Військові культи
Військо́ві ку́льти — сукупність вірувань і релігійно-магічних практик, що спрямовані на досягнення успішних результатів у воєнній та військовій діяльності (допомогу в битвах, захист від ворогів, здобуття воєнної перемоги).
Зміст
Історична довідка
Військові культи виникли в середовищі первісних суспільств, для яких війна була справою всіх, хто міг тримати зброю. Тому участь у здійснення військових культів початково була спільною справою всієї архаїчної спільноти.
На ранніх стадіях історії людства значну роль у становленні військових культів відігравала магія. Виконання ритуалів ґрунтувалось на віруваннях у те, що певні магічні дії можуть привернути допомогу духів у битві, захистити від ворогів або ж здійснити смертоносний вплив на супротивників. Підтвердження давнього походження військових культів надають археологічні розвідки. Зокрема, розкопки могильників свідчать про особливі обряди поховання, коли разом із померлим воїном чи вождем знаходять спеціальні зразки зброї, давньої амуніції, бойових коней тощо.
У військових культах широко використовували обереги, функція яких полягала в захисті воїна від поранень та смерті. Здебільшого їх виготовлення було прерогативою чаклунів, шаманів або ж вождів племені.
Важливим складником військових культів виступали обряди ініціації. Сутність таких «обрядів переходу» полягала в підготовці підлітків, юнаків до набуття статусу воїна за допомогою традиційно сформованої системи ритуалів. Супроводжувались випробуванням на силу, витримку та бойові навички, стійкість до перенесення болю.
Давні писемні джерела та етнографічні дані вказують на те, що військові культи поєднували в собі ритуальні танці, молитви, замовляння, пісні. Так, зразком стародавньої військової пісні вважають «тріумфальну пісню Девори», яка дійшла до нас у тексті Біблії (міститься у Книзі Суддів, див. Суд. 5) й датована дослідниками орієнтовно 12 ст. до н. е. У пісні, яку заспівала пророчиця Девора після перемоги над ворогами, виславляється Бог за те, що подарував перемогу народу Ізраїлю над могутнім противником.
З-поміж масштабних військових культів історично відомий культ бога Мітри в Римській імперії (див. також Мітраїзм). Мітру вшановували всі римські імператори 1–4 ст. як покровителя військової могутності. Богу-воїну поклонялись багатонаціональні римські легіони від Ірану до Британії, вбачали в ньому свого покровителя.
Ускладнення суспільного устрою та виокремлення воїнів в осібну соціальну верству сприяло подальшому розвитку військових культів. «Професійні» військові спільноти поступово створювали міфологію, пантеон, вірування та обряди, співвіднесені з їхнім способом життя. Характерним прикладом такої військової спільноти був давньогерманський військовий союз, відомий під назвою «братство берсерків» (букв. — перевдягнених у ведмедя). Ведмежа або вовча шкура були головними атрибутами берсерків. Вона була не лише ознакою приналежності до військово-чоловічого братства, але й підкреслювали особливу природу воїнів, які магічно ставали співпричетними з силою ведмедя або вовка, а через них — пов’язані з богом війни. Зокрема, у північногерманській міфології вовки Гері (Жадібний) та Фрекі (Ненажерливий) фігурували як супутники бога Вотана–Одіна. Скандинавська міфологія містить і своєрідний взірець для берсерків — образи ейнхеріїв, славних воїнів дружини Вотана–Одіна, котрі бенкетували у Вальгаллі в очікуванні великої битви з демонами.
У Давній Русі
У давніх слов’ян військові культи були поширені в князівсько-дружинному середовищі. Для дохристиянських культів слов’ян характерним було вшанування бойових булав, сокир та стріл. Так, бойові сокири й стріли фігурували як предмети релігійного культу — атрибути Перуна, який вважався богом-воїном та покровителем князівської дружини. На честь нього будувались окремі святилища, де здійснювали релігійні обряди, складали жертвопринесення.
З метою магічного захисту військова дружина широко застосовувала наузи (так називали плетені обереги в Давній Русі). Одним із найбільше розповсюджених видів військових оберегів були «змійовики» — своєрідні амулети зі зображенням змії або дракона та окремими надписами. Крім того, фольклорні тексти зберегли до нашого часу різноманітні військові замовляння.
