Відмінності між версіями «Аттика»
| Рядок 31: | Рядок 31: | ||
Рельєф переважно височинний. Найвища точка Аттики — г. Каравола (1 413 м) — є частиною гірського хребта Парніта, що простягається на Північ від м. Афін. Є також смуга прибережних рівнин, серед яких, зокрема, Афінська і Тріасон. | Рельєф переважно височинний. Найвища точка Аттики — г. Каравола (1 413 м) — є частиною гірського хребта Парніта, що простягається на Північ від м. Афін. Є також смуга прибережних рівнин, серед яких, зокрема, Афінська і Тріасон. | ||
| − | В Аттиці поширені вапняк, мармур і глина. У гір. частині також є родовища азбесту. Потужний | + | В Аттиці поширені вапняк, мармур і глина. У гір. частині також є родовища [[азбест|азбесту]]. Потужний античний центр видобутку срібної руди — Лавріон, Лаврійські рудники. У регіоні представлені тера росса, коричневі ґрунти тощо. Основною річкою Аттики є Кіфісос (27 км), що тече Афінською рівниною і впадає в Саронічну затоку. |
| + | |||
| + | Клімат середземноморський, із тривалим сухим літом і недовгою вологою зимою. Серед. температура січня — +10 °С, липня — +28 °С. Середньорічна кількість опадів — приблизно до 400 мм. Найбільше опадів випадає в жовтні — лютому. Є Національний парк Парніта (засновано 1961), який від 1987 є частиною європейської програми «Natura 2000» (під охороною — близько 150 км<sup>2</sup>). | ||
==Населення== | ==Населення== | ||
| − | + | Загальна кількість населення (2011, перепис) — 3,8 млн осіб (35,6 % населення Греції), густота — 1 022 осіб/км<sup>2</sup>. За статевими групами: чоловіки (48 %), жінки (52 %). Переважає міське населення. Загаом населення зростає: 1999 в Аттиці проживало 3,5 млн осіб. | |
==Господарство== | ==Господарство== | ||
| − | Аттика забезпечує | + | Аттика забезпечує близько 48 % ВВП Греції (2017, оцінка). Понад 1 % зайнятих — у первинному секторі економіки, до 15 % — у вторинному, близько 84 % — у третинному. Розвинені харчова, хімічна, фармацевтична, текстильна галузі промисловості, а також суднобудування. У м. Скарамангасі розташований один із найбільших у Середземномор’ї суднобудівних заводів — «Еллінські верфі» («Hellenic Shipyards»). Вирощують здебільшого виноград, інжир і оливу. Аттика також є виробником оливкової олії. Переважає сервісна економіка. |
| − | + | Населення займається торгівлею, фінансовими і соціальними послугами, інформаційно-комунікаційними технологіями, нерухомістю. Розвинений туризм: 2017 Аттику відвідало понад 1,7 млн осіб. | |
| + | |||
| + | Недалеко від м. Афін діє міжнародний аеропорт «Елефтеріос Венізелос» (заг. пасажиропотік — 25,5 млн осіб, 2019). Аттикою проходять автомагістралі, нац. дороги, залізничні шляхи. Одним із найбільших у Європі пасажирських і вантажних портів є Пірей, наявне поромне сполучення. | ||
==Наука, освіта, культура== | ==Наука, освіта, культура== | ||
| − | Аттика є провідним центром наукових досліджень, розвитку технологій та інновацій у Греції. У м. Афінах діє Афінська академія ( | + | Аттика є провідним центром наукових досліджень, розвитку технологій та інновацій у Греції. У м. Афінах діє Афінська академія (заснована 1926), Національна бібліотека Греції (заснована 1829). Там само функціонує технопарк. У регіоні розташована низка ЗВО: Афінський університет (засн. 1837), Афінський національний технічний університет (заснований 1837), Афінська школа вишуканих мистецтв (заснована 1930; усі — у м. Афіни), Універсиет Пірея (заснований 1838; м. Пірей) тощо. |
| + | |||
| + | Колоритною є архітектура Аттики. На території Аттики у 5 ст. до н. е. сформувалися [[Ордер архітектурний|ордери архітектурні]]: [[Ордер доричний|доричний ордер]] та аттичний варіант [[Ордер іонічний|іонічного]]. В античну добу центром розвитку архітектури були Афіни, які разом з портовим містом Пірей формували унікальну у світовому масштабі містобудівну [[Агломерація міська|агломерацію]] парних міст. Вони мали цілісну систему фортифікації з довжиною оборонних мурів 35 км, створену під керівництвом [[Фемістокл|Фемістокла]] у 479–478 до н. е. Громадським центром м. Афін була [[Агора]], сакральним — [[Акрополь]]; їх забудова (збереглася частково), зокрема [[Парфенон]], [[Ерехтейон]], [[Пропілеї]], храм Ніки Аптерос на акрополі в Афінах належать до найвищих досягнень світової архітектури. | ||
