Культ (організація)
Культ (лат. cultus — турбота, поклоніння від лат. colere — доглядати, піклуватися, обробляти) — тип локальної релігійної організації, що виникає внаслідок об’єднання групи вірян навколо духовного лідера з незаперечним авторитетом, який пропонує власну інтерпретацію віросповідних джерел (Біблії, Вед тощо). Подібні релігійні групи відзначає тяжіння до містицизму, розрив із ортодоксальною / панівною в суспільстві релігійною традицією. У релігієзнавстві та правознавстві інтерес до розпрацювання терміна спадає, сфера його застосування звужується.
Академічна полеміка
У вказаному розумінні термін «культ» увійшов у соціологію релігії в 1-й пол. 20 ст. Початково вживався на позначення релігійних груп, які суттєво відійшли від основоположних віроповчальних доктрин ортодоксального християнства.
У 1960–1970-х спостерігали зростання наукового інтересу до концепту «культ» (через проблемність застосування поняття «секта» до нехристиянських течій, проникнення в західний світ східних релігійних учень і організаційних форм, нові методологічні підходи у розумінні секуляризації тощо). Особливої популярності термін набув у 1970–1980-х із бурхливим поширенням неорелігій.
Так, М. Вебер розглядав культ як антираціоналістичний, містичний різновид релігійних утворень. Е. Трельч доповнив веберівську класифікацію релігійних організацій («церква» і «секта») третім типом — «культ», під яким розумів протестантські містично-орієнтовані групи. Представник Чиказької соціологічної школи Г. С. Бекер виділив 4 типи організацій у монотеїстичних релігіях: церкви, деномінації, секти та культи. Визначав культ як аморфний, слабко структурований і такий, що не прагне до самозбереження, тип соціальної структури, послідовників якого характеризують особистісні екстатичні переживання, гіпертрофована віра у спасіння, тілесне й духовне зцілення. Підкреслював, що належність до культу є добровільним вибором індивіда наслідувати певні вірування й практики. Професор соціології та юридичних досліджень Дж. Т. Річардсон (нар. 1941; США) міркував про чинники еволюції культів у секти на прикладі нетрадиційних християнських рухів (див. Неохристиянство). Для соціолога релігії Дж. М. Їнгера культи — це нечисельні, нетривалі за часом існування та переважно локальні за поширенням релігійні групи, очолювані харизматичним (жив. Харизма) лідером.
Соціолог і релігієзнавець, дослідник нових релігій Дж. Нельсон (нар. 1923; Велика Британія) одним із перших висунув розпрацьовану концепцію культу. Розумів під культом групу, засновану на містичному, психічному чи екстатичному релігійному досвіді, фундаментальному розриві з релігійною традицією суспільства, в якому вона виникла. Вважав, що культи закладені в основі всіх світових релігій, виділив етапи розвитку культу від неформальної групи (без систематизованого вчення і закріплених ритуалів) через стадії сталості та централізованості до нової релігії. Відмінність між сектами і культом вбачав у тому, що перші заявляють про своє бажання удосконалити релігійну структуру й традицію, в надрах якої вони постали, шукають у цьому легітимацію, тоді як другі — цю традицію й конфесійну наступність відкидають.
У широкому розумінні — культ це релігійна група без жорсткої ієрархії, структури, доктрини та постійного членства, очолювана харизматичною особою. Члени культових груп поєднані віруваннями й релігійними практиками, але слабко пов’язані організаційно, без чіткого розподілу статусів, ролей, дисциплінарних обов’язків тощо.
Нетрадиційні культи
Термін у сучасному значенні вперше використав Е. Трельч. Вважав нетрадиційні культи містичною або спіритуальною (див. Спіритуалізм) формою релігії, орієнтованою на інтелектуальні, освічені класи, представників творчих професій, із особливими духовними запитами. Вбачав «серцем» таких культів духовність, що прагне оживити «мертву» традицію.
На відміну від нейтральної щодо культів трельчової позиції наступні дослідники нетрадиційних релігій, переважно протестантські теологи, побачили в культах небезпеку для християнства.
Із загальносоціологічного погляду, це — осібні релігійні групи, які не відповідають нормам, звичним релігійним і культурним практикам даного суспільства. Психологи характеризують нетрадиційні культи як такі групи, що спроможні змінити поведінку та психологію їхніх членів. З богословської точки зору — єресь. Релігієзнавці розуміли під нетрадиційними культами релігійні групи, які об’єднані навколо нової інтерпретації священних текстів (або нових взірців «Святого Письма»), переконані в її перевагах і правді, попри відхилення від ортодоксальної віри, виконують обрядодії під керівництвом свого лідера (вчителя, гуру, «живого бога»), авторитет якого є незаперечним.
У літературі часом вживаються поняття «квазікульти» (від лат. quasi — ніби, майже, немовби) і «псевдокульти» (від грец. ψευδο — уявний, помилковий, вигаданий), чим підкреслюють, що такі спільноти лише зовнішньо нагадують релігійні, а насправді є «несправжніми», «штучними» релігіями. Особливо в разі, коли такі групи набували рис шкідливого й ошукувального явища.
Зміна функціонування соціальних інститутів, релігійних організацій у глобалізованому світі спонукала до перегляду багатьох методологічних підходів. Різні типи релігійних організацій опинилися в ситуації конкуренції, функціонування в складних, поліконфесійних ландшафтах. Свобода релігії й релігійного вибору, множинність релігійних ідентичностей, закріплення принципів релігійної толерантності у правовому полі впливають на зміни / розмивання сталих організаційних форм (як-от, церкви, секти). Звичні класифікації релігійних організацій стають недієвими. З огляду на те, що терміни «культи», «нетрадиційні культи» містять негативні конотації, є не вповні адекватними модерним релігійним процесам, сфера їх застосування скорочується, західні й вітчизняні науковці науці надають перевагу поняттям «нові релігійні рухи», «нові релігійні течії» або «неорелігії».
Див. також Харизматичний культ.
Література
- Nelson G. K. The Concept оf Cult // The Sociological Review. 1968. Vol. 16. Is. 3. Р. 351–362.
- Richardson J. T. From Cult to Sect: Creative Eclecticism in New Religious Movements // The Pacific Sociological Review. 1979. Vol. 22. № 2. Р. 139–166.
- Stark R., Bainbridge W. The Future of Religion. Secularization, Revival and Cult Formation. Berkeley : University of California Press, 1985. 600 p.
- Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму / Пер. з нім. О. Погорілого. Київ : Основи, 1994. 261 с.
- Dawson L. L. Creating «Cult» Typologies: Some Strategic Considerations // Journal of Contemporary Religion. 1997. Vol. 12. № 3. P. 363–381.
- Історія релігії в Україні : в 10 т. / Гол. ред. А. Колодний. Київ : Український Центр духовної культури, 2010. Т. 8: Нові релігії України. 828 с.
- Nelson G. K. Cults, New Religions, and Religious Creativity. London : Routledge, 2012. 258 р.
- Schroë R. The History of Cults: From Satanic Sects to the Manson Family. London : Carlton Books, 2019. 192 p.
- Филипович Л. Культ як тип релігійної організації // Українська релігієзнавча енциклопедія : в 3 т. / За ред. проф. А. Колодного. Київ : Інтерсервіс, 2023. Т. 2. С. 184–185.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Филипович Л. О. Культ (організація) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Культ (організація) (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 26.01.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
