Вакф
.jpg)
Вакф (вакуф, хубус; від араб. وقف — букв. зупинка, блокування, утримування) — особливий мусульманський правовий, економічний та соціальний інститут, що закріплює добровільну передачу майна на релігійні або доброчинні справи. Під вакфом розуміють як власне майно, передане дієздатною особою або державою з благодійною метою, так і самий акт передання майна і його правове закріплення (угода, договір), і особливу форму власності, що виникає внаслідок цього (право на яку, за шаріатом, належало Аллагу, а людина може користуватися тільки доходами з неї). У широкому розумінні — майно спільного користування.
Зміст
Характеристика
Засновником вакфу (вакіфом) може бути мусульманин, іншовірний підданий ісламської держави, який знаходяться під її захистом (див. Зіммі), а також держава. Оскільки вакф засновується шляхом укладання особливого договору (угоди), то до вакіфа висувається низка вимог. Він має бути повнолітнім, дієздатним, у змозі займатися фінансовими справами.
Мета вакфа — спорудження, фінансування, забезпечення діяльності мусульманських релігійних, освітніх, громадських і доброчинних інституцій. Вакф можуть становити нерухомість (споруда, будівля, маєток, земельна ділянка, сад, колодязь тощо) та рухоме майно, прибуток від майна, майнові права — назагал те майно, яке приносить дохід (проте, мали місце й випадки, коли у вакф передавали коней і зброю для військових дій, рабів, свійську худобу, книги, грошові капітали). При цьому виникає правова ситуація, коли майно є:
- невідчужуваним;
- переданим безстроково;
- вилученим з ринку, із комерційних операцій (його не можна продавати, закладати тощо);
- не підлягає оподаткуванню.
А також:
- дохід від майна спрямовується винятково на благодійні, релігійні, освітні, соціально-орієнтовані та інші значущі для умми цілі;
- власник повністю втрачає право власності на добровільно передане (повернене Богові) майно;
- група бенефіціарів має бути чітко визначена.
Вакф розглядають в ісламі як благочестиву, побожну справу, різновид добровільної благодійності заради Аллага, віри й тих, хто потребує допомоги.
Згідно з нормами шаріату, вакф вступає в дію одразу після заснування (за винятком вакфа за заповітом). Нерухомість передається як вакф на підставі письмово укладеної й підписаної угоди (утім, створення вакфа історично відбувалося й шляхом публічного оголошення про передачу майна в мечеті). Вакф, переданий заповітом, міг складати не більше третини статків власника. Для управління вакфом призначають спеціальну особу (мутаваллій), праця якого оплачується із доходів від вакфа.
Як вакф передавали у користування земельні ділянки, культові споруди (мечеті), освітньо-культурні (бібліотеки, медресе, мектеби), торговельно-економічні (караван-сараї, ринки, крамниці, млини, мануфактури), медичні (лікарні, лазні), інфраструктурні (мости, акведуки, фонтани) тощо об’єкти. Доходи з вакфів ставали основним засобом утримання мечетей і шкіл, громадських інституцій, фінансування адміністративних послуг, соціального забезпечення (допомога бідним, пораненим та переміщеним особам, мандрівникам, паломникам), муніципальних служб.
Нагляд за розподілом і використанням доходу здійснювали каді, попечителі або спеціальні відомства, ради (дивани).
Вакуфне право є невід’ємною частиною шаріату, втім правові норми відрізняються в межах різних мазгабів.
Вказують на те, що інститут вакфа має самостійне значення та особливу юридичну природу, оскільки не тотожний ані даруванню як такому, ні заповіту, ні благодійному внеску, ні трасту, ні сервітуту, хоча й виявляє спільні риси з усіма вказаними інститутами. Поряд із тим інститут вакфа мав важливі економічні, культурні, політичні, релігійні, соціальні аспекти, відігравав помітний вплив у громадському житті мусульманської спільноти.
Історична довідка
Інститут вакфа зародився у 7–8 ст. в Арабському халіфаті (його витоки простежують до ранніх хадисів, благодійності Мухаммада та його сподвижників) На його формування здійснили вплив як стародавні арабські звичаї, так і норми візантійського та іранського (доісламського) права.
Поширився на більшість мусульманських регіонів, став найпопулярнішою формою доброчинності серед різних соціальних верств. З 12 ст. вакф — головне джерело фінансової самостійності мечетей, мусульманських освітніх і доброчинних закладів. Вакуфне право діяло у Середній Азії, Єгипті, Персії, Афганістані, Індії, окремих регіонах Кавказу, в Криму тощо.
У 19 ст. третина всіх земель Османської імперії входила у вакфи. Наприкінці 18 ст. розрахунковий сукупний дохід близько 20 тис. діючих османських вакфів дорівнював третині загального доходу держави.
Зі створенням сучасних держав на Близькому Сході, а особливо після повалення низки монархічних режимів, посилилася публічна критика вакфу (як несумісного з економічним розвитком, бюджетною політикою сучасної держави, соціальними та політичними цілями нових режимів). Внаслідок цього в 2-й пол. 20 ст. були проведені реформи у вакуфному праві, управління майном було зосереджено у спеціальних урядових структурах, міністерствах. У деяких країнах (наприклад, Туреччині, Єгипті, Сирії, Іраку) реформи здійснювалися в напрямі націоналізації державних вакфів, повного або часткового скасування сімейних пожертвувань, а часом і до заборони заснування вакфів у майбутньому. Колишні вакуфні землі були розподілені в рамках аграрних реформ. В інших країнах (наприклад, Кувейті, ОАЕ, Ємені) реформаційні кроки були менш радикальними. Інститут вакфу діє, зокрема, у Саудівській Аравії.
