Вуду
Ву́ду́, водо (англ. Voodoo, з мов еве і фон vodu, vodun — дух), вудуїзм — афрокарибська синкретична релігія, що сформувалася внаслідок сполучення традиційних вірувань народів Західної Африки та окремих елементів католицизму. Найширшого розповсюдження набула на теренах о. Гаїті та прилеглих територіях басейну Карибського моря.
Зміст
Історична довідка
Релігія вуду витоково має африканські корені, сформувалася не пізніше 17 ст. Етнорелігійним підґрунтям для ґенези вуду стали традиційні вірування африканських народів фон і еве. Сама ж релігія виникла після завезення іспанцями й португальцями рабів з Африки (передусім з Дагомеї, тепер територія Беніну) на о. Гаїті.
Африканські раби дотримувалися переважно традиційних вірувань, які зберегли навіть після формального хрещення чорношкірого населення Римо-католицькою церквою. Збереженню цих вірувань посприяв і тісний зв’язок із таємними товариствами, традиція створення яких сягала корінням африканської батьківщини. На о. Гаїті такі товариства отримали додатковий імпульс для розвитку в 18–19 ст. під час боротьби за незалежність. Такі чинники, як-от різноманіття африканських етнічних груп, закритий характер діяльності локальних таємних товариств, сполученість із конкретними гаїтянськими сільськогосподарськими общинами, обумовили те, що релігія вуду формувалась як сукупність розрізнених культових спільнот, кожна — зі своїм місцевим колоритом.
Формально з 1804 вудуїзм набув статусу офіційної релігії після проголошення незалежності держави Гаїті. Але фактично до початку
1950-х Католицька церква вела боротьбу з вудуїзмом за допомоги гаїтянської влади. Так, 1941 урядові сили зруйнували значну кількість вудуїстських храмів. Ситуація змінилася з приходом до влади 1957 диктатора Ф. Дювальє. Останній був не лише прихильником релігії вуду, але й вважався жерцем високого рівня посвяти. Диктатор використовував вудуїзм для послаблення впливів Католицької церкви в державі, а також з метою маніпулювання марновірством вірян, залякування населення власною «магічною могутністю».
Поряд із тим переважна більшість вудуїстів декларативно вважали себе католиками, здійснювали католицькі обряди (хрещення, миропомазання, запалення свічок тощо). Вшановували й Біблію, хоча в релігійних практиках Святе Письмо майже не використовували; християнські догмати в релігії вуду мали номінальне значення.
Наприкінці 20 ст. близько 80 % населення Гаїті визнавало вуду своєю релігією, що водночас не заважало більшості вудуїстів вважати себе католиками (за статистикою, понад 90 % гаїтян відносили себе до католиків).
Віровчення. Пантеон
Світоглядна основа вуду — уявлення про існування численних божеств і духів (лоа, лоаси). При цьому пантеон вуду передбачає існування певного верховного Бога — Бонді (від фр. Bon Dieu — Добрий Бог). Його образ відносять до поширеної серед африканських традиційних вірувань міфологеми «бога, що відпочиває», тобто Творця, який після справи творення світу відійшов на відпочинок і не втручається в життя людей.
За віруваннями, повсякденне життя людини безпосередньо залежить від впливу та діяльності лоа. Тому об’єктом поклоніння є передусім різнорідні дагомейські божества і духи, які набули виразних гаїтянських рис. Сукупно пантеон лоа складається з африканських та гаїтянських духів і божеств, обожнених предків та деяких католицьких святих. Нараховує понад 260 основних духовних істот, проте хоч яка структурована ієрархія відсутня.
Серед найвпливовіших — зооморфний бог-змій Дамбалла-ведо (Damballah Wedo), який символізує народження і смерть. Згідно з вудуїстською міфологією, створив усі ріки та водоймища; є типовим героєм африканських міфологічних сюжетів. Пошанована і його дружина — Айдахо-ведо, веселка. Разом з тим чи не найважливішим є Лєгба (Legba), або Папа Лєгба (Papa Legba), який грає роль посередника між богами (духами) та людьми, відомий як «володар ключів» від світу духів. Без його посередництва, як вважають вудуїсти, практично неможливо встановити зв’язок з іншими божествами, бо саме він є охоронцем у «брами духів», пускає лоа у світ людей. Легбу часто зображують у вигляді фалоса чи людини з великим фалосом, або ж старого чоловіка на милицях. Популярними є Близнюки Мараса — духи-захисники дітей, богиня родючості й кохання Ошун, охоронець флори й фауни та цілитель Локо, покровитель воїнів Огун та ін. Вшановують інших божеств — представників тваринного світу (найчастіше леопардів), уособлень природних явищ (грому, дощу, моря) тощо.
