Інокентій V
Іноке́нтій V [ лат. Innocentius V; світське ім’я та прізвище — П’єр де Тарантез (фр. Pierre de Tarentaise; італ. Pietro di Tarantasia); 1224 або 1225, ймовірно в селі Шампаньї-ан-Вануаз, тепер муніципалітет у регіоні Овернь — Рона — Альпи, Франція — 22.05.1276, м. Рим, тепер Італія] — релігійний діяч, проповідник, теолог, Папа Римський (21.01.1276 — 22.06.1276), блаженний.
|
Інокентій V (Innocentius V) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | П'єр |
| Справжнє прізвище | де Тарантез |
| Народження | 1224/1225«/1225» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 1224. |
| Місце народження | Шампаньї-ан-Вануаз |
| Смерть | 22.05.1276 |
| Місце смерті | Рим |
| Місце поховання | Латеранська базиліка в Римі |
| Alma mater | Паризький університет |
| Місце діяльності | Франція, Італія |
| Напрями діяльності | богослов'я, проповідництво, церковне управління |
| Традиція/школа | католицизм |
Життєпис
Близько 1240 вступив до монастиря домініканців у м. Ліоні (тепер Франція).
1255 розпочав студії в Паризькому університеті, 1259 разом із Фомою Аквінським та Альбертом Великим здобув ступінь магістра богослов'я.
Швидко зажив слави як проповідник. 1259 взяв участь у Генеральному капітулі домініканського ордену в м. Валансьєнні (тепер регіон О-де-Франс, Франція), який започаткував традицію домініканської схоластичної філософії. Між 1259 і 1264 обіймав одну з двох кафедр, призначених домініканцям у Паризькому університеті. Був плідним автором: за час викладацької діяльності уклав чимало праць з теології, філософії, канонічного права та етики, складав програми для домініканських навчальних закладів. Спільно з Фомою Аквінським, Альбертом Великим стояв у витоків переорієнтації філософсько-богословської школи від августинізму до аристотелізму. Завдяки своїй популярності й вагомому теологічному внеску здобув титул «Найвідоміший доктор» (лат. Doctor famosissimus).
Двічі був обраний провінціалом домініканців Іль-де-Франс (у 1264–1267 та 1269–1272). У 1268 на прохання папи Клемента IV П’єр де Тарантез пристрасно проповідував хрестовий похід.
Став найближчим помічником папи Григорія X. Від 06.06.1272 призначений архієпископом Ліона. На початку грудня того самого року склав присягу на вірність королю Франції Філіппу III Сміливому. Від 03.06.1273 — кардинал-єпископ Остії. Посів посаду Великого пенітенціарія (03.06.1273 — 21.01.1276).
Відіграв важливу роль у проведенні Другого Ліонського собору (скликаний Григорієм X у 1274), зокрема в обговоренні питань щодо організації хрестового походу та об’єднання Східної й Західної церков.
Став першим папою, обраним на конклаві кардиналів. Відповідно до схваленої Другим Ліонським собором конституції «Ubi Periculum», конклав зібрався через 10 днів (20.01.1276) після смерті папи Григорія Х. Були присутні 12 із 14-ти кардиналів, які 21.01 одностайно обрали П’єра де Тарантеза на Святий престол за першого ж голосування. Став першим папою-домініканцем.
Понтифікат
У лютому 1276 папська курія прибула до м. Вітербо. Сюди прибув і неаполітанський король Карл І Анжуйський, аби зустріти новообраного понтифіка та супроводити його до м. Рима для коронації. 22.02.1276 папа Інокентій V був коронований у Ватиканській базиліці кардиналом Джованні Гаетано Орсіні (майбутній папа Миколай ІІІ).
Папа прагнув умиротворити Італію від численних конфліктів. 02.03.1276 надав королю Карлу І Анжуйському привілей опікуватись Сенатом та міським урядуванням Рима і призначив ректором Тоскани (Тусції). У листі від 04.03.1276 папа засвідчив, що Карл присягнув на вірність за королівства Неаполя й Сицилії.
