Символ релігійний
Си́мвол релігі́йний — це засіб вираження, збереження і трансляції оприявлення трансцендентного в безпосередній, вертикальній (людина — Бог) і опосередкованій, горизонтальній (людина — людина) системах.
Зміст
Історико-етимологічна довідка
Давньогрецьке слово «συμβάλλειν» мало такі смислові нюанси: поєднувати в певну цілокупність, зливатися, переплітатися між собою, додавати, докладати, а також знамення, гасло.
Дослідники зазначають, що спершу термін «символ» позначав черепок, за допомогою якого можна було ідентифікувати дружні (часом і родинні) стосунки. Перед розлукою друзі розламували черепок на дві частинки, кожен залишав собі і зберігав свій уламок. Через певний проміжок часу, при зустрічі, з’єднували свої шматочки докупи і тим засвідчували свою упізнаваність та ідентитет.
Структурованість та функціональність
Проблему релігійного символізму досліджували Е. Кассірер, П. Тілліх, К. Барт, М. Еліаде, П. Рікер, Р. Генон та ін.
Релігійний символ, як і будь-який інший, передбачає переносне, небуквальне розуміння свого змісту, але потребує інтерпретації, що опосередкована релігійним світоглядом, віровченням і сенсами. Вказує на потойбічну реальність і водночас розуміється як своєрідний тип ієрофанії. Передбачає сполучення чуттєвого явища (знаку) і його надчуттєвого, сакрального значення, глибинного сенсу; не просто замінює, образно позначає трансцендентне, надприродне, але покликаний створювати відчуття його актуальної присутності тут і тепер. На відміну від інших, мирських символів, зазвичай наділений особливим, священним статусом.
Складниками релігійного символу постають:
- символічний акт, що здійснюється завдяки обрядово-культовій дії;
- символізований Абсолют, його форми вираження, що безпосередньо залежать від релігійної традиції;
- змістовне наповнення символу, яке розгортається в контексті віровчення, догматів, релігійних приписів тощо.
Релігійний символ виконує такі функції:
- ідентифікаційну (легітимізація ідентичності як певної релігійної традиції, релігійної громади, групи, конфесії, так і релігійної особистості, вірянина);
- світоглядно-сенсотвірну (пов’язана зі світоглядними пріоритетами людини, її уподобаннями, ціннісними установками тощо);
- акумулювання, трансляції та реінтерпретації релігійної інформації, конотацій священного;
- психотерапевтичну (допомагає людині долати життєві негаразди, почуття тривоги, вселяє впевненість та надію, надає розраду, можливість подолати когнітивний дисонанс тощо);
- інтеграційну (сприяє об’єднанню, гуртуванню, збереженню спільнотності вірян);
- презентаційну (уможливлює релігійну комунікацію);
- естетичну (є ефективним засобом релігійного впливу, сприяє активізації емоційно-чуттєвої сфери вірян) та ін.
Зазвичай всі функції інтегровані в суто релігійну за ознаками функцію — сакральну. Отже, функція релігійного символу — це спосіб його дії в релігійній традиції, спільноті, суспільстві.
Класифікація
Розпрацьовані різні підходи до класифікації релігійних символів, жоден з яких не є загальновизнаним.
Так, за способом вираження (або прояву, матеріальної фіксації) символи поділяють на вербальні (напр., імена Бога або їх замінники), жестові (обрядодії), предметні (як природні об’єкти, так і виготовлені людиною), образотворчі (іконографічні), фонові (звук, колір) тощо. За формою: абстрактні (фігури, числа, літери тощо), зооморфні, антропоморфні. За змістом: символи надприродних істот (Бога, божеств, святих), міфологічних сюжетів, священних місць, священного тексту, статусу священнослужителя, релігійної спільноти тощо.
Прояви релігійного символу
Зазвичай релігійний символ оприявнюється, з одного боку, в контексті духовної самоактуалізації особистості, коли його складники характеризуються гармонійністю, цілісністю, контекстуальністю (що вкорінені у конкретно-історичних архетипах), здатністю до переформатування (досить гнучкі, пластичні), мають значний кумулятивний ефект, переорієнтовують структуру таким чином, щоби найефективніше реалізувати свої функції. З іншого — в контексті втрати сакрального ореолу, коли його символічне значення відокремлене від традиційного знаку та означуване новоутвореним об’єктом на рівні симулякра; у разі когнітивного дисонансу, коли символ втрачає функцію сполучення профанного й сакрального, комерціалізується, виконує суто споживацьку функцію, культивує псевдореальність.
Так, сучасний російський політикум щочастіше використовує релігійні символи, інструменталізацію сакрального для ефективнішого впливу на широкий загал, маніпулятивного вчину на масову аудиторію та використання її у власних інтересах. Зазвичай релігійний символ уможливлює краще сприймання — передавання, позаяк він полегшено проходить крізь комунікативні мережі, швидше впізнається й доводить інформацію, одразу й безпосередньо впливає на емоційно-чуттєву сферу, паралізує критичність мислення. Часто в ці маніпулятивні метаморфози «включено» процес релігійного навіювання (це, по-перше, настирне прищеплювання людині або групі осіб певної ідеї, яка переростає в програму поведінки; по-друге, активація психофізіологічних механізмів, які забезпечують виконання насаджуваної програми поведінки; по-третє, оприсутнення свідомого та несвідомого «опрацювання» навіювальних установок: програма-алгоритм поведінки перетворюється на дію). У цьому контексті принцип симуляції стає панівним. Внутрішньо усвідомлені цільові установки зникають; суспільство форматують під наперед задану модель-симулякр. Відтак дослідникам релігійного простору довелося зіштовхнутися з новим предметом — симулятивним псевдобуттям.
Додатково
Традиція східнохристиянської патристики розпрацювала т. з. теорію онтологічного символу. Згідно з нею, увесь видимий світ — це символ (образ, ікона) світу невидимого, потойбічного; людина здана отримати уявлення про сакральний світ винятково засобами символічного зображення. Сприйняття земного світу як символу світу небесного стало одним із засадових принципів богопізнання та релігійного мистецтва.
Література
- Guenon R. Symbols of Sacred Science. 2nd ed. Hillsdale : Sophia Perennis, 2004. 456 p.
- Остащук І. Б. Християнський сакральний символізм: релігієзнавчо-філософський дискурс. Київ : Автограф, 2011. 208 с.
- Білецька Б. Г. Релігійний символ: сутність та особливості // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. 2012. № 109. С. 11–14.
- Predko D., Predko O. Imperatives of Spirituality: Essence and Key Meanings // Beytulhikme An International Journal of Philosophy. 2020. № 10 (1). P. 69–78.
- Предко О. І. Психологія релігії. 3-тє вид., виправ. та допов. Київ : Ліра-К, 2023. 348 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Предко О. І. Символ релігійний // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Символ релігійний (дата звернення: 3.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 03.10.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
