Верещагін, Ярослав Романович
Вереща́гін, Яросла́в Рома́нович (08.12.1948, м. Київ, тепер Україна — 04.08.1999, селище Ворзель, тепер Бучанського району Київської області, Україна) — композитор.
|
Верещагін, Ярослав Романович | |
|---|---|
| Народження | 08.12.1948 |
| Місце народження | Київ |
| Смерть | 04.08.1999 |
| Місце смерті | Ворзель |
| Місце діяльності | Україна |
| Напрями діяльності | музичне мистецтво |
Зміст
Життєпис
Народився у сім’ї композитора і педагога.
Закінчив Київську державну консерваторію імені П. І. Чайковського (1973, тепер Національна музична академія України імені П. І. Чайковського) по класу композиції у професора М. Скорика.
Член Спілки композиторів СРСР (з 1973).
Працював у видавництві «Музична Україна»: редактор (1973–1975), старший редактор (1975–1978), заступник головного редактора (1978–1980), головний редактор (1985–1987). За роки роботи у видавництві підготував та випустив серію видань «Симфонічна музика XX сторіччя», здійснив фахову редакцію симфонічних, камерно-інструментальних творів зарубіжних та вітчизняних композиторів, зокрема, окремих томів повного зібрання творів Б. Лятошинського, Л. Ревуцького та ін.
У 1980–1985 був відповідальним секретарем Спілки композиторів України (тепер Національна спілка композиторів України). З 1987 до кінця життя перебував на творчій роботі.
Творчість
У своєму авторському самовираженні Верещагін був парадоксальним автором, адже поєднував у своїй творчості ознаки традиціоналізму і авангардизму. Водночас із зовнішньою впізнаваністю традиційних жанрових структур, він уникав традиційної банальності — трафарету у виборі для своїх творів стандартних жанрів і форм і досягав такого результату шляхом міксування композиційних структур і комбінування різних жанрових форм. Комбінаторне моделювання на всіх ланках композиційної конструкції твору — в опрацюванні та розвитку тематизму, у варіюванні ритмічних моделей і гармонічних споруд, у складній грі темброво-поліфонічними конструкціями — у цьому базова сутність творчого підходу у створенні музики композитором. Комбінаторність простежується, навіть, на рівні вибору засобів музичної виразності. Винахідливість як ще одна головна ознака авторського стилю виявляє себе не тільки у виборі художніх методів, прийомів і структурному будуванні форми композицій, а ще й у тематичному розмаїтті та вмінні компонувати, сполучати, контрастно зіставляти й розвивати музичний матеріал різними, доволі складними технічними засобами. Композитор мав хист до створення різної складності тематизму, в одному творі міг поєднувати чималу кількість тем і за рахунок володіння всім арсеналом композиційних технік міг практично до нескінченності розвивати тематичний матеріал. «Комбінаторна гра» — так можна визначити стиль авторського мислення цього композитора.
Музика Верещагіна характеризується складною модерністичною гармонійною мовою, щільною інтелектуальною змістовністю тем і образної фабули його композицій. У творах розкривається майстерне володіння композитором різними поліфонічними техніками й сучасними авангардними прийомами, хоча в традиційному розумінні Верещагін ніколи не був схоластичним авангардистом. Кожному його опусу властивий небанальний, іноді специфічний характер тематизму і його розвитку в контексті оригінальної інтонаційної драматургії. Бездоганне відчуття форми та пропорцій у побудові композиційних структур, довершене відчуття міри у виборі прийомів художньої виразності, майстерність економними, мінімалістичними засобами досягати колористичної барвистості, вивіреність кожної музичної деталі в побудові цілого — такі основні риси його авторського стилю.
