Арсеній (Берло)
Арсе́ній (Бе́рло) (світське прізвище та ім'я — Берло, Андрій Іванович; 1680-ті, с. Панфили, тепер Бориспільського району Київської області, Україна — 07.06.1744, м. Переяслав, тепер Київська область, Україна) — православний церковний діяч, єпископ Переяславський і Бориспільський.
|
Арсеній (Берло) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Андрій Іванович |
| Справжнє прізвище | Берло |
| Народження | 1680-ті«-ті» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 1680. |
| Місце народження | Панфили |
| Смерть | 07.06.1744 |
| Місце смерті | Переяслав |
| Місце поховання | Вознесенський монастир у Переяславі |
| Alma mater | Києво-Могилянський колегіум |
| Напрями діяльності | церковне управління |
| Традиція/школа | православ'я |
Життєпис
При народженні отримав ім’я Андрій, яке у чернецтві змінив на Арсеній. Народився в сім’ї воронківського сотника, переяславського полковника (1706–1717) Івана Берла. Мати (Тетяна Щуровська) — дочка переяславського полковника Афанасія Щуровського. Берли походили з Волощини. Записи про склад родини містяться у синодику Благовіщенського Золотоніського та поминальнику Красногірського Золотоніського монастирів.
Освіту отримав у Києво-Могилянській колегії (тепер Національний університет «Києво-Могилянська академія») та м. Львові (можливо, у Львівській єзуїтській колегії).
1733–1744 очолював Переяславсько-Бориспільську єпархію. 1735 його призначено на Білгородську єпархію, проте під приводом хвороби він відмовився від пропозиції.
Похований у кафедральному соборі Вознесенського монастиря у Переяславі. При цьому були присутні чинний київський митрополит Рафаїл (Заборовський) та архімандрит Києво-Печерського монастиря, майбутній київський митрополит Тимофій (Щербацький).
Діяльність
Після повернення з навчання у м. Львові вирішив прийняти постриг у Києво-Печерському монастирі (див. Києво-Печерська лавра). Тут виконував обов’язки «трапезного».
1709–1710 Арсеній (Берло) був професором граматики Києво-Могилянської колегії. Можливо, з цього часу його почав підтримувати Феофан (Прокопович).
1717 він займав посаду архідиякона при Київському митрополиті Йоасафі (Кроковському), 1722 викликаний до м. Москви для участі у висвяченні київського архієпископа Варлаама Ванатовича (1680; тепер Польща — 1752; тепер Росія). Від 01.06.1722 Арсеній (Берло) виконував обов’язки архімандрита Києво-Межигірського монастиря (див. Межигірський Спасо-Преображенський монастир). Він відразу вивів монастир із-під управління Київської архієпископії і підпорядкував його безпосередньо Священному Синоду: обитель отримала статус ставропігії. Результатом стало напруження відносин із київським архієпископом, зокрема в майнових і фінансових питаннях. Відомо про листування Феофана (Прокоповича) з Арсенієм (Берло) у той період. 1727 брав участь у коронації російського імператора Петра ІІ.
Російська влада вирішила використати діяльність Арсенія (Берло) у відносинах із Річчю Посполитою, тому 12.12.1728 його призначено єпископом на Могильовську єпархію, яка територіально розміщалася в її кордонах. Це викликало заперечення з боку польського короля Августа ІІ Сильного, який 29.07.1730 видав маніфест про невизнання Арсенія (Берла) єпископом Могильовським. Причиною розбіжностей стало бачення польською владою на цій посаді унійного єпископа Флоріяна Гребницького (1683–1762; тепер Польща). Арсеній (Берло) був змушений здійснювати там діяльність як адміністратор. Невизначеність ситуації спонукала до звернення за допомогою до Феофана (Прокоповича). Унаслідок цього 26.01 та 28.01.1733 видано укази російської імператриці Анни Іванівни та Священного Синоду про його призначення на єпископську кафедру в м. Переяславі. На той час переяславський єпископ у статусі коад'ютора підпорядковувався київському архієпископу.
Арсеній (Берло) звернувся до Священного Синоду з пропозицією надати незалежний статус Переяславській єпархії. Рішенням Священного Синоду від 19.02.1733 юридично виділено Переяславську єпархію з-під відомства м. Києва. У виданій Арсенію (Берлу) 31.03.1733 настольній грамоті відзначалося, що він повинен усі справи «чинити по правилам св. Апостолів і св. Отців і по її імператорської Величності указам і по Духовному Регламенту, і у всьому належати... тільки до головного і верховного уряду Св. Правительствуючого Синоду, а в коадюторах архієпископії Київської не бути». Так утворено самостійну Переяславсько-Бориспільську єпархію, яка територіально охоплювала межі Переяславського полку.
За період управління в єпархії Арсенієм (Берлом) упорядковано внутрішні відносини, організовано систему зборів із парафіяльного духовенства і церков на потреби кафедри. 08.11.1735 він разом із київським архієпископом Рафаїлом (Заборовським) та чернігівським архієпископом Іларіоном (Рогалевським) [до 1700; тепер Білорусь — 1742; тепер Росія] у спільній чолобитній просили російську владу зробити розпорядження вписати до кодексу «Права, за якими судиться малоросійський народ» без змін ті положення, які присутні в Малоросійських і Саксонському правах, Магдебурзькому праві для «загальної користі монастирям, церквам святим і всьому малоросійському духовенству», виступаючи за збереження прав українського духовенства. Водночас виступав проти утвердження правила передавання парафій у спадок (про це свідчить його розпорядження 30.08.1741). Його окремі управлінські рішення мали на меті привести церковне життя у відповідність із правилами російської Церкви та вимогами Священного Синоду.
Після загального розпорядження Священного Синоду 1737 щодо створення в кожній єпархії училищ для підготовки духовенства Арсеній (Берло) зробив низку розпоряджень, внаслідок чого 1738 створено Берліано-Переяславський колегіум (від імені засновника, назва не утвердилася) — Переяславську духовну семінарію (див. Переяславський колегіум). Серед цих розпоряджень було обмеження доступу дітей українського козацтва до отримання освіти.
Додатково
1899 О. Лазаревський у журналі «Київська старовина» (рос. «Киевская старина») опублікував дослідження про родину Берлів. Цей матеріал викликав конфлікт між редакцією видання та спадкоємницею роду — Ганною Берло (1859–1942). Тому вона підготувала власне дослідження про Арсенія (Берла).
Література
- Лазаревский А. Из семейной хроники Берлов (1672–1805) // Киевская старина. 1899. № 1. С. 101–113.
- Берло А. Арсений Берло, епископ Переяславский и Бориспольский. Киев : [б. и.], 1904. 56 с.
- Пархоменко В. Очерк истории Переяславско-Бориспольской епархии (1733–1785 гг.) в связи с общим ходом малороссийской жизни того времени: Опыт церковно-исторического изследования. 2-е изд., перераб. Полтава : Электротипография Г. И. Маркевича, 1910. 182 с.
- Пархоменко В. Епископ Арсений Берло, его личность и среда архипастерской деятельности // Полтавские епархиальные ведомости. 1911. № 3. С. 119–206; № 9. С. 562–569.
- Ластовський В. Між суспільством і державою. Київ : Фенікс, 2008. 496 с.
- Кагамлик С. Українська православна ієрархія ХVІІ–ХVІІІ ст.: інтелектуальний та духовний виміри. Київ : Корвус-Прінт, 2018. С. 556–557.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Ластовський В. В. Арсеній (Берло) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Арсеній (Берло) (дата звернення: 7.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 06.08.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
