Савчук, Семен Володимир
Савчу́к, Семе́н Володи́мир (Семен-Володимир; псевдоніми Т. Єсгик, С. Матеїв, псевдо — Семен Чук; 14.02.1895, с. Волківці, тепер Вовківці Чортківського р-ну Тернопільської обл., Україна — 28.10.1983 м. Вінніпег, пров. Манітоба, Канада) — релігійний, громадський, культурний діяч української діаспори, ідеолог та співзасновник Української греко-православної церкви Канади (тепер Українська православна церква Канади), почесний президент Конгресу українців Канади (з 1980).
|
Савчук, Семен Володимир | |
|---|---|
| Народження | 14.02.1895 |
| Місце народження | Вовківці |
| Смерть | 28.10.1983 |
| Місце смерті | Вінніпег |
| Місце поховання | Вінніпег |
| Alma mater | Саскачеванський університет |
| Місце діяльності | Канада |
| Напрями діяльності | церковне адміністрування, освіта, видавнича, громадська, організаційна діяльність |
| Традиція/школа | православ'я |
Зміст
Життєпис
Народився у селянській сім’ї Матея і Варвари Савчуків. 1899 разом із батьками емігрував до Канади. Початкову освіту здобув у школі містечка Інсінгер (пров. Саскачеван). Продовжив навчання в Інституті ім. Св. Петра Могили в м. Саскатуні (пров. Саскачеван), де отримав атестат зрілості та фах учителя. Навчався (до 1919) на філософському факультеті Саскачеванського університету, завершив його зі ступенем бакалавра мистецтв. Один із трьох перших випускників «Богословських курсів» при Інституті ім. Св. Петра Могили.
З 1918 доєднався до процесів розбудови та утвердження на теренах Канади української національної церкви. Учасник перших «довірочних зборів» — конфіденційної зустрічі в липні 1918 у м. Саскатуні у справі утвердження Української церкви в Канаді. Учасник Першого церковного собору (28.12.1918), який ухвалив рішення про створення Української греко-православної церкви Канади (далі — УГПЦК). Співзасновник українського православного братства.
Від 1919 був секретарем Духовної консисторії — адміністративного осередку УГПЦК.
Прийняв священницькі свячення 14.03.1920 з рук митрополита Антіохійської православної архієпархії Північної Америки Германоса (Шехаді; 1872–1934, Сирія; очільник УГПЦК у 1919–1924). Перше місце місійної праці — православні парафії містечок Канор та Вакав у пров. Саскачеван. Від 1924 мешкав у м. Вінніпегу, поєднував адміністративні повноваження з душпастирською діяльністю у релігійній громаді Святої Покрови.
Упродовж 1922–1972 — священник-адміністратор та голова Духовної консисторії, голова Президії консисторії УГПЦК (1955–1963).
Співзасновник Союзу Українців Самостійників (1927).
Засновник та очільник духовної семінарії при Консисторії УГПЦК (1932–1945).
У роки Другої світової війни — капелан українських православних вояків у Збройних силах Канади (був першим українським православним капеланом в канадській армії).
Ініціатор відкриття колегії Святого Андрея у Вінніпегу (1946), у 1952–1969 — ректор закладу.
Віцепрезидент (1940–1956) і президент (1957–1959) Конгресу українців Канади.
Отримав сан протопресвітера (1957), архіпресвітера (1968).
Входив до складу підготовчого комітету Першого Світового конгресу українців (1969), був його почесним гостем. Член секретаріату, номінаційної комісії Другого Світового конгресу українців (1973).
Діяльність
Студентом Інституту ім. Св. Петра Могили доєднався до загалу народовців, патріотично налаштованої української молоді. Був учасником студентського самоврядування, співзасновником, а згодом і головою студентського гуртка «Каменярі», головним редактором однойменного україномовного альманаху. За рішенням надзвичайних інститутських зборів, на час відсутності ректора, виконував обов’язки настоятеля інституту.
