Косівська кераміка
Ко́сівська кера́міка — традиційний промисел Гуцульщини та один із різновидів української народної кераміки; м. Косів, Україна. Складник Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України (з 2018) і Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства (з 2019).
Косівська кераміка 19 — початку 20 ст. є складником ширшого контенту — «гуцульської кераміки». Промисел пройшов різні етапи розвитку — від простіших до складніших форм, від одних композиційних схем до поглиблених — з різним спектром мотивів і сюжетних сценок.
Зміст
Історична довідка
Археологічні знахідки свідчать, що на території м. Косова в 17–18 ст. виробляли «простий», здебільшого димлений, посуд. Від 19 ст. здобули визнання майстри майоліки.
1830−1840-х гончар П. Гаврищів (дати й місця народження та смерті невідомі) першим запровадив, а згодом і повністю перейшов на техніку ритування (розпис побіленого та підсушеного предмета писаком). У 1840−1850-х у техніці «косівської кераміки» працював гончар І. Баранюк (див. Баранюки), від 1860-х його учень — О. Бахматюк, учасник етнографічних виставок (м. Відень, Австрія, 1873; м. Львів, 1877; м. Коломия, 1880).
У 1880-х у м. Косові працювало 20, а наприкінці 19 ст. — 23 гончарі: майстрами майолікових виробів були Г. Кощук (1860–1899), М. Ковбасинник, О. Совіздранюк, С. Білецький, І. Васильків, В. Тим’як, П. Волощук (усі — роки народження та смерті невідомі) і М. Волощук (1870–1932), а на початку 20 ст. — М. Білецький (1870–1942), Й. Урбанський (роки народження та смерті невідомі; усі — тепер Україна) та інші.
1946 відновило роботу Косівське художнє училище, згодом Косівський технікум народних художніх промислів ім. В. Касіяна (тепер — Косівський інститут прикладного та декоративного мистецтва Львівської національної академії мистецтв).
1957 в м. Косові при артілі ім. Т. Шевченка було створено керамічний цех, який 1967 реорганізовано виробничо-художнє об’єднання «Гуцульщина», згодом — Косівський художньо-виробничий комбінат. У другій половині 20 ст. учасниками виставок у м. Києві та інших містах були династії Рощиб’юків [зокрема М. Рощиб’юк (1903−1972)], Тим’яків [зокрема М. Тим’як (1889−1970)], Цвіликів [зокрема П. Цвілик (1891−1964)], а також В. Аронець, М. Кікоть (1931–1994), В. Стрипко (1938; усі — тепер Україна) та ін. Традиції гончарів продовжують сучасні майстри м. Косова, які об’єдналися в «Індивідуальні творчі майстерні» при Національній спілці художників України або працюють індивідуально: О. Бейсюк (1951), Б. Бурмич (1951), В. Джуранюк (Проданець) (1948), І. Ділета-Козак (1959), І. Заярчук-Серьогіна (1950), М. Ткач (1947) і Л. Ткач (1951), У. Шкромлюк (1952; усі — тепер Україна), родини Чорних, Трушиків, Якібчуків та ін.
З лютого 2018 «Традицію Косівської мальованої кераміки» зараховано до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. У грудні 2019 на 14 Міжурядовому комітеті ЮНЕСКО Косівську мальовану кераміку внесли до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства.
Характеристика
Техніка виготовлення
Основним матеріалом для виробів є легкоплавка (гончарна) глина, багаті родовища якої виявлено на околицях м. Косова. Видобуту глину вимочували, очищали від камінців та інших домішок, вимішували. Вироби формували за допомогою гончарного круга. Процес виготовлення предмета передбачає створення форми, сушіння на полицях, розпис, перший випал, поливання та другий випал.
Вироби косівських майстрів виконано здебільшого в техніках ритування та ріжкування — по сирому, вкритому побілкою черепку, цвяхом або дротиком наносили заглиблені узори, потім ріжком розписували фарбами в традиційній тріаді кольорів — брунатному, зеленому і жовтому. Рідше трапляються предмети, виконані лише в техніках ріжкування і фляндрування — узори спершу робили ріжком, а згодом їх розтягували голкою або тонким дротом.
Майстри гончарної справи з м. Косова здавна виробляли теракотові та димлені горщики, глечики, ринки-триніжки й миски. З освітлювальних приладів — каганці (предмети з округлою основою, трубчастим корпусом із вухом, зверху з невеликою мисочкою зі зливом) та свічники (предмети з короткою шийкою, трубчастим корпусом та округлою основою). Із майоліки — кахлі та посуд, зокрема дзбанки, баньки, горнятка, калачі, миски й полумиски.
З-поміж глиняних виробів 19 — початку 20 ст. найбільше збереглося кахлів, які були конструктивними елементами печей, а відтак користувалися великим попитом. Кахлі поділяють на кілька видів: виповнювальні, пояскові, карнизні та завершальні, з яких виокремлюють лицьові й кутові. Переважають лицьові виповнювальні кахлі.