Верещагін — композитор-лірик, причому лірик інтимно-камерного характеру. Він був деякою мірою навіть мініатюристом, адже тяжів до створення маленьких (на зразок японських віршів хоку) музичних мініатюр. І в цьому прояві — один із ракурсів ліричної суті його авторського самовираження в музиці. У темах творів композитора поєднується інтелектуальна розумність, «раціоналістична стриманість» у втіленні почуттів з лірично позитивним самовираженням через рафіновано-вишуканий «аристократичний» мелодизм. У такому характері витонченого, начебто «відстороненого» ліризму, притаманного цьому композитору, теж підкреслюється парадоксальна суть його авторської манери. Його мелодизм — теж неоднозначний і небанальний, адже замішаний на синтезі квазіфольклористичної та модернової інтонації, що в кожному творі по-різному обігрується, розкриваючи різні грані та нюанси ліричної суті образного змісту більшості композицій автора.
Музичний доробок
Верещагін — автор суто камерного амплуа. Він розпочинав свій композиторський шлях із створення творів для великого симфонічного оркестру, але майже відразу звернувся до сфери камерної музики та протягом всього творчого життя залишався вірним обраному вектору творчості, не розпорошуючись на інші жанрові сфери.
Кілька творів є винятком із загального творчого контексту. Це Концерт для альта з оркестром (1972) — дипломна робота по завершенню консерваторії, «Дивертисмент» для симфонічного оркестру (1972; друга редакція — для камерного оркестру, 1998), «Святкова увертюра» (1978), «Диптих» на вірші М. Бахтинського (нар. 1934; Україна) для баса і симфонічного оркестру (1987). Окрім «Диптиха», усі композиції належать до раннього періоду творчості.
Верещагін був автором першого в українській музиці Концерту для альта з оркестром (прем'єра відбулася 1973), перші виконавці — А. Венжега (альт) і студентський оркестр Київської державної консерваторії імені П. І. Чайковського.
У доробку композитора — камерно-інструментальні та камерно-вокальні твори з перевагою інструментальної музики. Створював камерно-інструментальну музику для різних виконавських складів — камерного оркестру, ансамблів (тріо, квартетів, квінтетів, секстетів, септетів тощо) і сольні п’єси для різних інструментів.
Основні твори композитора: для струнного оркестру — Сюїта (1969), «Варіації» (1970), «Буколічна сцена» (1995), Симфонієтта (1998), «Дивертисмент» (друга редакція для камерного оркестру, 1998); для ансамблів — тріо «Три посвяти» для флейти, гобою і фагота, струнні квартети (квартет № 1 «Пасторальний», 1976; квартет № 2, 1980), фортепіанний квінтет (1971), септет «Ідилічне капричіо»; дуети для різних інструментів — «Мозаїка» (1973) і Сонатина (1980), обидві — для скрипки і фортепіано, «Фреска» для контрабаса та фортепіано (1974), «Sonata imprоvisata» для віолончелі та фортепіано (1995), «Сонатина-collage» для кларнета та фортепіано (1975); п’єси для різних інструментів-соло — Соната для скрипки (1992), фортепіанні твори — 2 сонати (1970, 1974), Сонатина (1973), «Musica rustica» (1978), «Ірпінські гравюри» (п’ять п’єс для фортепіано, 1998), «Маленька класична сюїта» для клавесина (1973) тощо.
Верещагін знався на специфіці тембрового звучання різних інструментів, їхньої колористичної палітри та можливостей звуковидобування, що було підґрунтям для різних, іноді дуже екстравагантних сполучань тембрових барв різних інструментів в ансамблі. Робота з тембровим колоритом, винахідливість у поєднанні тембрової акустики ансамблевих груп, неординарність в комбінації різних інструментальних складів — головна ознака творчого почерку композитора.
Домінуючу перевагу Верещагін надавав духовим музичним інструментам. Це ще одна властивість його авторського стилю. Усі технічні засоби інструментальної гри композитор завжди використовував не як технічну самоціль, а задля відтворення певної образності, підпорядковував семантичній фабулі опусу.
