Володимирський собор у Києві
Володи́мирський собо́р у Ки́єві — пам’ятка архітектури, історії, монументального мистецтва національного значення, Україна.
Зміст
Загальні відомості
Мурований собор стоїть на невеликій площі поряд із однією з головних магістралей Києва (бульвар Т. Шевченка, 20) навпроти Ботанічного саду імені академіка Олександра Фоміна і є архітектурною домінантою історичного центру міста.
Історична довідка
Київський собор, присвячений святому рівноапостольному князю Володимиру Святославичу на відзначення 900-річчя хрещення Русі, задумали побудувати 1852 митрополит Київський і Галицький Філарет (Федір Георгійович Амфітеатров; 1779; тепер Росія — 1858; тепер Україна) та російський імператор Микола І. 1853 імператор обрав місце для будівництва наподалік від Золотих воріт і затвердив проєкт архітектора І. Штрома (грандіозний 13-купольний храм у російсько-візантійському стилі). Кримська війна 1853-1856 і брак коштів завадили реалізації проєкту. 1860 його переробив архітектор П. Спарро, значно зменшивши розміри споруди. 1862 архітектор О. Беретті опрацював новий проєкт, збільшивши лінійні розміри проєктованого храму в 1,5 раза, а об’єм – утричі. 15.07.1862 розпочалося будівництво на теперішньому місці. 1866 під час зведення куполів у склепіннях та арках з’явилися тріщини, роботи призупинено. 1875 розпорядженням імператора Олександра II до завершення будівництва залучено петербурзького інженера й архітектора професора Р. Б. Бернгарда (1819–1887; тепер Естонія), який запропонував посилити стіни зовні вісьмома контрфорсами та трьома масивними тамбурами перед входами з трьох боків. Він рекомендував призначити керівником будівництва архітектора В. Ніколаєва, який успішно завершив його 1882. Концепцію художнього вирішення інтер’єру запропонував мистецтвознавець А. Прахов. Монументальний живопис та інші опоряджувальні роботи завершено й собор освячено 20.08.1896 у присутності імператора Миколи ІІ. Історію будівництва зафіксовано текстами на чотирьох мармурових дошках, закріплених біля південного і північного входів.
А. Прахов є автором низки архітектурних деталей інтер’єру та зокрема бронзових дверей. Для них модель постаті княгині Ольги виконав скульптор Р. Р. Бах (1859–1933; тепер Росія), князя Володимира — скульптор Г. Р. Залеман (1859–1919; тепер Росія). Мозаїчні зображення на фасадах зроблені під керівництвом художника О. М. Фролова (1830–1909; тепер Росія), в інтер’єрі — майстрами з м. Венеції (Італія). 1885–1896 провідним художником, який розмальовував інтер’єр, був В. Васнецов; йому допомагав М. Нестеров. Частину монументальних розписів виконали художники В. О. Котарбінський (1848; тепер Польща– — 1921; тепер Україна), брати О. Сведомський (1848-1911) і П. Сведомський (1849–1904; обидва тепер Росія — Італія). Орнаменти за ескізами В. Васнецова виконали художники С. Костенко, М. Пимоненко, С. Яремич, В. Замирайло та інші. Південну наву частково розмалював М. Врубель.
У грудні 1918 міністр юстиції Директорії УНР С. Шелухин запропонував оголосити Володимирський собор «українською святинею» і взяти під захист держави. 1929 влада заборонила богослужіння в соборі та влаштувала в ньому Музей антирелігійної пропаганди. В грудні 1929 дзвони собору знято й відправлено на переплавку «для потреб індустріалізації країни». У 1930-х тут містилися архів і книгосховище. Під час німецької окупації м. Києва богослужіння відновлено. 1946–1956 група художників-реставраторів під керівництвом Л. Калиниченка (1898–1968; тепер Україна) виконала роботи з реставрації живопису в інтер’єрі. 1943 собор став кафедральним митрополита Київського, Галицького і всієї України Російської православної церкви, з 1992 — патріаршим собором Української православної церкви Київського патріархату, тепер — Православної церкви України.
