Відмінності між версіями «Акант (архітектура)»

Версія за 20:46, 19 лютого 2021

Ака́нт (фр. acanthe, грец. ἄϰανθος, від ἄϰή — голка і ἄνθος — квітка) — в архітектурі — орнаментальний елемент скульптурного оздоблення фасадів та інтер’єрів споруд у вигляді зубчастого листка рослини з такою ж назвою, поширеної в країнах Середземномор’я.

Акант покладено в орнаментальну основу коринфського ордера та композитного ордера. Акант широко використовували при оздобленні фасадів культових споруд, зведених у [Архітектурний стиль|стилі]] бароко (дзвіниця на Дальніх печерах Києво-Печерської лаври, 1754–1761), у культових та цивільних будівлях класицизму для оздоблення капітелей, фризів, консолей (Воронцовський палац в Одесі, 1826–1830).

У радянській архітектурі акант поширився в 1930-х та 1950-х. Акант в українському живописі (графічні орнаментальні заставки і кінцівки в книгах) та декоративно-ужитковому мистецтві відомий від 12 ст. (шиферні плити з Софійського собору), поширився у 15–19 ст. (стилі: ренесанс, бароко, рококо, класицизм), спорадично — у 20 ст. Стилізований листок або гілку аканту як один з елементів орнаментальної композиції часто застосовували у золотарстві (оправи до книг, церковне начиння; майстри І. Равич, М. Юревич, І. Атаназевич), художньому литві (гармати, дзвони; майстри К. Балашевич, І. Бельман, Ф. Полянський, А. Станке, К. Франке), різьбленні (шати до ікон, царські врата, меблі), вишиванні й ткацтві (одяг, тканини).

Література

Тимофієнко В. І. Архітектура і монументальне мистецтво. Київ : Видавництво Інституту проблем сучасного мистецтва, 2002. 472 с.
Плоский В. О., Гетун Г. В., Віроцький В. Д. Архітектура будівель та споруд : в 4 кн. Кам'янець-Подільський : Рута, 2016. Кн. 3: Історія архітектури і будівництва. 814 с.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Редакція ВУЕ Акант (архітектура) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Акант (архітектура) (дата звернення: 28.05.2024).

@@ Рядок 2: / Рядок 2: @@
 '''Ака́нт''' ({{lang-fr|acanthe}},  {{lang-el|ἄϰανθος}}, від ἄϰή&nbsp;— голка і ἄνθος&nbsp;— квітка)&nbsp;— в архітектурі&nbsp;— орнаментальний елемент скульптурного [[оздоблення]] [[фасад]]ів та [[Інтер'єр|інтер’єрів]] [[Споруда|споруд]] у вигляді зубчастого листка рослини з такою ж назвою, поширеної в країнах [[Середземномор’я]].
-Акант покладено в орнаментальну основу [[Ордер коринфський|коринфського ордера]] та [[Ордер композитний|композитного ордера]]. Акант широко використовували при оздобленні фасадів [[Споруда культова|культових споруд]], зведених у [[Стиль в архітектурі|стилі]] [[бароко]] (дзвіниця на Дальніх печерах [[Києво-Печерська лавра|Києво-Печерської лаври]], 1754–1761), у культових та цивільних [[будівля]]х [[класицизм]]у для оздоблення [[Капітель (архітектура)|капітелей]], [[фриз]]ів, [[Консоль (архітектура)|консолей]] (Воронцовський палац в [[Одеса|Одесі]], 1826–1830).
+Акант покладено в орнаментальну основу [[Ордер коринфський|коринфського ордера]] та [[Ордер композитний|композитного ордера]]. Акант широко використовували при оздобленні фасадів [[Споруда культова|культових споруд]], зведених у [Архітектурний стиль|стилі]] [[бароко]] (дзвіниця на Дальніх печерах [[Києво-Печерська лавра|Києво-Печерської лаври]], 1754–1761), у культових та цивільних [[будівля]]х [[класицизм]]у для оздоблення [[Капітель (архітектура)|капітелей]], [[фриз]]ів, [[Консоль (архітектура)|консолей]] (Воронцовський палац в [[Одеса|Одесі]], 1826–1830).
 У радянській архітектурі акант поширився в 1930-х та 1950-х. Акант в українському живописі (графічні орнаментальні заставки і кінцівки в книгах) та декоративно-ужитковому мистецтві відомий від 12 ст. (шиферні плити з [[Софійський собор|Софійського собору]]), поширився у 15–19 ст. (стилі: [[ренесанс]], [[бароко]], [[рококо]], [[класицизм]]), спорадично&nbsp;— у 20 ст. Стилізований листок або гілку аканту як один з елементів орнаментальної композиції часто застосовували у [[Золотарство|золотарстві]] (оправи до книг, церковне начиння; майстри [[Равич, Іван Андрійович (1677–1762)|І.&nbsp;Равич]], [[Юревич, Михайло (1707–?)|М.&nbsp;Юревич]], І.&nbsp;Атаназевич), художньому литві ([[Гармата|гармати]], дзвони; майстри К.&nbsp;Балашевич, І.&nbsp;Бельман, Ф.&nbsp;Полянський, А.&nbsp;Станке, К.&nbsp;Франке), [[Різьблення|різьбленні]] (шати до [[Ікона|ікон]], [[царські врата]], меблі), вишиванні й ткацтві (одяг, тканини).