Лукіянович, Денис Якович
Лукіяно́вич, Дени́с Я́кович (псевдоніми: Городничий Л.; Журбенко Л.; Корпан; Левицький Іван; Макуха Ів.; Не-критик; криптоніми: А.Б.; Б.П.; Д.Л.; З.С.; Л.Ж.; Л.; Л-ч, Д.; 13.09.1873, с. Городниця, тепер Чортківського району Тернопільської області, Україна — 28.01.1965, м. Львів, тепер Україна) — письменник, публіцист, критик, літературознавець, педагог. Кандидат філологічних наук (з 1947). Член Наукового товариства імені Тараса Шевченка (НТШ; з 1905) та Спілки письменників України (з 1939).
|
Лукіянович, Денис Якович | |
|---|---|
| Псевдоніми | Городничий Л., Журбенко Л., Корпан, Левицький Іван, Макуха Ів., Не-критик, криптоніми: А.Б., Б.П., Д.Л., З.С., Л.Ж., Л., Л-ч, Д. |
| Справжнє ім’я | Денис |
| Справжнє прізвище | Лукіянович |
| Народження | 13.09.1873 |
| Місце народження | Городниця |
| Смерть | 28.01.1965 |
| Місце смерті | Львів |
| Місце поховання | Личаківський цвинтар |
| Alma mater | Львівський національний університет імені Івана Франка |
| Місце діяльності | Україна |
| Напрями діяльності | публіцистика, педагогічна діяльність |
Життєпис
Батько був педагогом, працював поштовим службовцем.
Від середини 1880-х навчався в Станіславській цісарсько-королівській гімназії. Організував учнівський таємний гурток «Поступ», учасники якого сповідували радикальні погляди, захоплювалися політичною поезією І. Франка. Налагодив співпрацю з І. Франком та М. Павликом. 1890 гурток викрили, а його організаторів — Лукіяновича, М. Яцкова та інших — заарештували та відрахували з гімназії. Іспити на атестат зрілості здав екстерном (див. Екстернат). 1890–1893 за рекомендацією І. Франка переїхав до [Болехів[м. Болехова]], де працював приватним учителем дітей місцевого судді Ю. Сельського (1849–1926; тепер Україна).
1894–1900 навчався на юридичному факультеті Львівського університету (тепер Львівський національний університет імені Івана Франка). Був членом студентського товариства «Академічне братство». 1907 студіював україністику на філософському факультеті Чернівецького університету (тепер Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича).
1905–1907 — член правління НТШ. Після закінчення університету вчителював у с. Мілієве (тепер Вижницького району Чернівецької області), 1907–1912 — директор Вижницької української гімназії. Стояв біля витоків створення спортивно-патріотичного товариства «Січ».
Під час Першої світової війни Лукіяновича мобілізували до війська. 1914–1917 служив у дивізійному суді в м. Станиславові (тепер м. Івано-Франківськ).
Після війни вчителював у містах Львові (1917–1918, 1922–1927), Рогатині (1918–1920).
1927–1931 викладав в Українській державній чоловічій гімназії та був наглядачем Державної жіночої вчительської семінарії в м. Перемишлі.
1931–1934 — директор Академічної гімназії у Львові. Писав підручники, педагогічні трактати, очолював (1936–1939) «Товариство наукових викладів імені Петра Могили».
Від 1939 — до середини 1950-х працював на посаді доцента кафедри української літератури Львівського університету. Читав лекції з української мови, спецкурс про І. Франка-перекладача зі слов’янських літератур. 1944–1946 — науковий співробітник Літературно-меморіального музею Івана Франка.
Похований на Личаківському кладовищі (неподалік І. Франка і С. Крушельницької).
Творчість
У літературі дебютував жанрами малої прози, зокрема 1889 оповіданням «Сабашева вечеря». Писав оповідання, новели, нариси, повісті, публіцистичні й літературно-критичні статті, наукові монографії, упорядковував видання творів українських письменників.
Друкувався та співпрацював з редакціями часописів: «Народ» (з 1894 — секретар), «Літературно-науковий вістник», «Буковина» (1899 — редактор), «Громадський голос», «Діло», «Записки Наукового товариства імені Тараса Шевченка», «Назустріч», «Наша школа». 1905 редагував журнал «Дзвінок» та ін.
1895 заснував і видав серію художніх книг «Універсальна бібліотека», нелегально перевозив літературу з Галичини в Росію.
У художніх творах на урбаністичну, робітничо-ремісницьку, селянську тематику порушував соціальні й національні питання, проблеми Українського січового стрілецтва, просвітницького руху та ін. Автор збірок «Новели Дениса Лукіяновича» (1895), «Ескізи і оповідання» (1897), «Багнітки» (1899), «Під свій прапор» (1917), «Але не просто народжений» (1925), «Я — з більшістю» (1934); повістей «За Кадильну» (1902), «Від кривди» (1904), «Франко і Беркут» (1956); роману «Філістер» (1909; за підписом Л. Журбенко та з присвятою М. Грушевській) та ін. Чимало творів мають іронічно-сатиричне та психологічно-настроєве забарвлення.
