Байройтський фестиваль
Ба́йройтський фестива́ль (нім. Bayreuther Festspiele) — музичний фестиваль, заснований 1876 Р. Вагнером.
Зміст
Історична довідка
Задум фестивалю виник у період швейцарської еміграції Вагнера 1850 і мав втілити ідею митця про «сукупний твір мистецтва» (нім. «Gesamtkunstwerk»). Серед кількох міст (Цюріх, Веймар, Мюнхен, Байройт) для проведення заходу було обрано м. Байройт. 22.05.1872 розпочато будівництво Байройтського Фестшпільхаусу (нім. Bayreuth Festspielhaus). Цього ж року Вагнер створив асоціацію меценатства з метою фінансування майбутнього фестивалю. Будівництво тривало 4 роки і завершено під патронатом короля Людвіґа II Баварського (1845–1886; Німеччина). Архітектурні розробки будівлі виконано О. Брюквальдом (1841–1917; Німеччина) за індивідуальним проєктом Вагнера. Театр, побудований подібно до амбара, вражав простотою як демократична альтернатива аристократичним європейським оперним театрам. Архітектурний задум Вагнера базувався на трьох складниках: стрімкі підйоми, схожі на амфітеатр; темрява глядацького залу; глибока оркестрова яма («невидимий оркестр»).
Перший фестиваль відкрився 13.08.1876. Ф. В. Ніцше назвав його першою навколосвітньою подорожжю у царину мистецтва. На фестивалі було представлено тетралогію «Перстень Нібелунга» [нім. «Der Ring des Nibelungen»; сценографія М. Брюкнера (1860–1934; Німеччина) і Г. Брюкнера (1844–1892; Німеччина), диригент Г. Ріхтер]. Перший фестиваль із трьома циклами «Персня Нібелунга» преса оцінила негативно. Фінансовий дефіцит склав понад мільйон євро (за сучасними стандартами). Фестшпільхаус закрили на шість років.
Вагнер отримав нову відсоткову позику з гонорарів за мюнхенські вистави й продовжив справу. Відтоді Байройтський фестиваль перетворюється на ритуал служіння ідеї Вагнера. На другому фестивалі (26.07.1882) презентовано «Парсифаль» (нім. «Parsifal»): для членів Меценатської асоціації, потім 15 вистав для загалу. Захід мав стати не світською, а мистецькою подією. Сенсацією другого фестивалю стало інноваційне використання сценічної техніки (мінливі декорації на довгих рулонах, що розгорталися). Серед запрошених гостей Ф. Ліст, А. Брукнер, Л. Деліб, К. Сен-Санс, Г. Малер та ін. Під час останньої вистави прем’єрної серії (29.08.1882) Вагнер сам диригував «Парсифалем» від 23-го такту Verwandlungsmusik (3 дія). Фестиваль отримав фінансовий успіх: король Людвіґ II Баварський (1845–1886; Німеччина) покрив витрати на оркестр і хор.
Після раптової смерті Вагнера (1883) розпочався новий етап історії Байройтського фестивалю. Заповіт Вагнера виконала вдова композитора Козіма (1837–1930; тепер Італія — Німеччина). Від 13.02.1883 Козіма Вагнер розпочала керівництво фестивалем, займалася режисурою та видавництвом журналу «Байройтер Блаттер» (інформаційна платформа членів асоціації Вагнер-патронату). У програму третього фестивалю, присвяченого роковинам смерті композитора, включено лише «Парсифаль». «Байройтський стиль» тепер вирізняли натуралістичні декорації і інтер’єри 19 ст., мальовниче драпування, урочисто-патетична статика, значна дистанція між героями на сцені. Така режисура суперечила не лише темпераменту Вагнера, а і його уявленням про драматично-театралізований, динамічний характер вистави. Мала кількість відвідувачів (менше 50% квитків) Байройтського фестивалю (1886, «Трістан і Ізольда») викликала занепокоєння. Фінансові проблеми прогнозували нову паузу в проведенні фестивалю.
Від 1888 дружині Вагнера вдалося здійснити прорив із прем’єрою «Нюрнберзьких майстерзінгерів» (нім. «Die Meistersinger von Nürnberg»). Байройтський фестиваль увійшов до переліку найважливіших подій мистецького й соціального життя вільгельмінівської доби. Завдяки візиту Вільгельма II захід став подією національного значення.