09.03 Інокентій V повідомив королю римлян Рудольфу I Габсбургу (правив у 1273–1291) про відкладення імператорської коронації (на яку погодився Григорій X) і радив не приїжджати до Італії до укладення між ними угоди, насамперед стосовно екзархату Равенни, Пентаполя та Романьї. Для переговорів були відправлені папські нунції. Рудольф вирішив не провадити політику Гогенштауфенів в Італії.
Папа зміг домовитися про мирний договір між Генуєю та королем Карлом І Анжуйським (підписаний 18.06.1276).
Упродовж кількох місяців свого правління намагався зорганізувати хрестовий похід, щоби допомогти королю Кастилії Альфонсо X (1252–1284) у відвоюванні його королівства. Панівною ідеєю короткого понтифікату Інокентія V була консолідація європейських монархів для хрестового походу заради звільнення Святої землі.
Зусилля папи, спрямовані на возз’єднання з Константинопольською церквою і контакти з імператором Михаїлом VIII Палеологом, продовжували політику Григорія X під час Другого Ліонського собору. Інокентій V сподівався досягти миру між Константинополем і королем Карлом І Анжуйським. Раптова смерть після короткочасної хвороби стала на заваді його планам.
За час понтифікату не здійснив жодного призначення в колегію кардиналів.
Похований у Латеранській базиліці в Римі за понтифікату Йоанна XXI. Гробниця була зруйнована двома пожежами в 1307 і 1361, останки розсіяні під час землетрусу у 18 ст.
Визнання
Місцеве шанування папи почалося одразу після його смерті. Беатифікований папою Левом XIII 1898; Католицька церква вшановує його пам’ять 22 червня.
Додатково
- П. де Тарантез у присутності папи, отців собору та куріалістів відспівав заупокійну месу та виголосив проповідь на похоронах кардинала-єпископа Альбано Бонавентури, який раптово помер під час Другого Ліонського собору 15.07.1274 і був похований того ж дня в церкві францисканців у м. Ліоні.
- 06.10.1275 папа Григорій Х прибув до м. Лозанни, де зустрівся з обраним королем римлян Рудольфом I Габсбургом. 20.10 король приніс папі присягу на вірність. П’єр де Тарантез — один з-поміж сімох кардиналів, імена яких зафіксовані в протоколі складання присяги.
Джерела
Acta Romanorum Pontificum ab Innocentio V ad Benedictum XI (1276–1304) / Col. F. M. Delorme, A. L. Tăutu. Romae : Typis Polyglottis Vaticanis, 1954. P. 1–18.
Література
- Grumel V. Les ambassades pontificales à Byzance après le IIe concile de Lyon (1274–1280) // Échos d'Orient. 1924. T. 23. № 136.
P. 437–447. - Van Moé E.-A. L'envoi de nonces à Constantinople par les papes Innocent V et Jean XXI (1276) // Mélanges d'archéologie et d'histoire. 1930. T. 47. P. 39–62.
- Laurent M. H. Le Bienheureux Innocent V (Pierre de Tarentaise) et son temps. Città del Vaticano : Biblioteca Apostolica Vaticana, 1947. 547 p.
- Bataillon L. J. Nouveaux témoins des questions «De lege et praeceptis» de Pierre de Tarentaise // Archivum Fratrum Praedicatorum. 1965. Vol. 35. P. 325–333.
- Russo D. Compilation iconographique et légitimation de l'ordre dominicain: les fresques de Tomaso da Modena à San Niccolo de Trevise (1352) // Revue de l'Art. 1992. № 97. P. 76–84.
- Мацелик М. О., Санжаров В. А., Санжарова Г. Ф. Папське судочинство в класичне Середньовіччя: Апостольська Пенітенціарія // Юридичний науковий електронний журнал. 2022. № 5. С. 49–52.
- Санжаров В. А. Другий Ліонський собор // Велика українська енциклопедія. 2024. URL: https://vue.gov.ua/Другий Ліонський собор
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Санжаров В. А. Інокентій V // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Інокентій V (дата звернення: 3.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 17.03.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
