Бідність
Бі́дність (від праслов’ян. bӗda — біда, горе) — відсутність матеріальних і соціально-економічних благ, що забезпечують фізичні та соціальні потреби людини, необхідні для її повноцінного і здорового життя.
Бідність включає різні форми депривації:
- неможливість купувати необхідні товари і послуги;
- недоступність медичного обслуговування та освіти;
- недоступність чистої води та санітарних умов;
- недостатній рівень фізичної безпеки;
- відсутність можливостей для покращення якості життя та саморозвитку.
Зростання масштабів бідності становить загрозу національній безпеці, є чинником аномії, призводить до скорочення чисельності населення та погіршення його здоров’я, зростання алкоголізму, наркоманії, безпритульності тощо.
Зміст
Характеристика
Підходи до визначення бідності
Проблема бідності осмислювалась з давніх часів. Розробкою цієї тематики займалися Ксенофонт, Платон, Аристотель, Тома Аквінський, Ж. Ж. Руссо, Т. Мор та інші.
Ґрунтовне наукове вивчення феномена бідності бере початок в індустріальному суспільстві з 18 ст. Бідність розглядалась через призму відповідальності за подібний стан (індивіда або суспільства) і статусу проблеми (зло, благо або природний стан). Ідею індивідуальної відповідальності особи за бідність як соціальне благо відстоювали переважно представники соціал-дарвінізму (Т. Р. Мальтус, Г. Спенсер та інші). Протилежний підхід — ідею соціальної відповідальності за стан бідності та як соціальне зло відстоювали прихильники егалітаризму (П. Ж. Прудон, К. Маркс, Ф. Енгельс, Ж. Е. Реклю та інші).
У кінці 19 — на початку 20 ст. формується концепція прожиткового мінімуму — підходу, який в основу розуміння бідності заклав мінімальний набір товарів і послуг, необхідних для підтримки фізичного існування та працездатності.
У 20 ст. поширеними стають пояснення бідності та соціальної нерівності в рамках функціоналізму структурного. Формуються концепції культури бідності, відносної депривації, ексклюзії.
Універсального визначення поняття бідності немає, воно еволюціонує упродовж історії. З плином історичного розвитку та науково-технічним прогресом бідність не тлумачиться вже виключно як економічне явище — недостатність грошей, певне матеріальне становище членів суспільства та їхня здатність задовольнити свої економічні потреби. Через поняття бідності осмислюються глобальні соціальні проблеми, пов’язані з соціальними ризиками, дотриманням різноманітних прав людини: на охорону здоров’я, освіту, достатнє харчування, забезпеченість житлом, особисту безпеку, розвиток.
Головні підходи, що найчастіше використовуються для концептуалізації та вимірювання бідності (індивідів або домогосподарств) — монетарна, абсолютна, відносна, первинна, вторинна, об’єктивна, суб’єктивна бідність.
Монетарна бідність — стан, коли рівень доходу особистого недостатній для задоволення основних потреб та підтримки мінімального рівня життя, притаманного конкретному суспільству в конкретний період, покриття витрат на харчування, житло, медицину, освіту тощо.
Абсолютна бідність — відсутність фізіологічного і соціального мінімуму засобів існування, неспроможність задовольнити вітальні (біологічні) людські потреби. Цей мінімальний рівень визначають межею бідності на основі заздалегідь визначеного рівня доходу, що змінюється у часі, варіюється залежно від країни. Кожна держава визначає конкретну межу бідності відповідно до свого рівня розвитку, суспільних норм і цінностей.
Відносна бідність — відсутність у розпорядженні достатніх ресурсів для ведення прийнятного для кожного окремого суспільства способу життя. У ситуації відносної бідності індивіди не мають засобів для участі в суспільному житті, забезпечення необхідного типу дієти, дотримання режиму праці і відпочинку, які є звичними і поширеними у певному суспільстві. Концепція відносної бідності прийнятна для тих суспільств, де значний відсоток класу середнього у соціальний структурі. Відносна бідність також може бути перманентною — у такій економічній ситуації індивід або домогосподарство заробляють недостатньо грошей, щоб вибратися з бідності (див. Бідності пастка).
Первинна бідність характеризується неможливістю задовольнити базові потреби навіть за умови раціонального використання наявних ресурсів.
Вторинна бідність характеризується неможливістю задовольнити базові потреби через нераціональне витрачання наявних ресурсів.
Об’єктивна бідність визначається з огляду на прийняті у країні критерії доходу та доступу до матеріальних ресурсів і основних життєвих потреб.
Суб’єктивна бідність визначається відповідно до самооцінки власного соціального статусу (людина вважається бідною, коли сама себе ідентифікує зі станом бідності).