Постановка «Парсифаля» Козіми, яка незмінно зберігалася в програмі фестивалю до її смерті (1930), усвідомилася як священнодійство нового антисемітського християнства (див. Антисемітизм).
Від 1906 керівництво фестивалем розпочав син Вагнерів Зігфрід. У постановках він запроваджував технічні інновації (циклорама, прожекторне освітлення), залучав закордонних диригентів. Особливою подією для історії фестивалю стала участь А. Тосканіні (1931, «Трістан і Ізольда»). Інфляція та Перша світова війна призвели до банкрутства заходу. З метою збереження спадку та репутації, Зігфрід розпочав серію концертних турне.
Від 1921 проведення фестивалю відновлено. Асоціація Вагнер-патронату заснувала «Німецьку фестивальну фундацію Байройта» (нім. «Deutsche Festspielstiftung Bayreuth»). Концертні та спонсорські рекламні поїздки в США допомогли забезпечити відкриття фестивалю 1924. Але постановка «Нюрнберзьких майстерзінгерів» спотворила демонстрації націоналістичних угрупувань. Заключну промову Г. Сакса глядачі вітали стоячи і після завершення хором підхопили Deutschlandlied (третя строфа є в основі національного гімну Німеччини). Нова епоха Зігфріда була короткою (до смерті 1930), але продуктивною. Перше нововведення — розвиток у маркетинго-стратегічному напрямі і зміна складу диригентів.
Відповідно до заповіту керівництво фестивалем продовжила вдова Зігфріда Вініфред Вагнер (1897–1980; Англія — Німеччина). Її радником став Г. Тітьєн (1881–1967; Німеччина) — театральний діяч, диригент, режисер, авторитет у мистецьких колах. Тітьєн разом із антинацистським сценографом Е. Преторіусом (1883–1973; Німеччина) звільняли фестиваль від сценічної естетики 19 ст., Вініфред займалася інструменталізацією творчості Вагнера.
Від 1933 бізнесовим партнером фестивалю став А. Гітлер (уперше відвідав 1923). Він виділяв додатково від 50 000 до 100 000 марок на кожну нову постановку. Міністерство пропаганди Третього Рейху щорічно купувало понад третину квитків. Особиста прихильність Гітлера до Вініфред рятувала її свободу творчості при виборі співаків, диригентів, сценографів. Заслуга Вініфред — заборона використання свастики та будь-яких партійних знаків у сценографії, співу національного гімну націонал-соціалістів (див. Націонал-соціалізм), який на той час співали в усіх оперних театрах і концертних залах Німеччини. Завдяки цьому вдалося зберегти високий мистецький рівень фестивалю. Націонал-соціалістичний культ Вагнера не був масовим явищем, а швидше декретований зверху.
1936 Гітлер запропонував реконструкцію Байройтського Фестшпільхаусу. Реалізації проєкту завадила війна. Оригінальну будівлю вдалося зберегти.
1937 на фестивалі відбувся дебют Віланда Вагнера (сина Зігфріда й Вініфред) — художника-постановника нового «Парсифаля». На початку Другої світової війни Вініфред склала повноваження директора фестивалю; на посаду Гітлер призначив Віланда. Байройтський Фестшпільхаус закрили 10.08.1944.
Після війни американський військовий уряд конфіскував віллу Ванфрід, Фестшпільхаус і все майно Вініфред Вагнер, яка була засуджена трибуналом і отримала заборону на подальше керівництво фестивалем.
До 1949 Фестшпільхаус використовули для церковних служб, італійських оперних вистав, п’єс, оперет, концертів, вар’єте, шоу для розваги військових.
