Музика України

Історична довідка

Семен Гулак-Артемовський

Петро Ніщинський

Микола Лисенко

Одеський національний академічний театр опери та балету

Національна опера України імені Тараса Шевченка

Львівська національна опера імені Соломії Крушельницької

Харківський національний академічний театр опери та балету імені М. В. Лисенка

Анатолій Солов’яненко

Найдавніший жанр української музики — календарно-обрядові пісні. Перші відомості про календарні обряди наявні у давньоруських літописах, проте точних даних про їхні особливості того періоду немає. Після введення християнства на Русі церква намагалася викорінити традиції язичництва, однак народні звичаї та пісні, зазнавши певної трансформації, співіснували з християнськими обрядами. Залишки пісенної традиції Давньої Русі оприсутнені в обрядових піснях, записаних у 19–20 ст.

У «Слові о полку Ігоревім» згадується легендарний співець Боян. В інших давньоруських літературних пам’ятках — імена таких музикантів, як гудець Ор, галицький співець Митуса.

Поряд із тим поширення християнства започаткувало власну традицію релігійного співу — одноголосного, відомого ще як «знаменний спів».

Осередками плекання цієї музичної традиції були монастирі (зокрема, з 11 ст. — Києво-Печерська лавра), нову духовну музику поширювали вчителі-доместики: спершу греки з Візантії, згодом і місцеві музиканти — з історії дійшли імена Степана з Києва, Дмитра з Перемишля, Луки з Володимира-Волинського. Розвивалася й інструментальна музика: як у виконанні скоморохів, мандрівних акторів, співаків, так і музик при княжих дворах (на гуслях, сопілці, барабані, трубі), виконували танцювальну музику та акомпанували співу.

Зі входженням українських земель до складу Речі Посполитої на українських землях ширилися західнохристиянські впливи, а разом з ними — музична традиція багатоголосся й нові композиційні техніки. Важливим центром розвитку музичної культури, особливо співу (канти, псалми), з 1632 стала Києво-Могилянська колегія. Імена композиторів 16–17 ст. відомі переважно з переписів: так, в «Реєстрі нотних зошитів» (1697) львівського православного братства згадані прізвища Гавалевича, Завадовського, Коладчина, Дилецького, Бишовського, Чернушина, Пикулицького та інших. У 1707 видано перший в українській історії збірник церковних пісень «Ірмологіон».

У 17–18 ст. активно розвивався партесний церковний спів. У цьому жанрі працювали композитори епохи бароко і раннього класицизму: Максим Березовський (1745–1777), Дмитро Бортнянський (1751–1825), Артемій Ведель (1767–1808).

Від 16 ст. у побуті українців щобільшу роль починають відігравати різноманітні форми інструментального музикування. Секуляризація українського мистецтва у 18 ст. інтенсифікувала процес формування інструментальних камерних жанрів. Освоювали форми сонати і варіацій, розробляли різноманітні типи інструментальної фактури, види клавірної, скрипкової та камерної ансамблевої техніки. Цей процес відбувався в тісному зв’язку з розвитком музикального виконавства, традиціями домашнього музикування.

До видатних взірців камерної музики 18 ст. належать твори Максима Березовського і Дмитра Бортнянського. Серед камерних творів М. Березовського — «Соната До мажор» для скрипки і клавесина, написана в традиціях раннього класицизму. Аналогічну стильову орієнтацію має «Концерт Ре мажор» для клавесина з оркестром Д. Бортнянського, який є творцем перших вітчизняних зразків класичної фортепіанної сонати.

Ранньоромантичні тенденції в українській музиці знайшли відображення в фортепіанних творах Олександра Лизогуба (1790–1839). У 1862 Семен Гулак-Артемовський (1813–1873) створив першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм». Перлиною української вокальної класики стали «Вечорниці» Петра Ніщинського (1832–1896). Композитори широко використовували багатющі традиції українських народних пісень.

В українській музиці кінця 19–20 ст. активно розвивалися такі жанри: опера, симфонія, інструментальна музика тощо. Цілу епоху в музичному житті України становить творчість М. Лисенка (1842–1912) — основоположника української класичної музики, чудового піаніста-віртуоза, талановитого хорового диригента, педагога, музикознавця й активного громадського діяча. Йому належать класичні взірці творів у різних жанрах: 9 опер, фортепіанна та інструментальна музика, хорова і вокальна музика, переважно на слова українських поетів.

Послідовниками традицій М. Лисенка були Микола Аркас (1853–1909), Михайло Колачевський (1851–1907), Кирило Стеценко (1882–1922), Яків Степовий (1883–1921), Микола Леонтович (1877–1921), Денис Січинський (1865–1909), Остап Нижанківський (1863–1919) та інші.

У 19 ст. — на початку 20 ст. в Україні починають функціонування оперні театри.

• Найстарішим з яких є Одеський оперний театр (1810, нове приміщення побудовано 1887). Тут диригували композитори Петро Чайковський, Микола Римський-Корсаков, Сергій Рахманінов, Альфонс Цибулка; співали Енріко Карузо, Федір Шаляпін, Соломія Крушельницька, Антоніна Нежданова, Леонід Собінов; танцювали Ганна Павлова, Айседора Дункан.

• У 1867 відкрито Київський оперний театр (тепер Національна опера України). Тут виступали Любов Андреєва-Дельмас, Елеонора Боброва-Пфейфер, Євгенія Бронська та інші.

• З 1900 діє оперний театр у м. Львові, на сцені якого виступали Олена Рушковська-Збоїнська, Ян Кепура, Яніна Королевія-Вайдова, Маттіа Баттістіні, Ада Сарі, а також українські виконавці Олександр Мишуга, Модест Менцинський, Олександра Любич-Парахоняк, Соломія Крушельницька та інші.

• Харківський оперний театр відкрито у 1925. Він створений на основі постійної оперної антрепризи (1880), в якій уперше поставлені українські опери «Різдвяна ніч» та «Утоплена» Миколи Лисенка.

• Донецький оперний театр засновано у 1932 (спочатку діяв у м. Луганську, з квітня 1941 переїхав до м. Донецька). Саме з цим театром пов’язане сходження всесвітньо відомого українського виконавця Анатолія Солов’яненка.

У 20 ст. виникає національна композиторська школа, серед творців якої Борис Лятошинський (1895–1968), Левко Ревуцький (1889–1977) і Станіслав Людкевич (1879–1979). Завдяки їхній педагогічній роботі зі стін консерваторій вийшли талановиті сучасні композитори: Мирослав Скорик, Євген Станкович, Леся Дичко, Микола Колесса та ін.

Діяльність об’єднання «Культур-Ліга» у 1918–1932 активізує інтерес до вивчення єврейської музичної культури. Музикознавець, фольклорист, керівник музичної школи об’єднання «Культур-Ліга» Мойсей Береговський (1892–1961) підготував до видання п’ять томів корпусу єврейського музичного фольклору (видано тільки перший том).

Від другої половини 1930-х в українській музиці посилюється диктат «соціалістичного реалізму». Обмежені рамками цього стилю, композитори вибирали сюжети для своїх опер і балетів з вітчизняної літературної класики («Золотий обруч» Б. Лятошинського, опера «Назар Стодоля» і балет «Лілея» К. Данькевича, «Украдене щастя» Ю. Мейтуса, «Лісова пісня» В. Кирейка) або творів радянських письменників, які оспівували становлення радянської влади [«Щорс» Б. Лятошинського (1937), «Мілана» (1957) і «Арсенал» (1960) Г. Майбороди)]. Панівну тенденцію почали долати лише на початку 1960-х. Молоді українські музиканти Валентин Сильвестров, Леонід Грабовський, Віталій Годзяцький, диригент Ігор Блажков утворили групу з вивчення новітніх досягнень світової музики.

На початку 1960-х українські композитори В. Сильвестров, Л. Грабовський, В. Годзяцький, В. Загорцев та інші, а також диригент І. Блажков утворили неформальну групу «Київський авангард». Вони вперше вийшли за рамки стилістики радянської музики; їхні новаторські експерименти стосувалися технічної сторони музики.

У 1970–1980-ті працювали композитори Є. Станкович (фольк-опера «Коли цвіте папороть», 1978; симфонічна поема «Диктум», 1987, для камерного оркестру; балети — «Ольга», 1981; «Прометей», 1985; «Майська ніч», 1988; «Ніч перед Різдвом», 1990), М. Скорик (симфонічний концерт «Карпатський», 1972; 2 концерти для скрипки з оркестром, 1969 і 1988; «Три українські весільні пісні для голосу з оркестром», 1974; концерт для віолончелі з оркестром, 1983), І. Карабиць (хоровий концерт «Сад божественних пісень», 1971; опера-ораторія «Київські фрески, 1982), І. Кириліна (моноопера «Три портрети» на вірші Л. Костенко для мецо-сопрано та камерного оркестру, 1986–1987; камерні кантати — № 1 «Із зоряного ковша» для сопрано та камерного ансамблю, 1977, на вірші М. Цвєтаєвої; № 2 «Приказки» для голосу і камерного ансамблю, 1978, на українські народні тексти; № 3 «Знаки пам’яті» для сопрано і камерного оркестру, 1986, слова Н. Турбіної; № 4 «Memoria» для сопрано і камерного ансамблю, 1988, на вірші А. Ахматової; № 5 «Молитва» для голосу, труби і струнного оркестру,1989, на канонічні тексти), Л. Дичко (ораторія «І нарекоша ім’я Київ», 1982) та інші.

Оперети писали: О. Білаш («Легенда про Київ», 1982), В. Ільїн («Пізня серенада», 1975; «Дамських справ майстер», 1979), Л. Колодуб («Я люблю тебе», 1975), О. Сандлер («Каштани Києва», 1972), А. Філіпенко («Сто перша дружина султана», 1972) та інші. Особливе місце в сучасній музиці посідає пісенна творчість. У 20 ст. у цьому жанрі працювали Платон Майборода (1918–1989), Олександр Білаш (1931–2003), Ігор Шамо (1925–1982), Володимир Івасюк (1949–1979), Т. Петриненко та інші.

У 1970–1980-ті на українській естраді виступали популярні виконавці та колективи: Софія Ротару, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Алла Кудлай, Оксана Білозір, Іво Бобул, Лілія Сандулесу, тріо Мареничів, вокально-інструментальні ансамблі «Арніка», «Кобза», «Світязь», «Смерічка» та інші.

1989 у м. Чернівцях відбувся перший фестиваль національної молодіжної музики, який започаткував український шоу-бізнес. Після фестивалю було проведено перший в історії загальноукраїнський концертний тур (87 концертів переможців фестивалю в різних містах України). Українську пісню за кордоном популяризували виконавці української діаспори (Люба Білаш, Ігор Шанковський та інші). Найвідоміша виконавиця українського зарубіжжя — Квітка Цісик (1953–1998).

У роки перебудови активно заявило про себе явище «співаної поезії», яка за жанровими ознаками подібна до авторської пісні (спів під гітару, поєднання в одній особі автора й виконавця, соціальна загостреність тематики й літературна вишуканість), але спирається на українську мову і традиції української пісні та інституційно не пов’язана з російськомовним бардівським рухом. Серед найвідоміших представників — Віктор Морозов, М. Бурмака, Тризубий Стас, гурти «Мертвий півень», «Рутенія» та ін.

Українська музика доби незалежності

Після здобуття незалежності в Україні розвивається як класична, так і народна, і естрадна музика.

Музичні академії, філармонії

Функціонують музичні академії (колишні консерваторії), філармонії в усіх обласних центрах.