Поборник ідеї національної, Української церкви. Учасник полеміки в україномовній канадській пресі у 1910-х — 1920-х щодо необхідності / доцільності заснування Української національної церкви в Канаді. У статтях «Чи будуть з нас люди», «“Канадійському русину” на розум», «Два фронти» та ін., опублікованих в газеті «Український голос», обстоював право українців мати національну церкву.
Став одним із провідних ідеологів та фундаторів УГПЦК. Визначив основні засади церкви: українство, православна віра, соборноправний устрій (див. Соборність), самостійність (пізніше узагальнені у працях «Основні засади Української Греко-Православної Церкви в Канаді», 1950; «Ідеологічні засади Української Греко-Православної церкви в Канаді», 1975).
Від 1921 листувався з І. Огієнком (тоді — міністром ісповідань УНР). 18.06.1922 у м. Саскатуні, вперше в Канаді відслужив літургію українською мовою (використав для цього переклад Літургії св. Івана Золотоустого, здійснений І. Огієнком). 1922 спільним рішенням Духовної консисторії та православного братства о. Савчук делегований до Європи з дорученням спробувати дістатися України, м. Києва, з’ясувати питання щодо можливості запрошення єпископа для УГПЦК від Української автокефальної православної церкви. У кінці листопада цього ж року прибув до м. Варшави, отримав відмову у візі від радянського дипломатичного представництва. У грудні зустрівся з І. Огієнком у Винниках (тепер місто Львівського р-ну Львівської обл.).
Виконував значний обсяг церковно-адміністративної роботи, зокрема адміністративні функції на час відсутності предстоятеля, архієп. Івана (Теодоровича) у 1924–1946.
За його безпосередньої участі реалізовані знакові освітні ініціативи у церковно-православному середовищі. Фундатор першої православної української недільної школи при церковній громаді Св. Покрови (м. Вінніпег, 1925); видавець першого дитячого журналу-щомісячника «Недільна школа» (1926). Доклав значних зусиль до діяльності колегії Святого Андрія, організатор асоціації колегії з Манітобським університетом (1962).
Засновник та редактор журналу «Православний вістник», згодом журналів «Вістник» (1924–1942), «Рідна нива» (1928); «Новий літопис» (1961–1965), голова видавничої спілки «Тризуб» (1972). Президент етнічної преси в Канаді у 1964–1967.
Один із фундаторів Ордену Святого Андрія у Вінніпезі (1965). Голова Наукового богословського товариства ім. митрополита Іларіона (1972–1978).
Автор богословських, полемічних, драматичних і поетичних творів. Як безпосередній учасник і знавець історії УГПЦК значно прислужився укладанню фундаментальної праці «Історія Української Греко-Православної Церкви в Канаді» (1987, тт. 1–4; у співавт. з Ю. Муликом-Луциком). Автор монографії «До взаємовідносин між українськими Православними Церквами у Вільному світі» (1972, Вінніпег), вступу і коментарів до праці Василя (Липківського) «Історія Української Православної Церкви. Розділ VІІ: Відродження Української Церкви» (1961, Вінніпег), брошур, статей.
Визнання
Нагороджений Коронаційною медаллю Королеви Єлизавети II (1955), Шевченківською медаллю (1961), Медаллю Сторіччя Канади (1967), релігійними та військовими відзнаками.
Почесний доктор колегії Святого Андрія у Вінніпегу (з 1950).
Цитати
«Кождий реформатор — релігійний чи який инший, — був ідеалістом. Він ставив собі за мету ввести певну ідею в життя народу і віддав тій справі весь свій час, всю свою енергію, ціле своє життя. І то навіть тоді, коли приходилось йому боротися проти найбільш затятих і лютих ворогів його ідеї. А таких ворогів має кождий реформатор. Се зовсім зрозуміле: він сягає свої розумом далеко вище і далеко дальше, як його сучасники і вони виступають проти нього хоч би вже через те саме, що нерозуміють його».
Савчук С. В. Ідеали // Православний вістник. Липень, 1927. Число 7 (40). С. 4.
«На перший погляд дійсно виглядає, що релігійна чи церковна приналежність не має нічого спільного з народністю. В теорії, виходить, що українець може бути римо-католиком, уніятом, чи протестантом, чи вкінці безрелігійним, а рівночасно бути свідомим, чесним, щирим українцем. Однак це тільки в теорії, бо у практиці, в життю воно виходить зовсім інакше».