Оригінальністю форми та декору вирізняються мальовані свічники-поставники (на одну свічку), свічники-трійці (на три свічки); у другій половині 20 ст. з’явилися двосвічники (на дві свічки, П. Цвілик, Н. Вербівська), димлені чотири- і п’ятисвічники (Ю. Іллюк). До рідкісних предметів церковного вжитку належать свічники-канделябри і дискоси (О. Бахматюк), напрестольні хрести (Г. Цвілик), кропильниці (Г. Цвілик, М. Совіздранюк) тощо.
Орнаменти
У декорі косівської кераміки 19 — початку 20 ст. застосовували здебільшого рослинні мотиви, рідше траплялися орнаментальні композиції із використанням геометричних мотивів.
- Геометричні мотиви — переважали кривульки, крапки, «зубці», «копитця», «сердечка», «заячі вушка», «ільчасте письмо», «хрести» («латинські», «грецькі», «мальтійські», шестикінцеві), з рівними, округлими або перехрещеними кінцями. Мотиви хрестів як основні або доповнювальні могли міститися на багатоступінчастих підставках або всередині кіл.
- Рослинні орнаменти — переважали мотиви «розеток», «пальмет», «дзвінків», «тюльпанів», «трояків», «кучерів», «листків», «жолудів», «виноградів», прямих чи звивистих «гілок», «гірлянд», «вазонів» або «дерева життя».
- Тваринний світ — одинарні або парні зображення малих птахів, півнів, павичів, а також цапів, биків, левів, коней, риб та раків.
Деякі косівські гончарі створювали мальовані фігурні зображення:
- релігійні образи (Богородиця Одигітрія, св. Миколай, св. Юрій Змієборець, св. Катерина і Варвара, св. Кирило і Мефодій);
- побутові сценки з людьми різних професій і станів (гончар, мірошник, музикант, орач, танцюрист, ткач);
- жанрові композиції («виїзд», «панський виїзд», «у корчмі», «водіння ведмедя»);
- зображення три- чи п’ятибанних церков і дзвіниць, які виконували на площинах кахель і мисок, рідше дзбанків (О. Бахматюк) тощо.
Галерея
- Зразки косівської кераміки
Ринка-триніжка з вухом (димлена). Кін. 19 – поч. 20 ст., м. Косів. МЕХП.
Каганець. 1-ша пол. 19 ст., м. Косів. МЕХП.
Свічники (малі). Кін. 19 – поч. 20 ст., м. Косів. МЕХП.
Свічник (мальований). 1835, м. Косів. МЕХП.
О. Бахматюк. Дзбан з накривкою. Кін. 1870-х, м. Косів. МЕХП.
О. Бахматюк. Калач. Кін. 1870-х, м. Косів. МЕХП.
Значення
Косівська кераміка 19 — початку 20 ст. є складником ширшого контенту — «гуцульської кераміки». Промисел пройшов різні етапи розвитку — від простіших до складніших форм, від одних композиційних схем до поглиблених — з різним спектром мотивів і сюжетних сценок. Глиняні вироби косівських гончарів зберігають у музеях України та світу, приватних колекціях. Сучасні майстри гончарної справи з м. Косова розвивають традиції давнього ремесла, дотримуючись технологічних принципів, усталених форм, колористики та декоративних особливостей.
Додатково
Дзбанок — посудина з вухом, довгою шийкою, пійлом (зливом), округлим корпусом. Використовують для перенесення або тримання рідини.
Свічник — глиняний виріб з округлою основою, циліндричним корпусом з кількома потовщеннями на одну, дві, три або більше свічок. Використовують для освітлення приміщень.
Каганець — глиняний виріб з округлою основою, трубчастим корпусом з вухом, вгорі з невеликою мисочкою та «носиком» (для зливу).
Література
- Матейко К. І. Народна кераміка західних областей Української РСР XIX–XX. Історико-етнографічне дослідження. Київ : Академія наук Української РСР, 1959. 102 с.
- Лащук Ю. Косівська кераміка. Київ : Мистецтво, 1966. 100 с.
- Олекса Бахматюк / Упоряд. Ю. П. Лащук. Київ : Мистецтво, 1976. 94 с.
- Павлина Цвілик / Авт.-упоряд. О. Слободян. Київ : Мистецтво, 1982. 100 с.
- Івашків Г. Декор української народної кераміки ХVІ — першої половини ХХ століть. Львів : Інститут народознавства НАН України, 2007. 544 с.
- Мальована кераміка Косова та Пістиня ХІХ — початку ХХ століть / Упоряд. Г. Івашків, Т. Лозинський. Львів : Інститут колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ ; Київ : Майстер книг, 2012. 408 с.
- Івашків Г. Феномен косівської кераміки. Київ : Пам’ятки України, 2019. 31 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Івашків Г. М. Косівська кераміка // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Косівська кераміка (дата звернення: 14.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 26.12.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