Певна частина божеств вуду отримала своїх двійників (відповідників) серед християнських святих унаслідок синкретизації традиційних африканських вірувань з доктриною католицизму. Зокрема, Лєгба отримав друге ім’я святого Петра (з його «ключами від раю»), чорношкіру богиню краси та любові Ерзулі почали ототожнювати з Дівою Марією.
Назагал сповідники релігії вуду вбачають своє завдання у спілкуванні з лоа, щоби здобути їхню прихильність та отримати цінну для себе інформацію. Звідси — практики жертвопринесень для духів. Всі лоа поділяються на добрих і лихих, та навіть добрі можуть проявляти себе з небезпечного боку. Відтак спілкування з лоа є прерогативою спеціально підготованих жерців, які пройшли особливі обряди посвячення.
Віровчення вуду має переважно езотеричний характер, для пізнання його правдивого змісту потрібно пройти кілька рівнів посвяти (разом їх нараховують 13, а саме число є сакральним для вудуїстів).
Релігійні практики
Культова практика вуду досить складна. Жерці вуду поділені за гендерним принципом: жерці-чоловіки — унгани (хунгани), жриці-жінки — мамбо. Усіх вшановують як посередників між людьми та лоа та головних дійових осіб, які проводять вудуїстські ритуали. Жерців вважають знавцями магії та знахарства. Статус і функції унганів та мамбо дещо подібні становищу шаманів у архаїчних суспільствах.
Своєю чергою, мирян вуду поділяють на неофітів та посвячених (канцо). Церемонія посвячення триває 3 дні, по завершенню яких посвячуваному урочисто миють голову холодною водою з пелюстками священних квітів. Вудуїсти вважають, що після проведення обряду посвяти у неофіта вселяється певний дух-лоа. В окремих напрямах вуду для проведення обряду використовують кров, зазвичай курки або півня.
Ритуальна практика вуду ґрунтується на вірі в можливість спілкування з лоа, які володіють здатністю в процесі обряду вселятися в учасників. Віра в силу фетиша (див. Фетишизм) — одна з основ культової практики вудуїстів: вважають, що через посередництво фетиша встановлюється зв’язок з лоа. Для приваблення лоа також використовують різноманітні ритуальні предмети, дії, символи: так, для Дамбалла-уедо в центрі ритуального майданчику встановлюють жердину або стовп, яким нібито спускається бог-змій.
Вагоме значення для взаємодії з богами вуду мають особливі ритуальні знаки — веве. У кожного божества є свій веве, на початку ритуалу унган або мамбо зображає його борошном на землі.
Ключовим моментом спілкування з лоа є ритуальні пісні й танці. Починаються обрядодії зі співу — прохання до духу Легба відкрити шлях іншим божествам. Жерці танцюють навколо стовпа під ритми ритуальних барабанів. Вважають, що саме в момент танцю в людину вселяється лоа, оволодіває душею та тілом танцюриста. Коли танок наближається до апогею, приносять у жертву півня чи іншу тварину. Той, хто відчуває себе під владою лоа, впадає в стан трансу (або вдається до театралізованих дій). Своїми рухами він показує, який саме лоа в нього вселився, унган може задавати йому запитання чи радитись з ним. У стані трансу унгани і мамбо передають лоа прохання і подяки.
Значна частина ритуалів супроводжується жертвопринесеннями тварин або птахів, найчастіше півнів. Підносять також і безкровні жертви. Під час релігійних церемоній унгани проводять обряд годування лоа з метою їх умилостивлення. Для цього жертвують їжу, напої, різноманітних тварин; м'ясо яких частково з’їдають, частково закопують або розкидають.
Для проведення вудуїстських церемоній і ритуалів використовують спеціальні культові споруди — хунфори (умфро). Зазвичай це велика хатина з прибудованим навісом. Всередині розташований вівтар, де розміщені як вудуїстські, так і католицькі символи. Також у хунфорі виділяють спеціальні кімнати для певних лоа. У центрі розташований мітан — стовп, т. з. Дорога богів, якою під час богослужби нібито сходять лоа.
Магічна практика
Релігійні вірування та обряди вуду досить тісно переплетені з різноманітними формами магії. Існує й відповідна спеціалізація культових служителів — чаклуни-бокори. Проте між бокорами та іншими жерцями триває тягле протистояння. У діяльності бокорів розрізняють рада-вуду (біла магія) та п’єтра-вуду (чорна магія).
