Леонтович, Володимир Григорович
|
Леонтович, Володимир Григорович | |
|---|---|
| Народження | 27.07.1881 |
| Місце народження | Гадяч |
| Смерть | 29.04.1968 |
| Місце смерті | Київ |
| Місце поховання | Байкове кладовище |
| Alma mater | Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» |
| Місце діяльності | Україна |
| Напрями діяльності | архітектура, будівництво |
Леонто́вич, Володи́мир Григо́рович (27.07.1881, м. Гадяч, тепер Полтавської області, Україна — 29.04.1968, м. Київ, тепер Україна) — архітектор, реставратор, інженер-будівельник, педагог.
Життєпис
Народився в сім'ї колезького секретаря. 1900 закінчив гімназію у м. Мінську і вступив до Санкт-Петербурзького інституту цивільних інженерів (тепер Санкт-Петербурзький державний архітектурно-будівельний університет). Провчився лише місяць, перевівся на інженерне відділення Київського політехнічного інституту (КПІ, тепер Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»), який закінчив 1906 і став молодшим інженером при Волинській губернській управі у м. Житомирі. З 1909 — волинський єпархіальний архітектор. Брав участь у дослідженні архітектурних пам’яток, розробленні й реалізації проєктів їхньої реставрації. Був членом Київського відділення Імператорського російського військово-історичного товариства, Київського товариства охорони пам’яток старовини й мистецтва. Протягом 1915–1947 працював як інженер-геодезист.
1914–1930 викладав у КПІ. 1930–1941 — доцент, завідувач кафедри геодезії Київського інженерно-будівельного інституту (КІБІ, тепер Київський національний університет будівництва і архітектури), з 1940 — професор. 1944–1946 — завідувач кафедри геодезії та картографії Київського університету ім. Т. Г. Шевченка (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка). 1946–1963 — професор КІБІ; 1946–1961 — професор, завідувач кафедри геодезії архітектурного факультету Київського державного художнього інституту (тепер Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури).
Діяльність
Співпрацював з архітекторами-реставраторами О. Щусєвим, П. Покришкіним (1870–1922; тепер РФ). В. Максимовим (1882–1942; тепер РФ), став одним із засновників української школи реставрації пам’яток архітектури. 1909–1915 реставрував Спасо-Преображенський собор у Житомирі, Миколаївську церкву в м. Олевську, Іллінську церкву в м. Камінь-Каширському (не збережено), Успенську церкву в Низкиничах, башти і мури Верхнього замку в Луцьку, Острозький замок: Нову (круглу) башту законсервовано (завершенню реставрації завадила Перша світова війна); Вежу муровану пристосовано під історичний музей, міську бібліотеку й залу для народних читань. Під керівництвом Леонтовича збудовано меморіальний комплекс на Козацьких могилах під Берестечком: з його ініціативи перевезено, реставровано й музеєфіковано дерев’яну Михайлівську церкву із с. Острова, з’єднано її підземним ходом з криптою під Георгіївською церквою, збудовано корпус келій (тепер — музей). Керував спорудженням келійного корпусу з дзвіницею поряд із Василівською церквою в Овручі.
Автор розділу про геодезичні роботи в монографії Є. Патона «Відновлення підірваних мостів» («Восстановление взорванных мостов»; Київ, 1923). Автор кількох неопублікованих праць з історії архітектури, серед них: «Архітектори, інженери і скульптори, які працювали в Києві 1855–1925 рр.» (1961), «Звіринецькі печери» (1964), «Великий князь Київський Ярослав Мудрий, будівельник XI століття, дочка його Анна, королева Французька, місто Київ Ярослава, Софія Київська» («Великий князь Киевский Ярослав Мудрый, строитель XI века, дочь его Анна, королева Французская, град Киев Ярослава, София Киевская», 1968) та інші.
Визнання
Враховуючи вагомий виробничий, педагогічний досвід та написані наукові праці, 1940 Леонтовичу присвоєно наукове звання професора (без захисту дисертації).
|
Цитата
В. Леонтович:
«Тільки поєднання практичного пристосування з реставрацією забезпечує не тільки збереженість, але й повноцінну експлуатацію історичної споруди. Будинок створюється людиною і живе доти, доки людина живе в ньому.»(Цит. за: Кілессо Т. Засновник української школи реставрації пам’яток архітектури // Пам’ятки України. 1992. № 2–3. С. 50)
Література
- Кілессо Т. Засновник української школи реставрації пам’яток архітектури // Пам’ятки України. 1992. № 2–3. С. 49–51.
- Кілессо Т. Вчений, реставратор пам’яток архітектури (до 120-річчя від дня народження В. Г. Леонтовича) // Українська академія мистецтва. 2001. Вип. 8. С. 287–290.
- Леонтович Володимир Григорович // Українська академія мистецтва. 2008. Спеціальний випуск. Професори НАОМА (1917–2007). С. 107–108.
- Леонтович Володимир Григорович // Українська академія мистецтва. 2011. Вип. 18. С. 466.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Леонтович, Володимир Григорович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Леонтович, Володимир Григорович (дата звернення: 12.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 29.05.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
