Кушнір, Василь
Кушні́р, Васи́ль (повне ім’я — Василь Михайлович; 17.03.1893, с. Вікно, тепер Чортківського району, Тернопільської області, Україна — 25.09.1979, м. Вінніпег, провінція Манітоба, Канада) — релігійний, громадський, культурний діяч української діаспори, перший президент Конгресу українців Канади (з 1940), перший (1967–1969) і четвертий (1973–1978) президент Світового конгресу вільних українців (тепер Світовий конгрес українців).
|
Кушнір, Василь | |
|---|---|
| Народження | 17.03.1893 |
| Місце народження | Чортківський район |
| Смерть | 25.05.1979 |
| Місце смерті | Вінніпег |
| Місце поховання | Вінніпег |
| Alma mater | Інсбруцький університет Леопольда і Франца |
| Місце діяльності | Україна, Канада |
| Напрями діяльності | релігія, громадська активність, створення представницький і координаційних інституцій української діаспори |
| Традиція/школа | Українська греко-католицька церква |
Зміст
Життєпис
Народився у селянській сім’ї Михайла та Агафії Кушнірів. Початкову освіту здобув у народній школі містечка Гримайлів (тепер селище в Чортківському р-ні Тернопільської обл.), вважався одним із кращих учнів. Продовжив навчання у Тернопільській та Львівській українських гімназіях.
Учасник Першої світової війни.
Учитель народної школи м-ка Гримайлів у 1923–1924.
1924–1927 студіював богослов’я у Львівській духовній семінарії. Навчався в Інсбруцькому університеті Леопольда і Франца (Австрія), 1929 захистив докторську дисертацію «Християнізація України» (нім. «Cristianisierung der Ukraine») та набув звання доктора теології.
Висвячений на священника 06.11.1927.
У 1929–1932 — викладач та префект Станіславівської (тепер м. Івано-Франківськ) семінарії, учитель релігії в державній учительській семінарії, німецької мови у школі сестер-василіянок.
1934 емігрував до Канади, очолив греко-католицьку парафію Св. Володимира та Ольги у м. Вінніпезі, в якій душпастирював до кінця свого життя. Канцлер дієцезії (1947–1957), генеральний вікарій (з 1957).
Одночасно вів активну громадську діяльність з розбудови та інтеграції української діаспори: член-засновник і голова президії Конгресу українців Канади (1940–1953, 1959–1971); співзасновник і голова Панамериканської української конференції (1947–1967); ініціатор скликання і перший президент Світового конгресу вільних українців та ін.
Діяльність
За вчителювання у м. Станіславові, проявив неабиякі організаторські здібності, став провідником місцевого ремісництва. З його ініціативи та за підтримки діяльних ремісників у місті було створено український ремісничий цех, відбувся перший ремісничий конгрес у Галичині, зорганізовано ремісничу бурсу та ремісничий банк. Активність молодого священника та української громади міста суперечила тогочасній політиці польської влади, через що Куліш був підданий гонінням.
Можливість уповні виявити власні лідерські якості з’явилася в Канаді, де о. Василь став невтомним організатором церковного та суспільного життя. З його ініціативи було побудовано новий храм парафії Св. Володимира і Ольги у м. Вінніпезі; залучено до його мистецького оздоблення відомих українських митців-емігрантів С. Гординського, Р. Коваля, С. Литвиненка, Л. Молодожанина; надано статус кафедрального собору Вінніпезького екзархату Української греко-католицької церкви.
У 1936 о. Василь Кушнір за підтримки колишніх українських вояків спорудив символічну могилу (кенотаф) Українських січових стрільців. Перша урочиста панахида на могилі відбулася 31.05.1936 за участі 4-х священників та 3 тис. мирян м. Вінніпега. Відтоді щорічно на Зелені свята на могилі проводять богослужіння.
Сприяв розбудові Братства українців католиків Канади (БУК), став автором статуту цієї мирянської організації, постійним дописувачем часопису БУКу «Бюлетень», а згодом часопису «Будучність Нації».
