Paris : Bayard, 2004. 462 р.
- Кондратьєва І. В. Давні Східні Церкви: ідентифікація, історія, сучасність. Київ : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2013. 508 с.
- Яроцький П. Основоположні чинники встановлення католицько-православного екуменічного діалогу // Волинський благовісник. 2015. № 3. С. 307–324.
- Яроцький П. Стратегія східної політики Ватикану в контексті католицько-православного діалогу: Рим–Константинополь, Рим–Москва // Релігія та соціум. 2016. № 3–4. С. 21–31.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Яроцький П. Л. Католицькі церкви східного обряду // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Католицькі церкви східного обряду (дата звернення: 8.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 09.11.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