У Квінтеті для духових інструментів у трьох частинах (1977) автор використовує різні специфічні темброві прийоми звуковидобування. Певними технічними прийомами гри на валторні у другій частині квінтету створюється ефект звучання трембіти, що підкреслює фольклорний настрій твору, й усі музично-технічні засоби виразності «працюють» на створення пасторального образу, ідилічно-умиротвореного настрою композиції.
«Військова музика» для чотирьох дерев’яних, чотирьох мідних та чотирьох ударних інструментів (1975) — ще один зразок нестандартності авторських пошуків тембрової колористики, винахідливості структурування тематизму твору на основі переплетення темброво-тематичних партій дерев’яних і мідних духових інструментів, а також духових і ударних інструментів. У цьому творі композитор нетрадиційні технічні знахідки використовує задля створення звуковими засобами образу війни.
Інтерес Верещагіна до поєднання в ансамблеві групи різних духових інструментів не обмежився «Військової музикою». Серію композицій з екстравагантними ансамблевими складами з духових інструментів утворюють: «Conglomerato piccolo» для мідних духових інструментів (1972), два квінтети для духових інструментів (квінтет № 1 «Інтермецо», 1977, квінтет № 2, 1989–1990), «Серпнева касація» для саксофона-сопрано, кларнета і фагота (1978), тріо «Три посвяти» для флейти, гобоя та фагота (1980–1981), секстет «Епітафія пам’яті Бориса Лятошинського» для квінтету духових та саксофону (1989) тощо.
Верещагін робив різні комбінаторні конструкції також і на основі поєднання тембрових барв духових інструментів з акустично-фонічним звучанням інструментів інших груп. Колористика дерев’яних духових і струнних інструментів сполучається в «Музичному моменті» для кларнета, фагота і струнних (1999); дерев’яних, мідних духових і струнних — у септеті «Ідилічне капричіо» для струнного квінтету, кларнета та валторни (1997); мідних духових і ударних — у «Військовій музиці» для духових і ударних інструментів (1975) і в Концертино для чотирьох тромбонів і литавр (1985–1986) тощо.
У доробку Верещагіна також чимало вокальних творів камерного жанру. Це 3 кантати — дитяча кантата «Сміється джерело» на вірші В. Морданя для мецо-сопрано і камерного оркестру (1980–1981), «Краєвиди» на вірші Т. Еліота для сопрано і камерного оркестру (1991), «Шлях у вирій» на вірші О. Вовка для баритона і камерного оркестру (1991); вокальні цикли: «Три романси на вірші старовинних корейських поетів» для баса і камерного оркестру (1977), «Три пісні на українські народні тексти» для сопрано і камерного оркестру (1979), «Передчуття весни» на вірші вітчизняних поетів 1920–1930-х — М. Доленга (див. М. Клоков), П. Тичини, Д. Загула, М. Драй-Хмари) для баритона і камерного оркестру (1998) тощо.
Верещагін був знавцем поезії та літератури, що відобразилося у створенні ним хорових композицій (хори a капела) і романсів на вірші поетів-класиків і сучасних авторів: Лесі Українки, Б.-І. Антонича, М. Рильського, В. Поліщука, В. Сосюри, В. Симоненка, Д. Павличка, В. Герасим’юка, В. Семенка, І. Римарука та інших. Серед зарубіжних поетів у вокальних творах відтворена поезія П. Елюара, Ф. Гарсіа Лорки, М. Емінеску, Б. Брехта, В. Маяковського та інших.
Транскрипції творів інших авторів — ще один складник творчості композитора. Він робив оркестрові транскрипції творів вітчизняних та зарубіжних композиторів 19–20 ст. Серед зарубіжних авторів віддавав перевагу творам Ф. Шопена, Ф. Крейслера, А. Дворжака, А. Паскуллі, Д. Мійо, Ф. Пуленка, К. Шимановського, А. П’яццолли; серед вітчизняних — Д. Бортнянського, М. Лисенка, Я.Степового, В. Косенка, Л. Ревуцького та інших.