05.09.1995 вийшов Указ Президента України «Про реорганізацію Київської державної консерваторії у Національну музичну академію України імені П. І. Чайковського». У листопаді 2019 Національна музична академія України імені П. І. Чайковського відзначила 105-річний ювілей. Станом на 2021 у Національній музичній академії на 5 факультетах і 27 кафедрах навчаються понад 1100 студентів, працюють 5 Героїв України, 5 академіків і 26 членів-кореспондентів Національної академії мистецтв України, 65 народних артистів, 94 професори, 31 доктор наук, 126 доцентів, 108 кандидатів наук, 40 заслужених діячів мистецтв і 57 заслужених артистів України. З 1998 академія є членом Європейської асоціації консерваторій, музичних академій і вищих музичних шкіл.

Одеська консерваторія (від 2012 — Одеська національна музична академія імені А. В. Нежданової) — центр музичного мистецтва, культури та науки Півдня України, що виховує висококваліфікованих музикантів, співаків, композиторів, музичних науковців. Знаком європейського визнання Одеської консерваторії став її вступ 1999 до Асоціації Європейських музичних академій і консерваторій.

Львівську консерваторію 1992 перейменовано у Вищий музичний інститут ім. М. Лисенка, а 2000 — у Львівську державну музичну академію імені М. В. Лисенка. Указом Президента України від 13.09.2007 академія отримала статус національної. Вона є найстаршим музичним закладом вищої освіти України та одним із найстаріших таких закладів у Східній та Центральній Європі.

Дніпропетровське обласне музичне училище імені М. І. Глінки (засноване 1898) згідно з рішенням Дніпропетровської обласної ради 22.03.2006 перейменовано в Дніпропетровську консерваторію імені Михайла Глінки. 2016 консерваторію перейменовано в академію. При академії функціонує заснований 1956 викладачем, заслуженим працівником культури України Л. Воріною ансамбль бандуристок «Чарівниці».

2002 Донецьку державну консерваторію імені С. С. Прокоф’єва перейменовано на музичну академію (від 2014 перебуває на окупованій території, заклад не евакуйовано). В академії були виконавський, оркестровий та заочний факультет. Основні напрями наукової роботи: вивчення культури та мистецтва Донеччині, музичного фольклору Південно-Східного регіону; дослідження історичних процесів музичної культури України в контексті світового музичного мистецтва; розробка проблем жанро-утворення та типології музичних жанрів; дослідження проблем масової музики й побутових жанрів; аналіз виконавського процесу, питань музичної інтерпретації, теорії та історії виконавства.

У 1994 Національній філармонії України (почала діяльність із заснуванням Київського відділення Імператорського Російського Музичного Товариства в 1863) надано статус «національної». На 2021 у складі філармонії працюють творчі колективи: Академічний симфонічний оркестр, Київський камерний оркестр, інструментальний ансамбль «Джерело», фольклорний ансамбль «Веселі музики», ансамблі народних інструментів «Дивограй» та «Рідні наспіви», дует солістів Національної філармонії, квартет баяністів імені М. Різоля, квартет гітаристів «Київ», Київський квартет саксофоністів, струнний квартет «Каприс-класік», вокальне тріо «Козачка», ансамбль балету «Терен», а також низка виконавців — інструменталістів, вокалістів і артистів розмовного жанру. На початку 21 ст. започатковано нові цикли концертів, конкурсів, фестивалів: конкурс молодих музикантів «Віртуози планети», хор-фест «Золотоверхий Київ», міжнародний конкурс співаків пам’яті Б. Гмирі, Міжнародний конкурс інструментальних ансамблів імені Д. Бортнянського, конкурс імені М. Лисенка, Міжнародний конкурс інструментальної музики Є. Станковича, Різдвяний фестиваль. Цікавими для слухачів є цикли концертів «Великі імена», «Класика плюс», абонементні концерти «Скрипкова музика», «Мистецтво фортепіанної гри», «Чарівна гітара», «Симфонічний вимір» тощо. Відбуваються заходи за підтримки і за участю іноземних представництв та їхніх культурних центрів: концертне виконання опери Бетховена «Фіделіо» за ініціативою Посольства Федеративної Республіки Німеччини в Україні, Посольства Франції в Україні, Французького культурного центра в Києві; спільний проект «Схід зустрічає Захід: музична подорож» за участю Посольства Турецької республіки в Україні; Дні культури Франції в Україні «Французька весна в Україні», що проводяться Посольством Франції в Україні та Французьким культурним центром в Києві; концерти в рамках Днів культури Ізраїлю в Україні за підтримки Посольства Держави Ізраїль в Україні; проект «Фінська музика в Україні», організований за сприяння Посольства Фінляндії в Україні тощо.

В областях України діють обласні філармонії (усього 25), які мають у складі музичні колективи та популяризують музичне мистецтво. Основними завданнями філармоній є концертна діяльність із метою широкої пропаганди вітчизняного й зарубіжного мистецтва, класичної спадщини, відродження української національної культури, проведення міжнародних і всеукраїнських конкурсів і фестивалів, участь у загальнодержавних та міжнародних художніх проектах, презентаціях, творчих звітах, науково-практичних конференціях, виставках, мистецько-культурних та громадських акціях.

Опера і балет

Одеський академічний театр музичної комедії імені М. Водяного

Харківський академічний театр музичної комедії

В Україні працює 7 оперних театрів, які розвивають оперне і балетне мистецтво. Після здобуття Україною незалежності через економічні труднощі молоді талановиті співаки змушені виступати на оперних сценах Нью-Йорка, Москви, Парижа, Риму, Відня та інших міст Європи. В. Лук’янець, Н. Дацко, М. Загорулько, С. Магера, О. Бень, А. Шкарган виконували провідні партії в оперних театрах світу; є переможцями на престижних європейських конкурсах.

Київський театр опери і балету імені Тараса Шевченка в 1992 здобув статус національного. Він і надалі здійснює головну місію — доносити до глядачів красу оперного та балетного мистецтва, збагачувати українську та світову музичну культуру.

1989–2011 головним диригентом театру був В. Кожухар, репертуар Національної опери України поповнили такі шедеври оперно-балетного мистецтва, як «Мазепа», «Набукко», «Турандот», «Фауст», «Джоконда», «Аїда», «Лоенгрін», «Пікова дама», «Золотий обруч», «Любов до трьох апельсинів», ряд першопрочитань — балети «Ніч перед Різдвом» Є. Станковича, «Фантастична симфонія» (на музику Г. Берліоза), «Володимир Хреститель», «Фрески Софії Київської» В. Кікти та інші. Низку вистав (переважно українська класика) поставив у театрі диригент І. Гамкало. Зокрема, до репертуару Національної опери України 1995 увійшло першопрочитання опери композитора з діаспори А. Рудницького «Анна Ярославна, королева Франції». До роботи були залучені режисер-постановник М. Волковицький і художник-сценограф О. Еро, які приїхали з Франції.

Колектив театру брав участь у престижних міжнародних музичних фестивалях у містах Парижі (1991), Страсбурзі (1993), Мадриді, Лас-Пальмасі (1995), Авіньйоні (2000), Будапешті (2001). Серед співаків наступного покоління треба назвати О. Нагорну, А. Швачку, О. Микитенко, І. Даць, О. Дику, Т. Пімінову, М. Дідика, А. Романенка, Петра та Павла Приймаків, Д. Попова, С. Магеру, Т. Штонду.

Протягом 1992–2000 балетну трупу Національної опери України очолював один із провідних українських хореографів А. Шекера. Він поставив у театрі балети «Ромео і Джульєтта» С. Прокоф’єва, «Спартак» А. Хачатуряна, «Ольга» Є. Станковича, «Легенда про любов» А. Мелікова. У ці роки на балетній сцені з’явилася нова плеяда талановитих танцівників: О. Філіп’єва, Т. Белецька, Г. Дорош, І. Бродська, Т. Голякова, Я. Гладких, Н. Лазебникова, А. Матвієнко, Д. Матвієнко, М. Чепик, Є. Кайгородов, М. Мотков, Г. Жало, Д. Клявін, С. Сидорський, А. Дацишин, А. Гура, В. Іщук, Я. Саленко та інші. 2000–2011 нове бачення сучасної хореографії (особливий балетмейстерський почерк, підбір класичних рухів, вдале поєднання лібрето та музики) привніс художній керівник балету Національної опери України В. Яременко. У його постановці з успіхом йдуть «Шехеразада» М. Римського-Корсакова, «Раймонда» О. Глазунова, «Весілля Фігаро» В. А. Моцарта. До його робіт належать «Корсар» А. Адана, «Петрушка» І. Стравінського, «Шехеразада» М. Римського-Корсакова, «Володар Борисфену» Є. Станковича.

Одеський академічний театр опери і балету 2007 відкрився після реконструкції та був удостоєний статусу національного. У репертуарі театру за останні роки з’явилося 40 нових проектів, серед них: «Пікова дама» і «Спляча красуня» П. Чайковського, «Набукко» Дж. Верді, «Любовний напій» Г. Доніцетті, «Смарагдове місто» на музику композиторів 18–20 ст., «Таємниці Віденського лісу» на музику Й. Штрауса і Г. Малера, «Кармен» Ж. Бізе. Особливе місце посідають твори українських композиторів: «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Катерина» М. Аркаса, «Вій» В. Губаренка, концерт-вистава «Музика Шевченкового слова». Щороку відбувається фестиваль «Оксамитовий сезон в Одеській опері».

Львівський театр оперу і балету імені С. Крушельницької 2000 святкував 100-річний ювілей. 23.06.2001 відбулася світова прем’єра опери М. Скорика «Мойсей», приурочена до візиту в Україну Папи Римського. Опера написана 2000–2001 до 100-річчя Львівського оперного театру на замовлення тодішнього директора Т. Едера. За основу взято текст І. Франка, поему «Мойсей». У 2005 Львівський театр оперу і балету імені С. Крушельницької здобув статус національного. У лютому 2020 у театрі відбулася світова прем’єра опери І. Небесного за твором І. Франка «Лис Микита».

У розвитку сучасного балету чільне місце належить Львівському театру опери та балету ім. Соломії Крушельницької. 20.09.2020 відбулася прем’єра-поновлення балету А. Петрова «Створення світу» з декораціями Є. Лисика, що належать до золотого фонду театру. Поновлення у 2020 балету «Створення світу» (балетмейстер Г. Ісупов) з оригінальними декораціями Є. Лисика на сцені Львівської національної опери приурочене до 90-ліття з дня народження художника.

Дніпропетровському театру опери та балету в березні 2003 надано статус академічного. 26–27.03.2011 в театрі відбулась прем’єра нового жанру — фолк-опери Є. Станковича «Колиска життя» (версії написаної 1979 фолк-опери «Коли цвіте папороть). Доти ні в Україні, ні у світі постановок такого жанру не було. Фолк-опера не має звичних арій та дуетів, тут панує український фольклор з танцями, хоровим співом та музикою.

За роки діяльності Донецького оперного театру на його сцені поставлено понад 300 творів. 1992 у м. Донецьку створена Школа хореографічної майстерності В. Писарева (1995 отримав премію ЮНЕСКО «Найкращий танцівник світу»). Постановою Кабінету Міністрів України 1999 Донецькому театру опери і балету присвоєно ім’я А. Солов’яненка.

Харківський національний академічний театр опери та балету імені М. В. Лисенка — один із провідних театрів України. З жовтня 1991 театр отримав нове приміщення. У його стінах працює близько 800 спеціалістів, що дозволяє театру ставити до восьми прем’єр за сезон. Сьогодні у його репертуарі близько 60 найменувань вистав — це оперні вистави українською, російською, французькою та італійською мовами, а також класичні та сучасні балетні постановки. Театр також репрезентує окремі концертні програми оперної та балетної трупи й вистави для дітей. 2010 театр отримав статус «національного». 2001 театр уперше здійснив постановку опери Л. Колодуба «Поет» про життя і творчість Т. Г. Шевченка. Вистава (на 2021) залишається в репертуарі театру, а 2011 спектакль став світовою подією: в записі Українського радіо він транслювався в 78 країн світу. У театрі здійснюються сучасні балетні постановки. Зокрема, 2011 поставлено сучасну версію «Попелюшки» — балет «Сінді» на музику Й. Штрауса (балетмейстер В. Медведєв). Хореограф і педагог, лауреат міжнародних конкурсів, володар почесного призу «Зірка Голлівуду» А. Рубіна 1998 поставила «Весну священну», 2000 — «Петрушку» І. Стравінського, 2014 — спектакль «Карміна бурана» на музику М. Равеля і К. Орффа. У 2019 театр став членом «Європейської оперної асоціації» (Opera Europe).

