Четвертий Латеранський собор
_002.jpg)
Четве́ртий Латера́нський собо́р — Вселенський собор Католицької церкви, скликаний папою Інокентієм III 11–30 листопада 1215 в м. Римі.
Зміст
Історична довідка
Собор скликано буллою «Vineam Domini Sabaoth» від 10.04.1213.
Розпочав роботу 11.11.1215 у базиліці Латеранського палацу, мав 3 сесії.
Учасники: близько 400 єпископів і 800 абатів, пріорів і представників колегіальних церков, включно з настоятелями і генеральними капітулами абатств Сіто і Премонтре, великих магістрів тамплієрів і госпітальєрів, латинських прелатів із Візантії та Святої землі (17 — від Константинопольського патріархату, 4 — від Єрусалимського, 1 — від Антіохійського та 1 — від Сирійської маронітської церкви), представників королів, принців і вільних міст.
На останній сесії Собору було оприлюднено 71 конституцію.
Соборне законодавство
Перші соборні конституції стосувалися християнської доктрини (кан. 1). Уперше сформульовано вчення про Церкву як євхаристичну єдність вірян і використано поняття «транссубстанціації» (лат. transsubstantiatio) щодо таїни перетворення Тіла й Крові Христових. Засуджено трактат Йоахима Флорського про Трійцю (спрямований проти тринітарного вчення Петра Ломбардського, яке Церква визнала доктринальним). Визнано єретичним учення Амальрика Бенського (кан. 2; див. у ст. Амальрикани). Відлученню від церкви та анафемі підлягали всі, хто виступав проти викладеного у попередніх канонах. Привілеї борців з єресями були прирівняні до тих, що надані хрестоносцям. Єпископи, які не виконали обов’язку супротиву єресі та єретикам, підлягали усуненню (кан. 3). «Грекам», які «поверталися до послуху Апостольському престолу», було дозволено зберігати свої звичаї та обряди. Натомість їм заборонили практики «очищення» вівтарів та перехрещування охрещених «латинянами» (кан. 4). Собор підтримав намагання папи запровадити принцип «ut sit unum ovile et unus pastor» («одне стадо й один поводир»).
Розглядали питання порядку й церковної дисципліни. Собор проголосив ієрархію патріархатів: Рим, Константинополь, Александрія, Антіохія та Єрусалим. Патріархи мусили присягати папі та отримувати від нього паллій (кан. 5).
Запроваджено регулярні відвідування (т. з. прокурації та візітації) для розслідування поведінки священнослужителів, а також щорічні провінційні та діоцезальні синоди (кан. 6). Прописано повноваження єпископів із дотримання порядку серед кліру, до їхньої юрисдикції був переданий розгляд справ про злочини каноніків (раніше такі справи вирішував капітул; кан. 7). Встановлено процесуальні норми розслідування у разі звинувачення прелатів у кримінальних злочинах, що тягнули за собою позбавлення сану, та канонічних порушеннях, які набули широкого розголосу (кан. 8).
Конституції 10 і 11 стосувалися проповідників і вчителів богослов'я.
Цистерціанську практику генеральних капітулів було поширено на всі релігійні ордени. Генеральні капітули мали виконувати функції подібні до провінційних і діоцезальних синодів, із повноваженнями «відвідувати та виправляти» (кан. 12). Заборонялося створення нових чернечих орденів (кан. 13). Постанови регламентували життя кліриків (канони 14–17), забороняли пияцтво та обжерливість, полювання та лови птиці, утримання собак і птахів для ловів, гру в азартні ігри, розкішний одяг тощо.
Конституція «Sententiam sanguinis» (кан. 18) відновила заборону на участь висвяченого духовенства у «вироках крові»: «жоден священник не може виносити смертний вирок, виконувати такий вирок чи бути присутнім при його виконанні». Була підтверджена неприпустимість судових двобоїв.
Сегмент соборного законодавства відносно релігійного культу частково повторював наративи реформаторів щодо належного утримання церков («церкви не сховища для домашнього майна священнослужителів»; кан. 19), збереження мира та Євхаристії (кан. 20), відвідування священниками хворих і присмертних (кан. 22). Конституція «Omnis utriusque sexus» наказувала усім сповідатися в гріхах перед священником і приймати Євхаристію принаймні раз на рік, на Великдень. Таємниці сповіді не можна розкривати (кан. 21).
