Вишневецькі
Вишневе́цькі ге́рбу Корибу́т — князівський рід доби Великого князівства Литовського та Речі Посполитої. Прізвище походить від топоніму Вишневець (тепер селище Вишнівець Кременецького району Тернопільської області, Україна).
Зміст
Історична довідка
У 1480-х у замку Вишневець осів Михайло Васильович Збаразький (1460–1517, див. Збаразькі) після поділу батьківської спадщини. Став називати себе Вишневецьким. Першу документальну згадку під таким прізвищем датують 1490.
Дотепер точаться дискусії про походження пращура князівських родин Вишневецьких, Збаразьких, Воронецьких, Порицьких — магната, військового і державного діяча Федька Несвицького (Несвизького, Несвізького; дата народження невідома — не пізніше 1442), який міг бути нащадком і Гедиміновичів, і Рюриковичів.
На гербі зображено золотий півмісяць рогами додолу, на який спирається 9-конечний хрест (перехрещені верхній і бічні рамени); під ними 6-променева зірка. Розміщені на червоному щиті. Увінчує герб шляхетська корона на лицарському шоломі, щит обрамлює червона мантія.
Володіння Вишневецьких охоплювали переважно землі Волині, Лівобережної України (зокрема, теперішні міста Полтаву, Хорол, Лубни, Золотоношу, Пирятин, Ромни тощо).
Чимало представників роду увійшли в історію як непересічні військові, державні діячі, меценати, навіть авантюристи. Династія згасла у 2-й половині 18 ст.
Гілки династії
Виділяють дві гілки династії — «королівську» і «князівську».
«Королівська гілка» започаткована Олександром Михайловичем (дата народження невідома — 1555; тепер Україна). Був учасником литовсько-московської (стародубської) війни 1534–1537, опікувався родинними володіннями, Речицьким і Сандомирським староствами, розбудовою маєтностей на Київщині, укріпленням оборонних споруд; похований у Києво-Печерській лаврі. Саме його нащадок Михайло Корибут Вишневецький
(1640–1673) стане згодом королем Речі Посполитої — єдиним з-поміж русинських князівських династій.
Дід польського короля Михайло Михайлович Вишневецький (дата
народження невідома — 1616) стрімкої політичної кар’єри не зробив, але разом зі своєю дружиною (донькою молдовського господаря Раїною Могилянкою) відомі як фундатори православних монастирів — Густинського Свято-Троїцького та Мгарського Спасо-Преображенського. Їхній єдиний син Ярема Вишневецький став чи не найяскравішою постаттю «королівської гілки». Успадкувавши родинні володіння, а згодом і численні володіння «князівської гілки» на лівобережжі, створив «мінідержаву» (називали Вишневеччиною) в межах Речі Посполитої. До козацької війни вважався одним із найбагатших аристократів країни. Розбудував резиденцію у м. Лубнах, куди після весілля привіз свою дружину Гризельду Замойську (1623–1672) — доньку коронного канцлера. З метою захисту своїх володінь виступатиме за обмеження козацьких свобод і боротиметься з численними повстаннями початку 17 ст. Пік військової кар’єри князя припав на 1651. У Берестецькій битві командував флангом, розбив головні сили козаків.
«Королівська гілка» Вишневецьких згасла на Михайлі Корибуті Вишневецькому. Майбутній король народився в родинному замку Білий Камінь (тепер однойменне село Золочівського р-ну Львівської обл.). Дитячі роки провів у м. Замості (тепер Люблінське воєводство, Польща) під опікою Катерини Замойської (у дівоцтві — Острозької). Після втрати Вишневецькими основної частини своїх володінь (з 1648) та смерті батька (1651) долею Михайла опікувались королівське подружжя — Ян II Казимир та Людвіга Марія. Відправлений на навчання за кордон. За сприяння родичів 1669 обраний королем. У шлюбі з Елеонорою Марією Габсбург (1653–1697) дітей не мав. Серед його політичних супротивників був переможець битви під Віднем Ян III Собеський. Помер 10.11.1673 у м. Львові, в кам’яниці архієпископів.
