Антична педагогіка
Анти́чна педаго́гіка — педагогічна думка та освітньо-виховна практика епохи античності (у широкому розумінні — всього Стародавнього світу, у вузькому — Греції Давньої й Риму Стародавнього); складник античної культури.
Зміст
Загальна характеристика
Ґенеза, форми, зміст античної педагогіки зумовлені своєрідністю античного суспільного ладу та світосприйняття.
У межах античної педагогіки:
- вироблені різні освітні системи (спартанське виховання, афінське виховання, римське виховання тощо);
- освоєно різні форми виховання й навчання (сімейне, храмове, полісне, приватне, військове та ін.);
- засновані різноманітні види й типи шкіл (граматичні, мусичні, гімнастичні, правові, риторичні, філософські тощо);
- закладено прототипи сучасного профільованого навчання, багаторівневої та диференційованої освіти;
- сформовані уявлення про мистецтво виховання, його принципи й методи, освітню політику, закладено засади філософію освіти.
Архаїчний етап
Витоки античної педагогіки сягають Крито-Мікенської культури. Попри брак відомостей, факт ускладнення письма та археологічні пам’ятки свідчать про наявність освіченої еліти (жрецтва, аристократії, заможних осіб, які здобули палацову і храмову освіту), центрів підготовки писців, традицій виховання.
Уявлення про зміст освіти й освітній ідеал в архаїчний період подають давньогрецький епос, поезії Гомера, Гесіода. Герої епосів втілюють гідність військової аристократії, підготовленої до різних соціальних ролей; наділені різноманітними фізичними, психологічними, розумовими чеснотами (стійкі й витривалі атлети, дисципліновані й мужні воїни, вправні моряки, письменні, уміють грати на музичних інструментах, знають про діяння богів і предків, красномовні, кмітливі, хитромудрі тощо). «Іліада» й «Одіссея» відіграли вагому роль у навчанні нових поколінь греків, плеканні культу героїв, патріотичному вихованні, усвідомленні всегрецької ідентичності. За словами Платона, «Елладу виховав Гомер».
Принципово відмінні традиції сімейного виховання, орієнтовані на нижчі верстви, описані Гесіодом.
Класичний період
У класичний період (5–4 ст. до н. е.) освіта набула в Греції систематичного характеру й державного значення: поліс брав на себе функцію виховання і навчання вільних громадян, організацію шкіл, винагороду праці вчителів. На відміну від цивілізацій Стародавнього Сходу освіта тут втрачає елітарний, релігійно-сакральний, езотеричний характер і стає відкритою для всіх громадян. Вихованість і освіченість набули значення суспільної цінності — риси, що відрізняла грека від варвара, вільного від раба. За свідченням Плутарха, позбавлення можливості освіти (напр., дітей переможених ворогів) вважалося тяжким покаранням.
Основою класичної античної педагогіки була парадигма пайдеї — цілеспрямовнаого впливу з підліткового віку на формування гармонійно розвинутої (фізично, інтелектуально, етично й естетично) особистості; гідного й відповідального громадянина, готового до участі в публічних справах; носія навичок, умінь (техне), знань, і водночас моральних якостей, етосу й арете (див. Аретологія). Освіта не передбачала професійної спеціалізації, але базувалася на принципі універсальності — освічений громадянин мав бути в разі потреби і воїном, і політиком, і оратором.
У 5 ст. до н. е. у Стародавній Греції сформовано 2 основні типи виховання: спартанське й афінське. У школах — 20–50 учнів та один учитель, соціальний статус якого був невисоким (у Спарті — пайдонім, в Афінах — дидаскал). Заняття проводилися зранку до вечора, з перервою на обід. Канікул не існувало, учні відпочивали лише на свята.
Початкову освіту давали «мусичні» школи (для дітей і підлітків віком 7–14 р.). У гімнастичних школах (палестрах) навчалися підлітки і юнаки віком 12/14–16/18 р. Заможна молодь вступала до гімнасіїв, де вивчали філософію, політику, літературу. З 18 до 20 р. навчання продовжували в ефебії. Вершиною освіти були філософські школи.
