Величковський, Василь Всеволод
Величко́вський, Васи́ль Все́волод (світське ім’я — Василь Володимирович; 01.06.1903, м. Станіслав, тепер м. Івано-Франківськ, Україна — 30.06.1973, м. Вінніпег, Канада) — релігійний діяч, єпископ Української греко-католицької церкви, блаженний, новомученик УГКЦ.
|
Величковський, Василь Всеволод | |
|---|---|
| Народження | 01.06.1903 |
| Місце народження | Івано-Франківськ |
| Смерть | 30.06.1973 |
| Місце смерті | Вінніпег |
| Місце поховання | Вінніпег |
| Alma mater | Український таємний університет у Львові |
| Місце діяльності | Україна, Канада |
| Напрями діяльності | релігія, душпастирство, церковне управління |
| Традиція/школа | Українська греко-католицька церква |
Зміст
Життєпис
Походив з давнього козацького й священницького роду (див. Паїсій Величковський; Величковський, Іван); батько був парохом у с. Шупарці (тепер Чортківського району Тернопільської області), мати — донькою священника.
Навчався у початковій школі с. Пробіжна (тепер Чортківського району Тернопільської області). У 1913–1914 продовжив навчання у Місійному інституті імені святого Йосафата в м. Бучачі (діяв із перервами до 1944), завершив гімназійний цикл у Городенківській Українській приватній гімназії «Рідна школа» ім. Т. Шевченка.
Під час Першої Світової війни воював у лавах Українських січових стрільців (1818–1820).
Після повернення з армії (1920) студіював богослов’я та філософію у Львівській духовній семінарії (де на той час викладав догматику о. Йосиф Сліпий). Водночас вступив на правничий факультет Українського таємного університету у Львові (діяв у 1921–1925).
1922 отримав дияконські свячення з рук митрополита Андрея Шептицького. 29.08.1925 склав перші монаші обітниці в Чині Найсвятішого Ізбавителя (ЧНІ, див. Редемптористи) і 09.10. був висвячений на священника єпископом Луцьким і Острозьким Йосифом Боцяном. Вчителював у малій семінарії (ювенаті) отців-редемптористів у с. Збоїща (тепер у складі м. Львова).
1927 переведений до монастиря — осередку Архибратства Матері Божої Неустанної Помочі у м. Станіславові (тепер м. Івано-Франківськ). Упродовж 1928–1935 здійснював місіонерське служіння на Волині, був помічником єпископа Миколи Чарнецького. Від 1935 — ігумен монастиря; у 1941–1942 — монастиря отців-редемптористів у м. Кам'янець-Подільську (тепер м. Кам’янець-Подільський), 1942–1945 (із перервами) — монастиря ЧНІ в м. Тернополі.
Відмовився перейти з УГКЦ до Російської православної церкви. Заарештований НКВС 07.08.1945 за звинуваченням в «активній антирадянській пропаганді». Засуджений 1946 до смертної кари (розстрілу), вирок невдовзі замінено «з гуманітарних мотивів» на 10 р. ув’язнення у таборах ГУЛАГу.
Звільнений 1955, повернувся до м. Львова. Продовжив душпастирську працю у підпіллі. В його львівській оселі (пл. Соборна, 11, кв. 3) упродовж 1955–1969 нелегально діяв центр УГКЦ.
04.02.1963 був таємно рукоположений на єпископа митроп. Йосифом Сліпим у готельному номері в м. Москві (у переддень депортації митрополита з СРСР), призначений відповідальним місцеблюстителем УГКЦ.
В січні 1969 заарештований вдруге за «порушення закону про відокремлення церкви від держави», «розповсюдження наклепів на радянський державний і суспільний устрій» та ін., після 8 міс. ув’язнення і слідства засуджений до 3 р. позбавлення волі. Відбував покарання у в’язниці/психлікарні суворого режиму в м. Комунарську (тепер м. Алчевськ, Україна).
