Виправдання (філософія)
Ви́правдання — релігійна, богословська, морально-етична категорія, а також концепт логіки й методології науки. Багатозначний термін.
1) У християнстві — ключове поняття сотеріології, набуло розбіжного тлумачення у віроповчальних доктринах різних християнських конфесій. Мало виняткове значення для становлення й розпрацювання протестантської теології (див. Протестантизм). Згідно з християнським вченням, Бог виправдовує людину, природа якої зіпсута гріхом (див. Первородний гріх), і яка є цілком залежною від Божої милості. Вірянин, що усвідомлює власну недосконалість і визнає Бога творцем і взірцем Правди, має цілком довіритися волі Божій і стати на шлях праведності, вести доброчинний спосіб життя, сповнений християнської любові, надихатися подвигами Ісуса Христа, який віддав своє життя «за наші переступи й воскрес для нашого оправдання» (Рим. 4:25).
Термін згаданий у Біблії, переважно в Новому Завіті, є одним із ключових для повчань апостола Павла (підраховано, що дієслово «виправдовувати» трапляється у Новому Завіті 39 разів, з них 29 вжито ап. Павлом у посланнях або висловлюваннях; іменник «виправдання» згаданий двічі, див. Рим. 4:25; 5:18).
Етимологічно походить від грец. δικαιοσύνη — правота, справедливість, правосуддя, виконання (відповідність) закону. У старогрецькій мові застосовувався винятково як юридичний термін. З давніх часів мав значення як проголошення / визнання дій підсудного справедливими, праведними, відповідними закону, так і відновлення справедливості щодо тих, кого вважали переступниками закону. У християнстві набув релігійно-моральної семантики прощення грішників (завдяки благодаті та вірі), позбавлення вірян через Христа від гріха як такого (Мт. 1:21), відновлення їхньої праведності, аби вони у всьому стали відповідні Божому Закону, а відтак і спасіння. У Посланнях апостола Павла: «Отже, виправдашись вірою, маємо мир з Богом через нашого Господа Ісуса Христа, через Якого ми вірою одержали доступ до тієї благодаті…» (Рим. 5:1), «адже всі згрішили й позбавлені Божої слави, але оправдуються даром, Його благодаттю, через викуплення, що в Ісусі Христі», «Він справедливий і оправдує того, хто вірить в Ісуса» (Рим. 3:22–26).
У православ’ї та католицизмі поняття виправдання тривалий час не набувало концептуального значення: здебільшого його розуміли як один із моментів спокутування / викуплення (позбавлення від гріха), синонім спасіння. У патристиці до нього зверталися Аврелій Августин, Іван Золотоустий та ін. У середньовічній католицькій теології йшлося переважно про відпущення гріхів, яке Бог здійснює через посередництво церкви, «виправдання благочестивими діями», запас добрих справ. Принципово інше тлумачення висунула думка Реформації, передусім лютеранства, де поняття виправдання самою тільки вірою (лат. sola fide, див. Виправдання вірою) стало фундаментальним, доктринально-творчим. Опозиція до ритуалізму й формалізму Католицької церкви, практик масового продажу індульгенцій актуалізувала особистісний, волюнтаристський аспект релігійної віри як акту щирої надії й довіри до Бога, цінності живого духовного досвіду. Доктрина виправдання вірою стала вихідною для радикальних богословських позицій Мартіна Лютера і становлення його як реформатора (вищий і єдиний священний авторитет Біблії, принцип загального священства, скасування привілеїв та ієрархії духовенства, заперечення чернецтва). Правдива віра (на противагу формальним «справам віри» і посередницької влади церкви) стає в його вченні головною умовою спасіння. З погляду М. Лютера та діячів німецької Реформації, виправдання вірою — визнання людини праведною, яке даровано Богом в силу викупної жертви Христа, — не змінює онтологічний статус людини (яка за природою лишається грішником), не трансформує її автоматично зі стану гріховності (неправедності) у стан праведності, але уможливлює її навернення, освячення і порятунок. Виправдання — один із головних плодів викуплення, яке сполучило в собі Боже правосуддя і Божу милість. Це вчення у загальних рисах притаманне практично всім напрямам протестантизму (за винятком ліберальної протестантської теології), хоча набуло осібних рис у кальвінізмі, методизмі тощо.