| − | + | Античну театральну архітектуру представляють афінські театр [[Діоніс|Діоніса]] та одеон Ірода Аттика. Видатними зразками доричного периптера є храми: Посейдона на мисі Суній (440 до н. е.) та Афіни Афаї на о. Егіна (490 до н. е.). У Середньовіччі Аттика була центром формування Грецької архітектурної школи в рамках архітектури Візантії: монастир Дафні 11 ст. із собором центральнокупольної системи став класичним зразком для спорудження монастирів у Греції, а афінські церкви Апостолів і св. Федора з розвиненим зовнішнім декором — приклади хрестовокупольної системи. Зі здобуттям незалежності Греції м. Афіни знову стали центром розвитку архітектури, де працювали провідні європейські архітектори К. Ф. Шінкель, Л. фон Кленце, Г. Земпер, Т. Е. Ф. фон Гансен та ін. | |
| − | На | + | На території Аттики є об’єкти [[всесвітня спадщина ЮНЕСКО|всесвітньої спадщини ЮНЕСКО]]: Акрополь в Афінах (з 1987), монастир Дафні (з 1990). Серед музеїв — [[Афін національний археологічний музей]] (заснований 1829), [[Афін національний історичний музей]] (заснований 1882), Візантійський і християнський музей (заснований 1914), Національний музей сучасного мистецтва (заснований 2000; усі — у м. Афіни), Морський музей Греції (заснований 1949; м. Пірей), Мінералогічний музей (заснований 1986; м. Лавріон) тощо. Є низка театрів, кінотеатрів, галерей тощо, зокрема, у м. Афінах розташований Національний театр Греції (заснований 1930), Націонильна опера Греції (заснована 1940). |
==Спорт== | ==Спорт== | ||
| − | Аттика має давні традиції щодо спорту і спортивних заходів. Культивуються [[футбол]], атлетика тощо. Тут відбувалися змагання світового значення: у м. Афінах проходили [[Літні Олімпійські ігри 1896]], [[Літні Олімпійські ігри 2004]], Чемпіонат світу з легкої атлетики 1997, Чемпіонат Європи з баскетболу 1995, фінали [[Ліга чемпіонів УЄФА|Ліги чемпіонів УЄФА]] (1994, 2007); у м. Піреї — Чемпіонат світу з легкої атлетики 1987, Чемпіонат світу з баскетболу 1998 та багато ін. | + | Аттика має давні традиції щодо спорту і спортивних заходів. Культивуються [[футбол]], [[атлетика]] тощо. Тут відбувалися змагання світового значення: у м. Афінах проходили [[Літні Олімпійські ігри 1896]], [[Літні Олімпійські ігри 2004]], Чемпіонат світу з легкої атлетики 1997, Чемпіонат Європи з баскетболу 1995, фінали [[Ліга чемпіонів УЄФА|Ліги чемпіонів УЄФА]] (1994, 2007); у м. Піреї — Чемпіонат світу з легкої атлетики 1987, Чемпіонат світу з баскетболу 1998 та багато ін. |
Серед спортивних споруд у м. Афінах — Олімпійський стадіон (1982; 69 тис. глядачів); у м. Піреї — стадіон «Караїскакіс» (1896; 32 тис. глядачів) тощо. | Серед спортивних споруд у м. Афінах — Олімпійський стадіон (1982; 69 тис. глядачів); у м. Піреї — стадіон «Караїскакіс» (1896; 32 тис. глядачів) тощо. | ||
Версія за 14:11, 24 липня 2022
|
Аттика | |
|---|---|
| Тип | адміністративна одиниця |
| Адміністративний центр | Афіни |
| Країна | Греція |
| Регіон країни | Європа (географія) |
| Чисельність населення (тис.осіб) | 3800 |
| Густота населення (осіб на кв.км) | 1 022 |
А́ттика (грец. 'Αττική, Attikí, Attica — буквально «прибережна країна») — історична область і адміністративна одиниця на південному сході Греції.
Зміст
Географічне положення
Розташована на Південному Сході країни. Межує з Фессалією і Центральною Грецією на Півночі і Сході, з Пелопоннесом, Західною Грецією та Іонією — на Заході, з Егейськими островами — на Півдні Омивається на Північному Заході Коринфською затокою Іонічного моря, на Північному Сході — Південною Евбейською затокою, на Сході — затокою Петалія, на Півдні і Південному Заході — Саронічною затокою Егейського моря.
