Ізюм
Ізю́м — місто, адміністративний центр Ізюмського району Харківської області України.
|
Ізюм (Ізюм) | |
|---|---|
| Країна | Україна |
| Область | Харківська область |
| Засновано | 1786 |
| Чисельність населення (тис.осіб) | 45 |
| Територія (кв.км.) | 43,6 |
| Уродженці | Борисоглібська, Ганна Іванівна, Васильківський, Сергій Іванович, Забашта, Василь Іванович, Васильченко, Гнат Михайлович |
Зміст
Географічне положення
Розташоване на р. Сіверському Дінці в усті річок Мокрий Ізюмець і Сухий Ізюмець, приблизно за 140 км у південно-східному напрямку від м. Харкова.
Відстань до м. Києва — близько 620 км.
Територія — 43,6 км2.
Історична довідка
Існують різні версії походження назви. Найпоширенішою серед дослідників версією є походження від тюркського кореня зі значенням «водойма» або «низовина», представленого в сучасних тюркських мовах, наприклад: казахське «өзен» і каракалп. «äzän» (значення — «річка») та ін.
На території сучасного міста виявлені стоянка часів мезоліту, 5 стоянок неоліту. На рубежі переходу від бронзового віку до раннього залізного (8–7 ст. до н. е.) поблизу Ізюма, в урочищі Бондарисі, існувало поселення, яке дало назву археологічній Бондарихинській культурі. Тут також знайдено поселення пізньоскіфських часів (4–3 ст. до н. е.; див. Скіфи) та рештки ранньослов’янського поселення середини 1 тис. н. е.
У період Давньої Русі на території нинішнього міста військо під проводом Володимира II Всеволодовича Мономаха у 1111 розгромило половецьку орду (див. Половці), про що є згадка у «Повісті минулих літ». У «Слові о полку Ігоревім» згадано про похід дружини князя Ігоря Святославича у 1185, табір якої було розташовано в Ізюмі.
На початку 1570-х сформовано прикордонну Ізюмську сторожу для захисту південної межі Великого князівства Московського. У 1660-х тут поселилася група українських переселенців, які спорудили нове укріплення. 1670 жителі цього укріплення брали участь у селянському повстанні під проводом С. Разіна. У документах 1680 поселення вже називалось Ізюмським містечком (городком), у ньому жило 70 родин переселенців. 1681 вважають роком заснування міста: тоді була збудована Ізюмська фортеця; одна з перших її споруд — Спасо-Преображенський собор. 1685 місто стало центром Ізюмського слобідського козацького полку.
1708 увійшло до складу Азовської губернії, 1718 — до Бєлгородської провінції Київської губернії. 1765 Ізюм став містом Слобідсько-Української губернії, а зі створенням 1780 Харківського намісництва — повітовим містом у його складі. На початку 18 ст. навколо фортеці виросли слободи (форштадти), що згодом злилися з містом. 1767 населення міста налічувало понад 5 000 осіб. Основними заняттями були землеробство і скотарство. Розвивалось ремісництво, зокрема ковальство, чинбарство, гончарство, виготовлення полотна й одягу. Виникали підприємства мануфактурного типу (див. Мануфактура).
Після Селянської реформи 1861 значно зросла кількість підприємств. 1887 в місті працювали маслоробний, горілчаний, салотопний, воскобійний та 3 цегельних заводи.
1910 через Ізюм проклали залізницю Харків—Донбас, що значно сприяло дальшому розвитку промисловості. 1912–1915 було побудовано залізничні майстерні (із 1961 — тепловозоремонтний завод), завод сільськогосподарських машин, фарбовий та 2 пивні заводи, лісопильні тощо. 1916 розпочато будівництво першого в країні заводу оптичного скла (від 1965 став найбільшим у країні підприємством із випуску оптичних лінз).
У період Української революції 1917–1921 до остаточної окупації більшовицькою армією (див. Більшовики) на початок 1922 влада в місті неодноразово змінювалась.
1923 Ізюм став центром Харківської округи у складі Харківської губернії і одночасно центром Ізюмського району у складі округи. 1925–1930 — центр округи, підпорядкований столиці республіки, 1930–1932 — центр району, підпорядкованого республіканському центру, від 1932 — районний центр, місто обласного підпорядкування.
У 1932–1933 територія Ізюмської міськради була охоплена голодом (див. Голодомор 1932–1933), за якого, згідно зі статистикою Українського інституту національної пам’яті, загинуло 1 170 жителів міста.
Під час Другої світової війни 1941 Ізюм було окуповано (остаточно звільнено у вересні 1943). Улітку 1943 навколо міста точились затяжні бої (див. Ізюмсько-Барвінківська операція 1943). Під час нацистської окупації м. Ізюм і прилегла територія перебували під контролем військової адміністрації. Планувалося створення Ізюмського гебіту генерального округу «Харків» у складі Райхскомісаріату Україна, однак відповідний генеральний округ не було створено.