У Криму
У Криму вакф існував з 15 ст. Вакфи відігравали важливу роль у процесі ісламізації ханства. Саме вони забезпечували фінансову незалежність імаретів — мусульманських духовних центрів у головних адміністративних, торговельних, стратегічно значущих населених пунктах, наприклад, у Солхаті (тепер м. Старий Крим), Карасубазарі (тепер м. Білогірськ), Ескі-Юрті (тепер район у складі м. Бахчисарая) тощо. Міські імарети діяли як комплекси, що включали мечеті, мектеби, медресе, заїжджі двори, караван-сараї, водогони, фонтани, лазні, кухні для бідних тощо. Доходи від вакуфного майна були одним із джерел матеріального забезпечення мусульманського духовенства.
Дослідники схиляються до висновку, що упродовж всього існування Кримського ханства тут існували духовні й громадські вакфи: духовними вакфами вважали нерухомість і капітали, що належали безпосередньо мусульманському духовенству; громадськими — майно загального користування (мечеті, колодязі, акведуки, мости).
Вакф звільнявся від податків і був невідчужуваним (не міг бути подарований, проданий чи силоміць вилучений), при цьому його дозволяли передавати у короткотермінову оренду.
Формування інституту приватного вакуфного майнового й земельного володіння є предметом дискусій, документальні свідчення збереглися від поч. 17 ст. Вказують, що цей тип власності сформувався під впливом турецьких кодексів мусульманських законів, що утвердилися в Кримському ханстві за часів васальної залежності від Османської імперії. В Криму існувало кілька видів приватних вакфів (евляд-вакф, ебнай-вакф та ін.), які зазвичай засновували з метою унебезпечити майно від зазіхань можновладців, світської влади шляхом передання їх під опіку духовенства. Нащадки вакіфа могли отримувати пенсію з доходів переданого майна; якщо рід переривався, приватний вакф ставав духовним.
Розміри вакуфних землеволодінь постійно зростали. Якщо в кінці 15 ст. вони становили близько 90 тис. десятин, то до середини 18 ст. охоплювали вже 300 тис. десятин (більшу частину становили духовні вакфи). Майже кожен хан залишав по собі вакф на користь тих чи інших мусульманських інституцій (медресе, мечеті, текіє). Найбільша кількість вакфів припадала на теперішні Сімферопольський та Ялтинський райони.
Насильницьке включення територій Кримського ханства до Російської імперії (1783) та масова еміграція кримських татар у Туреччину мала наслідком неправове захоплення залишеної нерухомості, покинутих вакуфних земель, угідь, як місцевими мурзами, так і російськими переселенцями. Від 1784 роздача землі військовим і цивільним чиновникам потягла за собою спори про права на володіння землею, зокрема й вакуфною. Гострота цієї проблеми зберігалася упродовж десятиліть російського панування, про що свідчить багаторазове створення спеціальних комісій і комітетів для її врегулювання і розгляду скарг.
У новоствореній Таврійській губернії питаннями вакуфної власності кримських мусульман відало Таврійське магометанське духовне правління (ТМДП, фактично засновано 1794). 1829 указ «Про вакуфні в Криму маєтки» регламентував систему вакуфної власності, розрізнив вакфи двох типів: духовні (вакф-шер) і звичаєві (вакф-адат або вакф-адет); вакфи оголошено недоторканою власністю «магометанського духівництва». У кінці 1820-х — 1830-х відбулася кодифікація законів щодо вакуфної власності, визначено повноваження ТМДП, проте ухвалені законодавчі акти не вирішили вакуфну проблему й не зупинили численні розтрати вакуфних капіталів і земель. Крім того, процедура визнання та реєстрації вакфу була значно обтяжена. Від 1874 приватні вакфи передано у відання Управління державним майном. Станом на початок 1890-х кількість вакуфних земель скоротилася з колишніх 300 тис. десятин до 88,6 тис.
Відновити вакф намагався мусульманський виконавчий комітет Курултаю в 1917.
Додатково
- Згідно з переказом, перший вакф від пророка Мухаммада — гай із 600 фінікових пальм; виручені кошти від нього були призначені для того, щоб прогодувати бідняків Медини.
- У 16 ст. благодійний комплекс Хасекі Султан у м. Єрусалимі, заснований дружиною Сулеймана І Пишного, обслуговував 26 сіл і включав магазини, критий базар, 2 миловарних заводи, 11 борошномельних заводів і 2 лазні (в Палестині і Лівані).
- З-поміж 491 громадського фонтану в м. Стамбулі, які були побудовані в османський період і збереглися до 1930-х, майже 30 % були зареєстровані під вакфами, які передали жінки.
Джерела
Лашков Ф. Ф. Исторические очерки крымо-татарского землевладения. Симферополь : Таврическая губернская типография, 1897. 541 с.
Література
- Абдулаева З. З. Частные вакуфные землевладения в Таврической губернии // Культура народов Причерноморья. 1997. № 2.
С. 89–91. - Іналджик Г. Османська імперія: Класична доба (1300–1600) / Пер. з англ. О. Галенко. Київ : Критика, 1998. 286 с.
- Бойцова Е. Е., Ганкевич В. Ю., Муратова Э. С. и др. Ислам в Крыму: Очерки истории функционирования мусульманских институтов. Симферополь : Элиньо, 2009. 432 с.
- Peters R., Abouseif D., Powers D. et al. Waḳf // Brill. 2012. URL: http://dx.doi.org/10.1163/1573-3912_islam_COM_1333
- Khan Z. Reviving the Waqf Tradition: Moral Imagination and the Structural Causes of Poverty // Yaqeen Institute for Islamic Research. 2020. URL: https://yaqeeninstitute.org/read/paper/reviving-the-waqf-tradition-moral-imagination-and-the-structural-causes-of-poverty
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Вакф // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Вакф (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.01.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
