Археологія біблійна
Археоло́гія біблі́йна — міждисциплінарна галузь знань (виділяють як галузь біблеїстики, або археології), яка досліджує науково-археологічними методами історичне середовище й загальнокультурний контекст, в якому укладалася Біблія (переважно Старий Завіт).
Зміст
Загальна характеристика
Серед завдань біблійної археології — реконструювання / спростування подій священної історії; вивчення старожитностей близькосхідного регіону, віднайдення і дослідження нових пам’яток матеріальної культури біблійних часів (зокрема і писемних джерел); глибше розуміння змісту біблійних книг та їхнього історичного/міфологічного підґрунтя; уточнення хронології й датування подій і текстів. Визначення об’єкта, предмета, завдань біблійної археології різняться залежно від обраного дисциплінарного підходу (релігієзнавчого, богословського, історико-археологічного) і світоглядної позиції дослідника (школи).
До компетенції біблійної археології найчастіше відносять хронологічний діапазон від пізньої кам’яної доби до бронзової й ранньої залізної доби, аж до пізньої Античності (8/9 тис. до н. е. — 1-а чверть 1 тис. н. е.). Деколи верхню межу відсувають до 7 ст. — часів перших мусульманських завоювань. За іншим підходом, цей діапазон є значно вужчим і охоплює період від 2 тис. до н. е. (з яким співвідносять часи патріархів Авраама, Ісаака та Якова) до кін. 1 ст. н. е. (смерті останнього з апостолів — Іоанна Богослова).
Дискусійними є географічні межі наукового інтересу. Нерідко їх поширюють на всі території Східного Середземномор’я, які згадані в книгах Біблії: від Північної Сирії до Синайського півострова і Північного Єгипту та усю Месопотамію до нижньої течії р. Євфрату. Утім, спеціальним фокусом досліджень є території Ізраїлю, Палестини та Йорданії, які були тлом для більшості біблійних подій.
Методологічний арсенал біблійної археології — напрацьовані польові й камеральні методи віднайдення артефактів, фіксації, класифікації, аналізу тощо пам’яток матеріальної культури, археологічного датування культурних шарів, відновлення і дешифровки письмових джерел, реконструкції та первинної інтерпретації автентичного соціокультурного середовища та ін.
Біблійна археологія спирається на дані суміжних наук — палеогеографії, єгиптології, хеттології, юдаїки, гебраїстики, кумраністики, папірології, а також етнографії, загальної археології, соціології та ін. Поряд із тим її відрізняють від ін. археологічних дисциплін: археології християнської (досліджує пам’ятки ранньохристиянських громад і держав, переважно пізньоантичної і ранньосередньовічної епох); археології церковної; археології Сиро-Палестинського регіону (досліджує історико-культурну еволюцію Близького Сходу як складову загальносвітового процесу).
Етапи розвитку
Становлення біблійної археології як наукової галузі припадає на 2-гу пол. 18 ст. — 1-у чверть 19 ст.
Донауковий етап пов’язують з ранніми історико-географічними працями («Юдейські старожитності» Йосипа Флавія, «Ономастикон» Євсевія Кесарійського); текстами середньовічних і новочасних богословів, пілігримів, мандрівників [Веніамін Тудельський (1130–1173; Іспанія), Фабрі (справжнє ім’я — Фелікс Шмід 1441–1502; Швеція), Леонард Раувольф (1535–1596; Німеччина), Йоган Коотвік (пом. 1629; Голландія) та ін.]; першими спробами фіксації пам’яток, відкритих європейцями у Месопотамії, Палестині, Йорданії, Єгипті [Карстен Нібур (1733–1815; Німеччина, Данія), Й. Буркгардт, У. Зеетцен].