Звільнений 1971, в січні 1972 депортований з СРСР. Спершу прибув до м. Загреба (тепер Хорватія), де мешкала його сестра, звідти — до м. Рима, в червні 1972 — на запрошення митрополита Вінніпезького Максима Германюка — переїхав на постійне проживання до Канади. Останній рік життя провів у м. Вінніпезі; швидке погіршення стану здоров’я завадило повернутися до активної діяльності (за однією з версій — зловмисно отруєний у в’язниці). Попри це, встиг побувати з архієрейськими візитами в містах Торонто, Філадельфії, Едмонтоні, Йорктоні, Міннеаполісі тощо. Востаннє звернувся із пастирським словом до вірян 16–17 червня 1973.
Реабілітований 1991.
27.06.2001 беатифікований папою Іваном Павлом ІІ. 2002 мощі Василя Величковського перепоховано у церкві Св. Йосифа у Вінніпезі.
Діяльність
У 1920–1930-ті вів активну проповідницьку та місійну діяльність на Волині, опікувався галицькими переселенцями. Пропагував цінності греко-католицького віровчення та особливе пошанування Богородиці (що, на його думку, мало сприяти відновленню втраченої єдності між католиками і православними). Досвід використання східної традиції в богослужінні і проповідях Католицької церкви узагальнив у доповіді «Методи унійної співпраці між нез’єдиненими православними на Волині» на Львівському з’їзді українських богословів (22–25.12.1936).
Продовжував місіонерську і душпастирську активність в умовах встановлення радянської влади в м. Станіславові (1939), репресій проти священників і вірян УГКЦ. Зажив великої поваги серед містян. 1941 направлений митроп. Андреєм Шептицьким до м. Кам’янця-Подільська. Активна апостольська діяльність привернула увагу німецької окупаційної влади: під загрозою розстрілу о. Величковський змушений був залишити місто.
Після першого арешту і суду провів близько 3 міс. у камері смертників. На прохання співкамерників катехизував, сповідав, відправляв літургії. Продовжив служіння під час ув’язнення в м. Кірові, воркутинському таборі.
Відіграв ключову роль у катакомбній діяльності УГКЦ в Україні в 1955–1969 в умовах цілковитої відсутності легальної греко-католицької мережі (були закриті всі церкви, розформовані всі монастирі, освітні заклади, заборонені публічні богослужіння, навчання, реколекції, місії, арештовані тисячі священників і монахів тощо). Львівська квартира Василі Величковського стала центральним осередком УГКЦ, діяла як канцелярія та храм, тут відправляв Божественну літургію, а з серпня 1955 здійснював і реколекції. Розшукував колишніх монахинь (зокрема, сестер-василіянок), відновлював діяльність чернечих згромаджень. Придбав бл. 10 будинків для зібрань сестер-василіянок у містах Львові, Тернополі та ближніх селах.
Таємно висвятив понад 40 священників, кількох ієрархів, з-поміж них і єпископа-помічника Володимира Стернюка з правом наступництва (загальна кількість висвячених за ці роки достеменно невідома). У містах Львові та Тернополі організував таємні семінарії. Зорганізував групу мирян Третього Чину.
1966 уклав книгу «Історія чудотворної ікони Божої Матері Неустанної Помочі» (що стало одним із пунктів звинувачень при наступному арешті). Весною 1967 отримав дозвіл відвідати м. Загреб для побачення із сестрою Вірою Ніколіч. За такої нагоди кардинал Йосиф Сліпий спільно із митроп. Максимом Германюком, архієп. Гавриїлом Букатьком та єп. Йоакимом Сегедою таємно прибули до м. Загреба, щоби офіційно завершити єпископську хіротонію Василя Величковського.
Під час другого ув’язнення зазнав фізичних і психічних тортур, став об’єктом медичних експериментів.
Після депортації зустрівся в м. Римі з Папою Римським Павлом VI та Йосифом Сліпим. Під час папської авдієнції ознайомив Павла VI про стан справ у Церкві, переслідування греко-католиків у СРСР.
Визнання
Названий «батьком підпільної церкви в Україні».
