Свєнціцька, Віра Іларіонівна
Свєнціцька, Віра Іларіонівна (28.08.1913, м. Львів, тепер Україна — 25.05.1991, м. Львів, Україна) — мистецтвознавець, музейна і громадська діячка, кандидат мистецтвознавства (з 1967), Заслужений працівник культури УРСР (1989). Член Наукового товариства Шевченка у Львові, лауреат Державної премії України імені Т. Шевченка (з 1995, посмертно).
|
Свєнціцька, Віра Іларіонівна | |
|---|---|
| Народження | 28.08.1913 |
| Місце народження | Львів |
| Смерть | 25.05.1991 |
| Місце смерті | Львів |
| Місце поховання | Личаківський цвинтар |
| Alma mater | Львівський національний університет імені Івана Франка |
| Місце діяльності | Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького |
| Напрями діяльності | мистецтвознавство |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Премії | Державна премія України імені Т. Г. Шевченка (1995) |
| Почесні звання | Заслужений працівник культури УРСР (1989) |
Зміст
Життєпис
Народилася в сім’ї українського вченого І. Свєнціцького. Закінчила гімназію сестер Василіянок (1931 м. Львів; тепер Львівська лінгвістична гімназія) та Львівський університет (1932–1938; тепер Львівський національний університет імені Івана Франка). Брала участь у національно-визвольних змаганнях 1930-х. Член Організації українських націоналістів, була причетна до замаху на польського міністра внутрішніх справ В. Пєрацького (1985–1934; тепер Польща), проходила у Варшавському (1935–1936) та Львівському (1936) процесах. Виправдана. Після встановлення радянської влади в м. Львів була арештована органами Комітету державної безпеки (КДБ), засуджена й заслана в Сибір (тепер Росія) на лісорозробки (1948–1956).
З 1962 працювала у Львівському Державному музеї українського мистецтва (тепер Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького). З 1967 Очолювала відділ народного мистецтва (з 1967), відділ давньоукраїнського мистецтва (з 1975).
Похована на Личаківському цвинтарі.
Наукова діяльність
Наукову діяльність розпочала у студентські роки. Навчаючись в університеті, водночас працювала лаборантом у музеї. Досліджувала ручні різьблені дерев’яні хрести («Різьблені ручні хрести ХVІІ–ХХ вв», 1939). Під час вступу до аспірантури при Ермітажі [науковий керівник — В. Лазарєв (1897–1976)], обрала тему для дослідження — творчий шлях іконописця І. Рутковича. Працю завершила після повернення із заслання й успішно захистила як дисертаційну роботу (під керівництвом Я. Затенацького в заочній аспірантурі при Інституті прикладного мистецтва й етнографії АН УРСР у Києві; 1965). На основі дослідження оприлюднено монографію «Іван Руткович і становлення реалізму в українському малярстві ХVІІ ст.» (1966). Уперше ґрунтовно проаналізувала особливості становлення нової художньої культури в першій пол. 17 ст., простежила діяльність майстрів т. зв. жовківського малярського осередку, уточнила атрибуцію низки пам’яток цього центру, систематизувала іконостасні ансамблі 17 ст.
Основна тема наукових зацікавлень — український іконопис. Результати багатьох досліджень В. Свєнціцька оприлюднила в низці праць і розвідок. Найважливішими серед них є статті, присвячені комплексам стилістично споріднених ікон та окремим пам’яткам [ікони із церкви Різдва Богородиці у с. Ванівці (тепер Польща), іконостас церкви Успіння Пресвятої Богородиці с. Наконечне Яворівського р-ну Львівської обл. та ін.].
У статті «До історії українського мистецтва» подала власне бачення історії українського іконопису 14–16 ст., окреслила національні особливості й відмінності українських ікон від ікон інших народів візантійської сфери впливу, наголосила на їхньому демократичному характері, уперше здійснила аналіз й атрибуцію низки пам’яток, порушила питання про основні художні центри.