Європейська біблійна археологія виділяє в історії науки такі етапи:
- «Домандатний» (до британського мандату у Палестині) — розвідки європейських та американських археологів 19 ст., котрі заклали фундамент біблійної археології: Едвард Робінсон (1794–1863) та Елі Сміт (1801–1857; обидва — США), Чарльз Воррен (1840–1927), Чарльз Вільям Вілсон (1836–1905), Фліндерс Пітрі (1853–1942; усі — Велика Британія), Mарі-Жозеф Лагранж (1855–1938; Франція) та ін. На цей період припадає діяльність європейських наукових експедицій з картографування територій і пам’яток Палестини, Північної й Південної Йорданії, пустелі Негев тощо та спеціально створених дослідницьких товариств: Британського фонду дослідження Палестини (Palestine Exploration Fund; утв. 1865), Американського товариства дослідників Палестини (American Palestine Exploration Society; 1870), Російського Імператорського православного палестинського товариства (Императорское православное палестинское общество; 1882), Французької біблійно-археологічної школи Єрусалима (École biblique et archéologique française de Jérusalem; 1890), Німецького євангелічного інституту досліджень Святої землі (Deutsches Evangelisches Institut für Altertumswissenschaft des Heiligen Landes; 1900). Дослідницька робота ведеться і в межах релігійних інституцій (зокрема, Російської духовної місії в Єрусалимі, засн. 1849). Дослідження цього періоду були зорієнтовані здебільшого на доведення правдивості біблійних переказів.
- Період підмандатної Палестини (1922–1948) — розвідки Вільяма Фоксвелла Олбрайта (1891–1971), Кларенса Стенлі Фішера (1876–1941; обидва — США), домініканської археологічної школи, передусім Ролана де Во (1903–1971; Франція) та ін. На відміну від 18-19 ст., коли превалював «месопотамсько-єгипетський напрям» (розкопки єгипетських, шумерських, аккадських, вавилонських старожитностей), домінуючим став «сиро-палестинський». Створено спеціальні органи захисту археологічних пам’яток. Найважливішим здобутком вважається віднайдення 1947 Кумранських рукописів.
- «Післямандатний» період — пов’язаний із заснуванням Держави Ізраїль й системною роботою археологів на її території, а після т. з. Шестиденної війни (5–10 червня 1967) — і на Західному березі річки Йордану. Плідні розкопки проведені в містах Єрихоні, Сихемі, Гезері, Мегіддо, Беер-Шеві, Гамалі, Дівоні, Кесарії, Хацорі тощо, фортецях Масаді й Іродіоні — сукупно у понад 80-ти локаціях. З кін. 1960-х розпочалися розкопки в Старому місті Єрусалима та на Синаї. Державна підтримка, приплив і навчання науковців дозволили ізраїльським археологам розробити власні біблійно-археологічні концепції та систему досліджень археологічних пам’яток. Від 1969 в Іраці, Сирії, Єгипті працювали й радянські археологічні експедиції.
- Сучасна біблійна археологія (кін. 20 — поч. 21 ст.) — розвивається завдяки діяльності міжнародних дослідницьких груп, що їх спонсорують відомі університети та національні дослідницькі установи. Відчутною стала принципова переорієнтація з апології біблійної історії на незалежне розкриття історичного контексту, в якому Біблія була укладена. Зміст археологічних розвідок помітно збагатився завдяки новим методам дослідження маловідомих аспектів стародавніх культур — харчування, хвороб, міграцій та ін.
На розвиток біблійної археології впливали суперечливі дослідницькі установки, гострі дискусії навколо історіографічної цінності Біблії. Були відомі як спроби прив’язати до біблійної історії всі значущі археологічні знахідки у близькосхідному регіоні, вказати точні археологічні локації навіть малозначущих біблійних подій, так і намагання категорично спростувати біблійні наративи. Серед представників галузі умовно виділяють «максималістів» і «мінімалістів». Перші — дотримувалися традиційно-конфесійного погляду на Біблію як достовірне історичне джерело; другі — піддавали історичність Біблії сумніву, пропонували нову інтерпретацію даним археології, переглядали датування археологічних пам’яток і книг Біблії. Але проведення чітких границь між цими позиціями у сучасній біблійній археології стає дедалі складнішим. На інтерпретації досліджень відбивалася також гостра богословська полеміка між традиціоналістами та модерністами.
Результати досліджень не тільки отримували різну інтерпретацію, були аргументами наукових і теологічних дискусій, а й ставали засобами релігійної, ідеологічної й політичної боротьби.
