Путінізм
Путіні́зм (англ. «Putinism») — авторитарний політичний режим, що сформувався в Російській Федерації в період президентства та прем’єрства В. Путіна (з 1999).
Зміст
Історична довідка
Формування «путінізму» започатковано в 1990-ті. Економічна модель режиму сформувалася під впливом неоліберальних економістів і консервативного чиновництва, пов’язаного з державними корпораціями. Перші стояли біля витоків путінської антисоціальної економічної політики, другі — забезпечили панування бюрократії в економіці, авторитарну політичну модель (див. Авторитаризм). Ідеологічне підґрунтя «путінізму» з’явилося набагато пізніше, ніж сформувалася система влади.
2000 журналіст «Нью-Йорк Таймс» (англ. «New York Times») В. Сафайр (1929–2009; США) одним із перших використав термін «путінізм» щодо президента В. Путіна для позначення культу особи, цензури та мілітаризму. У Російській Федерації поняття «путінізм» у повсякденний вжиток увів політолог А. Піонтковський (1940; тепер Російська Федерація), використовуючи його у свої публікаціях («Советская Россия», січень 2000).
Характеристика
Режиму «путінізму» притаманний регресивний (зорієнтований у минуле) тип політики, що спирається на силові методи досягнення цілей.
Інструменти ствердження та зміцнення режиму «путінізму»:
- впливовість і свавілля спецслужб, силових структур з адміністрації президента;
- звуження конкуренції в політиці й масових комунікаціях: контроль опозиції (див. Опозиція політична), запровадження цензури, репресії проти політичних опонентів режиму;
- адміністративний ресурс, масові фальсифікації у виборчому процесі;
- показні й контрольовані референдуми та соціологічні опитування;
- агресивна державна пропаганда, усунення незалежних засобів масової інформації (в індексі свободи преси Російська Федерація опустилася з 121 місця 2002 до 155 місця 2022 зі 180 країн);
- активне використання Російської православної церкви як засобу геополітичного впливу режиму;
- формування образу зовнішнього ворога і ведення агресивних воєн, які мають відвертати увагу від внутрішніх проблем;
- квазіідеологія рашизму з притаманними їй ідеями російського неоімперіалізму, шовінізму, православ’я, міфологізацією минулого та ностальгією за радянською епохою.
Політико-ідеологічна сфера
Характерні риси режиму в політико-ідеологічній сфері:
- сильна президентська влада, що непідконтрольна суспільству, культ авторитарного правителя, створення умов для збереження його повноважень (2020 затверджено поправки до конституції Російської Федерації, які дають змогу В. Путіну переобиратися на посаду президента ще двічі з моменту їх ухвалення);
- поєднання раціонально-легальної (збереження інституту виборів), традиційної (фактична спадкоємність у передачі президентської влади) та харизматичної (образ «сильного лідера» з демонстрованою масовою підтримкою) легітимності президента;
- недотримання принципу поділу влади (т. з. «суверенна демократія»), фактичний контроль вищою виконавчою владою законодавчої та судової;
- слабкий технічний уряд, який не має політичної ваги, не відповідає за свої дії перед виборцями;
- судове свавілля (заперечення сили права й утвердження права сили); суб’єктивно-вибіркове застосування права;
- формальна багатопартійність за умови панування однієї урядової партії («партії влади» — «Єдиної Росії»); *імітаційний характер системної «опозиції»; репресії проти політичних опонентів;
- використання еклектичної символіки — символів православ’я, комуністичних символів колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, латинських літер «Z» і «V» тощо;
- елементи непотизму.
Зовнішньополітична сфера
Характерні риси режиму в зовнішньополітичній сфері:
- агресивна зовнішня політика (як зброю використовують енергоресурси — «трубопровідна дипломатія», «газовий шантаж»);
- жорстка лінія поведінки у відносинах зі Сполученими Штатами Америки, Організацією Північноатлантичного договору (блоком НАТО), країнами Західної Європи;
- російський імперіалізм, нова біполярність світу, нове протистояння Сходу й Заходу (російської та західної цивілізації);
- заперечення західних ліберально-демократичних цінностей та інститутів, нетерпимість до елементів культури інших народів, яким протиставлена євразійська (російська) цивілізація;
- ядерний шантаж, спрямований на залякування світового співтовариства;
- підтримка антидемократичних, диктаторських, антинародних і терористичних режимів, сприяння сепаратистам (див. Сепаратизм) і створення квазідержав на територіях Молдови, Грузії, України.
Економічна сфера
Характерні риси режиму в економічній сфері:
- формування державної монополізованої економіки (держолігархізм), що перебуває під контролем влади;
- панування в найважливіших секторах економіки корпорацій, які перебувають під безпосереднім контролем державної бюрократії: Газпром, Роснафта (рос. Роснефть), Транснафта (рос. Транснефть), Російські залізниці (рос. РЖД) тощо;
- тотальне підкорення кримінальною олігархією всіх багатств країни;
- системна корупція;
- відносно ліберальна, але непрозора фінансова й податкова політика.
