Анабаптизм
Анабапти́зм (від грец. ἀναβαπτίζω — знову занурювати, тобто наново хрестити, перехрещувати) — протестантський рух (див. Протестантизм), започаткований у 1520‒1540-х, учасники якого не визнавали хрещення немовлят і свідомо перехрещувалися на знак вільного особистого вибору віросповідання.
Історична довідка
Анабаптизм був одним із найрадикальніших рухів Реформації, який ширився головно серед селянсько-плебейських верств. Виник одночасно у Швейцарії й Німеччині; важливими центрами в Європі були Моравія, Чехія, Угорщина. Термін «анабаптизм» не є самоназвою руху, оскільки хрещення у зрілому віці вважалося «вперше-істинним», а не повторним; віряни називали себе «братами і сестрами» (в дусі ранньохристиянських громад), «братськими союзами» або «хрещенцями». У. Цвінглі називав членів цієї спільноти «перехрещенцями». Духовними лідерами й провідниками руху були: К. Гребель, Ф. Манц у Швейцарії; М. Гофман, Іоанн Лейденський, С. Менно у Нідерландах; Г. Гут, Т. Мюнцер, Б. Губмаєр у Німеччині; Я. Гуттер в Австрії та Моравії.
Прибічники руху постійно піддавалися жорстоким переслідуванням і вигнанню. Рішенням німецького рейхстагу (1529) належність до анабаптистів каралася смертною карою, внаслідок чого значна частина вірян емігрувала в Англію й Данію.
Анабаптизм не мав чітко виробленого сповідання віри та єдиного координаційного й керівного центру, ширився як сукупність незалежних різнорідних спільнот і груп (від поміркованих до революційних). Представники революційного крила анабаптизму приєдналися до Селянської війни в Німеччині (1525), згодом до Мюнстерської комуни (1534‒1535), після поразки — втекли у Центральну і Східну Європу, де частково злилися з гуттерітами і богемськими братами.
Ідейні засади
Ідеї анабаптистів викладені у «Шляйтгеймському віросповіданні» (1527), пізніше дебатувалися на Аугсбурзькому з’їзді (відомий як «Синод мучеників», 1527). Анабаптисти обстоювали право людини вільно самовизначатися серед християнських церков і тлумачити Біблію; відкидали насильницьке навернення. Учасники руху, охрещені в дитинстві як католики, вдавалися до повторного хрещення дорослих, засвідчували тим акт свідомого вибору християнського віросповідання. Вірили в Святий Дух, що діє в людині, керуючи її життям, у близьке Друге пришестя і тисячолітнє Царство Христа. Відкидали церковну ієрархію, вважаючи Церкву вільною асоціацією християн і громадою святих, закликали до відокремлення церкви від держави.
Анабаптисти започаткували інститут учнівства в протестантизмі за зразком учительської діяльності Ісуса Христа щодо апостолів. Проповідували соціальну рівність, простоту життя, пацифізм, вільне володіння землею, практично втілювали принципи зрівняльно-споживчого комунізму у братських комунах. Авторитет Святого Письма визнавали безумовно вищим за авторитет світських властей; вимагали розриву не тільки з Католицькою церквою, а й з усім «гріховним» світом, засуджували участь у державній діяльності, військову службу, багатство, світські розваги тощо. Наполягали на суворому дотриманні євангельських заповідей і відмовлялися від заподіяння людям умисного зла. Заперечували апостольське спадкоємство і благодать священства, необхідність богословської освіти для пастора релігійної громади
Поряд із прагненням до реформи і «очищення» церкви, важливе значення надавалося соціально-політичним планам перетворення суспільства, що відрізняло анабаптизм від учень У. Цвінглі, Ж. Кальвіна та ін.
Значення
Від середини 16 ст. анабаптизм розпався на окремі напрями, які поклали початок численним течіям і угрупуванням. Безпосередніми наступниками анабаптистів вважають амішів, гуттерітів, менонітів, баптистів. Елементи вчення анабаптизму містяться в догматиці квакерів і деяких інших протестантських деномінацій. Ідеї анабаптистського руху помітно вплинули на євангельський протестантизм загалом, визначили його стрижневі риси: проповідь євангельського образу християнства, особистого духовного відродження кожного наверненого, вимогливі морально-етичні позиції, учнівство і місіонерство, хрещення у дорослому віці як усвідомлений і вільний акт релігійного вибору, асоціативний тип церковного устрою тощо.
Література
- Радикальная Реформация: История возникновения и развития анабаптизма / Под ред. Дж. Дика. Москва : ИЦ-Гарант, 1995. 112 с.
- Klaassen W. Anabaptism: neither Catholic nor Protestant. Kitchener : Pandora Press, 2001. 118 p.
- Глуховский В. С. Краткая история христиан евангельской веры. Киев : Основа, 2006. 528 с.
- Каретникова М. С. Протестантизм. Санкт-Петербург : Библия для всех, 2008. 108 с.
- Crider K. Church history: Resurrection to Reformation. Harrisonburg : Christian Light Publications, 2018. 398 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Арістова А. В., Предко О. І. Анабаптизм // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Анабаптизм (дата звернення: 3.05.2024).
Оприлюднено: 16.08.2019
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
