Центральної Ради будинок у Києві
Центра́льної Ра́ди буди́нок у Ки́єві — пам’ятка архітектури та історії національного значення, Україна.
Зміст
Загальні відомості
Міститься в так званому Академічному кварталі в історичному центрі міста на одній з його головних вулиць — Володимирській під № 57 навпроти будинку президії Національної академії наук України і є архітектурною домінантою. Академічний квартал прямокутний у плані, обмежений вулицями Володимирською, Богдана Хмельницького, Терещенківською і бульваром Тараса Шевченка. У ньому розташовані академічні установи та навчальний заклад (гуманітарний корпус Київського національного університету імені Тараса Шевченка). На південь від будинку Центральної Ради — пам'ятник М. Грушевському.
Історична довідка
1907 архітектор П. Альошин розробив проект «Народної аудиторії» як громадського просвітницького закладу. Київський промисловець і меценат С. Могилевцев (Могильовцев, 1842–1917; тепер РФ — тепер Україна) погодився профінансувати будівництво за умови, що заклад назвуть його іменем. Унаслідок переговорів ухвалено назву «Педагогічний музей імені цесаревича Олексія». С. Могилевцев асигнував 500 тисяч рублів і 30.07.1910 розпочато будівництво, яке28.08.1911 було завершене. 05.10.1912 закінчено опоряджувальні роботи й відкрито Педагогічний музей. У серпні 1914 його експозицію демонтовано, будівлю передано для військових потреб. У січні 1915 тут розмістили Київську школу військових льотчиків-спостерігачів.
З 11.03.1917 по 29.04.1918 у будинку працювала Українська Центральна Рада. 25.05.1918–07.10.1918 тут відбувалися україно-російські мирні переговори, а в листопаді–грудні 1918 — утримували полонених російських офіцерів. 1920–1921 в будинку працював Інститут міжнародних відносин, 1923–1925 — Пролетарський музей, 1925–1934 — Музей революції та Київський істпарт (див. Всеукраїнський істпарт), з 1934 — Київський обласний виконавчий комітет. 1937–1938 за проектом архітектора П. Альошина будинок добудували вглиб кварталу, збільшивши його вдвічі, і розмістили в ньому Музей В. Леніна. У серпні 1941 радянські військові замінували й підготували будівлю до знищення, проте німецькі окупанти восени 1941 її розмінували і 1942–1943 розмістили в ній місцевий підрозділ Міністерства окупованих територій. 1945–1979 це був Київський філіал Центрального музею В. Леніна, з 1982 — Київський міський будинок учителя та одночасно з 1992 — Педагогічний музей України та з 22.01.2009 — Музей Української Народної Республіки (тепер — Музей Української революції 1917–1921 років — відділ Національного музею історії України).
Характеристика
Будинок триповерховий із цокольним (див. Цоколь (архітектура, будівництво)) напівповерхом. Прямокутний у плані з невеликим внутрішнім двориком. Центром композиції є напівротонда головного фасаду, увінчана сферичним металево-скляним куполом (31 м у діаметрі), що накриває актовий зал на 500 місць, забезпечуючи його природним освітленням. Зал має напівкруглу секторну композицію з балконом. Під залом — парадний вестибюль, обабіч якого — сходи. Архітектурний стиль неокласицизму, обраний автором будинку, зумовлений архітектурним середовищем, у якому переважають будівлі та споруди в стилістиці класицизму. Фасадні площини в рівні першого поверху рустовані (див. Руст). Аркові вікна другого поверху мають масивні наличники, в яких вікна фланковано напівколонами й увінчано антаблементами з трикутними сандриками. Над ними будівлю по периметру (крім східного фасаду) обходить неокласицистичний за пластикою барельєфний скульптурний фриз на тему історії розвитку освіти, що містить близько 200 постатей. Його авторами є скульптори Л. А. Дітрих (1877–1954; тепер Польща — тепер РФ) та В. В. Козлов (1887–1940; тепер РФ). Стіни муровано з цегли, ззовні обличковано білим інкерманським вапняком. Перекриття залізобетонні, конструкції купола виконано зі сталі. Чавунна огорожа прилеглої території відлита за проектом архітектора О. Беретті середини 19 ст.
Значення
Будинок має виразну композицію, новаторський для тогочасного м. Києва архітектурний образ, що включає синтез мистецтв, і тому є однією з найкращих громадських будівель міста та шедевром архітектора П. Альошина, що вплинув на архітектуру радянської доби й зображений на звороті 50-гривневої банкноти Національного банку України.
Література
- Скібіцька Т. Будинок Київського Педагогічного музею // Вечерський В. В., Годованюк О. М., Тиманович Є. В. та ін. Пам’ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання. Київ : Техніка, 2000. С. 9.
- Кучерук О. Українська Центральна Рада: історія будинку. Київ : Наш формат, 2010. 130 с.
- Київ: Провідник / За ред. Ф. Ернста. Харків : Савчук О. О., 2019. С. 215–231.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Центральної Ради будинок у Києві // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Центральної Ради будинок у Києві (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 03.03.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