Працював у жанрі спогадової критики, на що вплинуло особисте знайомство з І. Франком, М. Павликом, Лесею Українкою, О. Кобилянською, О. Маковеєм, В. Стефаником, М. Коцюбинським та ін. Писав не лише спогади, а й аналізував творчий доробок митців. Опублікував статті: «Нова фаза творчости Василя Стефаника (З приводу збірки “Земля”)» (1926), «Автобіографія О. Маковея» (1925), «Нові рядки про Івана Франка» (1941), «Хто мав вирішальний вплив на національний характер І. Франка» (1943), «Мої зустрічі з І. Франком», «Політично ненадійний» (обидві — 1956), «Останні два роки І. Франка в його власних листах» (1944), листи О. Рошкевич до І. Франка (1958) та І. Франка до У. Кравченко (1956); «М. Коцюбинський і Західна Україна» (1941) та ін. У статтях схарактеризував також діяльність Т. Шевченка, Ю. Федьковича, М. Яцкова, Н. Кобринської та ін.: «Спірні і неясні питання в житю Осипа Юрія Федьковича» (1911), «Про Осипа Юрія Федьковича» (1913), «Виступ Ю. Федьковича в Галичині» (1941), «Від “Царівни” до “Землі”» (1945), «Надприродний світ в казках Наталії Кобринської» (1904), «Два документи до життєпису Наталії Озаркевич-Кобринської» (1939) тощо.
1911 в часописі «Читальня», який виходив у друкарні товариства «Руська бесіда» у м. Чернівцях, опублікував нарис «Кілька слів про життя і твори Т. Шевченка», присвячений 50-річчю від дня смерті поета. Праця стала фактологічним підґрунтям решти його шевченкознавчих студій. Апелюючи до спадщини Т. Шевченка, у статтях і рецензіях особливу увагу приділяв її популяризації на західноукраїнських землях: «Тарас Шевченко як маляр, написав Ол. Новицький» (1914), «Культ Т. Шевченка на Буковині» (1917), «Шевченко — поет учорашньої й завтрішньої України» (1937), «Століття викупу Шевченка з кріпацтва і століття його баляди “Причинна”» (1938), «Борьба за Шевченка в Галиции» (1949), «Невмируща слава» (1961), «Іскри і полум’я» (1962). Продовжив дослідження в працях, які побачили світ окремими виданнями: «Кілька слів про життя і твори Т. Шевченка» (1911), «Про життя Тараса Шевченка» (1914), «Про Шевченкові твори» (1915), «Ідеологічне насвітлення Шевченка в новіших дослідженнях» (1935), «Національно-визвольне спрямування творчості Тараса Шевченка та її хибне трактування радянськими вченими 20–30-х років» (1939) та ін. Критикував шевченкознавчі публікації 1920–1930-х, зокрема праці М. Шаповала, С. Єфремова, М. Новицького, Б. Навроцького, П. Тиховського (1967–1938; тепер Україна), О. Дорошкевича, О. Багрія, А. Річицького, В. Коряка, А. Хвилі, Є. Шабліовського, Ю. Йосипчука (1906–1937; тепер Україна), І. Айзенштока, М. Плевака, С. Смаль-Стоцького та ін.
Діяльність Лукіяновича досліджували М. Гуменюк, І. Денисюк, М. Ільницький, Д. Павличко, М. Шалата (1937–2020; Україна) та ін.
Визнання
1993 в с. Городниця встановлено пам’ятник Лукіяновичу скульптора І. Мулярчука (1930–2020; Україна). У місцевому Будинку культури діє літературно-меморіальна музейна кімната та відкрито пам’ятну дошку. На честь письменника названо вулиці в містах Львові, Тернополі, Болехові та Чернівцях.
Додатково
Перебуваючи 1898 в м. Києві, зустрічався з М. Лисенком, Лесею Українкою, відвідав могилу Т. Шевченка в м. Каневі.
Твори
- Франко і Беркут. Київ : Рад. письменник, 1956.182 с.
- Вибрані твори. Київ : Дніпро, 1973. 235 с.
- Повісті. Львів : Каменяр, 1990. 215 с.
Література
- Міщенко Л., Денисюк І. Найстаріший український письменник // Жовтень. 1958. № 9. С. 105–111.
- Гуменюк М. Сучасник Івана Франка // Жовтень. 1963. № 9. С. 114–117.
- Денисюк І. Письменник з когорти каменярів // Лукіянович Д. Повісті. Львів : Каменяр, 1990. С. 3–11.
- Ільницький М. Лукіянович Денис Якович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / Гол. ред. В. А. Смолій. Київ : Наукова думка, 2009. Т. 6. С. 294–295.
- Меленчук О. Тарас Шевченко у літературознавчій спадщині Дениса Лукіяновича // Шевченкознавчі студії. 2017. Вип. 20. С. 18–32.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Меленчук О. В. Лукіянович, Денис Якович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Лукіянович, Денис Якович (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.12.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
