Мулик-Луцик, Юрій
Му́лик-Лу́цик, Ю́рій (псевдоніми — Назар Полин, Олексіїв, Скаржевський та ін.; 31.12.1913, с. Татаринці, тепер Кременецького району Тернопільської області, Україна — 12.06.1991, м. Вінніпег, Канада) — славіст, філософ, історик, дослідник історії православ'я в Україні та діаспорі, дійсний член Української вільної академії наук (УВАН, з 1949).
|
Мулик-Луцик, Юрій | |
|---|---|
| Псевдоніми | Назар Полин, Олексіїв, Скаржевський |
| Народження | 31.12.1913 |
| Місце народження | Татаринці |
| Смерть | 12.06.1991 |
| Місце смерті | Вінніпег |
| Місце діяльності | Україна, Німеччина, Канада |
| Напрями діяльності | славістика, історія, філософія, педагогіка |
| Традиція/школа | православ'я |
Зміст
Життєпис
Початкову освіту здобув у с. Матвіївцях (тепер Кременецького р-ну Тернопільської обл.), продовжив навчання в Українській гуманістичній гімназії С. Міляшкевича в м. Кременці.
У 1933–1936 студіював право, суспільні науки, славістику в університеті Стефана Баторія в м. Вільно (тепер Вільнюський університет). У 1936–1937 вивчав слов’янську філологію у Львівському університеті Яна-Казимира (тепер Львівський національний університет імені Івана Франка), 1937–1939 — славістику та слов’янську етнографію у Варшавському університеті. Під керівництвом проф. Р. Смаль-Стоцького виконав магістерську працю «Західні впливи в українській церковній драмі» (1939).
Учасник Другої світової війни. Отримав поранення і був демобілізований. Працював учителем народної школи на Холмщині.
1943 разом з родиною емігрував спочатку до Чехословаччини, 1945 — до Західної Німеччини. Мешкав у м. Мюнхені. Захистив 1948 докторську дисертацію «Психотранспозиція в українській синтаксі» (під керівництвом проф. Ю. Шевельова). Того ж року був запрошений лектором в Українську богословсько-педагогічну академію в Мюнхені.
1948 родина Муликів-Луциків переїхала до Канади.
Від 1951 розпочав професійну діяльність в Колегії Святого Андрея у Вінніпегу, викладав французьку, німецьку й латинську мови; з 1952 — професор-асистент, викладач класичних мов, з 1954 — дійсний професор, голова й викладач слов’янського відділу богословського факультету. В цій інституції близько співпрацював з митрополитом Іларіоном (Огієнко).
Був редактором у «Клюбі Приятелів Української Книжки» видавця Івана Тиктора. Редагував часописи «Віра і культура», «Канадійський фармер», «Український голос» тощо.
1984 запрошений на посаду професора-ад’юнкта Сан-Франциської теологічної семінарії в Сан-Ансельмо (шт. Каліфорнія, США).
Останні роки життя — професор-емерит Колегії Святого Андрея.
Діяльність
На славістичних студіях у м. Вільно був учнем відомого славіста, професора Ервіна Кошмідера (Erwin Koschmieder, 1895–1977; Німеччина). Саме у цей час розпочав літературну діяльність, дебютував нарисами «Орач», «Буб», «Воєвода», «Ведмідь» та ін.
У Львівському університеті цариною зацікавлень Мулика-Луцика стала психологія та філософія літературної творчості проф. Р. Інгардена. Під його впливом опублікував нариси «Каїн» і «Жах».
Був одним із кращих студентів Варшавського університету: 1938 отримав одразу три стипендії — від міністерства освіти Другої Речі Посполитої, гуманістичного деканату та ректорату. Належав до студентської корпорації «Запоріжжя»; був членом редакції «Волинського Альманаху».
На еміграції в Канаді допомагав Я.-Б. Рудницькому розбудовувати відділ славістики при Манітобському університеті, а також Українську вільну академію наук; водночас викладав у військовій школі у м. Вінніпегу. Став ідейним натхненником та організатором Товариства «Волинь» у м. Вінніпегу, співзасновником і головою Інституту дослідів Волині (з 1951) та науковим редактором їхніх видань.
Член Комісії для перекладу богослужбових книг (1952–1954).
Співпрацював з Українською греко-православною церквою Канади (тепер Українська православна церква Канади), був довголітнім редактором її друкованого органу — «Вісника», календарів «Рідна Нива», «Новий літопис», альманаху «Віра і культура» та ін.
Автор і співавтор фундаментальної праці «Історія Української Греко-Православної Церкви в Канаді» (тт. 1–4, м. Вінніпег, 1984–1989; томи 3, 4 — у співавторстві з С. В. Савчуком).
Дослідник і популяризатор наукової спадщини митроп. Іларіона (Огієнка). За редакцією і доповненнями Мулика-Луцика видано (заходами товариства «Волинь») «Етимологічний словник української мови» Огієнка (тт. 1–3; 1979, 1982, 1988). Останній 4-й том (літери П–Я) побачив світ уже після смерті діяча. Опікувався поповненням бібліографії художніх і наукових праць Огієнка. Віднайшов ще 59 його недрукованих праць (не зміг опублікувати бібліографію окремою книжкою через брак коштів).
