Анімалістичний жанр
Анімалісти́чний жанр (від фр. animal — тварина) — зображення тварин у живопису, скульптурі, графіці, декоративно-ужитковому мистецтві. Джерела анімалістичного жанру — у верхньому палеоліті (35–10 тис. до н. е.); у розписах печер, гравіруванні на камені, кістці, дрібній пластиці. Ці твори відіграли важливу роль у мистецтві Давнього Сходу й античного світу.
Історична довідка
За часів неоліту й бронзового віку образ тварини втратив реальні риси й комбінувався з рисами людини, створювалися химеричні постаті, тварина стилістично спліталася з орнаментом. За цим стояло зростання інтелектуальної енергії й прагнення систематизації та узагальнення явищ природи. У стародавньому світі зберігався пієтет до тварини (тотальна посмертна муміфікація тварин у Єгипті; постулат ахімси в Індії тощо), тварина повʼязувалася з певним божеством (наприклад, орел — із Зевсом, або Юпітером). Водночас зображення мало декоративний характер (розпис посуду тощо), особливо у дрібній пластиці — аж до функції ляльки-іграшки. На Сході анімалістичний жанр, як і пейзаж, залишався «вікном у природу», що поставала загадковим джерелом справжньої мудрості (наприклад, жанр «Птахи і квіти»; Китай).
Митці європейського середньовіччя, спираючись на біблійну концепцію людини як вінця творіння, спочатку не надавали значної уваги анімалістичному жанру. Так, митці у романський та готичний період та у Візантії часто просто обмежувалися декоративно-стилізованими зображеннями тварин, вплетених у візерунок, хоча анімалістичні образи були символічно насиченими (від мавпи як узагальнення сатанинського зла до риби чи оленя як символу Христа або ж голуба як символу Святого Духа). Від 9 ст. до середньовічних бестіаріїв щедро вміщували відповідні ілюстрації, а в церквах і палацах фігурували скульптури, фрески й картини з епізодичними зображеннями тварин. Але справжнє відкриття тварини як Іншого почалося за доби Відродження: тварина вже сприймалася не як символ чи бездушний аксесуар, а як своєрідний партнер людини («Дама з горностаєм» Леонардо да Вінчі). Тварина відвойовувала поважне місце в монументальній релігійній композиції («Бенкет у Симона Фарисея» П. Веронезе) або в історико-міфологічній картині [«Геркулес на перетині шляхів між Чеснотою і Пороком» П. Батоні (1708–1787)]. Це пов’язано з розвитком знання про природу й формуванням пейзажного жанру в живописі. Анімалістичні мотиви поступово насичувалися глибокою філософічністю в рамках натюрморту та побутового жанру (мертва риба, мушлі тощо).
У мистецтві бароко з його смаком до багатства й пишноти форм буття тварина була засобом «розсування обріїв» буденного життя людини (приручені екзотичні тварини на парадних портретах, сцени полювання та зображення мисливських трофеїв в малярстві Фландрії та Голландії), нагадуванням про буяння природи та неминучість смерті (сповнені драматизму й багаті за формами й колоритом монументальні «крамниці» фламандського живописця Ф. Снайдерса).
У європейському мистецтві становлення власне анімалістичного жанру припадає на 17 ст., особливо в голландському живописі (П. Поттер, А. Кейп). Поступово в анімалістичному жанрі життя й повадки тварини стають самоцінним об’єктом уваги. У культурі сентименталізму відбувається насичення тваринного світу суто гуманістичним змістом. Тварин починають трактувати в категоріях етики і естетики (напр., насичене м’яким гумором полотно британського художника-анімаліста Ч. Б. Барбера (1845–1894) «Красуня і потвора» («Павич та свиня-мати з поросятами»). Серед художників-анімалістів 19 ст. — К. Труайон, Р. Бонньйор, скульптор А.-Л. Барі та ін.
Статуетки тварин кабінетного формату стали на межі 19–20 ст. звичною окрасою інтер’єру. Водночас образи тварин впліталися в декоративне оформлення будинків. Якщо раніше вони були підпорядковані образу людини (напр., коні в монументальних героїчних пам’ятниках), то у 20 ст. вони набули самостійної вартості й могли бути за пафосом глибоко трагічними (пам’ятник піддослідним собакам І. Павлова у м. Санкт-Петербурзі) або ексцентрично-комічними (київські паркові скульптури — величезна «Жаба» О. Пінчука у Хрещатому парку та «Кіт Пантюша» Б. Мазура у Золотоворітському сквері).