Головний виконавець музики Верещагіна — Національний ансамбль солістів «Київська камерата». Більшість камерних творів написані композитором на замовлення тодішнього керівника ансамблю В. Матюхіна. Цей колектив і його диригент провели більшість прем’єр камерних (інструментальних і вокальних) творів композитора. Постійними в репертуарі колективу є «Симфонієта» і «Дивертисмент» для камерного оркестру, «Буколічна сцена» для 15 струнних, «Епітафія пам’яті Бориса Лятошинського», вокальні цикли «Передчуття весни» і «Три романси на вірші старовинних корейських поетів», камерні кантати «Сміється джерело» і «Краєвиди», дві обробки козацьких пісень тощо. Для «Київської камерати» композитор зробив також чимало оркестрових транскрипцій партитур інших композиторів. Під склад малого симфонічного оркестру здійснив перекладення мазурок, вальсів, прелюдій, Балади № 1, Скерцо № 2 Ф. Шопена. Пісня «Лебідь» на вірші Ю. Тувіма для голосу та фортепіано К. Шимановського перекладена композитором для баритона та камерного оркестру. Твір Д. Мійо «Камін короля Рене» для духового квінтету Верещагін транскрибував для струнного оркестру. Крім перекладень чужих авторських музичних текстів, композитор спеціально для «Київської камерати» на замовлення В. Матюхіна 1998 зробив редакцію для камерного оркестру власного твору — «Дивертисменту», створеного 1972 для симфонічного оркестру.
В. Матюхін не тільки як диригент, а і як соліст-піаніст був першим виконавцем фортепіанних творів Верещагіна, серед яких Соната № 2, «Musica rustica», обидві — для фортепіано, а також «Маленька класична сюїта» для клавесина тощо. У дуеті з іншими солістами, теж першими виконавцями, В. Матюхін зіграв та записав у фонд Українського радіо Сонатину для скрипки і фортепіано (А. Вінокуров, скрипка), «Мозаїку» для скрипки і фортепіано (О. Клочков, скрипка), «Сонатину-collage» для кларнета і фортепіано (В. Тимець, кларнет), вокальний цикл «Передчуття весни» для баритона і фортепіано та його оркестрову версію озвучив разом з В. Буймістером (баритон). Цей вокальний цикл був спеціально написаний Верещагіним для цього співака. Композитор зробив також спеціально для В. Буймістера та «Київської камерати» перекладення для баритона і камерного оркестру пісні «Лебідь» на вірші Ю. Тувіма (для голосу і фортепіано) К. Шимановського і обробки двох козацьких пісень для баритона і камерного ансамблю (1991) — «Ой там, при долині» та «Ой крикнула лебедонька».
Верещагін робив транскрипції на замовлення інших музикантів. Оркестрові версії Концерту ре-мажор для чембало та струнного оркестру Д. Бортнянського, «Прелюда пам’яті Тараса Шевченка» та «Сюїти на теми семи українських народних пісень» для фортепіано Я. Степового, «Баркароли» («Пливе човен») для фортепіано М. Лисенка були транскрибовані ним для бандури і камерного оркестру на замовлення заслуженого артиста України, бандуриста К. Новицького, який як соліст став першим виконавцем цих опусів.
Камерні твори Верещагіна виконувало багато вітчизняних солістів. Першими виконавцями Сонати для віолончелі і фортепіано були заслужена артистка України Л. Хомліченко (віолончель) і О. Дмітрієва (фортепіано). Народний артист України О. Кудряшов, заслужені артисти України В. Турбовський, А. Маринченко, Б. Стельмашенко (усі — флейта), М. Деснов, Б. Галасюк (обидва — гобой), В. Тимець, Л. Чернявський (обидва — кларнет), Ю. Дондаков, С. Цюбко (обидва — фагот), А. Кірпань (валторна), Ю. Василевич (саксофон) були виконавцями творів для духових інструментів.