Уперше після війни театральну завісу фестивалю підняли 30.07.1951; посаду керівників успадкували Віланд і Вольфганг Вагнери (Віланд відповідав за режисуру та сценографію, Вольфганг займався організаційними і фінансовими питаннями). Прем’єрою «Парсифаля» диригував Г. Кнаппертсбуш (1888–1965; Німеччина). Квінтесенція нової режисерської естетики Віланда Вагнера — сценічна абстракція, психологічні підтексти, демітологізація, подовження інновацій сценографа А. Аппіа, традицій Б. Брехта, П. Пікассо тощо і створення простору для експресіоністської (див. Експресіонізм) хореографії; залучено масштабний міжнародний склад співаків і диригентів: К. Бем (1894–1981; Австрія), Л. Матачіч (1899–1985; Хорватія), А. Клюйтенс (1905–1967; Бельгія — Франція), Г. Караян, Дж. Кейлберт (1908–1968; Німеччина), В. Завалліш (1923–2013; Німеччина), Л. Маазель (1930–2014; Франція — США) тощо; серед молодих співаків: Г. Готтер (1909–2003; Німеччина), Г. Нейдлінгер (1910–1991; Німеччина), Й. Ґрейндль (1912–1993; Німеччина), М. Мьодль (1912–2001; Німеччина), А. Варнай (1918–2006; Швеція — Німеччина), В. Віндгассен (1914–1974; Німеччина), Джордж Лондон (1920–1985; Канада — США), М. Талвела (1935–1989; тепер Російська Федерація — Фінляндія) тощо.
Після Другої світової війни Байройтський фестиваль відродився і став одним із найвпливовіших мистецьких центрів. На фестивалі збиралися знамениті політики, культурні діячі, бізнесмени, спонсори, ЗМІ. Баварське радіо почало транслювати прем’єри фестивалю.
Після смерті Віланда (1966) керівництво фестивалем успадкував Вольфганг, який ставив вистави, але з 1969 залишив байройтську сцену для відомих режисерів, серед яких А. Евердінг (1928–1999; Німеччина), Г. Фрідріх (1930–2000; Німеччина). Г. Фрідріх 1972 представив сенсаційну соціально-критичну режисуру «Таннгойзера» (нім. «Tannhäuser»). Пізніше з’явилися й інші шедеври оперної режисури, а 1976 «Перстень Нібелунга»П. Шеро увійшов в історію як «Перстень століття». Вольфганг залучав до участі у фестивалі виняткових диригентів: П. Булеза, Дж. Сінополі (1946–2001; Італія — Німеччина), Д. Баренбойма, Г. Шолті (1912–1997; Угорщина — Франція).
Від 1987 Вольфганг Вагнер оголошений довічним директором фестивалю, єдиним акціонером Festspiel-GmbH, і керував компанією протягом 50 років (пішов у відставку 29.04.2008). Під його егідою Байройтський фестиваль перетворився на один із найуспішніших фестивальних компаній світу. Одним із головних досягнень стало заснування Фонду Ріхарда Вагнера (нім. «Richard Wagner Stiftung»). Членами Фонду стали Федеративна Республіка Німеччини, Вільна Земля Баварії, м. Байройт, меценати «Товариства друзів Байройта», Баварський державний фонд, Фонд Верхньої Франконії, округ Верхньої Франконії та члени родини Вагнерів. Байройтський фестиваль перестав бути лише сімейним бізнесом Вагнерів. 01.09.2008 опікунська рада, на прохання Вольфганга, обрала рівноправними керівниками фестивалю Є. Вагнер-Паск’є (1945; Німеччина) та К. Вагнер (1978; Німеччина). Від 2015 Катарина Вагнер стала єдиним директором Байройтського фестивалю.
Роки керівництва К. Вагнер відкрили нову еру сучасної оперної режисури. Її дебюти з екстраординарним трактуванням «Нюрнберзьких майстерзіргерів» і «Трістана і Ізольди» супроводжували скандали, гостра критика преси та обурення консервативної публіки фестивалю. А нові постановки викликають все більш гучний резонанс. Серед них політична версія тетралогії «Перстень Нібелунга» Ф. Касторфа (1951; Німеччина), «блакитно-помаранчевий» живописний естетизм неореаліста Н. Рауха (1960; Німеччина), дискусія навколо єврейства «Нюрнберзьких майстерзінгерів» Б. Коскі (1967; Австралія), де на сцені Фестшпільхаусу оживали Вагнер, Козіма, члени родини, Леві.
2020 фестиваль скасовано через пандемію COVID–19. На вершині успіху від 2019 залишається «Таннгойзер» із режисурою Т. Кратцера (1980; Німеччина).
На 2021 було заплановано нову постановку циклу з чотирьох епічних опер Вагнера «Перстень Нібелунга», яку у зв’язку з пандемією перенесено на 2022. Почесною гостею на фестивалі 2021 стала канцлер Німеччини А. Меркель разом із чоловіком. Кількість відвідувачів — близько 900 осіб.
