Биковського житловий будинок
Бико́вського житлови́й буди́нок, «Будинок Петра І», «Кам’яниця київського війта» — пам’ятка житлової архітектури 17–18 ст. у м. Києві; найдавніший зі збережених житлових будинків міста; Україна.
Зміст
Історична довідка
Биковського житловий будинок розташований на Подолі (вулиця Костянтинівська, № 6/8). Найдавніший зі збережених житлових будинків м. Києва, в архітектурній композиції має риси оборонної споруди.
Будинок закладено не раніше 1695. Архітектор невідомий, проте стильові характеристики вказують на участь у створенні початкового ядра Й. Старцева та Д. Аксамитова (кінець 17 ст. — початок 18 ст.; Росія), які працювали у Києві на запрошення гетьмана І. Мазепи.
Будинок зводили як житлову споруду за кошти київського війта Я. Биковського (?–1699). На початку 1730-х його онук Леонтій розпочав перебудову будинку під 10 кімнат.
У 1780-х маєток викупив київський магістрат, на замовлення якого в останню третину 18 ст. архітектор І. Григорович-Барський провів перебудову в стилі бароко українського.
1790 за підтримки Київського приказу громадської опіки у будинку відкрито на першому поверсі богадільню для старих і немічних, на другому — гамівний будинок (утримували психічно хворих, п’яниць, бешкетників, політично неблагонадійних).
1799–1803 у ньому перебував композитор і диригент А. Ведель.
Після пожежі 1811 у садибі провели відновлювальні роботи (1817–1820) під керівництвом архітектора А. Меленського (знищено пишне барокове оздоблення фасаду пам’ятки).
1820–1860 — будівля перебувала у власності Подільського парафіяльного училища Київського приказу громадської опіки. На першому поверсі обладнали піч (збережено), на другому — встановили вісімнадцять учнівських лав.
Після освітньої реформи 1864 будинку на короткий час повернули житлову функцію. У 1870-х квартири належали класному наставнику Київської подільської прогімназії Ф. Барцеву. 1873–1876 з однокласниками тут жив Ф. Яновський.
У будинку були казарми (з 1879), Олександрівський дитячий притулок (1883–1917), з 1921 знову — житловий.
З 1978 — на балансі Музею історії Києва.
Постановою Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963 № 970 взятий під охорону держави як пам’ятку національного значення (охоронний № 17).
З 2007 у будинку відкрито музей «Кам’яниця київського війта» — філіал Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ».
Наказом Міністерства культури України від 22.11.2012 № 1364 надано статус пам’ятки історії місцевого значення (охоронний № 897-Кв).
1974–1978, 2007 та 2019 проведено масштабні реставраційні роботи.
Характеристика
Архітектура
Первинний будинок Биковського кінця 17ст. — початку 18 ст. був двоповерховим, Г-подібним у плані, з підвалом та двома круглими вежоподібними наріжними об’ємами. Усі приміщення споруди перекривалися склепіннями. Додатковий об’єм із заходу, ґанок із півдня і відкриті галереї-лоджії між вежами північного фасаду — наслідки реконструкції споруди у другій половині 18 ст.
Збереглися два начерки північного і південного фасадів кам’яниці 1876, згідно нього суттєвих змін зазнав боковий фасад південного ґанку.
У 1910-х на фотографіях Д. Щербаківського зафіксовано південний і західний фасади будинку.
Під час реставрації 1974–1978 будинку повернуто об’єми і форми другої половини 18 ст. із прибудовами, розплануванням та декором станом на цей час (автор проекту реставрації архітектор В. Т. Цяух, рецензент Ю. Нельговський; Державний науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування). Після реставрації будинок став двоповерховою кам’яницею фортечного типу з підвалом, асиметричною за композицією, розрахованою на огляд з усіх боків. Стіни цегляні, тиньковані. Вальмовий дах, критий залізом. Північний фасад оформлено двоярусною трипрогінною арковою лоджією. Двопрогінна аркада відкритої тераси над південним ґанком увінчана дерев’яним фронтоном (первісну форму втрачено). Масивні стіни основного об’єму розчленовано двоярусними лопатками. На східному крилі південного фасаду невеликі півциркульні вікна та ніші облямовано лиштвами з лучковими (на першому поверсі) та трикутними (на другому) сандриками. Споруду увінчує антаблемент, що складається з гладенького фриза та масивного карниза.