Погляди
Діяча відносять до когорти знаних філософів української діаспори. Серед чільних тем його розмислу — бачення України як «колиски християнського мислительства на слов’янському Сході». Прагнув реконструювати вітчизняну духовну й «мислительно-філософську» традицію як тяглу й цілісну, що розвивалася від часів Давньої Русі упродовж століть. Відзначав її духовно-наповнений, людинолюбний, гуманістичний, кордоцентричний (див. Кордоцентризм) зміст. Вказував, що із заснуванням Києво-Могилянської академії саме Київ став центром ширення впливів грецької класичної філософії серед східнослов’янських народів (зокрема, й на церковну сферу, богословську думку). Висновував, що російська християнська філософія — вторинне, похідне явище, коріння якого слід шукати в історії української філософської думки, упродовж століть плеканої в Києві.
Власну філософську позицію Мулика-Луцика характеризують як «антропотеологію» (С. Ярмусь, А. Колодний), що зосереджувалася на меті людського буття, спрямуванні людини у світ аксіологічних імперативів Правди, Добра, Краси, Творчості, на вищі рівні самоусвідомлення й прозріння.
Міркував про роль релігії в історії та духовності українців. Відмічав широкий і багатогранний духовний ґрунт дохристиянської міфології; впливи давньоруських міфологічно-світоглядних елементів на «форму сприймання нової віри».
Мулика-Луцика розглядають також і як попередника лінгвістичного релігієзнавства. При аналізі староцерковнослов’янської мови релігійного культу виокремив низку ієратичних категорій, міркував про процес і модуси релігійної перцепції / апперцепції. У Мюнхенській богословсько-педагогічній академії розробив авторський курс «Психологія мови в службі релігійного культу».
Серед широкого кола його зацікавлень — етимологія, філософські та психологічні аспекти ономастики, проблеми методології слов’янознавства, народна (етнічна) психологія, психологія мови, психологія творчої особистості (залишив, зокрема, духовний портрет Ольги Кобилянської), співвідношення етнічного й універсального, психологічні витоки українського націоналізму, процеси акультурації та інтеграції українства в діаспорі тощо.
Визнання
Дійсний член Інституту дослідів національних меншин СРСР у Мюнхені (1948), член-співробітник УВАН (1949–1958), член Американського назвознавчого товариства (з 1952).
Колегія Св. Андрея надала діячу звання почесного доктора церковного права (1984).
У межах реалізації проєкту Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України «Мислителі української діаспори» підготовлено й видано збірник праць Ю. Мулика-Луцика (упорядник і редактор проф. А. Колодний).
Цитати
«Духово самопоневолені люди не творять організації, народу, держави, — вони творять собою тільки механічно пов’язаний гурт. Державу можуть творити тільки самостійно мислячі індивідуальності, і тільки ці в моральному розумінні є дійсними громадянами».
Цит. за: Мулик-Луцик Ю. Свобода // Феномен зарубіжного мислителя. Юрій Мулик-Луцик. Збірка вибраних творів / Упорядник С. Ярмусь. Вінніпег : [б. в.], 2004. С. 166.
«Кожна диктаторська влада раніше чи пізніше може бути усунена шляхом війни чи революції. Але більша загроза є там, де суспільство поневолює само себе — коли душі всіх одиниць, що складають із себе те суспільство, тісно застібнути в одну спільну уніформу думання».
Цит. за: Мулик-Луцик Ю. Свобода // Феномен зарубіжного мислителя. Юрій Мулик-Луцик. Збірка вибраних творів / Упорядник С. Ярмусь. Вінніпег : [б. в.], 2004. С. 165.
Праці
- Нарис історії української православної церкви : в 2 т. Вінніпеґ : Коледж Святого Андрія, 1979.
- Історія Української Греко-Православної Церкви в Канаді : у 6 т. Вінніпег : Екклезія, 1984–1992 (у співавт.).
- Феномен зарубіжного мислителя / Упоряд. С. Ярмусь. Вінніпег : [б. в.], 2004. 339 с.
- Україна — колиска християнського мислительства на Слов’янському Сході // Українське релігієзнавство. 2015. № 76. С. 67–90. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ukrr_2015_76_10
- Релігія в історії і духовності українців / Упоряд. А. Колодний. Київ : УАР, 2019. 261 с.
- Духовний портрет Ольги Кобилянської. Київ : Центр навчальної літератури, 2020. 96 с.
Література
- Марунчак М. Г. Біографічний довідник до Історії українців Канади. Вінніпег : Вільна академія наук в Канаді, 1986. 735 с.
- Історія «Українського голосу» в біографіях його основоположників і будівничих. Вінніпеґ : Фундація І. і Т. Гуменюків, 1995. 99 с. URL: https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/2302/file.pdf
- Рудницький Я. Пам’яті Ю. Мулика-Луцика — етимолога // Мулик-Луцик Ю. Феномен зарубіжного мислителя. Феномен зарубіжного мислителя / Упоряд. С. Ярмусь. Вінніпег : [б. в.], 2004. С. 274–276.
- Ярмусь С. Професори Іван Власовський та Юрій Мулик-Луцик: життя і творчість // Релігія і Церква в історії української діаспори. Київ : УАР, 2013. С. 874–881.
- Колодний А. Релігійне життя України в особах його діячів і дослідників. Київ : Інтерсервіс, 2017. 740 с.
- Филипович Г. Між етнічним партикуляризмом та інтернаціональним універсалізмом: досвід української діаспори ХХ ст. (за працями Ю. Мулика-Луцика) // Українське релігієзнавство. 2019. № 89. С. 62–77. URL: https://uars.info/index.php/uars/article/view/1418
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Куліш Н. С., Арістова А. В. Мулик-Луцик, Юрій // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Мулик-Луцик, Юрій (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 04.12.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