Одна з перших в українському мистецтвознавстві привернула увагу до українських народних ікон, зокрема, народних ікон на склі, поширених у районах Поділля і Покуття, вказала на них як на своєрідне явище народної культури з давніми традиціями, що своїми джерелами сягає часів Візантії й Риму.
У полі зору наукових зацікавлень вченої були також рукописи і стародруки, пам’ятки гравюри, декоративної різьби та скульптури. Досліджувала творчість О. Кульчицької, І. Труша та ін.
Як хранитель фонду іконопису дерев’яної скульптури, значну увагу приділила збереженню пам’яток (з 1956 фондосховищем ікон і дерев’яної скульптури служив не пристосований до цього Вірменський собор у Львові). З експедицій 1960–1970 придбала низку раритетних пам’яток 15–16 ст.
Незавершеною залишилася каталогізація фонду іконопису, що була основним пріоритетом музейної праці вченої. Атрибуції більшості пам’яток, здійснені в інвентарних описах, підтверджені найновішими дослідженнями.
Проблематика досліджень українського мистецтва, передусім іконопису, окреслена у працях В. Свєнціцької, залишається актуальною в сучасній науці.
Нагороди та визнання
Заслужений працівник культури УРСР (1989).
Лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка (1995, посмертно; за альбом «Українське народне малярство ХІІІ－ХХ ст. Світ очима народних митців» (1991).
Праці
- Різьблені ручні хрести ХVІІ–ХХ вв. : в 2 ч. Львів : Друкарня Видавничої спілки «Діло», 1939.
- Українська народна гравюра ХVІІ–ХVІІІ ст. // Народна творчість та етнографія. 1964. № 5. С. 47–50.
- Іван Руткович і становлення реалізму в українському малярстві ХVІІ ст. Київ : Наукова думка, 1966. 152 с.
- Живопис ХІV–ХVІ століть // Історія українського мистецтва : в 6 т. Київ : Академія наук УРСР, 1967. Т. 2. С. 208–275.
- Словник жовківських майстрів живопису і різьби // Українське мистецтвознавство. 1967. Вип. 1. С. 135–149.
- Кто же автор ансамбля? (Об иконах XVI в. из с. Наконечне Львовской обл.) // Творчество. 1971. № 12. С. 20–22.
- Об авторстве фронтисписа Львовского «Апостола» 1574 г. // Федоровские чтения. 1979. Москва : Наука, 1982. С. 5–18.
- Українське станкове малярство ХІV–ХVІ ст. і традиції візантійського мистецтва / Українське мистецтво в міжнародних зв’язках. Київ : Наукова думка, 1983. С. 14–22.
- Крізь віки // Україна. Наука і культура. 1989. Вип. 23. С. 478–491.
- Спадщина віків. Українське малярство ХІV–ХVІІІ століть у музейних колекціях Львова. Львів : Каменяр, 1990. 72 с. (у співавт.).
- До питання про львівську малярську школу другої половини ХVI століть // Україна. Наука і культура. 1996. Вип. 29. С. 178–193.
- Про деякі іконографічні аналогії та паралелі в зображенні Страшного Суду в західноукраїнських іконах ХV–ХVІ століть та іконах художників новгородського кола // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці Комісії образотворчого та ужиткового мистецтва. 1998. Т. 236. С. 85–93.
Література
- Віра Свєнціцька: життя, посвячене музеєві / Авт.-упоряд. Л. Коць-Григорчук. Львів : Стрім, 1995. 144 с.
- Свєнціцька Віра Іларіонівна // Шевченківські лауреати 1962–2001 / Авт.-упоряд. М. Г. Лабінський. Київ : Криниця, 2001. C. 467–468.
- Провідники духовності в Україні / Ред. І. Ф. Курас. Київ : Вища школа, 2003. 783 с.
- Александрович В. С. Свєнціцька Віра Іларіонівна // Енциклопедія історії України : у 10 т. / Гол. ред. В. А. Смолій. Київ : Наукова думка, 2012. Т. 9. С. 470.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Гелитович М. Й. Свєнціцька, Віра Іларіонівна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Свєнціцька, Віра Іларіонівна (дата звернення: 5.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.10.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