Внутрішні приміщення з’єднані анфіладно (див. Анфілада); більшість із них перекрито циліндричними склепіннями. У північно-східній вежі розміщено кручені чавунні сходи. Будинок зберіг первісні приміщення підвалу з похилим склепінням входу та з характерними нішами на бокових стінах для встановлення світильників.
Музей
У липні 2007 будинок музеєфіковано за підтримки Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації і збереженню пам’яток культури, історії і заповідних територій. Музей «Кам’яниця київського війта» складається із 3 відділів.
Відділ № 1 «Архітектурно-будівельна історія будівлі» присвячено історії побудови пам’ятки та загальному висвітленню появі перших житлових кам’яниць у м. Києві. Найатрактивнішими експонатами є «Житія святих» Дмитра Ростовського (1762), експлікація до плану м. Києва (1780), план м. Києва (1803), видання «Обозрение Киева в отношении древностей» (1847), фотографії Д. Щербаківського (1910–1912), проекти реставрації кам’яниці (1975).
Відділ № 2 «Особливості київської автономії на Магдебурзькому праві у контексті війтівського соціального статусу першого власника споруди» презентує історію надання магдебурзького права м. Києву, інститут війтівства та урядовий устрій Києво-Подільської автономії. В експозиції представлено свинцеву платівку з поховання київського бурмистра І. Сказки (1640–1646), кошторис Київського магістрату (1786), ампірні різьблені крісла (перша половина 19 ст.), цехові двері (початок 20 ст.).
Відділ № 3 «Благодійні проекти, реалізовані в стінах пам’ятки, на тлі провідних напрямків культурогенезу благодійності в Києві» презентує історію благодійництва і меценацтва на території м. Києва. Серед експонатів — «Октоїх» із присвятою Петру Могилі (1644), добірка літографій про київський «реставраційно-зберігальний» проект митрополита (1871), шестикутна ікона на дереві «Божа Матір із Немовлям» (18 ст.), комплект каркасних меблів австрійської фірми «Тонет» («Тhonet»), який сирітському притулку подарував Л. Томара (1839–1917), що був цивільним губернатором Києва (1885–1898).
Значення
Биковського житловий будинок — єдиний збережений зразок житлової забудови м. Києва 17–18 ст. Його доля пов’язана з розвитком київського самоуправління, освіти, меценатства і різноманітних форм офіційної та громадської благодійності у м. Києві 18–19 ст.
Додатково
Міські легенди стверджують, що у цьому будинку зупинявся цар Петро І 1706 (коли інспектував будівництво Печерської фортеці) та 1709 (після Полтавської битви). Документальних підтверджень не знайдено. Уперше сумніви щодо справжності цієї інформації висловив у 1930-х києвознавець Ф. Ернст (1891–1942; Україна — РФ).
Література
- Попельницька О. Найбільші землевласники і підприємці київського Подолу XVII–XVIII ст.: історико-топографічний та генеалогічний аспекти // Київська старовина. 2002. № 3. С. 3–31.
- Павлова В. Історія з багатьма невідомими навколо «Будинку Петра І» // Музейний простір. 2012. № 2. С. 15–16.
- Філіпова Г. Доля маєтків родини Биковських в Києві після епідемії чуми 1710 року та «будинок Петра І» // Праці Центру пам’яткознавста. 2016. Вип. 30. С. 240–247.
- Музей «Кам’яниця київського війта» // Київський науково-методичний центр по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій. URL: http://www.knmc.org.ua/postijno-diyucha-vystavka-budynochok-petra-i-v-litopysu-kyyivskoyi-blagodijnosti/
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бабкова Н. В. Биковського житловий будинок // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Биковського житловий будинок (дата звернення: 6.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.11.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
