Дипломатичний корпус
Дипломати́чний ко́рпус — колективний орган дипломатичного персоналу дипломатичних представництв у країні або при міжнародній організації.
Характеристика
У вузькому розумінні дипломатичний корпус — група акредитованих (див. Акредитація) глав іноземних дипломатичних представництв (послів, верховних комісарів, нунціїв, тимчасово повірених у справах), які представляють свої країни в іншій державі.
У широкому значенні дипломатичний корпус складається із глав представництв, дипломатичного персоналу всіх іноземних посольств та місій дипломатичних, акредитованих у столиці країни перебування.
Склад
До дипломатичного корпусу належать:
- особи, які займають посади радників-посланників, радників, перших, других і третіх секретарів, аташе;
- особи, які користуються дипломатичним статусом: військових, військово-повітряних і військово-морських аташе, їхніх помічників; фахівців, яких призначають на дипломатичні посади, керівників та заступників торговельного представництва (за домовленістю з країною перебування);
- члени сімей усіх перелічених вище осіб (дружини та діти, причому сини — до досягнення повноліття, незаміжні дочки — незалежно від віку, а також часом і батьки дипломатів), які мають дипломатичні картки та включені до списків членів дипломатичного корпусу.
У багатьох країнах (особливо у державах Африки) глав та іноземних членів представництв міжнародних організацій (установ ООН, Європейського Союзу, Міжнародного комітету Червоного Хреста, агентств Африканського Союзу тощо) вважають членами дипломатичного корпусу; вони отримують відповідні права та привілеї.
Для визначення більшості з категорій наведених осіб ст. 1 Віденської конвенції з дипломатичних зносин 1961 містить такі визначення:
- глава представництва — особа, на яку державою, що акредитує, покладено обов’язок діяти в цій ролі;
- працівниками представництва є глава представництва та члени персоналу представництва;
- персонал представництва — члени дипломатичного персоналу, адміністративно-технічного персоналу та допоміжного персоналу представництва;
- членами дипломатичного персоналу є члени персоналу представництва, які мають дипломатичний ранг;
- дипломатичний агент є главою представництва або членом дипломатичного персоналу представництва.
Дипломатичний корпус — об’єднання професіоналів у сфері зовнішніх зносин і міжнародного права, які утворюють фахову корпорацію дипломатичних агентів, акредитованих у країні перебування. Вони збираються для відвідування державних заходів: коронації, інавгурації, національного дня або державного відкриття парламенту, залежно від місцевих звичаїв.
Функції
Дипломатичний корпус постає як єдиний колективний суб’єкт дипломатичного права з питань церемоніального та організаційно-побутового характеру. Це важливо для фізичних осіб зі спеціальним правовим (національно-правовим і міжнародно-правовим) статусом, як у відносинах між членами дипломатичного корпусу, так і з органами публічної влади країни перебування.
Дипломатичний корпус не завжди отримує офіційне визнання з боку країни перебування, але на нього можна посилатися в офіційному порядку старшинства. Правовий статус дипломатичного корпусу як окремого і специфічного суб’єкта дипломатичного права регулюється переважно нормами права звичаєвого та дипломатичної ввічливості. Водночас правовий статус фізичних суб’єктів, які входять до дипломатичного корпусу, регулюють норми і настанови Віденської конвенції з дипломатичних зносин 1961, національне законодавство країни перебування та двосторонні міждержавні угоди.
Основне завдання дипломатії — здійснення офіційних відносин між суверенними державами на двосторонній основі. Тому жодні колективні виступи дипломатичного корпусу (без статусу політичної організації чи юридичної особи) з питань політичного характеру не мають правових наслідків (та вважаються неприпустимими). Заяви та виступи представників дипломатичного корпусу можливі й допустимі лише з церемоніальних, протокольних питань, зокрема вітання з нагоди вступу на посаду глави держави або уряду країни перебування, висловлення співчуття у відповідних ситуаціях.
Від імені дипломатичного корпусу у цих та інших випадках церемоніального характеру виступає його глава — дуаєн (декан, старшина, старійшина) дипломатичного корпусу.
Зазвичай дуаєном дипломатичного корпусу обирають старшого за класом і першого за часом своєї служби в цій країні в цьому класі дипломатичного представника. Дуаєном є завжди дипломатичний представник вищого класу — посол чи папський нунцій. У багатьох країнах, де католицизм є офіційною або панівною релігією, апостольський нунцій (дипломатичний представник Святого престолу) виконує функції старійшини на підставі своєї посади, незалежно від стажу; в іншому разі нунція розглядають як звичайного посла Святого престолу без особливого пріоритету. Віденським конгресом 1813–1815 і Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 передбачено, що будь-яка країна може надати нунціям перевагу, відмінну від інших послів. У дипломатичній практиці держав існують й інші особливості у призначенні дуаєнів. Так, у Того дуаєном може бути лише посол Німеччини, у Буркіна-Фасо — лише з кола послів країн Африки. У Новій Зеландії старшина має пріоритет над віцепрем’єр-міністром і колишніми генерал-губернаторами. Діяльність старшини включає інструктаж колег про місцеві дипломатичні звичаї. Момент старшинства глав представництв відповідного класу в дипломатичному корпусі визначають дата і час вступу у виконання своїх функцій (у практиці сучасних держав таким моментом вважають час вручення вірчих грамот).
Дипломатичний корпус під керуванням дуаєна має змогу співпрацювати з урядом країни перебування. Старшина дипломатичного корпусу може зіграти певну роль у переговорах із владою місцевою щодо застосування аспектів Віденської конвенції про дипломатичні зносини та дипломатичного імунітету (наприклад, сплата певних податків і зборів місцевих). У цьому сенсі дуаєн представляє весь дипломатичний корпус у питаннях, які стосуються корпусу загалом, хоча цю функцію рідко формалізують.
Транспортні засоби членів дипломатичного корпусу у багатьох країнах позначають автомобільними номерами з літерами «CD». Зазвичай глава дипломатичного представництва подає список осіб, яким потрібні дипломатичні привілеї та дипломатичний імунітет. Протокольний відділ Міністерства закордонних справ країни перебування реєструє і періодично поширює список членів дипломатичного корпусу.
Література
- Матвієнко В. М. Дипломатичний корпус // Українська дипломатична енциклопедія : в 2 т. / Гол. редкол. Л. В. Губерський. Київ : Знання України, 2004. Т. 1. 760 с.
- Федчишин С. А. Дипломатична служба України: проблеми теорії, організації та правового забезпечення. Харків : Право, 2020. 526 с.
Автори ВУЕ
Покликання на цю статтю: Баймуратов М. О., Кофман Б. Я. Дипломатичний корпус // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Дипломатичний корпус (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 17.02.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів