Перший Латеранський собор
Пе́рший Латера́нський собо́р — Вселенський собор Католицької церкви, скликаний папою Калікстом ІІ 18–27 березня 1123 в м. Римі.
Зміст
Історична довідка
Відбувся у базиліці Латеранського палацу — тогочасній резиденції римських пап.
У соборі взяли участь італійські, французькі, німецькі, піренейські прелати. Англійські прелати не отримали вчасно дозволу на участь від короля Генріха I Боклерка, архієпископи Кентербері та Йорка прибули в м. Рим уже після завершення Собору. Точна кількість учасників достеменно невідома:
- за повідомленням абата Сен-Дені Сугерія (1081–1151) — понад 300 єпископів;
- згідно з дописами монахів-цистерціанців з монастиря Фосса-Нуова (тепер Фосанова) — близько 500 єпископів;
- згідно з відомостями кардинала й біографа Пандульфа Пізанського (дата народження невідома — 1138) — 997 єпископів і абатів;
- за сучасними уявленнями — близько 200 єпископів і абатів.
Перший Латеранський собор 1123 мав на меті врегулювання тяглої суперечки між імператором і папою про інвеституру: на Соборі було офіційно ратифіковано Вормський конкордат від 23.09.1122.
Достовірна і повна хроніка Першого Латеранського собору відсутня; вважають, що була дотримана процедура папського собору в Реймсі 1119: комісії, загальні конгрегації, пленарні засідання. У багатьох тогочасних хроніках зафіксовані деталі скликання, буденні аспекти організації та діяльності Собору.
Соборне законодавство
Існують дві можливі редакції декретів Собору: «альфа» (17 канонів) і «бета» (22 канони). Собор повторював принципи григоріанської реформи: засудження симонії, шлюбів і конкубінату священнослужителів, а також будь-якого світського втручання в церковні справи. «За прикладом святих Отців» забороняв висвячувати чи підвищувати будь-кого в Церкві за гроші; набуту через симонію посаду проголосив незаконно зайнятою, порушник підлягав позбавленню посади (кан. 1). Законною підставою для висвячення єпископів, відповідно до соборної постанови, визначено лише канонічне обрання (кан. 3). Рукопокладення та свячення, здійснені антипапою Григорієм VIII після його засудження Римською церквою, як і ті, що були вчинені висвяченими ним «псевдоєпископами», були виголошені недійсними (кан. 5). Ніхто не міг бути поставлений настоятелем, протоієреєм чи деканом церкви без священицького сану; набути архідияконства, якщо не був дияконом (кан. 6). Священникам, дияконам чи іподияконам заборонялося жити з наложницями (конкубінами) або дружинами, а також співмешкати з жінками, окрім випадків, які передбачив Нікейський собор 325 через життєві потреби (як-от з матір’ю, сестрою, тіткою або ін. жінками, що не викликали жодних обґрунтованих підозр; канони 7, 21).
Соборні постанови наголосили неприпустимість світського втручання в церковні справи: миряни в жодному разі не могли розпоряджатися церковним майном; спроби князів або інших мирян привласнити право розпорядження церковними бенефіціями і володіннями (пребендами) або передавати їх комусь власною волею прирівнювали до злочину святотатства (кан. 8). Мирянам категорично заборонялося забирати пожертви з вівтарів римських церков, знімати вівтарі та хрести з церков, використовувати приватний патронат для зміцнення й посилення контролю над церквами (кан. 12), отримувати десятину без дозволу єпископа (кан. 18).
Тим, хто перешкоджав прочанам дістатися до апостольських святинь в Римі (намагався захопити паломників та їхнє майно) або вводив нові невиправдані збори з торговців, загрожувало позбавлення причастя (кан. 14). Озброєне вторгнення до володінь Римської церкви каралося анафемою (кан. 17); те саме покарання чекало на тих, хто наважувався нападати і грабувати церкви чи монастирі, калічити їхній персонал або молільників (кан. 20).
Згідно з рішенням Собору, відлучення від церкви чекало на кожного, хто свідомо виготовляв фальшиві гроші або намагався їх поширювати (кан. 13).
Соборні декрети регламентували адміністративну й суддівську владу єпископів (кан. 2, 4, 16, 18, 19, 22). Відлучені від церкви одним єпископом не могли бути прийняті до причастя іншими єпископами, абатами чи кліриками (кан. 2). Соборна постанова нагадувала, що будь-яке «піклування про душі» та управління церковними бенефіціями належить, за канонами, до судової та владної компетенції єпископа. Жоден архідиякон, протоієрей, прево, декан не мав повноважень надавати бенефіції з «опікою про душі» («cum cura») або пребенди в будь-якій церкві, окрім як за рішенням або згодою єпископа (кан. 4). Для монахів було окремо наголошено, що вони не можуть встановлювати священників, окрім як «рукою» (владою) єпископа. Собор ухвалив загальний декрет, що монахи, які зловживали чернечими звільненнями від загального права («диспенсами»), мусили цілковито підкорятися своїм єпископам, дотримуватися законного послуху й побожної покори в усьому, відмовитися від служіння публічних урочистих мес, відвідин хворих, здійснення миропомазання і навіть покаяння, що жодним чином не входило до їхньої безпосередньої функції (кан. 16).
