Кіно в Україні

Зміст

1 Розвиток кіномистецтва в Україні
2 Кінематограф у незалежній Україні
3 Література
4 Див. також
5 Автор ВУЕ
6 Важливо!

Розвиток кіномистецтва в Україні

Історія українського кіно почалася з 1890-х. У 1893 одеський механік-конструктор Й. Тимченко за допомогою професора М. Любимова сконструював апарат для репродукування на екрані зображень безперервного руху людей та предметів, 1894 продемонстрував його дію на засіданні секції фізики ІХ З’їзду російських природознавців і лікарів. 1896–1902 харківський фотограф-художник А. Федецький, удосконаливши фотоапарат, знімав і демонстрував перші хронікальні фільми: «Джигітування козаків першого Оренбурзького козачого полку», «Вид Харківського вокзалу в момент відбуття поїзда» тощо.

Регулярне виробництво фільмів почалося в Україні з 1907. Організовувалися приватні кіноательє. Поряд із документальними, з’явилися перші художні фільми (переважно зняті на кіноплівку театральні вистави). Актор О. Олексієнко поставив низку «мовних» фільмів (під час сеансу актори перебували за екраном, імітуючи діалоги між дійовими особами). У 1911 Д. Сахненко разом з М. Садовським поставив фільми-спектаклі «Наймичка» за І. Карпенком-Карим і «Наталка-Полтавка» за І. Котляревським. 1919 створено Всеукраїнський кінокомітет, який займався організацією кіносправи; 1922 його реорганізовано у Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ), якому підпорядковувалися кінофабрики в містах Одесі та Ялті, зйомочна база у м. Києві, а також кінотеатри.

1924 в м. Одесі засновано Державний технікум кінематографії (мав статус вищого навчального закладу), 1930 на його базі в м. Києві утворено кіноінститут. Першими кіносценаристами, режисерами, теоретиками кіно, керівниками кіновиробництва були О. Довженко, Ю. Яновський, М. Бажан, О. Досвітній, І. Кавалерідзе, Лесь Курбас, Г. Тасін, П. Нечес та інші.

Визначним явищем стала творчість О. Довженка. З появою фільму «Земля» (1930) в українському кіно утвердився новий стилістичний напрям, якому властива романтика, поетика, глибока філософська думка. 1958 на Всесвітній виставці в м. Брюсселі фільм визнано одним із 12 найкращих фільмів усіх часів і народів.

Дзиґа Вертов

Новий етап пов’язаний із винайденням звукового кіно. Це дало поштовх до розвитку кінодраматургії, внесло значні зміни в режисуру, акторську майстерність. У 1930 на Київській кінофабриці режисер Дз. Вертов здійснив постановку першого на теренах колишнього СРСР звукового документального фільму «Симфонія Донбасу» («Ентузіазм», 1930). 1932 О. Довженко створив перший український ігровий звуковий фільм «Іван». 1939–1940 на Київській кіностудії поставлено перші українські кольорові фільми «Сорочинський ярмарок» (режисер М. Екк) та «Майська ніч» (режисер М. Садкович) за творами М. Гоголя.

Наприкінці 1926 при центральній лабораторії ВУФКУ створено мультиплікаційний кабінет, 1934 при «Українфільмі» засновано відділ художньої мультиплікації, де створено перші українські мультиплікаційні фільми — «Мурзилка в Африці» (1934), «Тук-Тук і його товариш Жук» (1935), «Жук в зоопарку» (1936), «Лісова угода» (1938) тощо.

Офіційний українськомовний постер до фільму «В бій ідуть тільки “старики”», реж. Л. Бикова (1973 р.). Худ. Ю. Агапов

Під час Другої світової війни кіностудії України було евакуйовано в тил (Київську кіностудію — до м. Ашгабада, Одеську — до м. Ташкента). Тема війни відобразилася у фільмах «Райдуга» (1943; режисер М. Донськой; Державна премія СРСР, 1946), «Нескорені» (1945; режисер М. Донськой; золота медаль Міжнародного фестивалю у Венеції, 1946), «Подвиг розвідника» (1947; режисер Б. Барнет; Державна премія СРСР, 1948), «В бій ідуть тільки “старики”» (1973) та «Ати-бати, йшли солдати» (1977; обидва — режисер Л. Биков, Державна премія ім. Т. Шевченка, 1977) тощо.