Соціальна сфера
Характерні риси режиму в соціальній сфері:
- відсутність соціальної держави;
- зневага до особистості, прагнення розчинити особистість у «більшості» і придушити «меншість»;
- скорочення можливостей громадянського суспільства й одночасно збереження певних свобод у пресі та Інтернеті (створення зовнішнього враження, що «путінізм» — це не диктатура);
- прагнення контролювати власне населення й тотально маніпулювати ним (контроль за вертикальною й горизонтальною мобільністю громадян);
- повна залежність офіційних профспілок від держави, імітаційний характер їхньої діяльності;
- заборона несанкціонованих акцій протесту, зокрема одиночних пікетів (див. Пікетування);
- глибока вкоріненість у суспільній свідомості елементів радянської ментальності;
- застосування «новомови» — набору евфемізмів для маскування / завуалювання реальності: «спецоперація» замість «війна», «хлопок» замість «вибух», «деескалація» і «кардинальне скорочення наступу» замість «відступ», «негативна інформація» замість «втрати», «жорстка посадка» замість «авіакатастрофа», «фільтрація інформації» замість «цензура».
Наслідки режиму «Путінізму»:
У політичній сфері — формування авторитарної системи, що спирається на культ особи лідера, вплив силових структур і фактичну однопартійність.
У зовнішньополітичній сфері — агресивна експансіоністська політика (підтримка й розв’язання воєнних конфліктів у Грузії, Сирії, Україні) і загострення протистояння з країнами Заходу до рівня нової «холодної війни».
В економічні сфері — формування державної монополізованої економіки, слабкий малий і середній бізнес; високий розрив у доходах між найбагатшими та бідними громадянами Російської Федерації; банківська залежність від іноземної валюти.
У соціальній сфері — слабкий, нечисленний середній клас; «відтік мізків» з країни; безправне становище найманих робітників; корумповані й неефективні освіта, система охорони здоров’я.
Додатково
За даними аналітичного центру Юрія Левади «Левада-Центр» (29.07.2022) 83 % респондентів (відсоток незмінний від березня 2022) схвалюють діяльність В. Путіна на посту президента Російської Федерації, 15 % — не схвалюють. Головний ресурс підтримки «путінізму» становлять молоді росіяни з провінції (здебільшого населення малих і середніх міст, де збереглася радянська галузева структура, насамперед машинобудування й важка промисловість, нині — відсталі технології, неконкурентоздатні підприємства — консервативна периферія з дуже слабким потенціалом самоорганізації), а також бюрократія та державний сектор. В індексі демократії Російська Федерація опустилася зі 101 місця (гібридний режим) 2006 до 144 місця 2018 (124 місце станом на 2022) з оцінкою «авторитарний режим».
Література
- Пионтковский А. Путинизм как высшая и заключительная стадия бандитского капитализма в России // Яблоко. 2000. URL: http://www.yabloko.ru/Publ/Book/ Fire/fire_002.html.
- Гудков Л. Природа «путинизма» // Вестник общественного мнения. Данные. Анализ. Дискуссии. 2009. № 3. С. 6–21.
- Hill R. J. Putin and Putinism. London : Routledge, 2009. 216 p.
- Белковский С. Сущность режима Путина. Москва : Алгоритм, 2012. 270 с.
- Applebaum A. Putinism: the Ideology // London School of Economics and Political Science. 2013. URL: https://www.lse.ac.uk/ideas/publications/updates/putinism
- Herpen M. H. Van. Putinism: The Slow Rise of a Radical Right Regime in Russia. Basingstoke : Palgrave Macmillan, 2013. 278 р.
- Лакер У. Путинизм. Россия и ее будущее с Западом. Нью-Йорк : Томас Данн Букс Сент-Мартинс Пресс, 2015. 250 с.
- Ткаченко В. М. Росія: ідентичність агресора. Київ : ВЦ «Академія», 2016. 256 с.
- Дем’яненко Б., Дем’яненко В. «Путінізм» як політичний феномен і неприваблива російська дійсність // Політологічні та правничі студії суспільно-політичних процесів ХХ — початку ХХІ ст. Житомир; Київ : ФОП Євенок О. О., 2017. С. 26–35.
- Дем’яненко Б., Дем’яненко В. «Путінізм» як різновид авторитарного політичного режиму // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. 2018 № 2. С. 241–257.
Б. Л. Дем’яненко
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Дем’яненко Б. Л. Путінізм // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Путінізм (дата звернення: 3.05.2024).
Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 24.01.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