Серед вокалістів твори Верещагіна виконували заслужені артистки України Е. Акритова (сопрано) — перша виконавиця циклу обробок «Три пісні на українські народні тексти» для сопрано і камерного оркестру, Л. Войнаровська (сопрано) — перша виконавиця камерних кантат «Краєвиди» для сопрано і камерного оркестру, «Сміється джерело» для сопрано і камерного оркестру.
Верещагін складав вірші та малював карикатури.
Нагороди та визнання
Лауреат Республіканської комсомольської премії імені М. Островського (1980).
Додатково
Верещагін — виходець з музичної родини. Він був сином Р. Верещагіна (1910–1985; тепер Україна), композитора та педагога (викладача музично-теоретичних дисциплін та композиції в Київському музичному училищі ім. Р. М. Глієра, 1947–1972), учня по класу композиції Б. Лятошинського (1947, Київська державна консерваторія ім. П. І. Чайковського), автора 2 симфоній (1947, 1966); симфонічної поеми «Мар’яна» (1967–1968); «Скерцо» для оркестру нар. інструментів (1939); камерно-інструментальних і фортепіанних творів, романсів на слова О. Пушкіна, М. Лермонтова, Г. Гейне, П. Неруди, М. Рильського, В. Сосюри та ін..; хорів, пісень для дітей, обробок українських народних пісень.
Брат Я. Верещагіна — музикознавець, сестра — хоровий диригент.
Верещагін присвячував твори близьким людям, друзям і першим виконавцям. «Три пісні на українські народні тексти» і дитячу кантату «Сміється джерело» на вірші В. Морданя для сопрано і камерного оркестру композитор присвятив доньці, вокальний цикл «Передчуття весни» — дружині, Симфонієту для камерного оркестру — піаністу і диригенту В. Матюхіну.
Композитор підтримував дружні й творчі стосунки з поетами та художниками. Серед друзів-поетів були В. Мордань (його вірші стали поетичним підґрунтям в кантаті «Сміється джерело» і вокальному циклі «Осінній триптих» для баритона і фортепіано), Б. Чіп (на його вірші написано романс «Коли всміхається сад» для баса і фортепіано), В. Семенко (на його вірші створено хор а капела «Я жду тебе» та романс «Прощаюсь» для баритона і фортепіано), В. Герасим’юк (на його поезію написано «Два вірші В. Герасим’юка» для баритона і фортепіано), М. Удовиченко (на його вірші написано «Маленький триптих» з трьох романсів для баритона і фортепіано), Ф. Млинченко (його поезія стала основою для чотирьох романсів для баритона і фортепіано: «Дощем до тебе», «Зринають зорі», «Ми щось згубили», «Горить багаття»), Ю. Буряк, В. Баранов, М. Бахтинський, В. Довжик тощо. Серед художників — С. Іванов, О. Мікловда (йому присвячено «Ідилічне капричіо»), В. Березовий, В. Котляр. Портрети композитора створили О. Мікловда та В. Березовий.
Література
- Лавриненко О. Ярослав Верещагін. Кличе сонце мене… // Українські композитори-лауреати комсомольських премій. Київ : Музична Україна, 1982. С. 16–25.
- Спрага музики: паралелі і час спогадів : у 2 т. Київ : Комбі-ЛТД, 2001–2002.
- Чіп Б. Попереду йшла музика і вела за собою слово // Українська культура. 2003. № 11–12. С. 32–33.
- Муха А. Роман Верещагін // Композитори України та української діаспори. Довідник. Київ : Музична Україна, 2004. С. 48.
- Луніна А. Рапсод камерного співу // Музика. 2009. № 2. С. 28–29.
- Трусенко С. Г. Вокальний цикл Ярослава Верещагіна «Сміється джерело»: формування музично-поетичної цілісності // Українське музикознавство. 2021. Вип. 47. С. 130–147.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Луніна А. Є. Верещагін, Ярослав Романович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/FREEARTICLES:Верещагін, Ярослав Романович (дата звернення: 11.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 06.12.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