Знаковим явищем українського кіномистецтва післявоєнних років став фільм «Тарас Шевченко» (1951, режисер і сценарист І. Савченко; Державна премія СРСР, 1952). Здійснювались екранізації літературної класики: «Вечір напередодні Івана Купала» (режисер Ю. Іллєнко за М. Гоголем), «Камінний хрест» (режисер Л. Осика за В. Стефаником), «Зачарована Десна» (режисер Ю. Солнцева за повістю О. Довженка). Посилився інтерес до жанру комедії: «За двома зайцями» (режисер В. Іванов), «Приходьте завтра» (режисер Є. Ташков).

1965 у м. Києві засновано кіностудію «Укртелефільм», що випускає художні, документальні, музичні фільми, знімає телевистави тощо. 1966 розширилася Київська студія науково-популярних фільмів (створена 1941): з’явився сучасний комплекс з павільйонами для зйомок, для створення звукового супроводу, з цехами технічної та художньої мультиплікації, власною лабораторією кіно. Студія щорічно випускала близько 400 стрічок різних жанрів — від наукових роликів і мультфільмів до серіалів і повнометражних стрічок; вона отримала близько 450 нагород на різних Міжнародних кінофестивалях у Берліні та Лейпцигу (Німеччина), Турині й Венеції (Італія), Кракові (Польща), Тегерані (Іран), Лос-Анджелесі (США) та в інших країнах світу. Серед фільмів: «Шлях до антиречовин» (режисер М. Винярський), «Мова тварин» (1967) «Сім кроків за обрій» (1968), та «Чи думають тварини?» (1970; усі — режисер Ф. Соболєв; Державна премія СРСР, 1972). У 1959 на студії засноване творче об’єднання художньої мультиплікації. Першим фільмом об’єднання був «Пригоди Перця» (1961) режисерів І. Лазарчука та І. Гурвич. Стрічки режисерів-мультиплікаторів В. Дахна (серіал «Як козаки…»), Д. Черкаського («Пригоди капітана Врунгеля») та інші відомі далеко за межами країни. 1967 мультфільм «Ведмедик і Той, хто живе у річці» режисерки А. Грачової здобув головний приз кінофестивалю дитячих фільмів у Чехословаччині. У 1970-х в українському анімаційному кіно сформувалася національна школа. Серед анімаційних фільмів: «Як жінки чоловіків продавали» (1972, режисер І. Гурвич), «Чумацький шлях» (1980), «І сестра їх Либідь» (1981; обидва — режисер В. Гончаров) та інші.

Кінематограф у незалежній Україні

Постер до фільму «Донбас» (реж. С. Лозниця, 2018 р.)

З розпадом СРСР кіно в Україні опинилося в ситуації кризи. Кількість художніх фільмів, знятих в Україні за рік, радикально зменшилася — з 45-ти у 1992 до 4-х у 2000. Відбувається комерціалізація кіно, а поряд із тим його орієнтація на розважальність. Згубно позначилася на кіноіндустрії 1990-х і фактична руйнація системи прокату кінофільмів, чимало кінотеатрів припинили свою роботу. Лише від початку 2000-х кіновиробництво поступово зростає. Відбулися кінопрем’єри фільмів «Нескорений» (2000; режисер О. Янчук), «Молитва за гетьмана Мазепу» (2002; режисер Ю. Іллєнко), «Богдан-Зіновій Хмельницький» (2003; режисер М. Мащенко),«Мамаї» (2004; режисер О. Санін).

Фільми українських режисерів мають успіх на міжнародних кінофестивалях. Фільм «Подорожні» (режисер І. Стрембіцький) у 2005, фільм «Крос» (режисер М. Врода) у 2011 отримали Золоту пальмову гілку Каннського міжнародного кінофестивалю в категорії короткометражних фільмів. Фільм «Плем’я» (режисер М. Слабошпицький) у 2014 здобув низку міжнародних нагород, серед яких три призи Каннського міжнародного кінофестивалю. 2018 фільм «Донбас» (режисер С. Лозниця) отримав приз за найкращу режисуру в рамках програми «Особливий погляд» Каннського міжнародного кінофестивалю. Стрічку «Мої думки тихі» (режисер А. Лукіч) у 2019 нагороджено спеціальною премією журі Міжнародного кінофестивалю в Карлових Варах. 2020 документальний фільм «Земля блакитна, ніби апельсин» (режисер І. Цілик) здобув нагороду за найкращу режисуру на американському фестивалі незалежного кіно «Санденс».