Клімат
Клімат помірно континентальний.
Середня температура січня — -6,6 °С, липня — +21,5 °С.
Середньорічна кількість опадів — близько 500 мм.
До російсько-української війни
Від 1965 споруджено завод будівельних матеріалів, меблеву фабрику, комбінат залізобетонних виробів, створено будівельно-монтажне управління.
Населення
Загальна кількість населення (2021, оцінка) — 45 884 особи, густота — 1 052 особи/км2.
Українську мову вважають рідною 74,2 %, російську — 23,7 % осіб (2001, перепис).
Населення зменшується, зокрема через трудову міграцію (2001 було 56 114 осіб).
Господарство
На початку 2022 у місті діяв Ізюмський приладобудівний завод, який від 2017 випускав прилади наведення та оптико-механічні приціли для бронетехніки та протитанкових ракетних комплексів. На тепловозоремонтному заводі виконували ремонт різних видів тепловозів та випуск запасних частин до них. Працювали підприємства харчової промисловості, налагоджене виробництво будівельних матеріалів, розвинена торгівля та сфера послуг.
У місті розташована однойменна залізнична станція Південної залізниці.
Проходять міжнародний та регіональний автомобільні шляхи. Важливий транспортний вузол між м. Харковом та містами Донеччини (Слов'янськ, Краматорськ).
Освіта, наука, культура
Станом на 01.01.2022 у місті працювали вісім загальноосвітніх шкіл, гімназія, аграрний та професійно-технічний ліцеї, медичний коледж, дитячі художня та музична школи.
Було три будинки культури, кінотеатр, краєзнавчий музей, будинок дитячої творчості.
У місті є три пам’ятки архітектури національного значення: Спасо-Преображенський собор (1684) у стилі українського бароко, Миколаївська (1809–1823) та Вознесенська (1819–1826) церкви — обидві у стилі класицизму. Є пам’ятки архітектури місцевого значення в стилістиці історизму другої половини 19 ст.: жіноча гімназія (1861; тепер поліклініка), реальне училище (1882; тепер загальноосвітня школа № 4). Архітектурна спадщина радянської доби представлена такими об’єктами як Робітничий клуб 1920-х (тепер Будинок культури), залізничний вокзал 1950-х.
Спорт
У місті є стадіон, два спортивних комплекси, дитячо-юнацька спортивна школа. На Оскільському водосховищі, що розташоване на околиці міста, проводили міжнародні риболовецькі змагання та фестивалі.
Російсько-українська війна
Від початку широкомасштабного вторгнення ЗС Російської Федерації (РФ) в Україну місто зазнало значних руйнувань інфраструктури та людських жертв. 28.02.2022 стався перший обстріл, 03.03.2022 були спроби окупації міста. Упродовж березня 2022 точились бої за Ізюм, завдано повітряних та артилерійських ударів. Було евакуйовано близько 3 тис. жителів. У середині березня місто оточив ворог. У результаті обстрілів більша частина житлових районів була відрізана від систем життєзабезпечення. Місто опинилось на межі гуманітарної катастрофи. Від 15.03.2022 сюди не надходили продукти харчування, медикаменти і вода, евакуювати жителів було неможливо. Від 02.04.2022 Ізюм перебував під окупацією РФ. Повністю зруйновано лікарні, дитячі садочки та близько 80 % багатоповерхової житлової забудови, відсутнє водо-, газо-, електропостачання й опалення. Окупанти організували депортацію. Місто було інформаційно обмежене, оскільки окупанти посилили засоби радіоелектронної боротьби і майже повністю блокували мобільний зв’язок.
10.09.2022 внаслідок контрнаступу Збройних Сил України місто було звільнено.
На околиці знайдено масове поховання цивільних і полонених українських військових. Під час ексгумації на багатьох тілах виявлено сліди катувань. У 2022–2024 продовжуються обстріли Ізюма. Ракетними ударами неодноразово були пошкоджені об’єкти енергетичної інфраструктури і житлові квартали міста й сіл Ізюмського району.
Центр міста Ізюм після окупації. 2022 р.
Панорама міста Ізюм
Персоналії
В Ізюмі народились: народні артисти України Г. Борисоглібська і В. Селезньов (1939–2020); художники С. Васильківський та В. Забашта; воєначальник, генерал-хорунжий армії УНР Г. Васильченко; кінодраматург та кінорежисер Б. Крижанівський (1929–1991); військовий льотчик А. Недбайло (1923–2008); архітектор П. Перевозник (1944–2015).
Із містом пов’язане життя М. Скрипника.
Література
- Cібільов M. В. Старовинності Ізюмщини : в 4 вип. Ізюм : [б. в.], 1928. Вип. 3. С. 22–23.
- Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / Гол. ред. П. Т. Тронько. Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії АН УРСР, 1967. Т. 1: Харківська область. С. 527–549.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Редакція ВУЕ Ізюм // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ізюм (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.05.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
Оновлено: 23.03.2024
