Варвара
Варва́ра [Варвара Геліопольська (Іліопольська), Варвара Нікомедійська, свята Варвара, Варвара великомучениця; грец. Βαρβάρα; лат. Barbara; дата народження невідома, ймовірно 3 ст., за різними версіями: м. Геліополь, тепер м. Баальбек, Ліван, або м. Нікомедія, тепер м. Ізміт, Туреччина, або м. Антіохія, тепер м. Антак’я, Туреччина — дата смерті невідома, ймовірно 3–4 ст., там само] — у християнстві — шанована свята, діва, великомучениця.
Зміст
В агіографії
Життєпис ґрунтується на численних переказах та легендах. Грецькі агіографи вважають місцем народження святої східний регіон Римської імперії (вказують на міста Антіохію, Геліополь і Нікомедію, інколи до переліку додають Тоскану).
Найвідоміший переказ описує Варвару як доньку вельможі Діоскора. Виняткова краса Варвари стала причиною чималої кількості претендентів на шлюб із нею, що суперечило бажанням дівчини присвятити своє життя Богові. Мешкала у високій вежі (за однією версією, вежа була збудована за наказом батька, щоб уберегти дончину красу і цноту, за іншою — за бажанням самої дівчини), відмовлялася від усіх шлюбних пропозицій.
Усамітнилася, таємно прийняла християнську віру та обітницю цноти. За такий вчинок батько-язичник зрікся доньки та наказав покарати її на смерть. Чудесним чином Варварі вдалося втекти, здолавши стіну, але її спіймали, піддали жорстоким тортурам через відмову зректися Христа і стратили (обезголовлена батьком).
За переказом, після смерті мучениці блискавка уразила її гонителів, а на її могилі траплялися чудеса.
У 9 ст. життєпис Варвари увійшов до збірника Симеона Метафраста (10 ст.), візантійського автора корпусу житій святих, згодом включений до інших мартирологів. Списки життєпису св. Варвари в Україні відомі з 14–15 ст. Староукраїнською мовою житія святої були видані Теодосієм Софоновичем (17 ст.), Димитрієм (Туптало). Широко побутували апокрифічні перекази (див. Апокрифи) про життя святої Варвари з описами чудесних зцілень від хвороб та порятунку від усіляких лих (один із таких переказів з Львівського рукопису 19 ст. опублікував Іван Франко).
Вшанування
У християнських церквах традиція вшанування мучениці Варвари (у православ’ї — великомучениці) відома з 7 ст.
Як свідчать агіографи, після мученицької смерті мощі Варвари були перенесені до м. Константинополя, де вони перебували до поч. 12 ст. За наказом візантійського імператора Лева VI Мудрого (правив у 886–912), зберігалися у церкві Святої Варвари (зведена на її честь у 9 ст.).
У 1108 частину мощів було привезено у Давню Русь донькою візантійського імператора Алексія І Комніна (правив у 1081–1118) Варварою, яка вийшла заміж за київського князя Святополка ІІ Ізяславича. Місцем їх зберігання став збудований ним Михайлівський Золотоверхий монастир (м. Київ). Завдяки цьому, культ св. Варвари набув на руських теренах особливого розвитку.
1935 внаслідок руйнування Михайлівського Золотоверхого монастиря більшовиками мощі, які вважали вцілілими, були перенесені спочатку до Андріївської церкви в Києві, а 1961 —
до Володимирського собору в Києві, де вони зберігаються дотепер.
Християни вірують, що свята Варвара є заступницею від раптової й насильницької смерті. Вважають, що під її святим захистом перебувають артилеристи, зброярі, сапери, металурги, гірники, шахтарі — всі ті, хто мають справу з порохом, вибухами, зброєю. В традиції Римо-католицької церкви св. Варвару відносять до Чотирнадцяти святих помічників.
Св. Варвару вшановують віряни Православної, Католицької, Коптської, Вірменської апостольської, Англіканської церков. Пам'ять святої Варвари в християнських церквах відзначають 4 грудня (відповідна дата юліанського календаря припадає на 17 грудня григоріанського).
З цим днем пов’язані, зокрема, українські народні традиції, що відбивають популярність свята серед жінок і дівчат (ворожіння на нареченого, заміжжя), молоді. В Україні святу вважали покровителькою жінок, рукоділля, вишивання. Легенда пов’язує зі святою і назву українського села Варваринці Тернопільського району Тернопільської області, мешканців якого вона начебто захистила від монголо-татарської орди.