Характеристика
Собор у неовізантійському стилі хрестовокупольний, тринавовий, триапсидний, семикупольний, 55 м завдовжки, 30 м завширшки; висота з хрестом 49 м. П’ять куполів на світлових підбанниках увінчують центральну частину. Над нартексом і хорами височать дві дзвіниці, за архітектурними формами аналогічні бічним куполам. Стіни й склепіння цегляні. Центральний купол і ковані хрести на всіх куполах позолочені. Циліндричні склепіння поздовжніх і поперечних нав виявлено на фасадах закомарами, облямованими архівольтами і смугами сухариків. Членуванням внутрішнього простору відповідають контрфорси. Спарені й потрійні аркові вікна у вигляді біфоріїв і трифоріїв розміщено у два яруси. Площини фасадів рустовано (див. Руст). Невисокі тамбури трьох входів накрито сферичними дахами. У нішах над арками вхідних порталів — мозаїчні зображення святих князів Володимира, Олега і Олександра Невського, виготовлені за ескізами В. Васнецова у петербурзьких майстернях О. Фролова.
Внутрішній простір собору розділено вісьмома пілонами на три нави, з яких середня вища і ширша за бічні. Бічні нави двоярусні, на горішніх розміщено бічні вівтарі — Ольгинський з півдня і Борисоглібський з півночі.
Монументальний живопис в інтер'єрі виконано олійними фарбами по спеціально підготовленому шару тиньку. В. Васнецов розмалював до 3 000 кв. м площин стін, виконав 15 тематичних композицій і 30 окремих постатей святих на повний зріст, а також орнаменти й зображення в медальйонах. Поряд із традиційними для храмових розписів композиціями («Христос Вседержитель», «Богоматір з немовлям», «Євхаристія», «Стрітення Господнє», «Праотці в раю», «Страшний суд» та ін.) В. Васнецов створив монументальні сюжетні картини на історичні теми («Хрещення Володимира», «Хрещення Русі»), а також галерею канонізованих Церквою історичних діячів (святі князі Володимир, Андрій Боголюбський, Олександр Невський, Михайло Чернігівський, Михайло Тверський, святі княгиня Ольга і Євдокія, Нестор-літописець, Аліпій-живописець та інші). Головний твір В. Васнецова — монументальний образ Богоматері з немовлям-Христом на руках 10,5 м заввишки — розміщено на увігнутій поверхні центральної вівтарної апсиди. Композиція «Богоматір з немовлям» зумовила вирішення інших вівтарних зображень. Унизу — «Євхаристія», обабіч якої групи святителів по шість постатей з кожного боку. Другий ярус головного вівтаря містить зображення ветхозавітних пророків (по шість постатей з кожного боку від головного вівтарного зображення), також написаних В. Васнецовим. Він же автор ікон вівтарної перегородки головного вівтаря. У центральному куполі виконав велике зображення «Христос-Вседержитель», на склепінні середньої нави – дві великі, взаємопов'язані за сюжетом композиції: «Розп'яття» і «Бога-Отець».
Пензлю М. Нестерова належать 16 ікон для чотирьох передвівтарних перегородок: двох — у нижньому ярусі (у жертовнику і дияконнику) і двох — на хорах у (південному вівтарі святої княгині Ольги і північному — святих князів Бориса і Гліба). Створив дві великі запрестольні композиції на хорах («Різдво Христове» — у південному вівтарі, «Воскресіння Господнє» — у північному), одну — в хрещальні («Богоявлення»). В. Котарбінський і П. Сведомський є авторами окремих постатей святих і композицій на стінах і склепіннях бічних нав і на хорах («Таємна вечеря» і «В'їзд до Єрусалима» — у південній наві, «Розп'яття» і «Суд Пілата» — у північній). Шрифт, яким виконано всі написи в інтер'єрі, спеціально для цього собору розробив художник В. Замирайло.