Взаємодіяв із когортою тогочасних провідних українських суспільних діячів на еміграції. Став одним із ініціаторів створення представницького органу української діаспори в країні — Конгресу українців Канади (КУК). 06–07.11.1940 утворено Український Центральний Комітет (під головуванням В. Кушніра), що об’єднав представників від БУК, Ліги Української Самопомочі, Об’єднаної гетьманської організації, Українського національного об’єднання тощо. У червні 1943 відбувся перший Конгрес українців Канади, який зібрав понад 600 делегатів під гаслом «Перемога і воля». Тривалий час, понад 25 років, В. Кушнір очолював президію КУК; за його керівництва КУК об’єднав усі національні організації Канади.
По закінченні Другої світової війни опікував табори інтернованих вояків-українців. Під його очільництвом КУК домагалася припинення примусової репатріації українців до Радянського Союзу та надання для переміщених осіб статусу політичних біженців. За сприяння КУК та особистої ініціативи В. Кушніра до Канади емігрувало 40 000 переміщених осіб української національності. Організація фінансувала Фонд допомоги Українсько-Канадського союзу (засн. 1948), забезпечувала базові потреби, правовий захист, об'єднання сімей та імміграційну допомогу. Приклад КУК та її очільника спонукав до активізації зусиль у цьому напрямі діаспор США та країн Південної Америки (як наслідок, понад 200 000 інтернованих українців емігрували у США, Бразилію, Аргентину, Уругвай та Парагвай).
Зростання чисельності українців на американському континенті спонукало до створення у 1947 Панамериканської української конференції — координаційного органу громадських організацій української діаспори Північної та Південної Америки. Кушнір був незмінним президентом Конференції увесь час її існування (1947–1967).
1954 як делегат-представник етнічної меншини Канади підписав Декларацію Атлантичної унії (НАТО).
Брав участь у діяльності багатьох громадських організацій: Ради канадського громадянства (1964–1967), Канадської ради народного мистецтва (1966–1969) та ін.
1967 за ініціативи діяча створено Підготовчий комітет для скликання Світового конґресу вільних українців (СКВУ) — міжнародного координаційного органу організацій української діаспори. Перший СКВУ відбувся під головуванням В. Кушніра 12–19 листопада 1967 в м. Нью-Йорку; керував роботою Ради віцепрезидентів до 1969. Від 1973 очолив і Четвертий СКВУ.
07.06.1971 очолив делегацію українців на зустрічі з прем’єром Канади П. Трюдо. Делегація, зокрема, вручила меморандум із протестом проти заяв прем'єра, в яких він ототожнював український національний рух в СРСР з терористичними діями радикальної організації Фронт визволення Квебеку.
Визнання
Офіцер Ордену Канади (1972). Нагороджений Коронаційною медаллю королеви Єлизавети II (1953), Шевченківською медаллю, Медаллю папи Павла VI (обидві — 1961), Канадською медаллю Сторіччя (1967).
Почесний президент Конгресу українців Канади (з 1971).
З нагоди 50-ліття священницької діяльності отримав титул Апостольського протонатора за особливі заслуги (1977).
Цитати
«В Канаді ми жили старим краєм. Це були наша радість і смуток. Це ми вщіпляли в молодь нашу і не прогайнували ні одного моменту. Прийшов час нашого іспиту в Канаді, коли ми маємо доказати, що ми здібні тут бути воєдино і сотворити один провід.
Ідея незалежності там не згасла, але вони безсилі там сказати, чого хочуть і що їм належиться. Провидіння Боже хоче, щоби тут сказали ми, під канадійським прапором про прапор український. Ця ідея невмируща аж до остаточної побіди! Нам треба єдності!»Кушнір В. За один національний провід у Канаді // Будучність нації, 1940, 14 лютого. С. 4.