Чинники бідності
Бідність є наслідком різноспрямованих і взаємопов’язаних причин:
- соціально-економічних — безробіття, нерівномірний розподіл економічних ресурсів, інфляція, банкрутство, продуктивність праці, валовий внутрішній продукт (ВВП) країни, стан і характер зайнятості, рівень заробітної плати тощо;
- політичних — ідеологія, стандарти соціальні, податкова політика, стан профспілок, конфлікти воєнні, вимушена міграція;
- соціально-демографічних — освіта, вік, національність, расова і гендерна приналежність, тип поселення, сімейний стан;
- соціально-медичних — інвалідність, хворобливість, старість;
- соціокультурних — цінності аскетизму, образ життя;
- екологічних — стихійні лиха, епідемії.
Критерії бідності
Під час оцінювання бідності може використовуватися ряд критеріїв:
- межа бідності — рівень доходу, ресурсів чи споживання, нижче якого індивід чи домогосподарство перебувають у стані бідності;
- межа крайньої бідності — рівень доходу чи ресурсів, нижче якого індивіди нездатні задовольнити навіть базові потреби;
- межа абсолютної бідності за прожитковим мінімумом — рівень доходу чи ресурсів, необхідний для забезпечення мінімального рівня життя, включаючи їжу, житло, одяг, медичні послуги та інші базові потреби (встановлюються для кожної країни окремо, враховуючи її соціально-економічний контекст);
- багатовимірна бідність (поняття запропоноване Організацією Об’єднаних Націй) полягає в оцінці бідності не тільки через рівень доходу або рівня споживання, але й з урахуванням широкого спектру інших факторів, що впливають на якість життя та благополуччя, — охорона здоров’я, освіта, гідна зайнятість, безпека, належне житло, вода питна, санітарія тощо.
Бідність в Україні
Україна — найбідніша країна Європи [за даними щорічного «Звіту про світовий добробут» (англ. «Global Wealth Report») 2021]. ВВП на душу населення у 2021 становило 2452 долари.
За даними Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи Національної академії наук України рівень бідності в Україні перевищує 67 % (станом на жовтень 2023). Йдеться про близько 20 мільйонів осіб, які проживають на підконтрольній території України.
Традиційно найвищі показники бідності в селах та у молодих родинах із дітьми. Згідно зі звітом Світового банку (бідністю у Світовому банку вважають ситуацію, за якої населення проживає менш ніж на 5,5 доларів в день) у 2022 в Україні рівень бідності зріс з 5,5 % до 24,2 % і за прогнозами до кінця 2023 може зрости до 55 %.
Бідність в Україні має риси, типові для країн, що розвиваються. У розвинених країнах світу бідність, як правило, пов’язана із безробіттям. В Україні ж бідність охоплює не тільки безробітних, але й багатьох працюючих на низькооплачуваних посадах (передусім у бюджетному секторі економіки).
Додатково
Згідно з даними Програми розвитку ООН за глобальним індексом багатовимірної бідності у 2023:
- 1,1 мільярда з 6,1 мільярда людей (трохи більше 18 %) живуть в умовах гострої багатовимірної бідності в 110 країнах світу;
- у країнах Африки на південь від Сахари (534 мільйони) та Південної Азії (389 мільйонів) кожен п’ятий з шести жителів — бідний;
- майже дві третини всіх бідних людей (730 мільйонів осіб) живуть у країнах із середнім рівнем доходу;
- діти віком до 18 років становлять половину бідного населення (566 мільйонів), рівень бідності серед дітей становить 27,7 %, тоді як серед дорослих — 13,4 %;
- 84 % усіх бідних людей живуть у сільській місцевості, яка є біднішою ніж міста в усіх регіонах світу.
Джерела
- Методика комплексної оцінки бідності // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0728-17#Text
- Бідність та нерівні можливості дітей в Україні. Київ : ЮНІСЕФ, 2021. 108 с. URL: https://www.unicef.org/ukraine/media/14771/file
- Самооцінка домогосподарствами України рівня своїх доходів (за матеріалами вибіркового обстеження) 2021. Київ : Держстат України, 2022. 69 с.
Література
- Харченко Н. Різноманітність аспектів бідності: спроба соціологічного аналізу // Наукові записки Національного університету «Києво-Могилянська академія». 1999. Т. 7: Політологія. Соціологія. С. 38–49.
- Rowntree B. Poverty: A Study of Town life. London : Forgotten Books, 2016. 437 p.
- Booth Ch. Charles Booth's London Poverty Maps. London : Thames & Hudson, 2019. 288 p.
- Ukraine Recovery and Reconstruction Needs Estimated $349 Billion // The World Bank. 2023. URL: https://www.worldbank.org/en/news/press-release/2022/09/09/ukraine-recovery-and-reconstruction-needs-estimated-349-billion
- 2023 Global Multidimensional Poverty Index - Unstacking global poverty: Data for high impact action. URL: https://reliefweb.int/attachments/b7a43ee8-c5e4-456d-9857-a385759b6bcc/2023%20GMPI%20MPI%20Press%20release_final%207%20July.pdf
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Єнін М. Н., Черних Г. А. Бідність // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бідність (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.11.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