Київська опера (Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва) заснована згідно з Постановою Ради Міністрів УРСР у червні 1982 як Державний дитячий музичний театр (таку назву мав до 1998). Мета театру — розвиток якісного та сучасного мистецько-театрального простору шляхом розширення спектра постановок опер, балетів, мюзиклів задля охоплення ширшої аудиторії, збільшення відсоткової частки молодіжної аудиторії (18–25 років), реалізація сучасних творчих проектів, впровадження інновацій у постановки театру. Театр обрав вектор «українського Бродвею»; залучає інноваційні технології світла та звуку, використовує яскраві спецефекти, застосовує оригінальні режисерські рішення. 20.06.2002 Київський державний музичний театр для дітей та юнацтва відзначив своє 20-річчя. За видатні заслуги у розвитку мистецтва та з нагоди ювілею йому було надано статус академічного. Від 2005 назва театру — Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва. Низку нагород здобула опера «Король Дроздобород» (режисер Д. Тодорюк), написана на замовлення театру композитором Ю. Шевченком. Вистава — лауреат премії «Київська пектораль» та Фестивалюпремії «Гра» у номінації «за кращу дитячу виставу 2018», а також премії ІІІ Київського міжнародного фестивалю «pUp.pet» за найкраще музичне оформлення (2019), композитор Ю. Шевченко нагороджений премією ім. В. Косенка. На 2021 у репертуарі театру близько 60 вистав. Загалом за роки існування колектив здійснив понад 200 постановок, понад 40 з них поставлено вперше.

2009–2017 до складу театру входила трупа «Київ Модерн-балет», створена балетмейстером Р. Поклітару. Від 2018 Академічний театр «Київ Модерн-балет» є самостійним творчим колективом.

2019 у Київській опері відбулося 254 вистави, їх відвідали понад 89 тис. глядачів. Серед них — музично-театральні проекти «Нові мелодії Різдвяної ночі» (7–8 січня) та «Тиждень у Київській опері» (21–26 травня) за участю кращих диригентів м. Києва.

В Україні створюються нові музично-театральні колективи. 2014 на фестивалі ГогольFest 2014 показано першу виставу формації «Нова Опера» (NOVA OPERA) — імпровізаційну оперу «Коріолан» за В. Шекспіром. NOVA OPERA — це формація молодих митців, мета якої — пошук нових шляхів розвитку музичного театру, створення нових синтетичних жанрів (опера-реквієм, опера-цирк, сон-опера, опера-балет) та експерименти з нетиповими музичними та сценічними рішеннями. У репертуарі — трилогія за біблійними текстами: опера-реквієм «Йов» («IYOV») за книгою Йова, опера-цирк «BABYLON» за участі акторів цирку та лялькарів, опера-балет «ARK», а також проекти: сонОпера «непрОсті» за романом Т. Прохаська, треп-опера «Wozzeck» за текстами Ю. Іздрика, жахопера «Hamlet» (у перекладі Ю. Андруховича).

Опера-реквієм «Йов» («Iyov», 2015) режисера В. Троїцького, композиторів Р. Григоріва та І. Разумейка 2020 отримала Національну премію України імені Т. Шевченка в номінації «театральне мистецтво». Опера створена в синтетичному жанрі, має риси античної грецької драми, барокової опери, ораторії, реквієму та риси постмодерного театру. Музичним відкриттям твору стало використання препарованого рояля. 2018 опера-реквієм «Йов» за рейтингом «Music Theatre NOW» визнана однією з 10 найкращих сучасних у світі. Почесне журі рейтингу складається із представників п’яти континентів. Вони вибирали найкращі серед 436 творів із 55 країн світу. Уперше до рейтингу включено твір з України.

Оперета

Якщо у 1920-х на теренах України було близько 50 театрів оперети, то на початку 21 ст. функціонує лише 3 театри — в містах Києві, Одесі та Харкові.

Початок історії Київського театру оперети пов’язаний з двома датами. 13.01.1934 було відкрито стаціонарний театр музичної комедії під керівництвом В. Бенедиктова (актори: Н. Родошальський, Р. Робертов, Т. Юдіна, Л. Огарьов, А. Астахов, Ю. Адинська; балетмейстер — С. Томілін та ін.). 14.12.1935 засновано Київський український театр музкомедії, відбулася першапрем’єра — «Летюча миша» Й. Штрауса, а незабаром світло рампи побачила вистава вперше поставлена українською мовою «Продавець птахів» К. Целлера. Театр розміщується у будинку, де у приміщенні Народного Троїцького дому 1907 М. Садовським був заснований перший стаціонарний український театр. Від 2004 театр має статус академічного, від 2009 — національного. Від 2003 театр очолив художній керівник і директор Б. Струтинський. Під його орудою у театрі відбулися зміни. Відкриття нових сценічних майданчиків дозволило суттєво розширити репертуар театру: камерна сцена «Театр у фойє» (2004) — пошукова майстерня для творчої самореалізації акторів і режисерів; «Музична вітальня» (2009), де проходять камерні вокальні та інструментальні вечори; Мистецько-концертний центр ім. Івана Козловського (2013), де звучать опери, ставляться музичні вистави, проходять концерти та майстер-класи. 2018 відкрилися ще дві сцени: «Stage_Lab» (16 червня) і «Сцена 77» (25 жовтня). 2007 відбулася прем’єра вистави «Містер Ікс» у постановці Б. Струтинського. 08–09.06.2013 за ініціативи Б. Струтинського вперше в Україні відбулась подія світового значення — Міжнародний музичний фестиваль «О-FEST» 2013 (Оперета — Мюзикл — Опера). В основній програмі фестивалю — оперета, мюзикл та опера у виконанні учасників фестивалю, а у виступах гостей фестивалю також і джаз, фолк, естрадна музика, сучасна поезія, саунд-інсталяції тощо. У фестивалі брали участь артисти-вокалісти з України, Росії, Австрії, Франції, Румунії, Литви, Польщі, Хорватії, Казахстану, Азербайджану, Ірану та інших країн.

Творчий колектив позиціонує себе як театр широкого профілю, де ставиться класична оперета, сучасні й класичні мюзикли, широко представлені різножанрові концертні програми, втілюються творчі експерименти. Це авангардний, поліфункціональний музичний театр, який освоює різні стилі та напрямки. Упродовж 2019 в Київському національному академічному театрі оперети відбулося 411 вистав, 18 прем’єр. 2019 вистава «Скрипаль на даху» Дж. Бока (режисер Б. Струтинський) перемогла у номінації «За кращу музичну виставу» і отримала театральну премію «Київська пектораль».

Одеський академічний театр музичної комедії імені М. Водяного заснований 1947 у м. Львові. Від 1953 працює в м. Одесі. У репертуарі театру — класичні оперети («Летюча миша», «Сільва», «Польська кров»), мюзикли («Червоні вітрила», «Оскар», «Без вини винні», «Кентервільський привид», «У джазі тільки дівчата», «Звичайне диво», «Ніч перед Різдвом»), рок-опери («Ромео і Джульєтта», «Мойсей»), вистави для дітей. 2006 театру присвоєно статус академічного.

Харківський театр музичної комедії — найстарший з театрів цього жанру в Україні. Заснований 15.07.1929 у тодішній столиці України м. Харкові.

Мюзикл і рок-опера

На Заході найуспішнішим жанром музичного театру є мюзикл. В Україні цей жанр з’явився в 1970–1980-ті, та розвинувся в роки незалежності. За відсутності в Україні окремого Театру мюзикла і рок-опери, вистави цього жанру ставлять театри оперети та музично-драматичні театри. Зарубіжні мюзикли йшли в українських театрах і мали успіх, зокрема, мюзикл Ф. Лоу «Моя чарівна леді». Ще 1977, раніше за фільм Одеської кіностудії, в Київському театрі оперети поставлено мюзикл М. Дунаєвського «Три мушкетери».

Дискусійним є питання щодо першості вітчизняного мюзиклу і рок-опери. 1978 одеський композитор Є. Лапейко створив першу в Україні, але російськомовну рок-оперу «Дівчина і смерть» за однойменною казкою М. Горького в постановці В. Підгородинського. 1982 композитор І. Поклад написав за однойменною п’єсою Г. Квітки-Основ’яненка україномовний мюзикл «Конотопська відьма». Композитор С. Бедусенко 1982 створив мюзикл «Любов, джаз та чорт», а 1985 — першу національну рок-оперу «Енеїда» за однойменним твором класика літератури І. Котляревського. «Енеїда» поставлена 1986 режисером С. Данченком на сцені Київського театру ім. Івана Франка. 1988 С. Бедусенко написав рок-оперу «Суд» за поемою Б. Олійника «Сім» на тему темі Чорнобильської катастрофи. 1989 композитор Г. Татарченко створив рок-оперу «Біла ворона» (лібрето Ю. Рибчинського) на тему подвигу Жанни Д’Арк, вистава йшла у Київському театрі ім. Івана Франка (1991). У постановці режисера В. Судова спектакль поставлено 1992 на сцені Симферопольського музично-драматичного театру. 1991 на сцені Одеського музично-драматичного театру режисер І. Савицький поставив «Гамбрінус» за О. Купріним. 1994 композитор Г. Татарченко у співпраці з поетом О. Вратарьовим створив рок-оперу «Містер Сковорода» (за мотивами п’єси Я. Верещаки). 2003 поставлено твір Є. Лапейка «Ромео і Джульєтта». 2003 відбулася постановка мюзиклу О. Злотника «Екватор» (єдиний проект в Україні, який намагалися поставити в Київському театрі оперети за бродвейськими технологіями). Здійснити постановку взявся продюсерський центр «АртПроект»: композитор О. Злотник, поет О. Вратарьов, режисер В. Шулаков, балетмейстер А. Єрьомін, сценограф В. Одуденко за участі американського продюсера А. Холлі, що працював на Бродвеї. Це найдорожча вистава в історії вітчизняного музичного театру. Відкриття нового Музичного театру для прокату мюзиклів під назвою «Екватор» було подією в мистецькому житті м. Києва. Український «Екватор», створений за бродвейськими традиціями функціонування жанру мюзиклу, подивилися понад 17 тис. глядачів.

Академічний музичнодраматичний театр ім. Лесі Українки, м. Кам’янське

У 2004 С. Бедусенко створив арт-рок містерію «Адам і Єва» на власне лібрето, взявши за основу Старий Завіт і апокрифи, а композитор А. Іванов і автор лібрето Д. Рубін написали мюзикл «Кентервільський привид» за О. Вайлдом. 2008 на сцені Національного академічного українського драматичного театру імені Івана Франка поставлено мюзикл «Едіт Піаф. Життя в кредит». Автор п’єси та віршів — Ю. Рибчинський, композитор та виконавиця головної ролі та пісень — співачка і актриса театру В. Васалатій. 2008 композитор і режисер О. Коломійцев написав україномовний мюзикл «Фемінізм по-українськи» за п’єсою «Бой-жінка» Г. Квітки-Основ’яненка. Вистава йшла в Дніпродзержинському музично-драматичному театрі ім. Лесі Українки (тепер м. Кам’янське), отримала нагороди на театральному фестивалі «Січеславна» (2009) у м. Дніпропетровську (тепер м. Дніпро). 2009 О. Коломійцев створив мюзикл «Пригоди барона Мюнхгаузена в Україні», поставлений в Одеському академічному українському музично-драматичному театрі ім. В. Василька, а 2010 — мюзикл «Синя Борода. Видіння Алекса» і рокоперу «Марія Стюарт». 2010 у Донецькому національному академічному українському музично-драматичному театрі здійснено постановку мюзиклу Ю. Квасниці й А. Багряної «Глорія».