Розвивається також анімаційне кіно. У 1991 вийшла перша повнометражна українська анімаційна стрічка «Енеїда» (режисер В. Дахно) за мотивами поеми І. Котляревського. 2003 мультфільм режисера С. Коваля «Йшов трамвай № 9» отримав Срібного ведмедя Берлінського міжнародного кінофестивалю. Досягненням української анімації стало здобуття 2013 мультсеріалом «Народна мудрість» (режисери С. Коваль та В. Задорожний) першого місця у номінації «Кращий мультиплікаційний короткометражний фільм» на Універсальному полікультурному фестивалі кіно в м. Лос-Анджелесі (США). Мультфільм «Микита Кожум’яка» (2016) режисера М. Депояна було представлено на Каннському кіноринку й показано у багатьох країнах світу. Всесвітнє визнання здобула творчість у техніці сипкої анімації художниці К. Симонової, яка 2009 стала переможницею шоу «Україна має талант». Крім традиційної сипкої анімації, мисткиня працює також у таких експериментальних техніках, як пластична анімація (малювання рідким піском) та снігова графіка.

Кінофестивалі в Україні

Логотип Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість»

Найбільшим кінофестивалем в Україні є Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість» — єдиний з українських, акредитований Міжнародною федерацією асоціацій кінопродюсерів (1993). Заснований 1970 як фестиваль студентського кіно, згодом перетворився на важливу подію для мистецтва України та Східної Європи. Серед гостей фестивалю були зірки світового кіно (Ф. Ардан, Ж. Депардьє, Л. Гурченко та інші). Лауреатами почесної премії за внесок у кінематограф ставали Е. Дмитрик, Є. Гофман, Е. Скола.

Одеський міжнародний кінофестиваль проводиться з 2010. Заснований як фестиваль для глядачів із почуттям гумору, з 2016 включає міжнародну конкурсну програму, національну програму та конкурс документального кіно. У рамках фестивалю діє кіношкола. В 2011 фестиваль отримав відзнаку від Голлівудської асоціації іноземної преси. Лауреатами почесної премії «Золотий Дюк» ставали зірки світового кіно І. Юппер, К. Деньов, А. Голланд, Ж. Біссет та інші.

Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA проводиться з 2003 у м. Києві. Мета фестивалю — сприяти дотриманню й захисту прав людини та основоположних свобод, утверджувати розуміння людської гідності як найвищої цінності, підвищувати рівень громадянської активності в Україні, сприяти розвитку документального кіно. На фестиваль приїздять кіномитці з країн Європи, Америки, Азії та Африки.

Міжнародний фестиваль короткометражних фільмів Wiz-Art відбувається з 2008 у м. Львові. На фестивалі представлені фільми з усіх країн світу тривалістю до 34 хвилин.

Кінофестиваль «Відкрита Ніч» засновано 1997 як огляд найцікавіших здобутків українського кіно. Фестиваль є своєрідною лабораторією нових ідей для вітчизняних кінематографістів та пошуку молодих талантів, які можуть стати новими обличчями українського і світового кіно. Фестиваль покликаний відкривати нові імена. У складі журі побували понад 150 провідних митців не лише України, а й світу. Серед них: Л. Костенко, Ю. Іллєнко, О. Скрипка, Ю. Щербак, Ю. Андрухович, О. Забужко, кінознавець Г. Пеньковський (Польща), композитор В. Балей (США) та інші.

Фестиваль документального кіно та урбаністики «86» засновано 2014, відбувається у м. Славутичі Київської області. На фестивалі демонструють фільми на теми екології, урбаністики, енергетики тощо.

«Кіноко» — перший в Україні фестиваль, присвячений кінооператорському мистецтву, є лабораторією з перевірки нових ідей та пошуку молодих талантів, які стануть новими обличчями кіноіндустрії України. Засновано 2017, відбувається в м. Києві.

