Другий Ліонський собор
.jpg)
Дру́гий Ліо́нський собо́р — Вселенський собор Католицької церкви, скликаний папою Григорієм X. Відбувся 07.05–17.07.1274 в м. Ліоні.
Зміст
Історична довідка
31.03.1272 папа Григорій X розіслав листи державцям та прелатам Західної Європи із закликом зібратися 01.05.1274 на Вселенський собор (назву міста початково зберігали в таємниці).
24.10.1272 Григорій X повідомив про скликання Собору і запропонував узяти участь (або направити апокрисіаріїв) візантійському імператору Михайлу VIII Палеологу (1261–1282) і патріарху Константинополя Йосипу I (1266–1275, 1282–1283). У посланнях папа окреслив порядок денний майбутнього Собору: а) об’єднання Східної й Західної церков; б) відвоювання Святої землі; в) проведення церковної реформи, запитаної через «зловживання і падіння нравів серед кліру і мирян». Григорій X також звернувся до предстоятелів великих діоцезів, аби дізнатися думку кліриків і пастви про те, які вади в Церкві потребують реформування.
13.04.1273 понтифік повідомив делегатам, що Собор відбудеться в імперському місті Ліоні. Підготовка до проведення тривала близько 2-х років.
Розпочав роботу 7 травня 1274, мав 6 сесій (07.05, 18.05, 04.06 або 07.06, 06.07, 16.07 і 17.07).
Учасники: близько 500 єпископів, 60 абатів і понад 1 тис. інших прелатів; кардинали (серед них, зокрема, три майбутніх папи — Інокентій V, Адріан V, Іван XXI); король Арагону Хайме I Завойовник (1213–1276). Дорогою на собор помер богослов Тома Аквінський. За кілька днів до закриття Собору пішов з життя генерал ордену францисканців Бонавентура.
Урочисте відкриття Другого Ліонського собору (07.05.1274) розпочалося з папської меси та проповіді (Григорій X проголосив проповідь на той самий євангельський вірш, що й папа Інокентій IV на відкритті Четвертого Латеранського собору).
Другій сесії передувала проповідь Бонавентури «Зведися, Єрусалиме…». Папа Григорій X виступив із закликом розпочати новий хрестовий похід на Святу землю і порушив питання його фінансування. Християнський світ був поділений на 26 податних округів, або колекторій. У кожному з них папа призначав комісію колекторів у складі архієпископа, єпископа та абата, які мали опікуватись збором «хрестоносної» десятини. Папа зажадав припинити всі війни між християнами на час підготовки хрестового походу (на 6 років), обіцяв відлучити від церкви піратів і тих, хто продаватиме мусульманам метали, зброю та кораблі. Учасникам походу дарував індульгенцію.
На третій сесії ухвалено 12 канонів (3–9, 15, 19, 24, 29 та 30).
Під час четвертої сесії проголошено т. з. Ліонську унію. Посланник Михайла VIII та константинопольського духовенства Георгій Акрополит від імені імператора зрікся «від усякої схизми», визнав католицьке вчення про філіокве (походження Святого Духа від Отця і Сина) і першість Римської церкви.
На п’ятій сесії затверджено 14 канонів (2, 10–12, 16, 17, 20–22, 25–28 та 31). На шостій — 2 заключні постанови: канон 1 «Fideli ac devota», який стверджував вчення, згідно з яким Святий Дух споконвічно походить від Отця і Сина як від єдиного первня, і канон 23 «Religionum diversidadem», що узаконив існування лише 4-х жебрущих орденів: францисканців, домініканців, кармелітів і августинців.
Соборне законодавство
Існували принаймні дві редакції постанов Другого Ліонського cобору: «чернетка», яку створювали безпосередньо під час сесій, і перероблена версія, яку папа Григорій X оприлюднив 01.11.1274 і супроводив буллою «Віднедавна» (лат. «Cum nuper»). Пізніше цю версію було включено до «Книги шостої» (лат. «Liber Sextus») папи Боніфація VIII.
Собор схвалив 31 постанову.
Канон 1 тлумачив догмат про походження Святого Духа.
Канон 2 унормував порядок і процедуру виборів нового Папи Римського. Собор затвердив конституцію Григорія X «Де більша небезпека» («Ubi majus periculum») від 07.07.1274, згідно з якою обирати нового понтифіка міг тільки конклав, який збирався через 10 днів після смерті попереднього папи, та за умов ізоляції виборців від зовнішнього світу. Встановлено 10-денний термін очікування відсутніх. Членам конклаву заборонялося залишати місце засідань до проголошення імені нового папи. На весь період виборів кардиналів позбавлено виплат з папської скарбниці чи будь-яких церковних доходів.
