Гонорій III
_-_Honorius_III_by_Leandro_Bassano.jpg)
Гоно́рій ІІІ [ лат. Honorius III; італ. Onorio III; світське ім’я — Ченчіо Савеллі (італ. Cencio Savelli); бл. 1150, м. Рим, тепер Італія — 18.03.1227, м. Рим, тепер Італія ] — церковний діяч, дипломат, теолог, Папа Римський у 18.07.1216 — 18.03.1227.
|
Гонорій III (Honorius III) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Ченчіо |
| Справжнє прізвище | Савеллі |
| Народження | 1150 |
| Місце народження | Рим |
| Смерть | 18.03.1227 |
| Місце смерті | Рим |
| Місце поховання | Санта-Марія-Маджоре |
| Місце діяльності | Італія |
| Напрями діяльності | канонічне право, богослов'я, історія церкви. церковне управління |
| Традиція/школа | католицизм |
Життєпис
Відомості про походження і ранні роки практично відсутні.
Імовірно, освіту здобув у м. Римі. Став каноніком, а потім протоєреєм базиліки Санта-Марія-Маджоре. Набув досвіду адміністративної діяльності як прокуратор (керівник справ) кардинала Дж. Бобоне (майбутнього папи Целестина ІІІ).
З 05.12.1189 майже десятиліття виконував обов’язки камерарія (скарбника) Римської церкви, отримавши цю посаду від папи Климента ІІІ.
За правління папи Целестина ІІІ отримав сан диякона і титул кардинала-диякона (1193), виконував важливі політико-дипломатичні доручення, ніс обов’язки віцеканцлера Римської церкви (1194–1198) та голови Апостольської канцелярії. Папа Інокентій III підніс Ченчіо до сану священника, згодом — до рангу кардинала-священника (1200).
Від 1197 — вихователь сицилійського короля Фрідріха, майбутнього імператора Священної Римської імперії (див. Фрідріх II).
У 1198–1216 був камерленго Священної колегії кардиналів. Відіграв помітну роль у підготовці та проведенні Четвертого Латеранського собору (скликаний 11–30 листопада 1215 в м. Римі).
Обраний на Святий престол 18.07.1216; коронований у м. Римі 31.07.1216.
Понтифікат. Праці
У шерегу першорядних завдань свого правління Гонорій ІІІ висунув реалізацію рішень Четвертого Латеранського собору, до яких належала й організація хрестового походу зі звільнення м. Єрусалима. Підготовку до п’ятого хрестового походу розпочато з моменту його проголошення на першій сесії Собору (запланований з 01.06.1216, дату неодноразово переносили). До реалізації цього надзавдання Гонорій ІІІ прагнув залучити угорського короля Андраша II Єрусалимського, імператора Фрідріха ІІ. Хрестовий похід, який відбувся без участі Фрідріха, зазнав невдачі, призвів до втрати раніше окупованого в дельті р. Нілу порту Дамієтта (08.09.1221). У Сан-Джерманському договорі 1225 папа зобов’язав імператора розпочати хрестовий похід не пізніше серпня 1227, але той так і не дотримав своїх зобов’язань.
Папа надавав виняткової значущості євангелізаційній місії церкви, підтримував створення нових чернечих орденів, зокрема домініканців (1216), францисканців (1223), кармелітів (1226) тощо. Вимагав від монахів особливого послуху, дисципліни, смирення і цілковитої самоприсвяти проповідуванню Слова Божого. Продовжив євангелізацію народів на землях уздовж Балтійського моря.
У внутрішньоцерковній діяльності Гонорій ІІІ був непримиримим критиком єресі альбігойців, залучив для боротьби з єретичними ідеями орден домініканців та їхній проповідницький хист. Підтримав збройний виступ проти альбігойців на території Франції.
Розумів, що боротьба за чистоту віри, подолання єресей та організація нових хрестових походів є невирішуваним завданням в умовах політично дезінтегрованої Європи, тяглої ворожнечі між державами, передусім у самій Італії. Попри всі складнощі, Гонорію ІІІ вдалося примирити чимало ворожих сторін і навіть відновити контроль над раніше втраченими папськими землями. Особливо вдалою була миротворча діяльність папи в Англії, Богемії, Угорщині, Данії, Швеції, Кіпрі, Португалії, що сприяло піднесенню його авторитету.
Був автором-укладачем знаної праці «Книги перепису Римської Церкви» (лат. «Liber Censuum Romanae Ecclesiae», т. 1–18, 1192; зберігся оригінальний рукопис) про фінансово-господарську діяльність церкви в Римській імперії. Цей текст став важливим джерелом інформації з історії середньовіччя, найперше обсягів церковної власності та доходів з неї. Опублікував низку документів щодо діяльності папського престолу. Сприяв виданню навчальних посібників із церковного права тощо. Видав друком біографічні твори про пап Григорія VII, Целестина ІІІ. Праця «Римський порядок звичаїв та обрядів» (лат. «Romanus ordo de consuetudinibus et observantiis»; кін. 12 ст.) містить перелік і опис богослужбових церемоній і обрядів Католицької церкви. Доклав значний внесок у католицьку гомілетику, опублікувавши 34 проповіді з нагоди значущих подій літургійного календаря, упорядкував католицьку літургійну практику тощо. 1216 узагальнив усі декреталії, видані за період понтифікату, у буллі «Нові причини» (лат. «Novae causarum»), які разом із Кодексом Фрідріха ІІ (1220) утворили компіляцію (у 5-ти книгах), відому під назвою «Compilatio Quinta», або «Гоноріяна» (вперше опублікована бл. 1226). Її вважають першим офіційним текстом з канонічного права.
Будучи вченою людиною, постійно дбав про освіту кліру, аби всі священнослужителі мали і світську освіченість, і глибокі богословські знання. Папа надав суттєві привілеї Паризькому і Болонському університетам. Булла «Super specula Domini» (1219) мала на меті удоступнення богословської освіти у віддалених єпархіях: запроваджувала вимогу відправляти на навчання до кращих освітніх центрів здібних юнаків, щоби по поверненні вони передавали набуті богословські знання вірянам.
Помер у Латеранському палаці в Римі, був похований у базиліці Санта-Марія-Маджоре.
Додатково
Щороку Папська вища школа середньовічних і францисканських студій у співпраці з Італійським історичним інститутом медієвістики організують науково-дослідний семінар «Нові дослідження про Гонорія III», матеріали якого публікує однойменний часопис (італ. «Nuovi studi su Onorio III»).
Література
- I regesti del pontefice Onorio III dall anno 1216 al anno 1227 / Ed. P/ Pressuti. Roma : Befani, 1884. 388 p.
- Clausen J. Papst Honorius III (1216–1227). Bonn : P. Hauptmann, 1895. 530 p.
- Carocci S., Vendittelli M. Onorio IIІ, papa // Enciclopedia dei Papi : in 3 vol. Roma : Istituto dell'Enciclopedia Italiana, 2000. Vol. II. Р. 350–362.
- Sanna M. G. Onorio III e la Sardegna (1216–1227). Cagliari : Centro studi filologici sardi, 2013. 368 p.
- Smith T. W. Curia and Crusade: Pope Honorius III and the Recovery of the Holy Land, 1216–1227. Turnhout : Brepols, 2017. 393 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Присухін С. І. Гонорій III // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гонорій III (дата звернення: 13.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 24.04.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