За ініціативою Католицької церкви був розпочатий беатифікаційний процес щодо підтвердження мучеництва єп. Величковського за Христову віру. Папський декрет про беатифікацію підписано 24.04.2001. Під час паломницького візиту Івана Павла ІІ в Україну 27.06.2001 на Святій архієрейській літургії в м. Львові Василя Величковського проголошено блаженним. Відтоді УГКЦ згадує пам’ять священномученика 27 червня. Мощі блаж. Василя Величковського вшановують численні паломники.
2007 у львівській квартирі діяча було відкрито Музей блаженного Василя Величковського. На фасаді будинку встановлено меморіальну дошку. 2014 блаженного священномученика Василя Величковського проголошено покровителем в’язничного капеланства УГКЦ.
2016 часточку мощів священномученика отримала в дар від ЧНІ парафія Святого Василія Великого УГКЦ у м. Житомирі, 2018 — Івано-Франківська установа виконання покарань № 12, 2022 — Чортківська установа виконання покарань № 26 (де діє перша в Україні каплиця в секторі для в'язнів довічного утримання). Від 2020 фрагмент мощів також постійно перебуває у храмі Вознесіння Господнього у Львові.
Цитати
«…Коли ввійдете в яку прикрість, нещастя, коли починаєте якесь важне діло-завдання – до Богородиці вдавайтесь, моліться, моліться, моліться! Пресвята Богородиця помагала нашим козакам перемагати татар, турків і всіх ворогів. Так і Вам допоможе Божа Матір у всіх справах Ваших перемагати всі труднощі й виходити переможно по шляху рідного народу і св. Церкви його…».
«Я вам приношу привіт з України, від українського народу, від рідної Церкви, від української молоді, що молиться потайки, щоб ворог не бачив і не чув. Свята віра нас тримає, наш народ живе з Богом і Бог кріпить наш віруючий народ. Слово Боже переходить з уст до уст, нас тримає любов, що проявляється у взаємній помочі, як перші християни це робили. Наші люди діляться клаптиками хліба, що їх не забрав ще окупант. Український народ у прадідній вірі нескорений, його не зламав голод, тортури, тюрми, заслання на Сибір. Покровителька України, Мати Божа нас боронить. Вона заносить молитви перед престіл Всевишнього за український народ».Цитати за: Великого бажайте. 365 думок визначних постатей УКГЦ. Львів : Свічадо, 2018. С. 65–72.
Додатково
Серед найуспішніших місій Василя Величковського називають і появу греко-католицької парафії в с. Колодяжному (тепер Ковельський район Волинської області) — родинному селі Лесі Українки. З-поміж новонавернених волинських греко-католиків були молодший брат поетеси Микола Косач (1884–1937) і його син Юрій.
Праці
- Історія Чудотворної Ікони Божої Матері Безнастанної Помочі. Львів : Скриня, 2012. 258 с.
Література
- Бахталовський С. Й., о. Ч. Н. І. Життя Василя Всеволода Величковського Ч. Н. І. Єпископа-Ісповідника. Йорктон : Друкарня Голосу Спасителя, 1975. 182 с.
- Василь Всеволод Величковський Ч. Н. І. Єпископ-Ісповідник. Йорктон : Друкарня Голосу Спасителя, 1975. 188 с.
- Турій О. Історичний шлях редемптористів східної вітки на українській землі // Редемптористи 90 літ в Україні / Упоряд. Я. Приріз. Львів : Видавничий відділ Отців Редемптористів «Місія Христа», 2003. С. 42–74.
- Церква мучеників / Упоряд. О. Турій. 2-ге вид. Львів : «Свічадо», 2007. С. 50.
- Моя надія — Ісус і Марія! Життя блаженного священномученика єпископа Василя-Всеволода Величковського (01.06.1903–30.06.1973) / Упоряд. о. І. Цар. Львів : Дизайн-Студія «Папуга», 2013. 92 с.
- Присухін С. Величковський Василь // Українська релігієзнавча енциклопедія / За ред. А. Колодного : в 3 т. Київ : Інтерсервіс, 2022. Т. 1. С. 291.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Присухін С. І. Величковський, Василь Всеволод // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Величковський, Василь Всеволод (дата звернення: 14.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.01.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