Адміністративний поділ
Включає Центральний, Північний, Південний і Західний сектори Афін, Східну і Західну Аnnbre, Пірей, острови. Територія — 3,8 тис. км2. Адміністративний центр — м. Афіни.
Історична довідка
Перші поселення на території Аттики виникли в епоху неоліту (8–3 тис. до н. е.). Близько 2 тис. до н. е. Аттику заселили іонійці. Помітну роль Аттика почала відігравати в період егейської культури. На поч. 1 тис. до н. е. Аттику поділяли на декілька родоплемінних територій, що переважно збігалися з географічними районами області. За легендою, об’єднання родоплемінних територій Аттики (синойкізм) відбулося в 10–9 ст. до н. е., за царя Тезея, а головним містом стали Афіни.
Основною суспільно-політичною одиницею Аттики була дрібна місцева громада — дем, кількість яких сягала 170. У 8–7 ст. до н. е. в Аттиці панувала родова знать (евпатриди), що зосереджувалася, разом із переважною більшістю землеробів, у рівнинному районі (Педіея). Гористу частину (Діакрія) населяли скотарі.
З 8–7 ст. до н. е. розпочалася поступова централізація регіону довкола м. Афін. Від 5 ст. до н. е. м. Афіни отримали абсолютне економічне та політичне домінування в Аттиці. Воно виявилося в централізації політичної системи Аттики, наслідком якої стало зосередження в м. Афінах усіх адміністративних і судових органів. При цьому Аттику було розподілено на деми (бл. 100), що виконували функції муніципальних округів, які об’єднувалися у філи (після реформ Клісфена в Аттиці існувало 10 філ, з кін. 4 ст. до н. е. — 12, у період Римської імперії — 13). Після битви при м. Коринфі (146 до н. е.) Аттика разом із іншими грецькими землями увійшла до Римської імперії, входячи до складу провінції Ахая.
Після розпаду Римської імперії Аттика залишилася у складі її Східної частини. Після поділу Візантійської імперії на феми (7 ст.) Аттика увійшла до складу феми Еллада. Після падіння Візантії Аттика увійшла до складу Османської імперії. Під час війни за незалежність Греції (1821–1830) Аттика була одним із центрів протиосманського руху. У 1820-х Аттика перебувала у складі невизнаної Грецької республіки, а 1832 увійшла до новоутвореного Королівства Греція.
Відтоді Аттика безперервно перебуває у складі Греції. 1987 на території історичного регіону Аттика утворено периферію Аттика,яка об’єднувала менші адміністративні одиниці: Афіни, Пірей, Зх. і Сх. В Аттиці 2011 набув чинності новий адміністративний поділ: за програмою «Каллікратіс» Аттику перетворено на одну із 7 децентралізованих областей Греції.
Природа
Рельєф переважно височинний. Найвища точка Аттики — г. Каравола (1 413 м) — є частиною гірського хребта Парніта, що простягається на Північ від м. Афін. Є також смуга прибережних рівнин, серед яких, зокрема, Афінська і Тріасон.
В Аттиці поширені вапняк, мармур і глина. У гір. частині також є родовища азбесту. Потужний античний центр видобутку срібної руди — Лавріон, Лаврійські рудники. У регіоні представлені тера росса, коричневі ґрунти тощо. Основною річкою Аттики є Кіфісос (27 км), що тече Афінською рівниною і впадає в Саронічну затоку.
Клімат середземноморський, із тривалим сухим літом і недовгою вологою зимою. Серед. температура січня — +10 °С, липня — +28 °С. Середньорічна кількість опадів — приблизно до 400 мм. Найбільше опадів випадає в жовтні — лютому. Є Національний парк Парніта (засновано 1961), який від 1987 є частиною європейської програми «Natura 2000» (під охороною — близько 150 км2).
Населення
Загальна кількість населення (2011, перепис) — 3,8 млн осіб (35,6 % населення Греції), густота — 1 022 осіб/км2. За статевими групами: чоловіки (48 %), жінки (52 %). Переважає міське населення. Загаом населення зростає: 1999 в Аттиці проживало 3,5 млн осіб.
Господарство
Аттика забезпечує близько 48 % ВВП Греції (2017, оцінка). Понад 1 % зайнятих — у первинному секторі економіки, до 15 % — у вторинному, близько 84 % — у третинному. Розвинені харчова, хімічна, фармацевтична, текстильна галузі промисловості, а також суднобудування. У м. Скарамангасі розташований один із найбільших у Середземномор’ї суднобудівних заводів — «Еллінські верфі» («Hellenic Shipyards»). Вирощують здебільшого виноград, інжир і оливу. Аттика також є виробником оливкової олії. Переважає сервісна економіка.