Від 2011 у репертуарі Київського театру оперети — український мюзикл про віртуальне знайомство молодої парижанки та українського юнака «Welcome to Ukraine, або Подорож у кохання» (ідея проекту, лібрето та режисура художнього керівника театру оперети Б. Струтинського) — національний проект-візитівка. Мюзикл поєднує українську народну, симфонічну, джазову та естрадну музику. Фольклорна атрибутика поєднана з авторською музикою, зокрема І. Поклада, Л. Колодуба, Є. Станковича.

Камерно-інструментальна музика

Камерно-інструментальна музика України сформувалася на перетині східно- і західноєвропейських культурно-мистецьких течій. На теренах вітчизняного культурно-мистецького простору регулярне звернення композиторів до камерно-інструментальної музики спостерігається з кінця 19 ст.

На межі 20–21 ст. у музиці відбувається композиційна інтеграція жанрово-стильових ознак різних епох. З’являється різноманіття нових жанрових форм камерно-інструментального ансамблю. Серед них — історично усталені, класичні жанри камерно-інструментальної музики (константні жанри), звернення до яких є традиційним у практиці української композиторської школи. Наприклад, дуети — фортепіанний («Ескіз» О. Красотова, 1993), скрипковий («Ноктюрн» Л. Самодаєвої, 1996), віолончельний («Гравітація» А. Загайкевич, 2002), флейти та арфи («Діадема» Ю. Гомельської, 2001), скрипкова чи віолончельна сонати («Post Scriptum» В. Сильвестрова, 1990; Соната для віолончелі та фортепіано А. Томльонової, 2002), фортепіанне та струнне тріо («Музика рудого лісу», 1992; «Смиренна пастораль», 1996, обидва — Є. Станковича), струнний квартет («Consequences» О. Красотова, 1999) тощо. Водночас відбувається процес оновлення традиційних жанрів.

Спостерігається дві тенденції у трансформації жанрів:

1. внесення до усталеного інструментального складу часткових непринципових змін. Наприклад, трансформація класичного віолончельного дуету шляхом заміни однієї віолончелі на її історичну попередницю віолу да гамба («Забуті танці ІІ» Л. Самодаєвої, 1998) чи взаємозаміни інструментів у ансамблі (Квартет для скрипки, кларнета / чи альта, віолончелі та фортепіано, 1992; «De profundis clamavi» для скляної гармоніки / чи фортепіано, флейти та віолончелі, 1993; обидва — В. Ларчікова).
2. нетипове використання традиційних інструментів шляхом почергової зміни виконавцем кількох різновидів одного інструмента або застосування основного та паралельно додаткового інструмента з іншої групи («Крізь кристали готичної мозаїки» для флейти / альтової флейти, віолончелі та фортепіано. Гомельської, 2006; Соната № 2 для скрипки та фортепіан / з перкусією Л. Самодаєвої, 1997; Соната для альта і фортепіано / з лінійними дзвіночками А. Томльонової, 2005 та ін.).

Камерно-інструментальні жанри, що розвивалися у західноєвропейській музиці 17–18 ст. (дуети флейти і клавесину, фаготу і клавесину, віолончельний дует, тріо віолончелей тощо) наприкінці 20 — на початку 21 ст. вводяться у жанровий контекст українського музичного мистецтва зі значними стилістичними оновленнями. Серед творів вітчизняних композиторів для таких складів — дуети флейти та клавесина («Інтроспекція» О. Щетинського, 1996), фагота і клавесина («Вікна» М. Денисенко, 2002–2003), тріо віолончелей («Ritual Actions» Л. Cамодаєвої, 2010).

З’являються також ансамблі різноманітних інструментальних складів, які не мають нормативного виконавського складу та індивідуальної специфіки, а володіють лише обов’яз ковою структурною домінантою, яка виконує жанротворчі функції. Серед них дуети кларнета і фортепіано («Танці» С. Пілютикова, 1997), гобоя та фортепіано («Taurus» О. Яковчука, 2005), фагота і фортепіано (Соната «Terra Incognita» В. Губи, 1998), валторни і фортепіано («Багатель» Ю. Гомельської, 1996), скрипки та віолончелі («Маленька різдвяна сюїта» З. Алмаші) тощо. Новації полягають також у використанні нетипових однорідних складів: 8 віолончелей («Балада на тему Beatles» В. Зубицького, 1999), 3 контрабаси («From Corner to Corner» К. Цепколенко, 1995), 5 гітар («Дзеркало душі» С. Азарової, 1999), 10 саксофонів («Бал» Сергія Пілютикова, 2000) тощо. Застосовується синтез академічних і народних інструментів в ансамблі: дуети скрипки та баяна («Ave Maria Stella» В. Ларчікова, 1995–1998), баяна та фортепіано («Від Фанчеллі до Галліано» В. Зубицького, 1998), цимбал в ансамблі з фортепіано («Українське рондо» О. Герасименко, 2003), домри з гітарою («Сюїта» В. Івка, 1996), бандури з фортепіано («Концертні варіації» О. Герасименко, 1990), бандури з гітарою («Середина шляху» М. Денисенко, 1998) тощо. Застосовуються також народні інструменти інших країн або такі, які раніше не використовувались у камерно-інструментальній музиці: челеста (Л. Самодаєва «Once Upon a Time», 2005), литаври і ксилофон (С. Зажитько «Ще!..», 1998), вібрафон (В. Польова «Містерія!», 1998; «Messages for Оnesimpleman», 2009), саксофон (О. Щетинський «Pas de Quatre» для саксофона, тромбона, перкусії та гітари, 1999).

Характерним для музики кінця 20 — початку 21 ст. є використання електромузичних та інтерактивних технологій в сучасній академічній практиці, що відкриває перспективи для темброво-акустичних та жанрово-композиційних винаходів.

В Україні центром розвитку камерної музики є Національний будинок органної та камерної музики. Ще 1978 Рада Міністрів УРСР ухвалила постанову про створення в м. Києві Будинку органної та камерної музики. 1998 ця культурна установа отримала статус національної. Орган, встановлений у залі Будинку, належить до двадцятки найкращих в Європі. Він має 55 регістрів, розподілених за трьома мануальними та педальній клавіатурами, 3945 труб (від 13 мм до 6 м), виготовлених із металу і цінних порід чорного та червоного дерева. Завдяки програмному управлінню можна використовувати повною мірою всю темброву палітру інструменту. Це дозволяє виконувати на органі твори різних стилів і напрямів, навіть сучасні. Услід за м. Києвом органні зали утворено в містах Харкові, Сумах, Дніпрі, Білій Церкві, Рівному, Донецьку, Львові, Ужгороді, Чернівцях, Хмельницькому, Ялті. Засновником органної школи в Україні був органіст, музикознавець А. Котляревський (1910–1994). Серед виконавців-органістів — Г. Булибенко, Н. Висіч, О. Дмитренко, І. Калиновська, В. Кошуба, В. Михалюк, В. Балаховська, Г. Бубнова, М. Сидоренко, І. Харечко; серед композиторів — авторів творів для органа — І. Асєєв, В. Гончаренко, В. Губа, Л. Дичко, Л. Колодуб, М. Шух. При Національному будинку органної та камерної музики діють кілька творчих колективів: Ансамбль класичної музики імені Бориса Лятошинського, Камерний ансамбль «Київ», Камерний ансамбль «Київ-Брасс», Квартет імені Миколи Лисенка, Камерний ансамбль «Равісан».

Ансамбль класичної музики імені Бориса Лятошинського

Ансамбль класичної музики імені Бориса Лятошинського, утворений 1992. У складі колективу 40 артистів хору, 30 артистів оркестру та органіст. Художній керівник — хоровий диригент В. Захарченко-Іконник, диригент — скрипаль, педагог І. Андрієвський. Творчий колектив за період діяльності виконав понад 200 музичних творів, здійснив понад 20 записів на платівки та до фонду Національної радіокомпанії України.

Камерний ансамбль «Київ» засновано 1989 піаністкою М. Чернявською. Колектив був лауреатом Міжнародного конкурсу камерних ансамблів у м. Флоренції (Італія) та Міжнародного фестивалю фортепіанної та камерної музики імені Володимира і Регіни Горовиць, фіналістом Міжнародного конкурсу камерних ансамблів у м. Токіо (Японія). Гастролював у багатьох зарубіжних країнах (Велика Британія, Італія, Німеччина, Польща, Росія, Фінляндія, Японія). Ансамбль є першим виконавцем низки творів, зокрема фортепіанного квінтету Ю. Іщенка.

Камерний ансамбль «Київ-Брасс» — квінтет мідних духових інструментів, заснований 1999 на базі брас-квінтету «Україна» (існував у 1993–1996). У репертуарі квінтету різноманітні твори — від бароко до джазу, а також тематичні програми. Колектив був лауреатом другої премії на Міжнародному конкурсі камерних ансамблів у м. Парижі (Франція; 1992), здобув диплом на Міжнародному конкурсі брасквінтетів у м. Нарбонні (Франція; 1994), звання «Перший талант світу» на Музичному фестивалі в м. Тулузі (Франція; 1995). Квінтет виступав у Великій Британії, Іспанії, Італії, Німеччині, Польщі, Сербії.

Квартет імені Миколи Лисенка — один із найстарших камерних ансамблів України (заснований 1951, спочатку діяв при філармонії), Лауреат Державної премії імені Т. Шевченка (1977). Колектив репрезентує і популяризує українську музику за кордоном, виконав цикли моноконцертів, зокрема композиторів 20 ст. Здійснено понад 50 прем’єр творів композиторів України (А. Філіпенка, О. Зноско-Боровського, В. Губаренка, Є. Станковича, В . Сильвестрова, І. Карабиця). Уперше в Україні виконав низку творів зарубіжних композиторів (Дж. Камбіні, А. Веберна, Е. Денисова та інших). Записав на радіо та грамплатівки понад 2000 хвилин музики, випустив монографічні CD з творів В. Сильвестрова («Et Cetera»; Нідерланди), А. Шнітке («Amati»; Німеччина). Колектив гастролював у Великій Британії, Данії, Канаді, Норвегії, Туреччині та інших країнах.

У розвитку камерно-інструментальної музики значну роль відіграє низка колективів. Національний ансамбль солістів «Київська камерата» — український професійний музичний колектив, один з провідних виконавців камерної музики різних часів, стилів і напрямів. Головна сфера творчої діяльності ансамблю — пропаганда музики українських композиторів і репрезентація їх творчості за кордоном. «Київська камерата» починала свою діяльність у 1977 на умовах антрепризи. У 1991–1992 колектив працював при культурно-громадській інституції «Українська духовна республіка». У серпні 1993 колективу присвоєно статус державного, а 27.08.2000 — національного. З 2000 колектив називається Національним ансамблем солістів «Київська камерата», а В. Матюхін здобув статус генерального директора — художнього керівника та головного диригента колективу. «Київська камерата» виступає з концертними програмами не лише в Україні, а й за її межами (в Австрії, Вірменії, Грузії, Італії, Китаї, Латвії, Лівані, Німеччині, Росії, США, Франції, Хорватії, Чехії тощо). Ансамбль здійснив фондові записи сучасних українських композиторів: оркестрові твори Є. Станковича, камерно-вокальні та камерно-інструментальні опуси Ю. Гомельської, камерні кантати О. Яковчука, оркестрові та вокально-оркестрові твори О. Левковича, камерні симфонії І. Щербакова, вокально-оркестрові твори О. Ківи, оркестрові опуси М. Скорика, Г. Гаврилець, В. Загорцева, В. Зубицького, Я. Верещагіна, З. Алмаші, С. Зажитька, О. Козаренка, В. Шумейка та ін. Національним ансамблем солістів «Київська камерата» були випущені також і СD сучасних українських композиторів: В. Зубицького, О. Левковича, Є. Станковича, В. Сильвестрова, О. Ківи, Ю. Гомельської, І. Щербакова, З. Алмаші, К. Цепколенко. За діяльність з пропаганди творчості українських композиторів колектив нагороджено премією імені М. В. Лисенка (1997).

