Обрізання Господнє
Обріза́ння Госпо́днє (грец. Η περιτομή του Κυρίου, лат. Circumcisio Domini) — у християнстві — свято на спогад євангельської події здійснення над Богонемовлям Ісусом юдейського ритуалу обрізання. Належить до циклу Господніх свят.
Зміст
У Новому Завіті
Про обряд обрізання Господнього повідомляє лише Євангеліє від Луки: «Як виповнилося вісім днів, — коли мали обрізати Його, — то дали Йому ім’я Ісус, як проголосив ангел ще перед Його зачаттям в утробі!» (Лк. 2:21).
Євангельська згадка підтверджує, що ритуал обрізання немовлят на 8-ий день після народження був традиційним для юдейської спільноти (на знак завіту Бога з патріархом Авраамом і його нащадками); при обрізанні хлопчику надавали ім’я. Богонемовля було назване Ісусом — іменем, пророкованим Діві Марії архангелом Гавриїлом при благовіщенні (див. Благовіщення Пресвятої Богородиці).
Переказ про обрізання Ісуса містить і апокрифічне так зване Євангеліє дитинства.
Історична довідка
Церковне святкування Обрізання Господнього на восьмий день після Різдва (тобто 1-го січня) відомо з 4–6 ст. (у Галлії, Італії, Іспанії). Встановлення свята історично пов’язують із поступовим поширенням християнським світом святкування Різдва Христового саме 25 грудня, наступним відокремленням у часі свят Різдва і Хрещення Господнього та прив’язкою до дати Різдва свят Обрізання (на 8-й день) і Стрітення Господнього (на 40-й день). Святковий канон уклав у 8 ст. гімнограф, чернець Стефан Савваїт (725 — після 794).
У візантійській традиції свято Обрізання Господнього (повна назва — По плоті Обрізання Господа і Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа) сполучене зі вшануванням Отця Церкви, богослова і проповідника Василя Великого.
У православ’ї зараховане до великих свят. У цей день здійснюється літургія Василя Великого. У Католицькій церкві латинського обряду внаслідок літургійної реформи 20 ст. свято зникло з офіційного літургійного календаря. Натомість цього дня відновлено святкування на честь таємниці богоматеринства Діви Марії. Від 1969 у літургійному календарі 1 січня названо Днем торжества Пресвятої Богородиці Марії.
Більшість Православних церков, а також частина католиків (східні католицькі церкви, старокатолики та інші), англікан, лютеран, які святкують за суголосними григоріанським і новоюліанським календарями, відзначають свято 1 січня (зокрема, й Православна церква України від 2023, Українська греко-католицька церква). Відповідна дата юліанського календаря припадає на 14 січня григоріанського. У традиції Вірменської апостольської церкви свято Обрізання Господнього відзначають 13 січня.
Тлумачення
Церковні автори різноаспектно тлумачили сюжет Обрізання Господнього, вкладали у нього різні символічні смисли:
- знак входження Ісуса до «нащадків Авраамових», народу Завіту;
- взірець смирення і неухильного виконання даного Богом Закону і водночас символ укладення нового Завіту (перехід Старого Завіту в Новий Завіт);
- прообраз таїнства хрещення, «нерукотворного обрізання» (Кол. 2:11);
- підтвердження єства Ісуса як Боголюдини: доказ на те, що Він був «істинною людиною», прийняв справжнє (а не примарне, ілюзорне) людське тіло;
- початок добровільного спокутного подвигу Христа (перший біль, прийнятий за людський гріх), означення Його майбутнього шляху і служіння;
- наречення немовляти як Спасителя (грец. Ιησούς — Ісус, від євр. ישוע, יהושע — Єшуа, Єгошуа, букв. Бог рятує);
- символ жертви і самозречення, як позбавлення від пристрастей, злих, хтивих думок і намірів тощо.
Іконографія
З 10 ст. сюжет Обрізання Господнього поширився у християнському мистецтві. Спершу як одна зі сцен у циклах фресок, ікон, поліптихах, а з часів Відродження — як окрема ікона, картина, вівтарний образ.
Від 15 ст. сюжет набув популярності, особливо серед мирянських братств Святого Імені Ісуса. Притаманний більшою мірою західноєвропейському мистецтву, в православній іконографії трапляється рідко.
Серед митців, які вдавалися до художнього відтворення євангельської події, — Фра Анджеліко (1395–1455), Лука Сіньйореллі (1441–1523), Джованні Белліні (1430–1516; усі — Італія), Гвідо Рені, Пітер Пауль Рубенс, Альбрехт Дюрер та інші.
Література
- Schreckenburg H. The Jews in Christian Art. New York : Continuum, 1996. 400 р.
- Steinberg L. The Sexuality of Christ in Renaissance Art and in Modern Oblivion. 2nd ed. Chicago : University of Chicago Press, 1997. 426 p.
- The Covenant of Circumcision: New Perspectives on an Ancient Jewish Rite / Ed. by E. W. Mark. Hanover : University Press of New England, 2003. 255 p.
- Palazzo R. P. The veneration of the sacred foreskin(s) of baby Jesus // Multicultural Europe and cultural exchange in the Middle Ages and Renaissance / Ed. J. P. Helfers. Turnhout : Brepols, 2005. 182 p.
- Сахаров П. Обрезание Господне // Католическая Энциклопедия : в 5 т. Москва : Издательство Францисканцев, 2007. Т. 3. С. 986–987.
- Рудейко В. «Христос посеред нас»: впровадження у літургійне богослов’я Церков візантійської традиції. Львів : Видавництво Українського католицького університету, 2015. 284 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Обрізання Господнє // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Обрізання Господнє (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.01.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