Населення займається торгівлею, фінансовими і соціальними послугами, інформаційно-комунікаційними технологіями, нерухомістю. Розвинений туризм: 2017 Аттику відвідало понад 1,7 млн осіб.
Недалеко від м. Афін діє міжнародний аеропорт «Елефтеріос Венізелос» (заг. пасажиропотік — 25,5 млн осіб, 2019). Аттикою проходять автомагістралі, нац. дороги, залізничні шляхи. Одним із найбільших у Європі пасажирських і вантажних портів є Пірей, наявне поромне сполучення.
Наука, освіта, культура
Аттика є провідним центром наукових досліджень, розвитку технологій та інновацій у Греції. У м. Афінах діє Афінська академія (заснована 1926), Національна бібліотека Греції (заснована 1829). Там само функціонує технопарк. У регіоні розташована низка ЗВО: Афінський університет (засн. 1837), Афінський національний технічний університет (заснований 1837), Афінська школа вишуканих мистецтв (заснована 1930; усі — у м. Афіни), Універсиет Пірея (заснований 1838; м. Пірей) тощо.
Колоритною є архітектура Аттики. На території Аттики у 5 ст. до н. е. сформувалися ордери архітектурні: доричний ордер та аттичний варіант іонічного. В античну добу центром розвитку архітектури були Афіни, які разом з портовим містом Пірей формували унікальну у світовому масштабі містобудівну агломерацію парних міст. Вони мали цілісну систему фортифікації з довжиною оборонних мурів 35 км, створену під керівництвом Фемістокла у 479–478 до н. е. Громадським центром м. Афін була Агора, сакральним — Акрополь; їх забудова (збереглася частково), зокрема Парфенон, Ерехтейон, Пропілеї, храм Ніки Аптерос на акрополі в Афінах належать до найвищих досягнень світової архітектури.
Античну театральну архітектуру представляють афінські театр Діоніса та одеон Ірода Аттика. Видатними зразками доричного периптера є храми: Посейдона на мисі Суній (440 до н. е.) та Афіни Афаї на о. Егіна (490 до н. е.). У Середньовіччі Аттика була центром формування Грецької архітектурної школи в рамках архітектури Візантії: монастир Дафні 11 ст. із собором центральнокупольної системи став класичним зразком для спорудження монастирів у Греції, а афінські церкви Апостолів і св. Федора з розвиненим зовнішнім декором — приклади хрестовокупольної системи. Зі здобуттям незалежності Греції м. Афіни знову стали центром розвитку архітектури, де працювали провідні європейські архітектори К. Ф. Шінкель, Л. фон Кленце, Г. Земпер, Т. Е. Ф. фон Гансен та ін.
На території Аттики є об’єкти всесвітньої спадщини ЮНЕСКО: Акрополь в Афінах (з 1987), монастир Дафні (з 1990). Серед музеїв — Афін національний археологічний музей (заснований 1829), Афін національний історичний музей (заснований 1882), Візантійський і християнський музей (заснований 1914), Національний музей сучасного мистецтва (заснований 2000; усі — у м. Афіни), Морський музей Греції (заснований 1949; м. Пірей), Мінералогічний музей (заснований 1986; м. Лавріон) тощо. Є низка театрів, кінотеатрів, галерей тощо, зокрема, у м. Афінах розташований Національний театр Греції (заснований 1930), Націонильна опера Греції (заснована 1940).
Спорт
Аттика має давні традиції щодо спорту і спортивних заходів. Культивуються футбол, атлетика тощо. Тут відбувалися змагання світового значення: у м. Афінах проходили Літні Олімпійські ігри 1896, Літні Олімпійські ігри 2004, Чемпіонат світу з легкої атлетики 1997, Чемпіонат Європи з баскетболу 1995, фінали Ліги чемпіонів УЄФА (1994, 2007); у м. Піреї — Чемпіонат світу з легкої атлетики 1987, Чемпіонат світу з баскетболу 1998 та багато ін.
Серед спортивних споруд у м. Афінах — Олімпійський стадіон (1982; 69 тис. глядачів); у м. Піреї — стадіон «Караїскакіс» (1896; 32 тис. глядачів) тощо.
Література
- Droysen J. Histoire de l’hellé nisme : en 2 vol. Grenoble, 2005; Herodotus. The Histories. London, 2014;
- Vlacho poulos A. Athens and Attica: History and Archaeology. Athens, 2016; Fodor’s Essential Greece: with the Best Islands. New York, 2018.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Маруняк Є. О. Аттика // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Аттика (дата звернення: 15.05.2024).