Анімалістичний жанр в Україні
Витоками анімалістичного жанру на території України є гравіровані анімалістичні малюнки на плитах пісковику в гротах Камʼяної Могили поблизу м. Мелітополя; узагальнені й орнаментизовані такі самі малюнки на керамічних посудинах трипільської культури; у мистецтві скіфів т. з. «звіриний стиль»; твори давньогрец. анімалістів знайдені у скіфських похованнях (рельєфні зображення коня на срібній вазі з Чортомлику, 4 ст. до н. е.; фігури тварин на пекторалі з Товстої могили, 4 ст. до н. е.).
У мистецтві Давньої Русі трапляються узагальнені анімалістичні малюнки у геометризовано-геральдичному стилі (декоративні розписи сходових веж Софійського собору в Києві; зразки книжкової мініатюри, ювелірне мистецтво; капітель Борисоглібського собору в Чернігові, 12 ст.). Поряд з декоративними формами для мистецтва Давньої Русі характерні також реалістичні картинки тварин (фрескові сюжети сходових веж Софійського собору в Києві, 11 ст.; шиферні рельєфи з Києво-Печерського монастиря, 11 ст.). В українському мистецтві 14–18 ст. анімалістичний жанр не виступав як самостійний у живописі та скульптурі. Разом з тим його широко застосовували в мініатюрі рукописів (Київський Псалтир 1397), станковій та книжковій графіці (гравюри «Ифіки ієрополітіки...»), численних «кужбушках» художньої майстерні Києво-Печерської лаври, а також у т. з. маргінальній графіці самодіяльних митців, які оздоблювали ділові документи своєрідними «звіриними» ініціалами й виразними начерками фігур різних істот.
У кінці 18–1-й пол. 19 ст. атрибутом народної картини «Козак Мамай» стали стрункі силуети «баских» коней. У 17–19 ст. багато анімалістичних композицій містили твори народних майстрів (гончарні вироби та кахлі з різних областей; фігурний посуд у вигляді левів, баранчиків тощо з смт Опішні та с. Хомутця; ведмедики з гутного скла). Своєрідний світ народного анімалізму оприявнено в казковій тератології пряникових дощок, поширених по всій території України.
У професійному українському мистецтві 19 — початку 20 ст. анімалістичний жанр посів особливе місце. Йдеться і про твори Т. Шевченка, де зображення тварини часто мають закінчену анімалістичну композицію (офорт «Видубицький монастир у Києві» з серії «Живописна Україна»). Анімалістичний жанр виявляється також і в роботах С. Світославського («Воли на пашні», 1891), С. Васильківського («Козача левада», 1893), К. Костанді («Гуси», 1895). Реалізмом позначено зображення тварин у станкових творах Л. Позена. Романтичні тенденції в українському анімалістичному жанрі виразно простежуються в монументальній пластиці модерну (скульптурне оформлення будинку архітектора В. Городецького, 1902–1903; фігури левів перед будинком Національного художнього музею України, 1897–1900; обидва — у м. Києві, скульптор Е. Саля).
Становлення анімалістичного жанру в графіці 20 ст. повʼязано з творчістю Г. Нарбута (малюнки «Української абетки», 1917). Він створив особливий стиль, поєднавши реалістичну виразність з тонкою стилізацією, відповідними просторові графічного аркуша. Глибокий звʼязок із образною побудовою народної картини притаманний анімалістичним композиціям Т. Бойчука, графічний лаконізм — творам О. Павленко, К. Гвоздика, С. Конончука. Традиції анімалістичного жанру продовжили В. Аверін, В. Литвиненко, Г. Глікман, Ю. Рубан, Я. Ражба, B. Клоков, О. Рапай-Маркиш, C. Кошелєв та інші.
Література
- Clark K. Les Animaux et les Hommes. Paris : Tallandier, 1977. 240 р.
- Ватагин В. А. Изображение животного. Записки анималиста. Москва : Сварог и К, 1999. 168 с.
- Чепелик О. Анімалістичний жанр в українській скульптурі: ретроспективний аналіз // Українська академія мистецтва. 2013. Вип. 20. С. 131–139.
- Ходанич П. М. Анімалістика як світоглядна ідея у образотворчому мистецтві Закарпаття // Вісник Закарпатського художнього інституту. 2015. Вип. 6. С. 80–83.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Абрамович С. Д., Лобановський Б. Б. Анімалістичний жанр // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Анімалістичний жанр (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 26.02.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