Національний камерний ансамбль «Київські солісти», програма «Тільки Моцарт!», Національна філармонія України

Національний камерний ансамбль «Київські солісти» — камерний оркестр, заснований 1996 скрипалем Б. Которовичем (керівник і головний диригент). На 2021 художній керівник і диригент — А. Васильківський. У репертуарі — твори українських композиторів (Л. Колодуба, М. Скорика, Є. Станковича) та зарубіжна класика. Володар Гран-прі 30-го Віденського Міжнародного фестивалю-конкурсу та першої премії в номінаціях «камерні оркестри» та «всі оркестри», учасник міжнародних фестивалів імені Д. Ойстраха (м. Пярну, Естонія), сучасної музики «Варшавська осінь» (м. Варшава, Польща), сучасної музики у Кракові (Польща), класичної музики у Рурі (Німеччина), симфонічної музики в Алжирі, Габала фестивалю в Азербайджані та «Музичні прем’єри сезону», «Київ Музик Фест», «Гогольфест», «Нова музика», «Chamber Art Music» в Україні. Виступав у Німеччині, Польщі, Франції, Японії та інших країнах.

Київський камерний оркестр заснований 1963 при Київській філармонії. Ним керували диригенти А. Шароєв та І. Блажков, з 1990 головним диригентом оркестру став Р. Кофман. Від листопада 2020 головна диригентка Київського камерного оркестру — заслужена діячка мистецтв України Н. Пономарчук. У листопаді 2004 компакт-диск Київського камерного оркестру (диригент Р. Кофман) із записами Б. Бріттена отримав нагороду «Supersonic», яку авторитетний музичний журнал «Піцикато» (Люксембург) надає кращому диску. Київський камерний оркестр гастролював у Кореї, Німеччині, Франції, Нідерландах, Австрії, Бельгії, Великій Британії, Іспанії, Португалії, Польщі, Швейцарії, Туреччині, Сполучених Штатах Америки, Мексиці, Японії. Оркестр активно пропагує музику українських композиторів. У репертуарі оркестру — твори В. Бібіка, Є. Станковича, М. Скорика, В. Сильвестрова, Л. Колодуба, В. Польової, В. Рунчака, Ю. Ланюка, О. Щетинського та інших. У 2009–2010 оркестр здійснив цикл концертів «Український авангард», в якому поряд із творами відомих вітчизняних композиторів прозвучала музика молодих українських митців. Київський камерний оркестр провів низку концертних циклів: «Всі симфонії Бетховена» (2006–2007), «Всі симфонії Шуберта» (2007–2008), «Великі імена» (2008–2009), «Всі симфонії В. А. Моцарта» (2009–2010). В останньому циклі більшість симфоній В. А. Моцарта були виконані в Україні вперше.

Симфонічна та оркестрова музика

Становлення симфонії як жанру оркестрової музики відбулося в Україні значно пізніше, ніж у європейській музичній культурі. Серед перших творів цього жанру: «Українська» симфонія Е. Ванжури (одна з трьох симфоній на слов’янські теми) кінця 18 ст., «Концертна симфонія» Д. Бортнянського (1790), Симфонія соль-мінор першої чверті 19 ст. М. Овсянико-Куликовського, «Українська» М. Калачевського (1892), Симфонія соль-мінор В. Сокальського (1892), маловідома Симфонія до-мінор І. Рачинського (1915) та ін.

Етапи становлення симфонічного жанру в Україні: підготовчий (19 — початок 20 ст.); становлення напрямів розвитку та жанрів (перша третина — 1970-ті); формування різновидів симфонічних моделей (кінець 20 ст. — дотепер). Новації в симфонічному жанрі пов’язані з творчістю М. Скорика, В. Сильвестрова і Є. Станковича.

У роки незалежності в українській симфонічній та оркестровій музиці спостерігаються нові тенденції. Нова генерація композиторів використовує принципи полістилістики, з’явилися перші мінімалістичні опуси, а також майже невідомий раніше в Україні жанр музичного перформансу. Сучасний період в українській музиці вважають також періодом «постмодернізму». У творчості представників колишнього авангарду (В. Сильвестрова, В. Годзяцького, В. Загорцева) поступово посилюються неоромантичні тенденції, схильність до простіших формотворчих структур. З’являється нове покоління композиторів. Серед них є композитори, які розвивають неоромантичні традиції, а також тяжіють до «духовної» тематики (І. Щербаков, Г. Гаврилець), автори, які сповідують принципи мінімалізму (О. Гугель, О. Грінберг), композитори, які тяжіють до «постсеріального» структуралізму (О. Щетинський, С. Пілютіков), музиканти найрадикальнішого напряму, які часто використовують у своїх творах провокативні, позамузичні засоби виразності, зі схильністю до перформансу та хепенінгу (С. Зажитько, В. Рунчак, К. Цепколенко).

В Україні функціонує низка симфонічних оркестрів. Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України засновано 1918 Після здобуття незалежності 1991 оркестром здійснено перший запис національного гімну України. Указом Президента України від 03.06.1994 Державному заслуженому академічному симфонічному оркестру України надано статус національного.

Національний симфонічний оркестр України

Під керівництвом диригента Т. Кучара Національний симфонічний оркестр України став найчастіше записуваним колективом на теренах колишнього Радянського Союзу. Протягом восьми років оркестр здійснив запис понад 45 компакт-дисків для фірм Naxos і Marco Polo, зокрема — всі симфонії В. Калинникова, Б. Лятошинського, Б. Мартіну і С. Прокоф’єва, ряд творів В. Моцарта, А. Дворжака, П. Чайковського, О. Глазунова, Д. Шостаковича, Р. Щедріна, Є. Станковича. Диск із Другою та Третьою симфоніями Б. Лятошинського був визнаний компанією ABC «Кращим світовим записом 1994 року». 1999 головним диригентом, а від 2000 художнім керівником оркестру став заслужений діяч мистецтв України, лауреат Національної премії імені Т. Шевченка В. Сіренко. 2004 запис «Реквієму для Лариси» В. Сильвестрова у виконанні Національного симфонічного оркестру України і Національної хорової капели «Думка» став номінантом 47-ї премії «Греммі». У штаті оркестру понад 100 інструменталістів. Серед музикантів — заслужені артисти України, лауреати міжнародних і всеукраїнських конкурсів.

Національний президентський оркестр — військовий творчий колектив, який забезпечує музичне обслуговування заходів державного значення та підпорядковується Міністрові оборони України. Основні завдання оркестру:

• музичне обслуговування державних заходів, які проводяться за участю Президента України або під його особистим патронатом;
• розвиток традицій національної культури України;
• пропаганда здобутків національного музичного мистецтва — класичної спадщини й творів сучасних українських композиторів;
• участь у патріотичному та естетичному вихованні громадян України.

Оркестр створено 1991. Художний керівник і головний диригент — А. Молотай.

Симфонічний оркестр Національної філармонії України створений 1995. Оркестр веде активну просвітницьку діяльність, бере участь у фестивалях («Київ Музик Фест», «Прем’єри сезону», «Форум музики молодих», а також «La Chaise-Dieu» і «Фестиваль Берліоза» у Франції, «Бетховенський фестиваль» в Польщі тощо), гастролює за кордоном (Австрія, Іспанія, Китай, Німеччина, Польща, Туреччина, Франція, Швейцарія, Японія). Головним диригентом симфонічного оркестру Національної філармонії України з 1996 був М. Дядюра, у 2012–2019 оркестр очолював Р. Кофман. З квітня 2019 головним диригентом оркестру є М. Дядюра.

В Україні також функціонують військові оркестри Збройних Сил України. Це Академічний Зразково-показовий оркестр Збройних Сил України, Оркестр Почесної варти полку Президента України Міноборони України, оркестри видів Збройних Сил України, оркестри оперативних командувань, оркестри військових навчальних закладів і військових частин. Як музичні посли, військові музиканти репрезентують Збройні Сили України на міжнародних фестивалях в Австрії, Бельгії, Данії, Нідерландах, Німеччині, Норвегії, Польщі, Румунії, Угорщині, Чехії, Швеції та інших державах.

Основні концертні колективи

Українську музику репрезентує низка колективів. «ДУМКА» — національна заслужена академічна капела України (з 1997), лауреат національної премії ім. Т. Шевченка (1981). Створена 1919 на основі хору «Дніпросоюзу» на чолі з Н. Городовенком у складі 45 співаків. Від 1991 колектив багато гастролює за кордоном. У репертуарі капели — музика для хорів a cappella (обробки народних пісень, західноєвропейська музика) та вокально-симфонічної музики (Й. Бах, Л. ван Бетховен, Дж. Верді). Колектив капели (близько 70 осіб) заклав основи професійного хорового виконавства в Україні, він є першим, часто єдиним, виконавцем творів сучасних українських композиторів (Є. Станкович, В. Сильвестров, Л. Дичко, М. Скорик).

Національний заслужений академічний український народний хор України імені Григорія Верьовки

Національний заслужений академічний український народний хор України імені Григорія Верьовки було створено 11.09.1943 Постановою Ради Народних комісарів УРСР № 246 «Про організацію Державного українського народного хору», художнім керівником та головним диригентом призначено на той час наукового співробітника Інституту фольклору АН УРСР Г. Верьовку. 1999 хору надано статус національного. Національний заслужений академічний український народний хор України імені Г. Г. Верьовки налічує більше ніж 150 учасників. У репертуарі хору понад 1000 творів.

Національна заслужена капела бандуристів України ім. Г. І. Майбороди

Національна заслужена капела бандуристів України ім. Г. І. Майбороди — колектив, заснований 1918 в м. Києві. Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1983). У 1995 колективу присвоєне ім’я українського композитора Г. Майбороди. 1997 Капелі надано статус національної. У 1990-х на базі капели створено інструментальний ансамбль «Козаки» (керівник Д. Попічук) і вокально-інструментальний квартет бандуристів (керівник В. Голубничий). За історію існування колектив гастролював з концертами в Аргентині, Болгарії, Великій Британії, Іспанії, Канаді, Німеччині, Польщі, Румунії, Угорщині, Швейцарії, Франції, Японії. Спеціально для капели писали твори композитори: О. Білаш, М. Вериківський, Г. Гембера, М. Дремлюга, В. Кирейко, Г. Майборода, К. Мясков та ін.

Національний заслужений академічний ансамбль танцю України імені Павла Вірського — професійний танцювальний колектив. Існує з 1937. Сьогодні Національний заслужений академічний ансамбль танцю України ім. П. Вірського у розквіті творчих сил і під керівництвом Героя України, народного артиста України, народного артиста Росії, Лауреата Національної премії України ім. Т. Шевченка, професора, академіка М. Вантуха активно працює над удосконаленням свого професійного рівня, поповнює репертуар новими творами, веде активне творче життя, пропагуючи українське хореографічне мистецтво як в Україні, так і за кордоном. Національний академічний оркестр народних інструментів України створений 1969, один із провідних музичних колективів України. Виконує народну інструментальну музику всіх регіонів України.

Академічна хорова капела «Орея» — хоровий колектив, створений 1986 у м. Житомирі. На 2019 у складі капели 28 осіб. Хор здобував 9 Гран-прі та 40 перших призів на хорових конкурсах.

