Дипломатичний корпус

Дипломатична академія України імені Геннадія Удовенка при Міністерстві закордонних справ

Дипломати́чний ко́рпус — колективний орган дипломатичного персоналу дипломатичних представництв у країні або при міжнародній організації.

Характеристика

У вузькому розумінні дипломатичний корпус — група акредитованих (див. Акредитація) глав іноземних дипломатичних представництв (послів, верховних комісарів, нунціїв, тимчасово повірених у справах), які представляють свої країни в іншій державі.

У широкому значенні дипломатичний корпус складається із глав представництв, дипломатичного персоналу всіх іноземних посольств та місій дипломатичних, акредитованих у столиці країни перебування.

Склад

До дипломатичного корпусу належать:

  • особи, які займають посади радників-посланників, радників, перших, других і третіх секретарів, аташе;
  • особи, які користуються дипломатичним статусом: військових, військово-повітряних і військово-морських аташе, їхніх помічників; фахівців, яких призначають на дипломатичні посади, керівників та заступників торговельного представництва (за домовленістю з країною перебування);
  • члени сімей усіх перелічених вище осіб (дружини та діти, причому сини — до досягнення повноліття, незаміжні дочки — незалежно від віку, а також часом і батьки дипломатів), які мають дипломатичні картки та включені до списків членів дипломатичного корпусу.

У багатьох країнах (особливо у державах Африки) глав та іноземних членів представництв міжнародних організацій (установ ООН, Європейського Союзу, Міжнародного комітету Червоного Хреста, агентств Африканського Союзу тощо) вважають членами дипломатичного корпусу; вони отримують відповідні права та привілеї.

Для визначення більшості з категорій наведених осіб ст. 1 Віденської конвенції з дипломатичних зносин 1961 містить такі визначення:

  • глава представництва — особа, на яку державою, що акредитує, покладено обов’язок діяти в цій ролі;
  • працівниками представництва є глава представництва та члени персоналу представництва;
  • персонал представництва — члени дипломатичного персоналу, адміністративно-технічного персоналу та допоміжного персоналу представництва;
  • членами дипломатичного персоналу є члени персоналу представництва, які мають дипломатичний ранг;
  • дипломатичний агент є главою представництва або членом дипломатичного персоналу представництва.

Дипломатичний корпус — об’єднання професіоналів у сфері зовнішніх зносин і міжнародного права, які утворюють фахову корпорацію дипломатичних агентів, акредитованих у країні перебування. Вони збираються для відвідування державних заходів: коронації, інавгурації, національного дня або державного відкриття парламенту, залежно від місцевих звичаїв.

Функції

Дипломатичний корпус постає як єдиний колективний суб’єкт дипломатичного права з питань церемоніального та організаційно-побутового характеру. Це важливо для фізичних осіб зі спеціальним правовим (національно-правовим і міжнародно-правовим) статусом, як у відносинах між членами дипломатичного корпусу, так і з органами публічної влади країни перебування.

Дипломатичний корпус не завжди отримує офіційне визнання з боку країни перебування, але на нього можна посилатися в офіційному порядку старшинства. Правовий статус дипломатичного корпусу як окремого і специфічного суб’єкта дипломатичного права регулюється переважно нормами права звичаєвого та дипломатичної ввічливості. Водночас правовий статус фізичних суб’єктів, які входять до дипломатичного корпусу, регулюють норми і настанови Віденської конвенції з дипломатичних зносин 1961, національне законодавство країни перебування та двосторонні міждержавні угоди.

Основне завдання дипломатії — здійснення офіційних відносин між суверенними державами на двосторонній основі. Тому жодні колективні виступи дипломатичного корпусу (без статусу політичної організації чи юридичної особи) з питань політичного характеру не мають правових наслідків (та вважаються неприпустимими). Заяви та виступи представників дипломатичного корпусу можливі й допустимі лише з церемоніальних, протокольних питань, зокрема вітання з нагоди вступу на посаду глави держави або уряду країни перебування, висловлення співчуття у відповідних ситуаціях.

Від імені дипломатичного корпусу у цих та інших випадках церемоніального характеру виступає його глава — дуаєн (декан, старшина, старійшина) дипломатичного корпусу.

Зазвичай дуаєном дипломатичного корпусу обирають старшого за класом і першого за часом своєї служби в цій країні в цьому класі дипломатичного представника. Дуаєном є завжди дипломатичний представник вищого класу — посол чи папський нунцій. У багатьох країнах, де католицизм є офіційною або панівною релігією, апостольський нунцій (дипломатичний представник Святого престолу) виконує функції старійшини на підставі своєї посади, незалежно від стажу; в іншому разі нунція розглядають як звичайного посла Святого престолу без особливого пріоритету. Віденським конгресом 1813–1815 і Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 передбачено, що будь-яка країна може надати нунціям перевагу, відмінну від інших послів. У дипломатичній практиці держав існують й інші особливості у призначенні дуаєнів. Так, у Того дуаєном може бути лише посол Німеччини, у Буркіна-Фасо — лише з кола послів країн Африки. У Новій Зеландії старшина має пріоритет над віцепрем’єр-міністром і колишніми генерал-губернаторами. Діяльність старшини включає інструктаж колег про місцеві дипломатичні звичаї. Момент старшинства глав представництв відповідного класу в дипломатичному корпусі визначають дата і час вступу у виконання своїх функцій (у практиці сучасних держав таким моментом вважають час вручення вірчих грамот).

Дипломатичний корпус під керуванням дуаєна має змогу співпрацювати з урядом країни перебування. Старшина дипломатичного корпусу може зіграти певну роль у переговорах із владою місцевою щодо застосування аспектів Віденської конвенції про дипломатичні зносини та дипломатичного імунітету (наприклад, сплата певних податків і зборів місцевих). У цьому сенсі дуаєн представляє весь дипломатичний корпус у питаннях, які стосуються корпусу загалом, хоча цю функцію рідко формалізують.

Транспортні засоби членів дипломатичного корпусу у багатьох країнах позначають автомобільними номерами з літерами «CD». Зазвичай глава дипломатичного представництва подає список осіб, яким потрібні дипломатичні привілеї та дипломатичний імунітет. Протокольний відділ Міністерства закордонних справ країни перебування реєструє і періодично поширює список членів дипломатичного корпусу.

Література

  1. Матвієнко В. М. Дипломатичний корпус // Українська дипломатична енциклопедія : в 2 т. / Гол. редкол. Л. В. Губерський. Київ : Знання України, 2004. Т. 1. 760 с.
  2. Федчишин С. А. Дипломатична служба України: проблеми теорії, організації та правового забезпечення. Харків : Право, 2020. 526 с.

Автори ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Баймуратов М. О., Кофман Б. Я. Дипломатичний корпус // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Дипломатичний корпус (дата звернення: 27.04.2024).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
17.02.2024

Важливо!

Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів


Міністерство оборони України Лого.png

Міністерство оборони України

МВС України Лого.jpg

Міністерство внутрішніх справ України

Генеральний штаб ЗСУ Лого.jpg

Генеральний штаб Збройних сил України

Державна прикордонна служба України Лого.jpg

Державна прикордонна служба України

Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