«Князівську гілку» започаткував син Михайла Васильовича Збаразького-Вишневецького, магнат, державний діяч Великого князівства Литовського Іван Вишневецький (1490–1542; тепер Україна). Його старший син Дмитро «Байда» Вишневецький увійшов в історію як один із перших воєначальників, що використовував військову силу козаків. Заснував одну з перших Запорозьких січей (див. Хортицька січ; Хортиця, Національний заповідник). Зажив відомості як тогочасний «авантюрист»: побував на службі у польського короля, московського царя, турецького султана. Прагнув використати родинні зв’язки з господарями Молдови, через що був втягнутий у молдовські походи, які стали для діяча фатальними. Страчений у м. Стамбулі. Завдяки М. Грушевському потрапив до пантеону українських національних героїв, його постать було романтизовано та міфологізовано. Серед знаних представників цієї гілки:
- Михайло Олександрович Вишневецький, гетьман Війська Запорозького у 1569–1574;
- Дмитро Юрій Вишневецький (1631–1682), великий коронний гетьман (1676), воєвода краківський (1678), каштелян краківський (1680);
- Михайло Сервацій Вишневецький (1680–1744), великий гетьман литовський (з 1703), великий канцлер литовський (з 1720), воєвода віленський (з 1735), меценат, письменник.
Авантюризм Вишневецьких стане «родинною рисою» інших представників «князівської гілки». Так, у кінці 17 ст. на авансцену європейської історії вийшла Анна Ходоровська Вишневецька (1661–1711), дружина Костянтина-Христофора (Криштофа) Вишневецького (1633–1686), яка замислила повернути в лоно династії захоплені московитами володіння Вишневецьких на Лівобережжі. У складному плані діячки головну роль мав відіграти гетьман Іван Мазепа. Завдяки родинним зв’язкам з польським королем Станіславом-Богуславом Лєщинським княгиня стала посередницею у перемовинах між Карлом XІІ та Мазепою. Поразка у Полтавській битві 1709 зруйнувала плани княгині з повернення Вишневеччини.
Син Анни Януш-Антоній Вишневецький (1633–1686) мав шанс повторити тріумф свого родича і стати польським королем, але цьому завадили брак коштів, російські та австрійські інтереси. Молодший брат Януша-Антонія Михайло Сервацій Вишневецький стане останнім представником династії «по мечу». Розбудував у 1720-х–1740-х родинну резиденцію — палацово-парковий комплекс у Вишневці (тепер пам’ятка архітектури та містобудування національного значення, див. Вишневецький палац). Тут у 1744 відбулися його похорони, які вважатимуть найпишнішою поховальною церемонією 18 ст. на теренах України. Під час жалобних урочистостей було розбито мечем дерев’яний герб Корибут як символ припинення династії за чоловічою лінією.
Нащадки за жіночою лінією стали частиною родів Потоцьких, Тишкевичів, Радзивіллів, Чортирийських, Сапіг.
В Україні
Вишневецькі, які спочатку володіли землями у колишньому Збаразькому князівстві, завдяки колонізації Лівобережжя стали одними з найбагатших аристократичних родин Князівства Литовського, а згодом Речі Посполитої. Представники династії були фундаторами численних поселень, храмів та монастирів, палацово-паркових комплексів, замків.