Подальші постанови стосувалися: виборчих механізмів та процедури оскарження результатів виборів на церковні посади (кан. 3), перевірки кандидата на очевидні особисті недоліки (як-от, недостатня освіта тощо; кан. 10), необхідності згоди обраного та його звернення про підтвердження обрання (кан. 5), заборони втручання в управління церквами до затвердження результатів виборів (кан. 4), встановлення покарань для тих, хто свідомо голосував за негідного кандидата на виборах (кан. 6), присяги виборців на гарантію їхньої сумлінності (незнання прихованих пороків чи недоліків кандидата; кан. 7), достатньої для обрання більшості (кан. 8) тощо. Встановлено, що справи про єпископські вибори належать до компетенції Святого престолу, сторони могли відмовитись від апеляцій «за відсутності злого умислу» (кан. 9). Відлученню від церкви підлягали ті, хто намагався заволодіти церковною власністю під час вакансії престолів завдяки королівським привілеям, праву опіки чи охорони церков (кан. 12). Визначено вік (25 років), освіту, моральні якості та необхідність висвячення (упродовж року після призначення) для парафіяльного священника (кан. 13). Заборонено «накопичення» (коменда) парафіяльних церков (кан. 14), бенефіціїв, пов’язаних з душпастирством (кан. 18), висвячення кліриків з іншого діоцеза без дозволу ординарія (кан. 15). Ухвалено рішення про позбавлення двоєженців будь-яких церковних привілеїв, їм забороняли приймати постриг (кан. 16). Канон 17 врегульовував призупинення і відновлення богослужіння в окремих церквах.
Для протидії затягуванню судових позовів введено щорічну присягу адвокатів і прокторів на святих Євангеліях (відмова від присяги рівнозначила припиненню практики); встановлено фіксований максимум оплати адвокатові за одну справу (кан. 19).
Собор анулював будь-які звільнення від церковних покарань (відлучення, інтердикт), здобуті силою чи страхом (кан. 20). Пребенди та бенефіції, що стали вакантними в Римській курії, переходили у виключне розпорядження папи (право резерва; кан. 21). Заборонено відчуження церковного нерухомого майна і майнових прав на користь світських осіб без згоди капітулу та особливого апостольського дозволу; будь-які наслідки договорів про відчуження ставали недійсними (кан. 22). Заборонялись будь-які форми релігійного життя і ордени, засновані після Собору без затвердження Апостольського престолу; членів таких орденів позбавили прав проповіді, сповіді, поховання (кан. 23).
Встановлено, що церкви не можуть бути місцем для мирських судових розслідувань, особливо кримінальних справ; вироки, винесені у священних місцях, не матимуть юридичної сили (кан. 25). Схвалено заборони й обмеження проти лихварства і лихварів (канони 26, 27), примусових дій стосовно церковних осіб або їхнього майна під приводом будь-якого звичаю (кан. 28). Визначено формальності й терміни, що передували винесенню вироку про відлучення, умови відпущення гріхів для тих, хто перебуває під відлученням чи інтердиктом (кан. 29–31).
Значення
Собором встановлено порядок обрання пап, який із деякими уточненнями діє дотепер.
Політичні завдання Собору (об’єднання церков, хрестовий похід) з різних причин не були здійснені, Ліонську унію скасовано вже 1281.
Соборні законодавчі конституції через посередництво збірника декреталій папи Боніфація VIII «Книга шоста» увійшли до «Корпусу канонічного права».
Джерела
- Sacrorum conciliorum nova et amplissima collectio : in 53 t. / Еd. By G. Mansi et al. Venice : Antonius Zatta, 1780. T. 24 (1249–1299). P. 37–134.
- Les registres de Grégoire X (1272–1276): recueil des bulles de ce pape publiées ou analysées d'après les manuscrits originaux des archives du Vatican / Par J. Guiraud. Paris : Thorin, 1892. 425 p.
- Decisioni dei Concili Ecumenici / A cura di G. Alberigo. Torino : UTET, 2013. P. 243–269.
- «aposcripta-8000» // Telma. URL: http://telma-chartes.irht.cnrs.fr/aposcripta/notice/148767
Література
- Hefele K. J. Von. Histoire des Conciles, d'après les documents originaux : en 12 t. Paris : Librairie Letouzey et Ané, 1914. T. 6.1. P. 153–209.
- Kuttner S. Die Konstitutionen des ersten allgemeinen Konzils von Lyon // Studia et documenta historiae et juris. 1940. Bd. 6. P. 70–131.
- Wolter H., Holstein H. Lyon I et Lyon II. Paris : de l'Orante, 1966. 320 p.
- Roberg B. Das zweite Konzil von Lyon (1274). Paderborn : F. Schöningh, 1990. 399 p.
- Roberg B. Zur Frage des ökumenischen Charakters der beiden Lyoner Konzilien von 1245 und 1274 // Annuarium Historiae Conciliorum. 2008. Vol. 40 (2). P. 289–322.
- Piatti P. Concilio di Lione II (1274) // Storia dei concili ecumenici. Attori, canoni, eredità / A cura di O. Bucci, P. Piatti. Roma : Città Nuova, 2014. P. 273–287.
- Riedl A. Humbert von Romans und sein ‘konziliarer Friedensplan’ für das Zweite Konzil von Lyon (1274) // Annuarium Historiae Conciliorum. 2018. Vol. 48 (1). P. 175–191.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Санжаров В. А. Другий Ліонський собор // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Другий Ліонський собор (дата звернення: 3.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 24.01.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