Також суттєвою складовою давньослов’янських військових культів була поезія дружинних співців, які у своїх піснях звеличували богів-покровителів, взірцеві вчинки давніх героїв, перемоги князя та дружини. Зокрема, свідченням і пам’яткою давньослов’янських військових культів постає «Слово о полку Ігоревім», у тексті якого неодноразово згадано характерну постать дружинного співця, «віщого Бояна» (див. Боян).
Після хрещення Русі військові культи поряд із іншими дохристиянськими віруваннями і практиками зазнали процесу синкретизації (див. Синкретизм), внаслідок якого образи давньослов’янських божеств заступили Ісус Христос та християнські святі. Так, Бога-Сина стали вшановувати як Христа-воїна, покровителя православного воїнства. Цей образ грізного божества фігурував на іконографічних зображеннях Спаса Нерукотворного, які часто майоріли на стягах військової дружини. На думку історика О. Алфьорова, «архітектором» воїнського культу на Русі став Ярослав I Мудрий.
Поступово в православ’ї вирізнилася своєрідна галузка віровчення та релігійного служіння, зорієнтована на релігійні аспекти військової діяльності. Закріпилося вшанування особливого кола святих, передусім архистратига Михаїла, Георгія Переможця, Андрія Первозваного, а також віра в захисну силу обрядів, молитов та культових предметів, як-от ікони, хрести.
У світових релігіях
Розвиток військових культів відбувався не лише в ареалах поширення первісних та етнічних релігій, але й у пізніших світових релігіях, передусім християнстві та ісламі.
Так, релігійне життя католицького середньовічного лицарства насичене віруваннями та символікою військових культів. Апогею такі релігійні практики лицарів досягли в епоху хрестових походів, саму участь у яких розглядали як співпричетність до важливого військово-релігійного ритуалу, сакральною мета якого — «звільнення Гробу Господнього».
Багатий комплекс релігійно-військових ритуалів (від ініціацій до поховання) сформувався серед українського козацтва. Осібним прикладом автохтонного військового культу з виразним містичним компонентом є характерництво в житті Війська Запорозького.
І в західному, і в східному християнстві з’явилася окрема категорія військових храмів, що ставали центрами особливих ритуалів вшанування воїнів, душпастирської опіки над військовиками і членами їхніх родин, хранителями символів військової слави. У 17–19 ст. сформувався інститут військового духовенства.
Виразного характеру набули військові культи і в окремих течіях ісламу, особливо радикального спрямування, наприклад, у формі вшанування загиблих «воїнів ісламу». У середовищі таких течій джигад розуміють і практикують винятково як «війну з невірними». За такого підходу джигад практично перетворюється на суто військовий культ (і одночасно культ війни) і втрачає свої інші смисли (теологічний, моральний, філософський тощо).
У пізніх формах військових культів їхні магічні аспекти поступово нівелювалися. Щодалі під впливом процесів секуляризації їхній релігійний зміст вигасав, відбулася поступова трансформація на урочисті світські ритуали в суспільстві або різноманітні групові практики.
Джерела
- Слово о полку Ігоревім / Упоряд. О. Мишанич. Київ : Радянська школа, 1986. 310 с.
- Біблія. Сучасний переклад з давньоєврейської та давньогрецької мов / За ред. о. Рафаїла Турконяка. Київ : Українське Біблійне Товариство, 2020. 1172 с.
Література
- Eliade М. Initiation, rites, sociétés secrètes. Paris : Gallimard, 1976. 288 р.
- Балушок В. Ініціації запорозьких козаків // Слово і час. 1994. № 6. С. 69–77.
- Hultgård A. Óðinn, Valholl and the Einherjar. Eschatological Myth and Ideology in the Late Viking Period // Ideology and Power in the Viking and Middle Ages. Leiden : Brill, 2011. Р. 297–328.
- Бондаренко А. О. Культ вовка у військових традиціях Давньої України Київ : Видавець Олег Філюк, 2017. 174 с.
- Erdmann С. The Origin of the Idea of Crusade / Тrans. from german M. Baldwin, W. Goffart. Princeton : Princeton University Press, 2019. 488 р.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Базик Д. В. Військові культи // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Військові культи (дата звернення: 9.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.08.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