Орнаменти суцільно вкривають стіни, пілони, арки, склепіння, карнизи — усі вільні від тематичного живопису місця. В оздобленні інтер’єру використано мармур різних родовищ, бронзові позолочені деталі, прикраси з емалі та інших матеріалів. Із каррарського мармуру білого, сірого й рожевого тонів зроблено усі п’ять передвівтарних перегородок. Капітелі їхніх колонок з тонким різьбленням та інші елементи виготовлено в Італії. Перегородки прикрашено мозаїчним орнаментом і увінчано бронзовими позолоченими кокошниками у вигляді стилізованих квітів і листя. Підлогу викладено у шаховому порядку плитами сірого й білого кольорів. На хорах — паркетна підлога. Парапети хорів — із мармуру. Вхід на хори — у вигляді потрійної арки.
Значення
Будівництво й оздоблення київського Володимирського собору стало знаковою подією в архітектурі й мистецтві Російської імперії кінця 19 ст. Собор відзначається високим рівнем художнього вирішення і є зразком синтезу різних видів мистецтв: архітектури, монументального настінного і станкового живопису, творів декоративно-ужиткового мистецтва. Монументально-декоративний живопис, виконаний видатними художниками, став взірцем оформлення інших православних храмів кінця 19 — початку 20 ст.
Додатково
За висновком мистецтвознавця К. Широцького (1917), Володимирський собор — єдиний в Російській імперії храм, що справляє художнє враження.
Цитати
Мистецтвознавець Ф. Ернст про монументальний живопис в інтер’єрі, виконаний під егідою В. Васнецова:
«Схема розпису собору позичена від давніх церков візантійської доби; проте стиль самого малювання фактично майже нічого спільного з візантійським чи давньокиївським мистецтвом не має. В добу Васнєцова не розуміли високої досконалости, формального майстерства монументальних розписів доби розквіту візантійської культури, дивились на них звисока, з погляду натуралістичного малярства другої половини ХІХ віку. (..)
Проте могутня натура Васнєцова створила з усього цього свій власний стиль. Натуралістична школа заважала йому знайти справді монументальну форму; там, де не вистачали зразки італійського ренесансу, він звертався до стилізації, театральної пози, до багатства декорацій, до солодкуватої сантиментальности сучасної йому німецької школи. Шукання національно-російського й тенденційне змішування давньої київської держави з пізнішою московською призвели – сюжетно – до малювання на стінах собору численних князів та святих північної Росії, що нічого спільного з Києвом та добою Володимира не мали – між ними і «святого» Андрія Боголюбського, що сплюндрував Київ року 1169, та до представлення київських князів і «святих» (…) – у вигляді північно-російських бояр чи купців з довжелезними бородами, сантиментально ідеалізованих бояришень тощо. Проте в цілому Васнєцову не можна відмовити високої майстерности та своєрідности, що справили в свій час колосальне вражіння і великою мірою вплинули на його сучасників… (…)
Копії з картин та орнаментів Володимирського собору розповсюдились відтоді у сотнях, якщо не тисячах, дрібніших церков України і Росії.»Цит. за:. Київ: Провідник / за ред. Ф. Ернста. Харків : Савчук О. О., 2019. С. 267, 268, 271.
Література
- Шероцкий К. Киев: Путеводитель. Киев : Изд. В. С. Кульженко, 1917. С. 352–355.
- Логвин Г. Украина і Молдавия. Справочник-путеводитель. Москва : Искусство, 1982. С. 379–380.
- Горбенко Є., Дегтярьов М., Кальницький М. Володимирський собор // Звід пам’яток історії та культури України: Енциклопедичне видання: У 28 т. / Київ. Кн. 1. Ч. 1. Київ : Головна редакція Зводу пам'яток історії та культури при видавництві «Українська енциклопедія» ім. М. Бажана, 1999. С. 289-292.
- Київ: Провідник / за редакцією Ф. Ернста. Харків : Савчук О. О., 2019. С. 264–271.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Володимирський собор у Києві // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Володимирський собор у Києві (дата звернення: 7.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 15.12.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