У відповідь на поширення протестантизму, на хвилі Контрреформації, поняття «виправдання» було актуалізовано в теології Католицької церкви. Тридентський собор підтвердив тезу, що виправдання це не тільки відпущення гріхів, але й оновлення «внутрішньої людини». У православному середовищі особливий інтерес до поняття вигострився у 18 ст., зокрема після праці Феофана Прокоповича «Про виправдання» (1716).
Спільна декларація про доктрину виправдання, підписана представниками від Католицької та лютеранських церков 1999 в м. Аугсбурзі значно зблизила їхні догматичні позиції (утвердивши формулу «виправдання добрими діями посередництвом віри»).
2) У методології науки — один із видів обґрунтування наукового знання, що спирається на використання аксіологічних аргументів, оціночного аналізу його значущого та мислимого змісту. Будується за допомогою операторів нормативної модальності («обов’язково», «дозволено», «заборонено» тощо) та аксіологічної модальності («добре», «погано», «байдуже» тощо). Відносно тези виправдальний доказ може бути оцінений як гідний і негідний.
«Контекст відкриття» і «контекст обґрунтування (прийняття, виправдання)» — поняття філософії й методології науки, висунуті та розрізнені в логічному позитивізмі (найпослідовніше — у працях активного учасника Віденського гуртка Г. Райхенбаха) з метою чіткішого визначення предмету, завдань і меж логіки та епістемології. Під виправданням розуміли як пряму експериментальну верифікацію, так і суголосність абстрактної теоретичної системи наявному апробованому контексту. На думку неопозитивістів, філософія науки повинна займатися другим контекстом, тоді як перший є предметом психології наукової творчості, загальної філософії, етики, естетики тощо.
Включення ціннісних і нормативних компонентів у структуру наукового дискурсу стало важливою рисою постнекласичної науки. Твердження про етичну нейтральність наукового знання багатьма вченими і науковими спільнотами відкидається, щобільше зауважують на людиноцентричних, гуманістичних та аксіологічних параметрах, відповідальності вчених за застосування результатів наукових досліджень. Через механізм виправдання у дискурс сучасного знання входять категорії обов’язку, соціальної деонтології, моралі, етики вченого, блага людства, добра тощо. Щоб отримати економічну підтримку та соціальну санкцію на проведення досліджень, науковці мусять не тільки обґрунтувати доцільність та призначення таких розвідок з позиції цінності істини, але й переконати у їхній соціальній значущості. Це, своєю чергою, потребує ґрунтовного аналізу наведених аргументів, критичної оцінки як когнітивних, евристичних, так і соціокультурних чинників, синтезу наукових і гуманістичних ідеалів. Урозуміння соціальної небезпеки позаціннісного знання висуває виправдання у категорію найактуальніших логічних форм обґрунтування наукового знання.
3) В історії соціологічної й політичної думки термін часто вживався як синонім поняття «легітимація».
4) В етиці — процедура раціонального обґрунтування (легітимації) моральних норм. Етичні норми схвалюють як такі, що потенційно мають всезагальну значущість, а не є довільними приписами. В етичному дискурсі термін розглядають у взаємозв’язку з категоріями вини і відповідальності. Мотивацію також визначають як особистісний процес обґрунтування власних вчинків, їх скерування та виправдання.
Література
- Сергієнко В. В. Філософські проблеми наукового пізнання. Кременчук : Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського, 2011. 103 с.
- Яровий С. (архім.), Лозовицький В. (свящ.). Виправдання вірою // Волинський благовісник. 2014. № 2. С. 325–338. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/volblag_2014_2_28
- Черенков М. Відкритий протестантизм. Київ : Дух і Літера, 2017. 120 с.
- Магеря О. Виправдання // Українська релігієзнавча енциклопедія : в 3 т. / За ред А. Колодного. Київ : Інтерсервіс, 2022. Т. 1. С. 307–308.
- Ратніков В. С., Теклюк А. І. Етика та раціональність у науковому дослідженні. Вінниця : Вінницький національний технічний університет, 2022. 143 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Виправдання (філософія) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Виправдання (філософія) (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 14.02.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