«Чілдрен Кінофест» — міжнародний кінофестиваль для дітей і підлітків, створений з метою виховання нового покоління кіноглядачів в Україні, розвитку сімейного культурного дозвілля та просування мистецтва кіно. Фестиваль засновано в 2014, проводиться в понад 20 містах України, фестивальний центр розташований у м. Києві.

Національні премії

Кінематографісти України за свої здобутки відзначаються державною премією. 10.09.1994 Указом Президента України з нагоди сторіччя від дня народження О. Довженка було засновано Державну премію імені Олександра Довженка, що присуджується за видатний внесок у розвиток українського кіномистецтва. Серед лауреатів премії в різні роки були Б. Брондуков, Н. Андрійченко, К. Муратова, К. Степанков, Ю. Іллєнко, Б. Ступка та інші.

З метою всебічної підтримки та розвитку національного кінематографа 2017 утворено Українську кіноакадемію — об’єднання професіоналів у сфері кіномистецтва та кіновиробництва. Академія від 2017 вручає національну премію «Золота дзиґа». Премію в номінації «найкращий фільм» отримали: 2017 — «Гніздо горлиці» (режисер Т. Ткаченко), 2018 — «Кіборги» (режисер А. Сеітаблаєв), 2019 — «Донбас» (режисер С. Лозниця), 2020 — «Мої думки тихі» (режисер А. Лукіч).

У травні 2018 засновано премію кінокритиків «Кіноколо», яка доповнює премію «Золота дзиґа».

Державна підтримка

В Україні здійснюється робота зі збереження спадщини кінематографу. 1994 засновано Національний центр Олександра Довженка (Довженко-Центр) — найбільший кіноархів України, в якому зберігається понад 700 найменувань художніх, документальних, анімаційних українських та зарубіжних фільмів і тисячі архівних документів з історії українського кіно. Він поєднує сучасне фільмосховище, кінокопіювальну лабораторію, музей кіно, видавництво, архів, медіатеку; здійснює збереження, дослідження й популяризацію кіноспадщини.

В Україні діяльність кіностудій, виробництво, демонстрація, зберігання кінопродукції регулюються законами України «Про кінематографію» (1998) та «Про державну підтримку кінематографії в Україні» (2017). Упродовж 2014–2018 за підтримки Держкіно створено 164 фільми. У прокат вийшло 94 українських картини, з яких за підтримки Держкіно знято 48 кінофільмів (більшість — протягом 2017–2018). Суттєво зросла й кількість глядачів: якщо 2014 на українські фільми прийшло 451 тис. осіб, то 2018 — 2,5 млн любителів кіно. Касові збори зросли з 16,6 млн грн у 2014 до майже 200 млн грн в 2018. З держбюджету на 100 % підтримується дебютне, дитяче та авторське кіно. Ігрове кіно, документальні та анімаційні фільми держава може фінансувати в обсязі до 80 %. На українські серіали виділяють до 50 % необхідних коштів.

В останні роки в Україні розпочався стрімкий розвиток кіноіндустрії. У вітчизняний кінопрокат виходять нові фільми, що демонструють на міжнародних кінофестивалях, налагоджується співпраця українських кінокомпаній із державою та міжнародними партнерами.

Література

Безклубенко С. Українське кіно: начерк з історії. Київ : Альтерпрес, 2004. 192 c.
Брюховецька Л. Кіно часів своєї юності. Київ : Задруга, 2008. 180 с.
Історія українського кіно : в 5 т. / Гол. ред. Г. Скрипник. Київ : Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України, 2016. Т. 2: 1930–1945. 448 с.
Миславський В. Історія українського кіно 1896–1930: факти і документи : в 2 т. Харків : Дім Реклами, 2018.
Миславский В. Кино в Украине. 1896–1921. Факты. Фильмы. Имена. Харьков : Торсинг, 2005. 576 с.
Миславский В. Фактографическая история кино в Украине. 1896–1930 : в 4 т. 2-е изд., испр. и доп. Харьков : Дім Реклами, 2016–2017.
Тримбач С. Кіно народжене Україною. Київ : Техніка ; Самміт книга, 2016. 378 с.
Україна. 30 років незалежності. Стислий довідник / За ред. д. і. н., проф. Киридон А. М. Київ : Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», 2021. 536 с.
Українське кіно від 1960-х до сьогодні. Проблема виживання. Київ : Редакція журналу «Кіно-Театр» ; Задруга, 2010. 256 с.