Третій Латеранський собор
Тре́тій Латера́нський собо́р — Вселенський собор Католицької церкви, скликаний папою Александром III 05–19.03.1179 в м. Римі.
Зміст
Історична довідка
Собор скликано буллою «Quoniam in agro» від 21.09.1178.
Розпочав роботу 5 березня 1179 у Латеранській базиліці в Римі, мав 3 сесії (5.03, 14.03, 19.03).
Учасники: аннали на північ від Альп припускають присутність до 900 єпископів; імовірніше — близько 300 учасників; неповний звіт про присутніх перераховує 289 єпископів; були представлені принаймні 62 абатства.
За підсумками роботи собору оприлюднено 27 постанов. Акти Собору не збереглися; копії Латеранських конституцій наявні у місцевих архівах і хроніках.
Собор зібрався після чергової церковної схизми та в умовах суперечок між імператором і папою. За понтифікату Александра III імператор Священної Римської імперії Фрідріх I Барбаросса за допомогою шереги антипап [Віктора IV (1159–1164), Пасхалія III (1164–1168) та Калікста III (1168–1178)] підтримував церковний розкол. Фрідріх I спробував встановити імперський контроль над містами Північної Італії.
Соборне законодавство
Перша соборна постанова «Licet de vitanda» стосувалася виборів Папи Римського: попередні декреталії були доповнені «за згодою Святого Собору» важливим уточненням: якщо кардинали не можуть досягти одностайності щодо призначення наступника спочилого понтифіка, а третина з них відмовляється домовитися з двома іншими, то Римським понтифіком вважатиметься той кандидат, який був обраний і схвалений двома третинами голосів. На інших церковних виборах повинні переважати думка більшості та голови (канон 16).
Собор суворо регламентував умови доступу до церковних чинів і посад. Вимоги для призначення: для єпископа — вік не менше за 30 р., народження у законному шлюбі, схвальні моральні якості та визнана освіченість; для декана, архідиякона, парафіяльного священника — не менше за 25 р. і священницький сан; контроль покладався на єпископа і капітул (кан. 3).
Висвячений диякон або священник мав отримати гідне і достатнє для прожиття утримання (кан. 5). Заборонялося об’єднання кількох парафіяльних церков; нерезиденти могли бути позбавлені своїх бенефіціїв, а той, хто їх заснував (патрон), — права надавати їх у майбутньому (канони 13, 14).
Було визначено, що жодна церковна посада, бенефіцій чи церква не можуть бути призначені або обіцяні нікому, доки не стануть вакантними; церковні пребенди чи посади протягом 6 міс. після звільнення (вакансії) повинні бути передані особам, здатним гідно ними керувати; якщо капітул перевищив цей термін — право призначення переходить до єпископа і навпаки (кан. 8). Собор засудив прояви симонії та зазначив, що жодного податку не слід накладати на інтронізацію єпископів і абатів; призначення священників у церквах; поховання померлих; благословення подружніх пар чи інші таїнства; єпископи, абати та інші прелати повинні утримуватися від уведення нових податкових квот і збільшення старих (кан. 7). Нікого не повинні приймати в ченці за гроші; монахам приписано не мати заощаджень та жити ізольовано в місцях чи церквах, яким вони служать (кан. 10). Собор заборонив такі поширені практики: 1) передачу або заповідання стороннім особам церковного майна; 2) встановлення деканів та наділення їх єпископською юрисдикцією за гроші (кан. 15).
Окрему конституцію присвячено зловживанням під час єпископських візітацій у свої діоцезії та збору прокурацій. Собор постановив, що почт архієпископа під час інспекційної поїздки діоцезією не повинен перевищувати 40–50 осіб, кардинала — 20–25, єпископа — 20–30, архідиякона — 5–7, а декан має задовольнятися двома. Перелік заборон висвітлює тогочасні проблеми, які спричиняли мирянам візітації прелатів: 1) «нехай вони не тягнуть за собою мисливських собак або птахів»; 2) «нехай їхні потяги покажуть, що вони прагнуть не своїх власних інтересів, а інтересів Ісуса Христа»; 3) «нехай вони не просять пишного бенкету, а отримають із вдячністю те, що їм чесно подадуть»; 4) «нехай вони не обтяжують своїх підлеглих податками», а декани та архідиякони взагалі не стягують жодного податку зі священників і кліриків; 5) «нехай кількість коней буде помірною» (кан. 4).
Соборна постанова засудила практику накопичення бенефіціїв, особливо пов’язаних з «опікою над душами» (лат. cum cura). Містила перелік світських зловживань: зухвала зневага мирян до влади єпископів та призначення / звільнення кліриків у церквах за власним бажанням; самовільний розподіл нерухомого та ін. церковного майна; обтяження церков та церковного люду податками; примус священнослужителів та навіть єпископів поставати перед світським судом; намагання утримати церковну десятину та передати її іншим мирянам. Як світські, так і церковні особи, що сприяли зазначеним діям, підлягали певним покаранням (кан. 14).