Найзначущі об’єкти архітектурно-історичної спадщини династії Потоцьких в Україні
| Область | Населений пункт | Пам'ятки |
|---|---|---|
| Тернопільська область | с. Старий Олексинець | залишки оборонних мурів замку Вишневець |
| с. Біла Криниця | залишки бастіонів замку Вишневецьких | |
| с-ще Вишневець | Вишневецький палац (мав унікальні колекції: портретів членів династії та споріднених родин, декоративно-прикладного мистецтва; бібліотеку); монастир кармелітів босих, замкова церква Вознесіння Христового | |
| с. Залізці | залишки замку Вишневецьких, руїни костелу Святого Антонія — головної усипальниці Вишневецьких-католиків | |
| м. Збараж | Збаразький замок (тривалий час належав Вишневецьким) | |
| м. Кременець | руїни Кременецького замку, єзуїтський колегіум (побудований коштом Януша-Антонія та Михайла Сервація Вишневецьких), Богоявленський монастир (побудований коштом Терези Вишневецької) | |
| Чернігівська область | с. Густиня | Густинський Свято-Троїцький монастир (фундатори — Раїна та Михайло Михайлович Вишневецькі) |
| Львівська область | м. Львів | каплиця Святих Дарів (Вишневецьких) при Митрополичій базиліці Внебовзяття Пресвятої Діви Марії (фундаторка — Анна Ходоровська-Вишневецька), костел Святого Антонія (фундатор — Януш Антоній Вишневецький) |
| с. Білий Камінь | руїни замку, костел Успіння Богородиці | |
| Рівненська область | с. Тайкури | руїни замку та костелу Святого Лаврентія (фундатор — Юрій Вишневецький) |
| Полтавська область | с. Мгар | Мгарський Спасо-Преображенський монастир (фундатори — Раїна та Михайло Михайлович Вишневецькі) |
Додатково
- Представники династії Вишневецьких Адам (1566–1621) «Королівська гілка» та Костянтин (1564–1641) з «Князівської гілки» увійшли в історію як натхненники організації військових походів російських царів-самозванців — Лжедмитрія І та Лжедмитрія ІІ, що видавали себе за дітей Івана IV Грозного. Сприяли укладанню шлюбу Лжедмитрія І та Марини Мнішек — майбутньої московської цариці. Існує припущення що заручини Марини Мнішек та Лжедмитра І відбулись у Воскресенській церкві вишневецького замку, що належав на той час Костянтину Вишневецькому.
- 1669 наслідки елекції (обрання королем Речі Посполитої) були настільки несподіваними для Михайла Корибута Вишневецького, що він навіть намагався втекти з місця проведення сейму, але йому не дозволили.
- Іван Мазепа був хресним батьком онуки Анни Вишневецької Францішки. Хрестини відбулись у замку с. Біла Криниця (Кременецький район, Тернопільська область).
- У м. Лубнах з 2009 є вулиця Князів Вишневецьких.
Література
- Ковальчик Є. Пізньобароккові магнатські резиденції на Волині та Львівщині // Українське барокко та європейський контекст. Київ : Наукова думка, 1991. С. 50–63.
- Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець ІХ — початок XVІ ст.): склад, суспільна і політична роль. Історико-генеалогічне дослідження. Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича, 2000. 649 с.
- Михайлишин О. Палацово-паркові ансамблі Волині 2-ї половини XVIII–XIX століть. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури та містобудування, 2000. С. 124–127.
- Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти. Біла Церква : Видавець Олександр Пшонківський, 2006. 782 с.
- Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV — до середини XVII ст. Волинь і Центральна Україна. 2-ге вид., перегл. і випр. Київ : Критика. 2008. 469 с. URL: https://archive.org/details/ukrajinska-shljaxta-volyn-centralna-ukrajina-2008/page/n7/mode/2up
- Kowalski M. Księstwa Rzeczpospolitej. Warszawa : Instytut Geografii i Przestrzennego Zagospodarowania PAN, 2013. 396 р.
- Князі Вишневецькі / Наук. ред. Ігор Тесленко. Київ : Балтія-Друк, 2016. 319 с.
- Grandwilewski W. J. Herbarz biograficzny średniowiecza i XVI wieku. Warszawa : Warszawska Grupa Wydawnicza, 2016. 358 р.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Полинцев М. Є. Вишневецькі // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Вишневецькі (дата звернення: 14.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.12.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