Собор підтвердив усі конституції римських понтифіків, які стосувалися миру й перемир’я Божого та безпеки громадських доріг (кан. 15). Проблеми встановлення миру в християнському світі входили до юрисдикції Святого престолу. До церковної юрисдикції, як підтвердила соборна постанова, віднесена ще одна категорія світських осіб — воїни-хрестоносці. Церква не тільки дарувала їм відпущення гріхів, а й брала під свою охорону їхні домівки, сім’ї та все їхнє майно. Разом з тим були визначені покарання для тих, хто ухилявся від виконання своєї обітниці (кан. 10).
Крім того, соборна постанова поширила церковну юрисдикцію на порушників заборони про шлюбні союзи між родичами. Ухвала нагадувала, що такі шлюби заборонені як божественними, так і людськими законами, визначені ганебними, а можливі нащадки від таких шлюбів будуть позбавлені всякої спадщини (кан. 9).
Значення
Законодавство Першого Латеранського собору, як і решти соборів григоріанської епохи, стосувалося реформування церковних порядків і звичаїв, зміцнення церковної дисципліни, засудження зловживань і світського втручання в церковні справи.
14 із 22 канонів Першого Латеранського собору повністю або частково увійшли до «Декрету Граціана», а відтак стали основою для вивчення канонічного права в Болонському та інших університетах і застосування його норм у церковних судах Європи.
Додатково
Граціан у «Декреті» не приписав жодного з канонів соборним ухвалам, а тільки папі. За винятком випадків, коли він приписав 4 канони Урбану II (канони 18–20 і 22), його звичайний спосіб цитування — «папа Калікст» (канони 1, 3–4, 6, 8, 9, 12, 14, 16). Граціан іноді поєднував два канони в один, але не порушував суттєво словесну цілісність своїх джерел.
Джерела
- Sacrorum conciliorum nova et amplissima collectio : in 53 t. / Еd. by G. Mansi et al. Venice : Antonio Zatta, 1776. T. 21 (1109–1165). P. 278–304.
- Suger. Vie de Louis VI le Gros / Ed. by H. Waquet. Paris : Les Belles Lettres, 1964. 332 p.
- Conciliorum Oecumenicorum Decreta / A cura di G. Alberigo, G. Dossetti, P.-P. Joannou et al. Bologna : Istituto per le scienze religiose, 1973. Р. 190–194.
- Die Chronik von Montecassino / Hrsg. von H. Hoffmann. Hannover : Hahnsche Buchhandlung, 1980. P. 542–543.
- Falcone di Benevento / Chronicon Beneventanum: città e feudi nell'Italia dei Normanni / A cura di E. D'Angelo. Firenze : SISMEL, 1998. P. 72.
- Symeonis Monachi Opera omnia : in 2 vol. / Ed. by Th. Arnold. Cambridge : Cambridge University Press, 2012. Vol. 2. P. 269–272.
Література
- Foreville R. Latran I, II, III et Latran IV. Paris : Éditions de l’Orante, 1965. 445 p.
- Stroll M. Calixtus II (1119–1124). A Pope Born to Rule. Leiden; Boston : Brill, 2004. 540 p.Duggan A. J. Conciliar Law 1123–1215: The Legislation of the Four Lateran Councils // The History of Medieval Canon Law in the Classical Period, 1140–1234 / Ed. by W. Hartmann, K. Pennington. Washington : The Catholic University of America Press, 2008. Р. 318–366.
- Hamilton L., Brett M. New Evidence for the Canons of the First Lateran Council // Bulletin of Medieval Canon Law. 2013. Vol. 30. P. 1–20.
- Павлюх О. А., Санжаров В. А., Бинюк Н. М. Значення соборного законодавства для реформи Церкви та розвитку канонічного права в ХІІ столітті: #Латеранські Собори 1123, 1139, 1179 років // Юридичний науковий електронний журнал. 2022. № 4. С. 50–54. URL: http://www.lsej.org.ua/4_2022/10.pdf
- Санжаров В. А. Витоки і джерела канонічного права в Західній Європі до Декрету Граціана // Правова позиція. 2022. №. 1 (34).
С. 5–9.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Санжаров В. А. Перший Латеранський собор // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Перший Латеранський собор (дата звернення: 11.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.11.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