Національний академічний духовий оркестр України — музичний коллектив, заснований 1979. У 2004 Державному духовому оркестру було надано статус академічного, у 2008 — національного.

Муніципальна академічна чоловіча хорова капела ім. Л. М. Ревуцького — єдиний в Україні професійний академічний чоловічий хор, що належить до найкращих творчих колективів країни, співаків якого називають «Золотими голосами України» за версією журналу «VIVA». Рішенням Президії Музично-хорового товариства УРСР в 1969 була створена Київська чоловіча хорова капела. Уперше капела заспівала наприкінці 1970, а 2010 капела ім. Ревуцького стала лауреатом І премії на Міжнародному фестивалі духовної музики «Хайнувка-2010» у м. Білостоці (Польща). Колектив є пропагандистом творчості сучасних українських композиторів Є. Станковича, І. Карабиця, Л. Дичко, В. Зубицького, Г. Гаврилець, О. Яковчука, В. Степурка, Г. Успенського, М. Шуха, І. Небесного, І. Тараненка та ін. Репертуар хору складається з перлин церковнослов’янської, класичної, народної української та зарубіжної хорової музики, сучасні обробки творів з репертуару рок- та попгруп, як-от «Квін», «Бітлз», та інших популярних виконавців «a cappella», а також творів з інструментальними супроводами.

Державний академічний естрадно-симфонічний оркестр України — музичний колектив, заснований 1979 в м. Києві. Рідкісний сплав української чуттєвої музичності та західного аналітичного ставлення до тексту народився від союзу оркестру з італійським диригентом Л. Гаджеро. Міжнародний репертуар оркестру — від музики 16 ст. до наймолодшого покоління сьогоднішніх композиторів. Колектив також дбає про збереження та пропаганду українських музичних скарбів.

Академічний ансамбль пісні й танцю України Державної прикордонної служби України — сучасний потужний творчий колектив. Заснований 1971. У 2000 за значний внесок у розвиток української музичної культури і багаторічну плідну діяльність наказом Міністра культури України Ансамбль внесено до Переліку провідних мистецьких колективів України. 2003 балет Ансамблю став Лауреатом першого Всеукраїнського конкурсу хореографічних колективів імені П. Вірського. За час існування ансамблю понад 40 артистів-прикордонників удостоєні державних почесних звань у галузі культури та мистецтв. Ансамбль у своєму складі має оркестр, балетну групу, чоловічий хор та значну групу артистів-вокалістів.

Естрадна музика

Зі здобуттям незалежності в Україні активізується розвиток вітчизняної естради. Естрадна музика є частиною естрадного (сценічного) і водночас музичного мистецтва, основними складниками якого є джаз, рок, популярна музика (попмузика). В українській науці використовують дефініції «масова музика», «популярна музика», «естрадна музика» як терміни, що доповнюють один одного. Терміни «масова музика» і «популярна музика» є найбільш придатними для характеристики музичного мистецтва, яке має масову аудиторію та є популярним серед населення. Найпоширеніші музичні напрями: народна, поп-, хіп-хоп-, електронна, рок-музика. 

Якщо в 1990-х майже всі популярні пісні виконувались українською мовою, то з кінця 1990-х відбувається питоме збільшення російськомовних проектів. У 1990-ті розпочався тривалий і суперечливий процес перетворення української пострадянської «естради» на важливу галузь культурної індустрії. У цей період плідно працюють композитори О. Білаш, І. Карабиць, О. Морозов, А. Горчинський. Нові пісні дарували слухачам, вже відомі на той час: О. Білозір, В. Білоножко, С. Ротару, Р. Кириченко, П. Дворський, В. Зінкевич, А. Кудлай, П. Зібров, Л. Сандулеса, Т. Повалій та інші майстри естрадного мистецтва. Відбувались пісенні фестивалі — «Червона рута» (1989), «Золоті трембіти» (з 1991), «Таврійські ігри» (1992–2008) тощо. Про зростання інтересу до фольклору свідчать започатковані в Україні два фестивалі етнічної музики — «Шешори» (2003–2008; 2009–2013 під назвою «Арт-Поле»); «Країна мрій» (від 2004 за ініціативи Олега Скрипки). Старт української незалежної сцени розпочався 24.09.1989, коли у м. Чернівцях відбувся фестиваль української музики «Червона рута 89». Саме на цьому фестивалі виступили і популярні у майбутньому гурти: «ВВ», «Брати Гадюкіни», «Кому вниз», виконавиці І. Білик, М. Бурмака інші.

«Територія А» — перший український телевізійний хіт-парад кліпів, який виходив на телеканалі «ICTV» (1995–2000) та «Першому каналі» (2005). Ведучою була А. Рудницька, продюсером — О. Брагинець. Було засновано низку премій: щорічну премію «Територія А» у галузі кліпмейкерства, яку вручали за найкращі відеокліпи; премію «Українська хвиля» — за кращі українськомовні пісні та особливий внесок у розвиток української музики. Участь в цьому проекті брало багато співаків та гуртів: «Аква Віта», Камалія, «Скрябін», «Табула Раса», «Турбо-Техно Саунд», О. Пономарьов, Юрко Юрченко тощо. І. Білик стала однією з найпомітніших зірок, після «Території А» вона взяла участь у найпрестижніших фестивалях: «Марія» (м. Трускавець), «Слов’янський базар» (м. Вітебськ, Білорусь; усі — 1993).

Від 2000-х з’являються ознаки комерціалізації естради, яскраві вокалісти, дорогі концертні шоу. Музичні канали («М1», «М2», MTV-Україна, «O-TV», «Entermusic») також посприяли розвитку української естради та вивели її на новий рівень. Створювалися власні хіт-паради з нагородженням преміями, фіналістів визначали експерти або глядачі:

• Премія «Золота Жар-Птиця» (1996–2004, нагородження проводилось у рамках фестивалю «Таврійські ігри»; від 2018 на телеканалі «М2») була заснована з метою підтримки престижу української музичної культури. Найбільше нагород за всю історію премії отримали гурти «ВВ» і «Скрябін», виконавці О. Пономарьов, І. Білик. У 2020 премію отримали: NK (Анастасія Каменських) — номінація «співачка року»; О. Винник — «співак року»; «Время и Стекло» — номінація «попгурт» (пісня «Дим» — «хіт року»); «БЕZ ОБМЕЖЕНЬ» — номінація «рок-гурт».
• «YUNA» — премія, заснована 2011, найбільша за охопленням експертів. 2020 премію отримали: MONATIK — номінації «найкращий виконавець» (2018, 2019, 2020), «найкращий альбом»; NK — «найкраща виконавиця»; «Антитіла» — «найкращий рок-гурт»; «Время и Стекло» — «найкращий попгурт».
• «M1 Music Awards» (від 2015, телеканал «М1») — нагороди вручаються на основі переглядів кліпів на вказаному телеканалі. Премія 2020 перенесена через пандемію. За час існування цієї премії найбільшу кількість нагород отримала співачка Тіна Кароль (Т. Ліберман), гурт «Время и Стекло», дует «Потап и Настя» та MONATIK (Дмитро Монатик).

Наприкінці 1990-х — на початку 2000-х в Україні створено кілька фірм звукозаписів (лейблів), зокрема Gallicia Distribution (м. Львів), LavinaMusic, Origen Music, Moon Records, Nexsound (м. Київ), Metal Scrap Production (м. Тернопіль) та інші. Український ринок музичних носіїв в 2005 становив близько 10 млн ліцензійних дисків та касет. Українські виконавці співпрацюють також із світовими фірмами звукозаписів.

Творчість українських виконавців відома далеко за межами держави. Зокрема гурт «KAZKA» (від 2017) — попгурт, який виконує музику з елементами електро-фолку, — став рекордсменом серед українських артистів з переглядів відеокліпів у YouTubе, а також першим серед українських гуртів потрапив до всесвітньовідомого чарту Shazam (сервіс розпізнавання мелодій для мобільних пристроїв). Їхня дебютна пісня «Плакала» (альбом «KARMA», 2018) очолила музичні рейтинги (Україна, Болгарія, Вірменія тощо). Український рок як окремий феномен, формується з кінця 1980-х. Після здобуття незалежності розпочалося формування україномовних рок-гуртів, які чітко ототожнювали себе саме з українською музичною культурою. Якщо у 1990-х більшість українськомовних колективів була із західних регіонів, то в 2000-х колективів з центральної, східної та південної України стало більше.

Рок

Новим явищем у 1990-х був панк-рок. Найяскравішими представниками панк-року в Україні стали «Брати Гадюкіни» та Віка Врадій («Сестричка Віка»). Актуальності для пострадянської України панк-рок набув як символ нонконформізму. Гурт «Брати Гадюкіни» виник у м. Львові 1988. Сергій Кузьмінський — автор перших українськомовних (з використанням галицького суржику) хітів «Мертвий півень» та «Чуваки, всьо чотко». Популярність гурту в середині 1990-х падає. Віка Врадій як артистка виступала з 1976, як рок-виконавиця дебютувала на «Червоній руті 89», здобула перше місце, як рок-співачка. 1993 виїхала до США.

Перспективними напрямами українського року стали синтетичні напрями, які поєднували блюз, джаз, альтернативу. Львівський гурт «Мертвий півень» (1989–2011) використовував широку стильову палітру, був представником прогресивного року, де сполучаються різні напрями рок-музики, традиційні електронні інструменти та акустичні — скрипка, флейта, сопілка.

«Плач Єремії» є одним із найвідоміших львівських рок-гуртів (заснував Т. Чубай, 1990). Колектив поєднує різні стильові напрями, виконує класичні українські хіти, елітарну українську поезію.

«Брати Блюзу» заснували брати Мирослав та Олег Левицькі в 1992 (м. Калуш Івано-Франківської області). Вони ввійшли в історію як перша група зі Східної Європи, що виступила на одному з найбільших європейських фестивалів «Сігет» (угор. «Sziget») в м. Будапешті. 2014 гурт припинив діяльність.

Однак в українському культурному просторі існувало багато гуртів, які виконували рок не лише українською або традиційною для цього напряму англійською, а й російською мовою. Серед таких: «Кому вниз» (від 1988; поєднував арт-рок, психоделіку, готику, хард та фолк), «Жаба в дирижаблі», «Табула Раса» (усі — з 1989), «Грін Грей» («Green Grey»; 1993).

Поп-рок

Гурт ТНМК

Поп-рок посідає значне місце в музичній культурі України, однак системно цей напрям почав розвиватися лише з 2000-х, це було пов’язано передусім із загальними світовими тенденціями. У 2000-ті гурт «Океан Ельзи» став провідним рок-колективом України та залишається таким тривалий період. 2003 популярний гурт «Скрябін» переорієнтувався на поп-рок. У цей період працювали: Марійка Бурмака, Альона Вінницька, Міка Ньютон (справжнє ім’я — Оксана Грицай), гурти «Мотор’ролла», «Друга ріка» (з 1996), «СКАЙ» (з 2001, перша назва — «С.К.А.Й»), «Lama» (з 2005). Орієнтованими на фольклор були гурти «Гайдамаки» (1991), «Мандри» (з 1997). «Танок на майдані Конго» («ТНМК»; відомі з 1997), «Бумбокс» (з 2004)

У 2000-х значно збільшилась кількість рок-колективів, що виконують пісні українською мовою. З початком нового тисячоліття з’являються нові колективи, які працюють у стилі поп-рок: гурти «Антитіла» (2008) і «О. Torvald» (2005), справжня популярність прийшла до гурту після відбору та участі у Євробаченні (2017).

Гурт «The Hardkiss», заснований 2011, належить до хард-року та альтернативного року, однак деякі композиції у виконанні колективу можна також віднести і до поп-року. Неодноразово займав перші сходинки в хіт-парадах українських музичних каналів.