Питання про призначення і вибори на бенефіції (канони 23–34) розглядали як посилення та роз’яснення чинного церковного законодавства. Кафедральні та інші церкви можуть лишатися вакантними не більш як три місяці (часу, наданого на організацію та проведення виборів), після цього терміну право призначення переходило до наступного церковного ієрарха (кан. 23). Визначено три форми проведення виборів; обрання за допомогою світської влади «ipso jure» виголошено недійсним (кан. 25); ті, хто підтвердив призначення негідних кандидатів на церковні посади, каратимуться втратою прав і доходів (кан. 26). Були оновлені приписи Третього Латеранського собору щодо заборони накопичення бенефіціїв із «опікуванням душами» («cura animarum»), здійснення призначень прелатами, виділення доходів священникам і вікаріям від патронів парафіяльних церков тощо (канони 29–34).
Значна кількість постанов стосувалися різних аспектів функціонування системи канонічних судів. Конституції 35–48 містять технічні аспекти юридичної процедури: зокрема, заборону підсудним без поважних причин подавати скаргу до вищої інстанції до завершення розгляду справи (кан. 35); дозвіл суддям виносити та скасовувати проміжні вироки під час розгляду справи (кан. 36); вимогу зберігати в церковних судах повний письмовий запис розглядів усіх справ (кан. 38) та ін. Встановлено, що миряни не можуть бути призначені арбітрами в справах з духовних питань (кан. 40). Разом з тим духовенство не може в майбутньому розширювати свою юрисдикцію на шкоду світському правосуддю під приводом захисту церковної свободи (нехай сторони «задовольняються законами та звичаями, які досі схвалені»; кан. 42). Собор постановив: 1) священнослужителі не повинні з примусу приносити присягу на вірність мирянам (князям) за світські володіння (кан. 43); 2) піддавати церковному осуду захоплення володінь/власності та узурпацію духовної юрисдикції мирянами (кан. 44); 3) патрон, який убив чи покалічив клірика «per se» або «per alios», буде позбавлений прав патронату (кан. 45); 4) магістрати міст не повинні примушувати кліриків платити податки під страхом відлучення (кан. 46). Собор розширив попередні постанови щодо процедури відлучення від церкви (канони 47, 48); наголосив, що екскомунікації не накладаються і не скасовуються за плату (кан. 49).
Конституція «Non debet reprehensibile» стосувалася питань шлюбного законодавства: зменшено заборонені для шлюбу ступені кровної спорідненості; засуджено таємні шлюби, оголошено незаконнонародженими дітей від таких союзів тощо (канони 50–52).
Собор наголосив, що сплата десятини має пріоритет перед усіма іншими податками та зборами (кан. 54); наказав цистерціанцям та іншим привілейованим орденам сплачувати десятину з усіх земель, придбаних у майбутньому, незалежно від того, хто буде їх обробляти (кан. 55); заборонив духовенству укладати будь-які угоди, які могли б призвести до позбавлення парафіяльного священника його законної десятини (кан. 56).
У серії з п’яти конституцій (канони 57–61) Інокентій III намагався стати посередником між чернецтвом (релігійними орденами) і єпископською владою. Конституція «Ut privilegia» надала точні вказівки щодо тлумачення привілею відправляти богослужіння під час інтердикту («раз на рік»), яким користувалися деякі ордени (кан. 57); привілей було поширено на єпископів (кан. 58). Монахам заборонено брати під заставу або позичати гроші без дозволу настоятеля та більшості капітулу (кан. 59). Абатам забороняли користуватися єпископськими правами: розглядати шлюбні справи, накладати публічні покаяння, видавати індульгенції (кан. 60). Окремо були повторені заборони чернецтву одержувати десятину від мирян (кан. 61).
Собор повторив традиційні вимоги стосовно симонії: не стягувати збори за висвячення єпископів, благословення абатів або посвяту кліриків; не вимагати плату за вступ до релігійного життя з ченців та черниць, за здійснення таїнств і поховань тощо (канони 63–66). Конституція «Cum ex eo» мала запобігти торгівлі «священними речами» через обмеження використання мощів святих і надання надміру індульгенцій (кан. 62).