2022 фестиваль тривав від 25.07 до 01.09. У програмі заявлено вісім опер, п’ять із яких — прем’єри. Окрім основних заходів традиційної програми, заплановано виставки (зокрема «Народний Вагнер. Популяризація — апропріація — кітч») та події на свіжому повітрі (так звані open air). Уперше в рамках фестивалю заплановано дві безкоштовні програми-сюрпризи просто неба за участю музикантів із оперних постановок поза творчістю Вагнера. У музеї Вагнера створено спеціальні екскурсії «Фестиваль для початківців» для новачків у світі опери за ініціативи директора музею С. Фрідріха (1974; Німеччина).
Характеристика
Байройтський фестиваль — один із найпрестижніших фестивалів світу, організацією якого опікуються нащадки Вагнера.
Концертна зала вміщує близько 2000 глядачів.
Вражаючою є акустика театру (одна з причин – глибина оркестрової ями, яка становить 12 м).
Близько 60 тисяч осіб щорічно здійснюють паломництво на Зелений пагорб у м. Байройт, де побудовано Фестшпільхаус, щоби безкоштовно почути відголоски події у парку навколо театру.
«Байройтський канон» із десяти творів Вагнера («Летючий голландець», «Таннгойзер», «Лоенгрін», тетралогія «Перстень Нібелунга», «Трістан і Ізольда», «Нюрнберзькі майстерзінгери», «Парсифаль») надалі залишається непорушним.
Байройтський фестиваль і Україна
Першою жінкою-диригентом на фестивалі 2021 стала О. Линів, яка разом із Д. Черняковим (1970; Російська Федерація) виступила з новою постановкою «Летючого голландця» до відкриття фестивалю. Виставу-відкриття 25.07.2021 транслювали більше 10 радіостанцій світу.
Перед бюстом Вагнера в парку поруч із Фестшпільхаусом створено виставку «Голоси, що замовкли. Байройт і євреї з 1876 по 1945 роки». На стендах зафіксовано біографії 53-х єврейських музикантів (співаків, диригентів, оркестрантів), які емігрували або загинули у нацистських (див. Нацизм) концтаборах. Серед імен є особи, народжені в Україні.
Додатково
У 1940 Гітлер створив «військовий фестиваль», до якого доступ мали лише гості фюрера: партійні чиновники, військові, поранені солдати, технічні робітники. Безкоштовні квитки на фестиваль роздавалися в якості нагороди за патріотичні заслуги. Адміністрація «військового фестивалю» використовувала Байройтський Фестшпільхаус для проведення пропагандистських заходів. У 1944 в програму фестивалю включено лише «Нюрнберзькі майстерзінгери», які стали останньою виставою за часи Третього Рейху. Вініфред Вагнер пожертвувала приміщення театру фюреру, щоб врятувати фестиваль від банкрутства.
Вольфганг Вагнер заснував традицію, створивши у коридорі між оркестровою ямою та залами для репетицій галерею портретів усіх диригентів, які виступали на фестивалі. У 2020 галерея налічувала 92 зображення.
Придбати квитки на фестиваль зазвичай складно (через значний попит і популярність). Існують віртуальні черги купівлі через інтернет, але часто термін очікування триває роками (від семи до 13). Щорічно подану заявку потрібно поновлювати. Середня вартість квитка становить 100–160 євро, найдешевші коштують у межах 15–24 євро.
Література
- Letters of Richard Wagner to Emil Heckel: With a Brief History of the Bayreuth Festivals. Cambridge : Cambridge University Press, 2015. 154 p.
- Bauer O. G. Die Geschichte der Bayreuther Festspiele : in 2 bd. Berlin : Deutscher Kunst, 2016.
- Die ersten Bayreuther Festspiele 1876. Würzburg : Königshausen & Neumann, 2022. 383 p.
- Zur Entstehungsgeschichte der Bayreuther Festspiele // Bayreuther Festspiele. URL: https://www.bayreuther-festspiele.de/festspiele/historie/?fbclid=IwAR1ZKlnyj-JH-chrZNRmVSEE-Ekp3B2yUQr0UrS5troVERZ0Zq73aXO9tIw
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Єфіменко А. Г. Байройтський фестиваль // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Байройтський фестиваль (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.09.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