Рок-гурт «Kozak System» (з 2012) представляв Україну на багатьох європейських та світових фестивалях.

Фольк

Етногурт «ДахаБраха»

На естрадну музику в Україні вплинув колорит фольклору. Упродовж останніх десятиліть простежується рух від обробок народних пісень і оригінальних композицій на фольклорній основі (що включають використання народних інструментів, а також виконання вокальних пластів у автентичній співочій манері) до органічного синтезу власної композиторської манери з інофольклорною. Це призвело до народження нового стилю «World Music» (термін з’явився в англомовних країнах в 1980-х). Напрям стає одним з провідних в українській естрадній музиці початку 21 ст.

В Україні для позначення цього типу музики широко використовують терміни фолк-рок, етно-рок. Серед найбільш національно орієнтованих стильових відгалужень рок-музики у 1990-х був напрям фолк-рок. Лідером українського фолк-року 1990-х став гурт «Воплі Відоплясова» (скорочено «ВВ»). Колектив було створено у 1986 як гурт, що грає панк-рок, але найупізнаваніші хіти коллективу («Танці», «Весна», «Були на селі», «День народження») мають виразні риси фолк-року.

1991 засновано етногурт «Вій» у м. Києві. Музика гурту відтворювала стародавній язичницький дух у фольклорі. У середині 1990-х стала відомою виконавиця Катя Chilly (справжнє ім’я — Катерина Кондратенко), після участі на фестивалі «Червона рута 96». Вона поєднувала у піснях фольклорні традиції з елементами сучасного звуку. Автентична архаїка, яку відкривала світу співачка, — новий погляд на національну фольклорну традицію.

Український етногурт «ДахаБраха» (з 2004) виконує українською, кримськотатарською та іншими мовами пісні, що записувались під час різних фольклорних експедицій. 2020 гурт став лауреатами Шевченківської премії. Гурт визначає свій музичний стиль як «етнохаос». Обов’язковим елементом сценічного вбрання є чоловічі овечі шапки.

Геві-метал

Важкий метал, геві-метал (англ. heavy metal) представлено сучасними гуртами: «Тінь Сонця», «Веремій», «Колір Ночі», дніпровський гурт «САД», «Stoned Jesus», «SINOPTIK». Першим хіп-хоп-гуртом в Україні став «Вхід у змінному взутті» (з 1997, ВУЗВ). Гурт став лауреатом «Червоної рути 95» із треком «Сірко». Перший альбом ВУЗВ — «Планове засідання» став платиновим, був проданий накладом понад 100 тис. копій. 1995–1999 ВУЗВ постійно гастролювали.

Наступне піднесення цього напряму (кінець 1990-х — початок 2000-х) пов’язане з гуртами: «Танок на майдані Конго» (ТНМК), перший альбом «Зроби мені хіп-хоп» (1996); «Тартак» (1996–2019) тощо. Українські виконавці підвищували свій рівень, свідченням чого є вихід на міжнародну арену бі-боїв (SoulB, Ruffneck Attack), емсі (Епіцентр Унії, ін.). Активізація напряму спостерігається від 2010: починають діяльність реп-виконавці ЯрмаК (YARMAK; Олександр Ярмак), Артем Лоїк, гурт БРДК (БаРДаК) тощо. На міжнародну музичну арену вийшла реп-співачка Alyona Alyona (Альона Савраненко), яка виконує пісні українською мовою. 2018 вона випустила перші відео кліпи: «Рибки», «Голови» (за місяць зібрав 1 млн переглядів на YouTube).

Електронна музика

Розвивається електронна музика (створена з використанням електронних, комп’ютерних технологій, синтезаторів, семплерів тощо). Серед творів сучасних українських авторів трапляються електроакустичні композиції для інструментальних ансамблів, солістів з електронним записом; електроакустичні композиції для інструментів та електронної обробки в реальному часі; композиції для солістів, електронного запису та електронної обробки у реальному часі, твори для електронного запису, електронний перформанс, аудіовізуальний перформанс, відео-інсталяції, мультимедійні перформанси, твори з різних жанрів танцювальної електронної музики тощо.

Українська електроакустична музика, створена в новітній естетиці з відповідними технічними засобами, виникла у середині 1960-х. Вона пов’язана з колом композиторів «Київського авангарду». В. Годзяцькому (нар. 1936) належить першість в освоєнні жанру конкретної музики — «Чотири домашніх скерцо» («4 Scherzi domestiki», 1964) та музика до мультфільму «Кар’єра» (1968). Л. Грабовський (нар. 1935) розпочав розробку власної системи алгоритмічної композиції: «Homoomorphie I–III» для фортепіано «Ornaments», для гобоя, арфи та альта (1969) та «Concerto Misterioso» (1977).

У 1997 створено першу студію електронної музики в Україні, яка нині є базою навчання студентів в Київській національній музичній академії імені П. І. Чайковського. На початку 1990-х в Україні поступово стають звичними концерти електроакустичної музики: «Музичні інсталяції та електронна музика» (фестиваль «Березілля», 1997), «Електроакустика» (від 2003), «Деталі звуку» (від 2005), Львівський фестиваль «Vox Electronica» (від 2012). Композиторкою А. Загайкевич 2005 започатковано «ЕМ-візію» (ЕМ-visia) — міжнародний проект електроакус тичної музики, що охоплює широкий жанровий спектр сучасної електроакустичної сцени (від концертних творів композиторів, аудіо-візуальних перформансів, сонорних інсталяцій, виступів музикантів експериментальної електронної музики, відео-арту). 2020 відбулося святкування, присвячене 15-річчю проекту у рамках ХХХІ Міжнародного фестивалю «Київ Музик Фест 2020». Сучасні композитори, що працюють в напрямі електронної музики: А. Загайкевич, С. Крутиков, О. Мануляк, А. Стук, М. Фрідман-Гольдман тощо.

Експериментальна музика

Від середини 1990-х в Україні активно діє сцена експериментальної музики: саунд- та медіа-артисти, які оперують синтезованими звучаннями в реальному часі та використовують інтерактивний зв’язок між синтезом звуку і синтезом зображення. Створені українські лейбли — «Nexsound», «KVITNU», простір медіа-арту «Контрапункт». 2011 засновано Українську асоціацію електроакустичної музики. У жанрі електроакустичної музики виступає низка виконавців. Гурт «Dazzle Dreams» (2006–2013), «DZ’OB» (з 2014) працює в жанрі електроакустики, поєднує традиції академічної музики з новими танцювальними напрямами. Гурт «ONUKA» (з 2013) працює в різних музичних жанрах, зокрема, електро-фольк, що передбачає поєднання народної музики та електроніки. Під час виступів вони використовують сучасні народні інструменти: сопілку, трембіти, цимбали тощо.

Джаз

В Україні розвивається джазова музика, яка зародилася ще в 1920-х. Перший український джазовий ансамбль створено 1924 у м. Харкові під керівництвом студента Ю. Мейтуса, який відіграв перший сольний концерт (1925). У 1962 організовано перший Київський джазклуб. Найбільша кількість аналогічних клубів формується у 1990-х в обласних центрах України. Така активна діяльності джаз-клубів сприяла створенню в 1995 Джазової асоціації України (ДАУ) на чолі з В. Симоненком. Поряд з цим у м. Києві був організований Міжнародний джазовий абонемент, який долучився до організації джазових фестивалів («Vocal Zone»).

У 1990–2000 джазові колективи записують перші українські джазові CD («Fest», «Схід Side», «Unity»). Працюють музиканти — Н. Лебедєва, А. Менделенко, А. Фантаєв, інші. Джаз звучить на радіо «Промінь», у програмі О. Когана «Година меломана». Від 2011 відбувається фестиваль джазу в м. Києві. Серед сучасних українських джазових ансамблів, які в своїй творчості синтезують фольклорні та джазові елементи, — етно-джазовий гурт «Shockolad» (заснований 2004 І. Гнидиним); тернопільський джаз-фолк гурт «Brio» (створений в 2009). На сучасному етапі характерним є звернення як до поєднання традиційного джазу з багатьма іншими напрямами та стилями, так і до пропагування традиційних джазових композицій.

Євробачення

З 2003 Україна бере участь у конкурсі «Євробачення». 16.05.2004 увійшло в історію України як головний успіх вітчизняної музики: українська співачка Руслана виграла «Євробачення» з колоритною композицією «Дикі танці» (з елементами українських народних мотивів). 2006 «Дикі танці» визнали загалом найкращою піснею «Євробачення». Альбом «Дикі танці» став першим п’ятиразово платиновим альбомом в Україні (загальний тираж 0,5 млн примірників).

• 

  Руслана з композицією «Дикі танці» — переможниця пісенного конкурсу «Євробачення» 2004 р.

Після успіху Руслани на конкурс «Євробачення» намагалися потрапити більшість відомих виконавців. 2007 Європу підкорила Вєрка Сердючка (А. Данилко), яка посіла на конкурсі друге місце, цей результат повторила через рік і Ані Лорак. Менш вдало на головному пісенному конкурсі Європи виступали Тіна Кароль та Світлана Лобода 2016 на «Євробаченні» перемогла співачка Джамала. Електро-фольк гурт «Go_А» пройшли відбір (2020, конкурс перенесено на 2021) та представили Україну на конкурсі 2021 (посіли 5-те місце).

Україна на пісенному конкурсі «Євробачення»

Рік	Рік	Пісня	Країна проведення конкурсу	Місце
2003	Олександр Пономарьов	«Hasta la vista»	Латвія	14
2004	Руслана	«Wild dances»(«Дикі танці»)	Туреччина	1
2005	«Гринджоли»	«Разом нас багато»	Україна	19
2006	Тіна Кароль	«Show me your love»	Греція	7
2007	Вірка Сердючка	«Dancing lasha tumbai»	Фінляндія	2
2008	Ані Лорак	«Shady lady»	Сербія	2
2009	Світлана Лобода	«Be my Valentine»	Росія	12
2010	Alyosha	«Sweet people»	Норвегія	10
2011	Міка Ньютон	«Angel»	Німеччина	4
2012	Гайтана	«Be my guest»	Азербайджан	15
2013	Злата Огнєвич	«Gravity»	Швеція	3
2014	Марія Яремчук	«Tick-tock»	Данія	6
2015	Україна не брала участі
2016	Джамала	«1944»	Швеція	1
2017	«O.Torvald»	«Time»	Україна	24
2018	Melovin	«Under the ladder»	Португалія	17
2019	Україна не брала участі
2020	«Go_A» (Євробачення було перенесено)
2021	«Go_A»	«Shum (Шум)»	Нідерланди	5

Авторська пісня

Після здобуття Україною незалежності 1991 авторська пісня втратила своє політичне значення, але збереглася як сфера мистецької творчості. Звичайною практикою для авторів-виконавців стало поєднання у творчості українських та російських мов.

За дянської доби популярність здобули нові автори-виконавці у царині авторської пісні: В. Вербицький, Д. Голубицький, Є. Зенюк, В. Купрієнко, С. Мартинюк, О. Рубанський, В. Самойда, І. Труфанова (усі — м. Київ), С. Джигурда, М. Барановський (м. Київ — м. Москва), О. Бик, С. Мороз (Київська область), Д. Долгов (м. Запоріжжя — м. Київ), О. Артеменко (м. Херсон — м. Київ), Д. Макляков, Ю. Чайка (обидва — м. Харків), О. Больменко, В. Секретарьов (м. Вінниця), В. Шинкарук (м. Житомир), В. Завгородній (м. Володимир-Волинський), О. Касьян, О. Скорук (обидва — м. Львів), А. Ворожейкін (м. Луганськ), Н. Тихонова (м. Полтава) та ін.