Значного розголосу в літературі та кінематографі набула лиходійна магія вуду, серед обрядодій якої поширене використання імітованих зображень людських фігур (ляльок). Останніх використовують як магічних двійників осіб, на яких вудуїстські чаклуни (бокори) насилають прокляття чи зурочення.
Для захисту від лиходійної магії застосовують різноманітні амулети (грі-грі), що їх вудуїсти носять на тілі або поверх одягу. Для їх виготовлення зазвичай використовують невеликий мішечок з тканини. Усередині міститься суміш інгредієнтів: трав, масел, каменів, кісток, волосся, нігтів або інших спеціальних компонентів. Вагоме значення при цьому надають не тільки вмісту грі-грі, але й кількості компонентів, що обумовлено певними нумерологічними міркуваннями. Невід'ємною частиною грі-грі є речі або ж органічні частки людини, що створює талісман.
Найбільше розтиражований у попкультурі зловісний і страхітливий образ вудуїстського чаклунства, пов’язаний з таємною чорною магією, одержимістю, людськими жертвопринесеннями, перетворенням людини на зомбі (живих мерців) і подібним. Висновки експертів суперечливі. Більшість наголошують, що таке бачення спотворює справжні гаїтянські релігійні практики, які відіграють помітну роль у формуванні гаїтянської культури та ідентичності, сприяють формуванню почуття спільноти та моральних цінностей. Ритуали оживлення мерців, «зомбіювання» нерідко розглядають як вигадану конструкцію, що збереглася у фольклорі вудуїстів (подібно до уявлень про голема в юдаїзмі та ін.).
Сучасний стан
Натепер термін вуду використовують як збірну назву для різнорідних, але подібних за культовою діяльністю синкретичних напрямів афрокарибської релігії. Окрім класичного гаїтянського та витокового бенінського варіантів, релігія вуду має багато різновидів, як-от луїзіанська вуду, домініканська вуду, сантерія, кандомбле та інші. Це пов’язано з тим, що релігія вуду, яка поширилась на сусідні з Гаїті острови Карибського моря, запозичила та інтегрувала впливи традиційних релігійних вірувань корінних народів Південної та Центральної Америки.
Сповідують вуду у Беніні, Того, Гані, Нігерії. Посиленню позицій вуду сприяло також зняття заборони в 1996 на вудуїстські культи в Беніні — прабатьківщині вірувань, а також затвердження 10 січня офіційною датою вудуїзму. Щороку в бенінське місто Уїда, розташоване на узбережжі Гвінейської затоки, збираються на святкування сповідники цієї релігії з усього світу. Очолює свято верховний жрець вуду з титулом «король», під час святкування його супроводжують перші особи країни. За статистикою, близько 17,9 % населення Беніну сповідують вуду (2020). Проте на практиці дві третини бенінців, незалежно від декларованої приналежності до ісламу чи християнства, є послідовниками релігії вуду.
У Того близько половини населення сповідують традиційні релігії корінних народів, серед яких вуду є найбільшою. У Нігерії близько 14 млн є носіями традиційних релігій, зокрема й вудуїзму.
Із Карибського регіону вуду досягла території США, де натепер охоплює близько 40 тис. послідовників.
Назагал у світі нараховують понад 50 млн послідовників вуду. Поодинокі прихильники є в країнах Західної Європи та на теренах України.
Література
- Courlander H. The Word Voodoo // African Arts. 1988. Vol. 21. № 2. P. 88.
- Sacred Arts of Haitian Vodou / Ed. by D. J. Cosentino. Los Angeles : UCLA Fowler Museum of Cultural History, 1995. 443 p.
- Polk P. A. Haitian Vodou Flags. Jackson : University Press of Mississippi, 1997. 72 p.
- Alcide Saint-Lot M.-J. Vodou, a Sacred Theatre: The African Heritage in Haiti. Coconut Creek : Educa Vision, 2003. 220 p.
- Nickell J. Voodoo in New Orleans // The Mystery Chronicles: More Real-Life X-Files. Lexington : University Press of Kentucky, 2004. P. 140–151.
- Fandrich I. J. Yorùbá Influences on Haitian Vodou and New Orleans Voodoo // Journal of Black Studies. 2007. Vol. 37. № 5. P. 775–791.
- Brown К. Mama Lola: A Vodou Priestess in Brooklyn. 3rd ed. Berkeley : University of California Press, 2011.
- Armand M. M. Healing in the Homeland: Haitian Vodou Tradition. Lanham : Lexington Books, 2015. 247 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Базик Д. В. Вуду // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Вуду (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.11.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