Біблійна археологія в Україні
Початки зацікавлення біблійною археологією пов’язують із заснуванням Російської духовної місії в м. Єрусалимі. Ініціатором її заснування та першим керівником був єп. Порфирій (в миру — Костянтин Олександрович Успенський; 1804–1885; керував місією у 1847–1854) — сходознавець, візантолог, палеограф, викладав у Рішельєвському ліцеї в Одесі, був вікарієм Київської єпархії; брав участь у тривалих церковно-дослідницьких експедиціях на Близькому Сході (Синай, Єгипет). З його ім’ям пов’язують відкриття невідомих аркушів манускрипту «Синайський кодекс» у Синайському монастирі св. Катерини.
Майже 30 років (1865–1894) Місію очолював архимандрит Антонін (в миру — Капустін Андрій Іванович, 1817–1894) — випускник і викладач Київської духовної академії, відомий студіями в галузі біблійної топографії, палеографії й археології. Архим. Антонін здійснив експедиції на Синай, брав участь у розкопках 1883 в м. Єрусалимі, зібрав колекцію східних старожитностей і сатродавніх рукописів, папірусних і пергаментних списків. Значна частина колекції ще за життя була подарована Церковно-археологічному музею при КДА, ін. установам; його дари зберігаються у фондах Києво-Печерського історико-культурного заповідника, серед цінних експонатів Національного музею історії України та зібрань Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.
Найбільший внесок належить проф. Я. О. Олесницькому — гебраїсту, мовознавцю, археологу, викладачу курсів біблійної археології та давньоєврейської мови у Київській духовній академії. Досліджував доісторичні та стародавні історичні пам’ятки Палестини, залишив їх докладний опис; опановував інноваційні для того часу методи польових робіт; запропонував оригінальну реконструкцію Єрусалимського храму. Результати його досліджень уперше опубліковані під назвою «Свята земля, нарис по відрядженню до Палестини та навколишніх країн» (1875–1878).
Різні аспекти біблійної археології й палеографії були об’єктами науково-богословських зацікавлень О. Глаголєва, В. П. Рибинського (1867–1944), М. Поснова, М. О. Вержболовича (1861–1911), М. К. Маккавейського (1864–1919) та ін.
Значення
Науковий потенціал біблійної археології дозволяє їй відмовитися від ангажовано-конфесійних, апологетичних функцій; реконструювати не лише історичний, економічний, політичний, побутовий контекст давніх суспільств, а й виявити загальні риси релігіє- і антропосоціогенезу. На основі отриманих даних в 2-ій пол. 20 ст. було виснувано про особливу роль Близького Сходу в антропосоціогенезі, існування доби «докерамічного неоліту», виявлена мережа залишків кам’яних городищ-укріплень по всьому Сиро-палестинському регіоні, реконструйовано загальний процес історичного й культурного розвитку Палестини, незалежно опрацьовані численні археологічні знахідки. Одночасно нового розуміння набувають і біблійні наративи, їхні історіографічні й позаісторичні сенси, уточнено хронологію і датування книг Біблії.
Література
- Добльхофер Э. Знаки и чудеса. Рассказы о том, как были дешифрованы забытые письмена и языки. Москва : Восточная литература, 1963. 388 с.
- Thompson J. A. The Bible аnd Archaeology. Revised edition. Eerdmans Pub Co, 1982. 512 р.
- Tubb J. N., Chapman R. L. ІІІ. Archaeology and the Bible. British Museum Press, 1990. 189 р.
- Finkelstein І., Silberman N. A. The Bible Unearthed: Archaeology's New Vision of Ancient Israel and the Origin of Sacred Texts. Free Press, 2002. 400 р.
- Davis T.W. Shifting sands: the Rise and Fall of Biblical archaeology. New York : Oxford University Press, 2004. 192 р.
- Finkelstein І., The Quest for the Historical Israel: Debating Archaeology and the History of Early Israel. Society of Biblical Literature, 2012. 232 р.
- Robinson E., Smith E. Biblical Research of Palestine and Adjacent Regions. Vol. 1, 2. Repr. ed. Cambridge : Cambridge University Press, 2015.
- Головащенко С. І. Біблійні студії в КДА ХІХ – початку ХХ ст.: інституційні структури та персональні дослідницькі практики // Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство. 2015. Т. 17. С. 82–90.
- Price R. J., House Н. W. Zondervan Handbook of Biblical Archaeology. Zondervan Academic, 2017. 399 р.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Археологія біблійна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Археологія біблійна (дата звернення: 7.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.04.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