«Після теперішньої війни кожний розсудний чоловік повинен одно знати: що творення миру — то не подія, а це процес, що відбувається у багатьох місцях, серед різних обставин, різними методами і через довгий час, — я б сказав — постійно».
Кушнір В. Повоєнна реконструкція світа // Перший Все-Канадійський Конгрес Українців Канади. Вінніпег, Ман. 22, 23, 24 червня, 1943. Вінніпег : Накладом Комітету Українців Канади, 1943. С. 125.
Додатково
- У роки Першої світової війни В. Кушнір був мобілізованим до австро-угорської армії, закінчив короткочасну офіцерську школу у званні хорунжого, на фронті отримав звання поручника. На третьому році війни потрапив до італійського полону, де вивчив італійську мову. 1921 порядком репатріації опинився в Україні, в м. Одесі, яка на той час вже була окупованою більшовицькими військами. Зважаючи на військовий досвід колишнього полоненого та брак офіцерських кадрів у лавах більшовиків, призначений на посаду коменданта Південно-Західного фронту в м. Харків, згодом інспектора більшовицьких військ у м. Вінницю. Після двох місяців служби в більшовицькій армії, повернувся у рідне село, використавши для переходу кордону на р. Збруч документи репатріанта.
- Свою першу літургію відслужив у рідному селі Вікно 8 листопада 1927.
- Лейтмотивом його життя було гасло «Відважитись діяти».
Праці
- Ювілейний альманах Української Греко-католицької церкви св. Володимира та Ольги у Вінніпегу у 1901–1936. Вінніпег : Видання Парохіяльного Заряду Церкви св. Володимира і Ольги у Вінніпегу, 1936. 88 с.
- 50-ліття місійної праці української Католицької Церкви в Канаді // Пропам’ятна книга. Поселення Українського народу в Канаді 1891–1941. Йорктон : Печатня «Голосу Спасителя», 1941. С. 27–30.
- Поступ Українців Католиків Канади // Пропам’ятна книга. Поселення Українського народу в Канаді 1891–1941. Йорктон : Печатня «Голосу Спасителя», 1941. С. 87–94.
- Відкриття Конгресу КУК 22-го червня, 1943 р.// Перший Все-Канадійський Конгрес Українців Канади. Вінніпег, Ман. — 22, 23, 24 червня, 1943. Вінніпег : Накладом Комітету Українців Канади, 1943. С. 20–28.
Література
- Перший Все-Канадійський Конгрес Українців Канади. Вінніпег, Ман. — 22, 23, 24 червня, 1943. Вінніпег : Накладом Комітету Українців Канади, 1943. 216 с.
- Марунчак М. Г. Біографічний довідник до історії українців Канади. Вінніпег : Українська Вільна Академія Наук в Канаді, 1986. 735 с.
- Blazejowskyj D. Ukrainian Catholic Clergy in Diaspora (1751–1988). Annotated List of Priests Who Served Outside of Ukraine. Rome : [w. p.], 1988. 284 р.
- Баран О., Ґерус О. Збірник тисячоліття християнства в Україні 988–1988. Вінніпег : Українська Вільна Академія Наук в Канаді, 1991. С. 125–132.
- Войценко О. Літопис українського життя в Канаді : в 8 т. Едмонтон : Видавництво Канадського інституту українських студій, 1992. Т. 8. 596 с. URL: https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/15182/file.pdf
- Баран О. Як постало Братство Українців Католиків Канади? // Життєвий досвід українців Канади: рефлексії / Ред. О. Ґерус, І. Герус-Тарнавецька, С. Ярмусь. Вінніпег : Українська Вільна Академія Наук у Канаді, 1994. С. 153–162.
- Баран О. Праця для церкви і народу. Життя і діяльність о. д-ра Василя Кушніра. Вінніпег : Видавничий фонд о. д-ра В. Кушніра, 1995. 215 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Куліш Н. С. Кушнір, Василь // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Кушнір, Василь (дата звернення: 15.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 06.09.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