Савчук С. В. Церква і народність // Великі роковини. Вінніпег : Видання Консисторії Української греко-православної церкви у Канаді, 1938. С. 89.
З листа С. В. Савчука до І. Огієнка: «Московська Місія, знову донедавна обслуговувала всіх православних українців з Буковини і московщила своїх вірних в той спосіб, що заводила в церквах московські звичаї, проповіді говорились на московській мові, а в кінці, під час змагання українського народа здобути собі самостійність, вона явно виступила зі славним московським кличем: «Нема України, не було й не буде». В виду сього, свідомійші українці рішили, що одиноким виходом з такого невідрадного положення є відновлення української православної церкви».
Цит за: Іван Тодорович, архієп. Благодатність ієрархії У.А.П.Ц. (Української Автокефальної Православної Церкви) / Упоряд. І. М. Преловська. Київ : Архангельський глас»; Києво-Михайлівський Золотоверхий монастир; Київська Православна Богословська Академія, 2009. С. 41.
Додатково
- У роки Другої світової війни о. Савчук пробув на капеланській службі 49 місяців. Власний досвід описав у серії з 25 листів-нарисів («Листи за море»), які опублікував у газеті «Український голос». Виконуючи обов’язки капелана у м. Лондоні, долучився до організації 6-місячних україномовних «Культурно-освітніх курсів» для військовослужбовців-українців, викладав історію України.
- У післявоєнні роки, сприяв еміграції до Канади духовенству та вірянам з європейських таборів для біженців, вихідців з України.
Праці
- Пятнайцять Літ Праці Української Греко-Православної Церкви в Канаді. Вінніпег : Консисторія Української Греко-Православної Церкви в Канаді, 1933. 23 с.
- Церковні канони в теорії й практиці. Вінніпег : Видання Української Греко-Православної церкви в Канаді, 1955. 93 с.
- Оповідання з життя Ісуса Христа. Вінніпег : Видання Української Греко-Православної церкви в Канаді, 1956. 92 с.
- До взаємовідносин між українськими Православними Церквами у Вільному світі. Вінніпег : Видання комісії Міжцерковних зв`язків Української Греко-Православної Церкви в Канаді, 1972. 62 с.
- Ідеологічні засади Української-Греко Православної церкви в Канаді. Вінніпег : Видавнича спілка Екклезія, 1975. 16 с.
- Історія Української Греко-Православної Церкви в Канаді : у 4 т. Вінніпег : Екклезія, 1984–1989 (у співавт.).
Література
- Ювілейна книга. 25-ліття Інституту ім. Петра Могили в Саскатуні. Вінніпег : Друкарня українського голосу, 1945. 449 с.
- Ювілейна книга. Півстоліття Української Греко-Православної церкви у Канаді 1918–1968. Вінніпег : Видання Консисторії Української Греко-Православної Церкви в Канаді, 1968. 328 с.
- Trosky O. S. The Ukrainian Greek Ortodox Chursh in Canada. Winnipeg : Bulman Bros., 1968. 87 р.
- Марунчак М. Г. Біографічний довідник до Історії українців Канади. Вінніпег : Вільна академія наук в Канаді, 1986. 735 с.
- Міненко Т., о. Заснування в Канаді Української Православної Митрополії. Вінніпег : Видавничий Фонд Павліни Ігнаш; «Екклезія», 2006. 340 с.
- Gerus O. W. An Introduction to the Ukrainian Orthodox Church of Canada: The Legacy of Fr. Semen Sawchuk. Winnipeg : St. Andrew’s College, 2008. 31 p.
- Єренюк Р. Винятковий дух Української Православної Церкви Канади. Українське православ’я в світовій спільноті Православних церков: минуле, сучасне та майбутнє / Упоряд. С. Башинський. Київ : Дух і Літера, 2022. C. 156–167.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Куліш Н. С. Савчук, Семен Володимир // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Савчук, Семен Володимир (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 23.08.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