Собор засудив поведінку духовно-лицарських та чернечих орденів (тамплієрів, госпітальєрів та інших), які перевищували зміст привілеїв, наданих їм Апостольським престолом, зокрема закидав, що такі братства приймали до себе й допускали на збори відлучених від церкви, а також осіб, яким було заборонено прийняття таїнств і християнське поховання; проводили богослужби в заборонених місцях; призначали або звільняли служителів своїх церков без згоди єпископів; отримували церкви та десятину від мирян без єпископського дозволу. Собор постановив, що єпископ повинен здійснювати юрисдикцію над монахами так само, як і над всіма іншими в своїй діоцезії (кан. 9).
Собор визначав чіткі правила подання апеляцій (кан. 6). Заборонив священнослужителям виступати перед світськими судами, за винятком захисту приватних справ, справ своєї церкви або людей, «гідних жалю і недієздатних». Жоден клірик не повинен був брати на себе виконання суддівських функцій від імені князя (під загрозою відсторонення від церковного служіння через нехтування своїми обов’язками, кан. 12). Гостро засуджено конкубінат, «гріх Содому» та часте відвідування священнослужителями жіночих монастирів без поважної причини (кан. 11). Князям і магістратам заборонено будь-яке оподаткування церков, за винятком суспільної необхідності «загального блага», про яку покликані судити єпископ і духовенство (кан. 19). Собор засудив злочин лихварства і постановив, що відомі лихварі не можуть бути допущені до причастя; якщо вони помруть у цьому гріху, то не отримають християнського поховання; було заборонено приймати їхні приношення (кан. 25).
Поновлено декрети 1139 (канони 14, 11, 12) щодо засудження лицарських змагань і турнірів, відмови в християнському похованні загиблих (кан. 20), термінів, проголошення та непорушного дотримання перемир’я та Божого миру (канони 21, 22).
Собор визначив, що у кожній кафедральній церкві вчителю, відповідальному за безкоштовне навчання священнослужителів та бідних школярів, потрібно призначити достатній дохід. Встановлено безоплатність освіти та присвоєння ступенів; ніхто не міг відмовити в праві викладати тому, хто компетентний це робити (кан. 18).
Значення
Третій Латеранський Собор значно посилив юридичну та судову роль папства в Католицькій церкві та християнському суспільстві назагал. Соборні ухвали разом із папськими декреталіями відігравали провідну роль в управлінні Церквою та стали обов’язковим складником канонічного права. Усі 27 канонів Третього Латеранського Собору увійшли до «Декреталій Григорія IX» — офіційного збірника папських постанов, складеного 1234 Раймоном де Пеньяфортом (1180–1275) та оприлюдненого папою для використання в судах і школах («in iudiciis et in scholis»).
Собор заклав загальне підґрунтя освітнього законодавства, як для університетів у стадії становлення, так і для найскромніших класів при церквах.
Джерело
Sacrorum conciliorum nova et amplissima collectio : in 53 t. / Еd. by G. Mansi et al. Venice : Antonio Zatta, 1778. T. 22 (1166–1225). 638 p.
Література
- Duggan A. J. Conciliar Law 1123–1215: The Legislation of the Four Lateran Councils // The History of Medieval Canon Low in the Classical Period, 1140–1234 / Ed. by W. Hartmann, K. Pennington. Washington : The Catholic University of America Press, 2008. Р. 318–366.
- Summerlin D. The Reception and Authority of Conciliar Canons in the Later-Twelfth Century: Alexander III’s 1179 Lateran canons in context // Zeitschrift der Savigny-Stiftung für Rechtsgeschichte: Kanonistische Abteilung. 2014. Bd. 100. P. 112–131.
- Larson A. A. Archiepiscopal and Papal Involvement in Episcopal Elections: The Origins and Reception of Lateran IV cc. 23–24 from the Third Lateran Council to the Liber Sextus // Zeitschrift der Savigny-Stiftung für Rechtsgeschichte: Kanonistische Abteilung. 2016. Bd. 102. № 1. P. 73–98.
- Summerlin D. The Canons of the Third Lateran Council of 1179: Their Origins and Reception. Cambridge : Cambridge University Press, 2019. 310 p.
- Павлюх О. А., Санжаров В. А., Бинюк Н. М. Значення соборного законодавства для реформи Церкви та розвитку канонічного права в ХІІ столітті: Латеранські Собори 1123, 1139, 1179 років // Юридичний науковий електронний журнал. 2022. № 4. С. 50–54. URL: http://lsej.org.ua/4_2022/10.pdf.
- Winroth A. Canon Law in a Time of Renewal, 1130–1234 // The Cambridge History of Medieval Canon Law / Ed. by A. Winroth, J. Wei. Cambridge : Cambridge University Press, 2022. P. 96–107.
- Санжаров В. А., Санжарова Г. Ф., Мацелик М. О. Третій Латеранський Собор і канонічне право: еволюція законодавства та права церкви в XII столітті // Юридичний науковий електронний журнал. 2023. № 10. С. 48–50. URL: http://lsej.org.ua/10_2023/8.pdf
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Санжаров В. А. Третій Латеранський собор // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Третій Латеранський собор (дата звернення: 3.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 06.12.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