Собор законодавчо закріпив певні обмеження для нехристиян. Євреї не можуть стягувати «здирницькі відсотки» (кан. 67); обіймати державні посади (кан. 69). Євреї та мусульмани повинні носити особливий одяг і не висміювати християнські церемонії (кан. 68). Юдеї, навернені до християнства, не можуть повернутися до колишніх обрядів (кан. 70).
Останнім заходом Собору (кан. 71) став заклик до хрестового походу, який мав відбутися наступного року (з 01.06.1216). Собор запропонував: 1) хрестоносні індульгенції тим, хто сприяв кампанії; 2) церковний захист тим, хто особисто візьме участь у поході; 3) трирічний податок в обсязі 1/20 церковних доходів усіх священнослужителів (папа та кардинали сплачували десятину).
Під час підсумкової сесії Собору (30 листопада) були розглянуті ключові тогочасні політичні проблеми — спадкоємність імперії, повстання проти короля Англії Йоана Безземельного та заселення графства Тулузи після хрестового походу проти альбігойців. Сформовано офіційну позицію Церкви: Оттон IV був остаточно скинутий, натомість підтверджено обрання Фрідріха Гогенштауфена (див. Гогенштауфени) королем Германії та імператором Священної Римської імперії германської нації; поновлено відлучення від церкви баронів, які повстали проти короля Англії; граф Раймонд VI Тулузький був скинутий за змову в єресі, замість нього призначений Симон де Монфор.
Значення
Четвертий Латеранський собор — найважливіший з п’яти Латеранських соборів і найзначущий з погляду канонічного права з-поміж усіх церковних соборів середньовіччя. Підсумком його роботи стала 71 конституція — найістотніше зведення законодавства, зокрема вагомих нововведень, з метою реформи тогочасної Католицької церкви і суспільно-церковних відносин.
Додатково
Конституція «Sententiam sanguinis», що заборонила клірикам участь у винесенні й виконанні смертних вироків, передбачала такі заборони: 1) писати чи диктувати листи про виконання смертних вироків; 2) виступати суддею у справі лицарів, аршерів (лучників) чи інших людей, відданих пролиттю крові; 3) виконувати частину вироку, яка включала спалювання та відрубання («жоден іподякон, диякон чи священик не повинні»); 4) благословляти випробування гарячою та холодною водою чи залізом.
Джерела
- Constitutiones concilii quarti Lateranensis una cum commentariis glossatorum / А cura di A. García y García. Città del Vaticano : Biblioteca apostolica vaticana, 1981. P. 1–118.
- Decisioni dei Concili Ecumenici / А cura di G. Alberigo. Torino : UTET, 2013. P. 193–242.
Література
- Duggan A. J. Conciliar Law 1123–1215: The Legislation of the Four Lateran Councils // The History of Medieval Canon Law in the Classical Period, 1140–1234 / Ed. by W. Hartmann, K. Pennington. Washington : The Catholic University of America Press, 2008. Р. 318–366.
- Innocent III and his Time. From Absolute Papal Monarchy to the Fourth Lateran Council / Ed. by P. Díez, J. Iniesta, M. Nacci. Murcia : Cátedra Internacional Conjunta Inocencio III, 2017. 604 р.
- The Fourth Lateran Council: Institutional Reform and Spiritual Renewal / Ed. by G. Melville, J. Helmrath. Affalterbach : Didymos-Verlag, 2017. 352 р.
- The Fourth Lateran Council and the Crusade Movement: the Impact of the Council of 1215 on Latin Christendom and the East / Ed. by J. L. Bird, D. J. Smith. Turnhout : Brepols, 2018. 340 р.
- Wayno J. M. Rethinking the Fourth Lateran Council of 1215 // Speculum. 2018. Vol. 93. № 3. Р. 611–637.
- The Fourth Lateran Council and the Development of Canon Law and the ‘Ius Commune’ / Ed. by A. Larson, A. Massironi. Turnhout : Brepols, 2019. 331 р.
- Санжаров В. А., Павлюх О. А., Санжарова Г. Ф. Четвертий Латеранський Собор 1215 року: традиції і новації в канонічному праві // Юридичний науковий електронний журнал. 2022. № 6. С. 42–46.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Санжаров В. А. Четвертий Латеранський собор // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Четвертий Латеранський собор (дата звернення: 9.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 22.11.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