У Спарті державна система військового виховання поширювалася й на дівчат.
Серед відомих методів виховання: особистий приклад, тренування та змагання, покарання й заохочення, бесіди, методи інтернатного виховання. Розвивалися ідеї самопізнання й самовиховання як складника освіти. Накопичували досвід застосування методів гри, наочності, навчання з голосу, повторення, заучування й коментування текстів.
Основою античної педагогіки і освіти була класична антична філософія, передусім ідеї софістів, Сократа, Платона, Аристотеля. Античні філософи — не лише носії універсальних знань (астрономії, математики, фізики, історії, медицини, музики тощо), а й педагоги (навчання учнів — головний спосіб поширення їхніх знань ойкуменою). Бесіди, діалоги з учнями сформували особливий жанр давньогрецької філософської літератури; водночас — це джерело інформації про методи й методики виховання і навчання. Сократ власним життєвим прикладом продемонстрував значення мудрого наставника для виховання молоді, методи її підготовки до самостійних суджень, вагомості самопізнання. Платон, міркуючи про ідеальну державу, визначив особливості освіти для різних соціальних станів; прагнув сполучити переваги афінської та спартанської систем виховання; розмірковував про потребу врахування задатків і схильностей дітей. Йому належить ідея освіти протягом усього життя як шляху від розуму до мудрості. Аристотель підкреслив важливість державного, полісного виховання; обґрунтував ідею спеціалізації освіти; пов’язав 3 аспекти виховання — фізичне, моральне й інтелектуальне — з трьома родами душі.
Серед найвідоміших освітніх закладів античності — Академія Платона, Лікей Аристотеля, Александрійський музей, школи стоїків та епікурейців (див. Стоїцизм; Епікурейство).
Римська доба
Римській добі (2 ст. до н. е. — 5 ст.) притаманні практична спрямованість освіти і процес спеціалізації навчання: розширення території Римської імперії вимагало фахівців із картографії, механіки, архітектури, медицини, гідрології тощо. Зросла значущість військової й політичної освіти. За розквіту Риму стимулювалася державна система освіти, але в період занепаду — знову посилилося значення домашньої. Ремесло педагога стало принизливим. Занепав творчий складник навчання (музика, поетика). Сенека, критикуючи формалізм шкільної системи, вказував, що вона «виховує розум, а не душу».
Водночас саме в римський період сформувалася парадигма «семи вільних мистецтв», що визначила розвиток освіти в середньовічній Європі. Вагоме значення мало виховання рис характеру — терпіння, вміння володіти собою, опановувати емоції, керувати бажаннями, свідомо визначати поведінку.
Загальні принципи
Загальні принципи античної педагогіки:
- розуміння знань як чесноти;
- наслідування взірців міфологічних та історичних героїв, авторитетних учителів;
- світський характер;
- усебічний розвиток особистості;
- стрижнева роль риторики й логіки, раціоналізм;
- свобода думки;
- орієнтація на досягнення успіху;
- змагальність (агонізм);
- формування полісно значущих якостей вільного громадянина.
Значення
В античності зародилися уявлення про педагогіку як окрему галузь практичних і теоретичних знань, межі й можливості виховання і навчання, педагогічні цілі, методи та ідеали.
Література
- Жураковский Г. Е. Очерки по истории античной педагогики. 2-е изд. Москва, 1963.
- Енциклопедія освіти / Гол. ред. В. Г. Кремень. Київ, 2008.
- Розсоха А. П. Антична педагогіка. Переяслав-Хмельницький, 2013.
- Історія європейської цивілізації. Рим / За ред. Умберто Еко; пер. з іт. Харків : Фоліо, 2015. 1040 с.
- Левківський М. В., Пащенко Д. І. Історія педагогіки. Київ, 2016.
- Історія європейської цивілізації. Греція / За ред. Умберто Еко; пер. з іт. Харків : Фоліо, 2016. 1230 с.
- Ancient Civilizations / Ed. by Ch. Scarre, B. Fagan. 4th ed. New York : Routledge, 2016. 560 рр.
Автор ВУЕ
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 12.07.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