Збереглася сформована в СРСР мережа об’єднань (клубів) авторської пісні, що діють в усіх обласних центрах та в багатьох ін. великих містах України. Щороку в Україні проводиться від 10 до 20 фестивалів авторської пісні — переважно недовговічних та «разових». Серед багаторічних регулярних фестивалів — «Булат» (м. Суми, від 1989), «Острів» (м. Київ, від 2005), «Срібна підкова» (м. Львів, від 1995). Інші фестивалі авторської пісні: «Лісова фієста» (бард-рок, м. Київ), «Вагант» (м. Дніпропетровськ), «Студентські струни» (м. Житомир), «Байда», «Співаючий острів» (м. Запоріжжя), «Струна тернова» (м. Кривий Ріг), «Ольвія» (м. Ми колаїв), «Пісенна мрія» (м. Одеса), «Автограф» (м. Полтава), «Зачаровані струни» (м. Ужгород), «Есхар» (с. Есхар, Харківська обл.), «Срібні струни» (м. Черкаси). Серед інших форм прояву «АП» — пісенні театри: «Шансон» (м. Суми), Народний театр авторської пісні (м. Запоріжжя), «ЕТАП» (м. Київ, діяв у 1990-ті). Діє Київська школа бардів Д. Долгова (на комерційних засадах). Найвідоміший продюсер «АП» в Україні — С. Рубчинський. За відсутності в Україні державної підтримки розвитку авторської пісні та постійних меценатів цього явища, тимчасовими виявляються й спеціальні теле- та радіопроекти (щотижнева програма «Доживемо до понеділка» на ТРК «Гравіс», 1998–2000; авторська програма Тризубого Стаса на телеканалі «1+1» у 2000–2004 та ін.). Важливим знаряддям популяризації авторської пісні став Інтернет.

Фестивалі та конкурси

Найважливіші музичні конкурси, що проводять в Україні: Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця, Міжнародний конкурс скрипалів імені Олега Криси, Всеукраїнська конкурс молодих вокалістів імені Василя Сліпака та інші. В Україні проводять низку музичних фестивалів. Найпомітніші серед них: «ART JAZZ», «Західфест», «Схід-Рок», «Мазепа-Фест», «Харківські асамблеї», «Бандерштат». Мистецькі акції продовжують давні фестивальні традиції українських міст, презентують музику найрізноманітніших напрямів, стилів, жанрів, а також здобутки сучасної музикознавчої наукової думки.

Міжнародний конкурс молодих піаністів імені В. Горовиця започатковано 1995 на честь легендарного піаніста, який народився і отримав освіту в м. Києві. Конкурс входить до Європейської спілки молодіжних музичних конкурсів (з 2002). Це єдиний в Україні конкурс, що входить до складу Всесвітньої федерації міжнародних музичних конкурсів (від 2004). За роки існування в конкурсі взяли участь понад 1300 музикантів із 35 країн світу.

Міжнародний конкурс скрипалів Олега Криси започатковано 2013 у м. Львові. Відбувається раз на три роки.

Міжнародний конкурс балету імені Сержа Лифаря — широко відомий і авторитетний у світі та Європі конкурс молодих артистів балету і хореографів. Уперше відбувся 1994. Від 2006 не проводився. 2011 з ініціативи народного артиста України В. Писарєва конкурс імені Лифаря був поновлений, однак у зв’язку з напруженою ситуацією в країні та відсутністю належного фінансування від 2014 він не проводився. Проект постанови «Про Міжнародний конкурс балету імені Сержа Лифаря», розроблений за ініціативою Міністерства культури України, схвалено на засіданні Уряду 03.04.2019 (передбачалось проведення в Україні раз на два роки Міжнародного конкурсу балету імені Сержа Лифаря).

«Київ Музик Фест» — щорічний музичний фестиваль, який відбувається в м. Києві від 1990. Основна мета фестивалю — включення української музики в контекст світового мистецтва, розширення обміну духовними цінностями. Завдяки фестивалю твори національних композиторів активніше долучаються до палітри музичної картини світу, розмаїтішою стала географія гастрольних маршрутів академічних хорів, симфонічних оркестрів, камерних ансамблів і солістів.

Всеукраїнський фестиваль сучасної пісні та популярної музики «Червона рута» — найбільший, найпрестижніший в Україні та єдиний у світі українськомовний фестиваль сучасної молодіжної музики. Заходи фестивалю проходять по всій Україні, беруть участь виконавці з усіх регіонів. Фестиваль відкриває нові імена, серед відкриттів фестивалю — І. Білик, О. Пономарьов, П. Дворський, Н. Могилевська, Альоша, гурти «Брати Гадюкіни», «Танок на майдані Конго», «Табула Раса» та інші. Проведено 13 фестивалів, 480 обласних відбіркових конкурсів, в яких взяли участь 70 тис. молодих музикантів, понад 500 концертів. Фестивальні заходи відвідали близько 10 млн глядачів.

«Країна мрій» — фестиваль етнічної музики. Проводиться від 2004 за ініціативи музиканта О. Скрипки. Перший фестиваль відбувся на Співочому полі в м. Києві. 2008 О. Скрипку як засновника фестивалю було номіновано на Шевченківську премію.

Популярні джазові фестивалі в Україні: «Odessa Jazz Fest» (з 2001), «Джаз Коктебель» (з 2003; після окупації Криму перенесено до Одеської області), «Флюгери Львова» (з 2003), «Vinnytsia Jazz Fest» (з 2007), «Art Jazz Cooperation» (з 2007; міста Луцьк — Рівне), «Jazz in Kyiv» (з 2011, «Alfa Jazz Fest» (з 2011, м. Львів), Міжнародний фестиваль «Єдність» (з 2012, м. Київ), Leopolis Jazz Fest (з 2011 м. Львів, входить до репеліку найбільших джазових фестивалів Європи) тощо.

Література

1. Актуальні питання східноєвропейської етномузикології / Ред.-упоряд.: Г. Пшенічкіна, Р. Слюжинскас. Дніпро : Ліра. 2018. 268 с.
2. Берегова О. Камерна музика останньої чверті ХХ — початку ХХІ століть у просторі експериментів і новwій // Діалог культури: образ Іншого в музичному універсумі. Київ : Інститут культурології НАН України, 2020. С. 223–289.
3. Булат Т. Українська музична культура діаспори // Українознавство: стан проблеми, перспективи розвитку. Київ : Київський університет, 1993. С. 126–128.
4. Вовк Р. А. Портрети корифеїв: До 100-річчя від дня заснування Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. Київ : Національна музична академія України імені П. І. Чайковського, 2013. 225 с.
5. Дослідження музичного ринку України та його зовнішньоекономічних перспектив. Київ : Soundbuzz, 2020. 220 с.
6. Загайкевич А. Л. Українська електроакустична музика: історія і сучасність // Часопис Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. 2015. № 4. С. 75–86.
7. Зайцева І. Є. Деякі тенденції розвитку українського мюзиклу як мистецтва і галузі шоу-індустрії // Young Scientist. 2017. № 10 (50). С. 262–267.
8. Закус І. М. Інструментальна музика в Україні: характерні риси та особливості // Молодий вчений. 2017. № 11 (51). С. 555–558.
9. Закус І. М., Постой Г. Г. Джаз в Україні: музиканти та перспективи розвитку імпровізаційної музики // Молодий вчений. 2017. № 11. С. 565–568.
10. Карась Г. Пам’ятки музичної культури західної діаспори: повернення в Україну та популяризація // Вісник Прикарпатського університету. Мистецтво. 2006. Вип. 9. С. 16–19.
11. Ковальская И. От оперетты к мюзиклу: к вопросу об исторической логике развития музыкальной комедии // Музичне мистецтво і культура. 2007. Т. 2. Вип. 8. С. 136–148.
12. Коверза О. Становлення джазового мистецтва як феномену музичної культури 20–30-х рр. ХХ століття в Україні // Актуальні питання гуманітарних наук. 2015. Вип. 14. С. 87–93.
13. Комлікова А. Рок-опера: до питання становлення жанру в Україні // Київське музикознавство. 2011. Вип. 39. С. 159–166.
14. Корнутяк А. О. Львівський національний академічний театр опери та балету імені С. Крушельницької (1900–2014 рр.) // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку. 2014. Вип. 20 (1). С. 147–152.
15. Кравченко А. І. Органологічні та стилістичні параметри жанрів камерно-інструментальної музики України (кінець ХХ — початок ХХІ ст.) // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку. Мистецтвознавство. 2016. Вип. 22. С. 254–259.
16. Кравченко А. І. Полімодальність виконавської практики українських нсамблістів (кінець ХХ — початок ХХІ століть) // Українська культура: минуле, сучасне, шля[и розвитку. 2019. Вип. 30. С. 120–126.
17. Левко В. І. Актуальні тенденції концертного життя України кінця ХХ — початку ХХІ століття // Культура і сучасність. 2016. № 1. С. 98–104.
18. Лифар С. Спогади Ікара / Пер. з фр. Г. Малець. Київ : Пульсари, 2007. 200 с.
19. Маклюк Д. М. Специфіка втілення образу Т. Шевченка в опері Л. Колодуба «Поет» // Аспекти історичного музикознавства. 2019. Вип. 18. С. 40–57.
20. Мамчур І. Рок-опера: передчуття успіху // Музика. 1993. № 2. С. 8–9.
21. Манько С. Б. Мюзикл і рок-опера в українському соціокультурному просторі // Культура України. 2012. Вип. 39. С. 268–276.
22. Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції 1919–1939. Київ : Видавництво імені Олени Теліrи, 1999. С. 272.
23. Ольховський А. Нариси історії української музики. Київ : Музична Україна, 2003. С. 385–394.
24. Петрик О. Балетний театр України у соціокультурній ситуації сьогодення // Вісник Львівського університету. Серія: Мистецтвознавство. 2012. Вип. 11. С. 267–275.
25. Рибчинський Ю. Рок-опера: молодша сестра мюзиклу // Естрада. 1993. № 5. С. 26–27.
26. Рудницький А. Про музику і музик. Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто : Наукове Товариство ім. Шевченка, 1980. 336 с.
27. Станішевський Ю. О. Балетний театр України. Київ : Музична Україна, 2003. 440 с.
28. Станішевський Ю. О. Національна опера України 2001–2011. Київ : Музична Україна, 2012. 304 с.
29. Татарченко Г. Рок-опера // Музика. 1993. № 4. С. 30–31.
30. Тормахова В. Неакадемічна музика: проблеми дефініції та сутнісні виміри // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Мистецтвознавство. 2019. № 1. С. 21–27.
31. Тормахова В. Особливості інтерпретації в поп-музиці // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Мистецтвознавство. 2017. № 1. С. 32–36.
32. Тормахова В. Xарактерні риси української поп-музики кінця XX — початку XXI століть // Університетська кафедра. 2014. № 3. С. 165–172.
33. Туркевич В. Хореографічне мистецтво України у персоналіях. Київ : Інтеграл, 1999. 224 с.
34. Україна. 30 років незалежності. Стислий довідник / За ред. д. і. н., проф. Киридон А. М. Київ : Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», 2021. 536 с.
35. Черкаський Л. Музичні інструменти українського народу. Київ : Балтія-друк, 2007. 264 с.
36. Чібалашвілі А. Фестивалі сучасної музики в Україні та їх вплив на явище художнього синтезу в творчості сучасних українських композиторів // Культура і Сучасність. 2011. № 2. С. 258–262.
37. Швед М. Процеси акультурації та інкультурації у міжнародних фестивалях сучасноїмузики в Україні (спроба соціокультурного аналізу) // Вісник Львівського національного університету імені Івана Франка. Серія: Мистецтвознавство. 2004. № 4. С. 150–158.

Див. також

Україна (держава)

Україна: культура, мистецтво, архітектура

Україна: етнографічна мозаїка

Автор ВУЕ

• Н. А. Гаврилишина,
• С. В. Глухова

Покликання на цю статтю: Гаврилишина Н. А., Глухова С. В. Музика України // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Музика України (дата звернення: 2.05.2024).