Вже від 13–14 ст. в київському православ’ї відома служба святій великомучениці Варварі, яка, за припущенням низки істориків, була складена саме в Київської митрополії. Упровадження «Акафіста Святій Великомучениці Варварі» іноді пов’язують з 1637 — роком його видання друкарнею Києво-Печерської лаври (текст втрачено), хоча цю дату і наявність тексту піддають сумніву. Відомий варіант «Акафіста» укладено митрополитом Київським і Галицьким Йоасафом (Кроковським) (виданий 1691 у м. Чернігові, перевиданий 1698 в м. Києві та ін.). Акафіст читали в Києво-Печерській лаврі по вівторках. Видання 1757 багато оздоблене гравюрами, включало житія святої, працю Івана Золотоустого «Про шанування святих мощів» та ін.
В особливий спосіб вшановують святу Варвару в сучасній Україні: зокрема, з благословення Православної церкви України почесне найменування «Свята Варвара» було присвоєне 19-ій ракетній бригаді ЗСУ, з врученням почесних прапорів та стрічки із зображенням святої Варвари, також передано частинку її мощів.
На честь святої названо м. Санта-Барбара (штат Каліфорнія, США).
Іконографія
Найдавніше з відомих зображень святої датують початком 8 ст.
У східній, візантійській традиції іконопису святу Варвару зображали у багатому вбранні, з вінцем або діадемою та хрестом у руці.
У західній традиції — як вродливу дівчину з довгим розпущеним волоссям, іноді у короні мучеництва. Головні атрибути святої: вежа (часом зображена з вежею у руках), смолоскип, чаша для причастя, пальмова гілка, книга, меч (знаряддя її страти).
В українському іконописі (зокрема й народному) особливого поширення зображення святої набуло від початку 18 ст.; у 19 ст. її образи були мало не в кожній оселі.
Додатково
- У низці європейських мов (зокрема, іспанській, італійській тощо) словосполучення «свята Барбара» (ісп. Santabárbara, іт. Santa Barbara та ін.) вживають на позначення артилерійського льоху фортеці або корабля. Це пояснюють давньою традицією поміщати статую святої біля льоху з боєприпасами як оберіг від раптового вибуху.
- З Варвариним днем українці пов’язували зимове сонцестояння й скорочення ночі («Варвара ночі ввірвала, дня приточила»). Готували у цей день ритуальні страви. За народними прикметами пророкували погоду на Різдво, добрий врожай.
- День святої Варвари (Курбан іль-Бурбара) відзначають арабські християни в Лівані, Сирії, Йорданії, Палестині, Ізраїлі.
- За однією з версій, назва барбітурової кислоти, барбітуратів тощо була уведена хіміком А. фон Баєром на честь св. Варвари.
Джерела
- Лука, архімандрит. Акафіст Святій Великомучениці Варварі. Київ : Друкарня Києво-Печерської лаври, 1757. 114 с.
- Апокрифи і лєґенди з українських рукописів : в 5 т. / Упоряд. І. Франко. Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка, 2006. Т. 5: Леґенди про святих. Ч. 1. С. 186–190.
Література
- Жиленко I. В. Житіє та чудеса святої великомучениці Варвари // Вiра i розум. 2001. № 2. С. 100–118.
- Клос В., диякон. Святі Руси-України. Свята великомучениця Варвара // Храм св. великомученика Димитрія Солунського. 2006. URL: http://hram.in.ua/biblioteka/sviati-rusy-ukrainy/281-book281/3312-title3894
- Свята Варвара великомучениця. Київ : Українська Православна Церква Київського Птаріархату, 2006. 79 с.
- Юхимець Г. М., Цинковська І. І. Образ Св. Великомучениці Варвари в українській графіці XVII–XVIII ст. // Рукописна та книжкова спадщина України. 2020. Вип. 25. С. 124–147. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/rks_2020_25_11
- Король О. Варвара // Українська релігієзнавча енциклопедія : в 3 т. / За ред. А. Колодного. Київ : Інтерсервіс, 2022. Т. 1. С. 269.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Присухін С. І. Варвара // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Варвара (дата звернення: 14.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 14.01.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
