Барановський, Петро Дмитрович
Барано́вський, Петро́ Дми́трович (рос. Барановский, Пётр Дмитриевич; 14.02.1892, с. Шуйське, тепер Вяземського району Смоленської області, Російська Федерація — 12.06.1984, м. Москва, тепер Росія) — архітектор, реставратор, пам’яткознавець, музеєзнавець, автор реалізованих проєктів реставрації найвизначніших пам’яток Росії та України.
|
Барановський, Петро Дмитрович (Барановский, Пётр Дмитриевич) | |
|---|---|
| Народження | 14.02.1892 |
| Місце народження | Шуйське |
| Смерть | 12.06.1984 |
| Місце смерті | Москва |
| Місце поховання | Донський монастир |
| Alma mater | Московський державний університет імені М. В. Ломоносова |
| Напрями діяльності | Архітектор, реставратор, пам’яткознавець, музеєзнавець |
Зміст
Життєпис
Народився в сім’ї селянина-ремісника.
1912 закінчив приватне Московське будівельно-технічне училище М. Пріорова, 1918 — відділення історії мистецтв Московського археологічного інституту (тепер у складі Московського державного університету імені М. В. Ломоносова).
З 1911 за дорученням Московського археологічного товариства розпочав дослідження давніх архітектурних пам’яток Болдинського монастиря у м. Дорогобужі (тепер Смоленської області, Росія).
1911–1918 працював помічником архітектора в містах Москві, Тулі, Ашхабаді (тепер Ашгабат), під час Першої світової війни служив на Західному фронті.
1918–1932 керував реставрацією пам’яток у містах Ярославлі, Угличі, Ростові (тепер усі — Росія).
1919–1922 — професор історії російської архітектури Ярославльського відділення Московського археологічного інституту.
1922–1923 викладав у Московському університеті.
1923–1933 працював директором створеного ним Музею народної архітектури у с. Коломенському (тепер у складі м. Москви).
04.10.1933 заарештований і 02.04.1934 Особливою нарадою при колегії Об’єднаного Державного політичного управління засуджений за ст. 58-10, 11 («антирадянська агітація») до 3-х років таборів. Покарання відбував у м. Маріїнську (тепер Кемеровської області, РФ), де запроєктував сільськогосподарський музей і працював начальником будівництва електростанції.
Звільнений достроково 1936, працював у музеї м. Александрова (тепер Владимирської області, Росія), з 1937 — у музеї Троїце-Сергієвої лаври.
1938–1941 досліджував архітектурні пам’ятки Закавказзя (переважно Азербайджану).
Під час Другої світової війни евакуював на схід музейні цінності та виконував протиаварійні роботи на пам’ятках м. Владимира (тепер Росія).
Як член Надзвичайної державної комісії зі встановлення і розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників обстежував зруйновані пам’ятки міст Смоленська (тепер Росія), Вітебська, Полоцька (тепер обидва — Білорусь), Києва і Чернігова (тепер обидва — Україна). 1943–1944 наполiг на вiдбудовi багатьох пам’яток, поруйнованих під час війни в Україні (у містах Києві, Чернігові, Керчі, Феодосії та інших). Працював у Комітеті в справах архітектури при Раді міністрів СРСР, в Інституті історії мистецтв АН СРСР. 1966 разом з І. Козловським, О. Антоновим та іншими виступив одним з ініціаторів створення Всеросійського товариства охорони пам’яток історії та культури.
Творчість
Засновник наукової реставрацiї архітектурних пам’яток у СРСР. Як найстарший за віком і найдосвідченіший в СРСР архітектор-реставратор справив визначальний вплив на формування української школи реставрацiї в 1940-х — 1970-х. Дослiдив i реставрував понад 100 пам’яток у Росiї, Україні, Бiлорусi, Азербайджанi, Вiрменiї, Грузiї.
Здійснив 17 великих експедицій з дослідження пам’яток по всій території СРСР.
В Україні 1943–1944 досліджував Спасо-Преображенський, Борисоглібський собори, Успенський собор Єлецького монастиря, Колегіум, П’ятницьку церкву (усі — в м. Чернігові); 1957–1970 дослiджував київську церкву Спаса на Берестовi, руїни Успенського собору Києво-Печерської лаври, ротонду 12 ст. у с. Побережжя (тепер Тисменицького району Івано-Франківської області).
Уперше в СРСР:
- сформулював наукові методи консервації руїн архітектурних пам’яток;
- сформулював і застосував методику відновлення пам’яток, зруйнованих вибухом;
- розробив методику реставрації втраченого фасадного цегляного декору;
- застосував метод фрагментарної реставрації пам’яток;
- запропонував створювати комплексні охоронні зони для груп пам’яток;
- 1923 створив Музей народної архітектури просто неба у с. Коломенському;
- 1947 встановив точне місце поховання А. Рубльова і створив 1949–1960 його музей у Спасо-Андроніковому монастирі (м. Москва).
За 1918–1933 виконав реставрацію визначних архітектурних пам’яток: Георгіївського собору в м. Юр’єві-Польському Владимирської області, Петропавлівського храму в м. Смоленську, пам’яток Болдинського монастиря у м. Дорогобуж Смоленської області, пам’яток Александровської слободи у м. Александров Владимирської області, Казанського собору на Красній площі у м. Москві та палаців князя Голіцина й боярина Троєкурова в Охотному ряду там само (усі — у Росії).
1944–1962 за проєктом Барановського реставрували П’ятницьку церкву у м. Чернігові; 1964–1980 — архітектурний ансамбль Крутицького подвір’я у м. Москві.
Твори
- О времени и месте погребения Андрея Рублева. 1947.
- Собор Пятницкого монастыря в Чернигове // Памятники искусства, разрушенные немецкими захватчиками в СССР : Сб. ст. / под ред. И. Грабаря. Москва; Ленинград : Издательство АН СССР, 1948. С. 13–33.
- О методах консервации и реставрации руин архитектурных памятников по работам кавказских экспедиций ИИИ АН СССР 1946–1947 гг. 1949.
- Свидетель восьми веков (реставрация древнейшего памятника смоленской архитектуры). 1963.
Визнання
Заслужений діяч мистецтв РРФСР.
Додатково
Принципи реставрації архітектурних пам’яток, сформульовані Барановським, є актуальними дотепер:
- доля пам’ятки визначається її історико-художнім значенням;
- практичні заходи щодо збереження та використання пам’ятки можуть здійснюватися тільки за рішенням наукового колегіального органу (науково-методичної ради);
- реставрація пам’ятки можлива лише за умови повної наукової обґрунтованості;
- пам’ятки зберігаються для ознайомлення і вивчення їх широкими масами населення;
- музейне використання — найдемократичніша форма пристосування пам’ятки.
Цитата
Переклад:
«У нашій країні живе і діє в розквіті сил такий винятковий знавець і дослідник пам’яток стародавньої архітектури, такий архітектор-ерудит і археолог, яким мав би пишатися весь Радянський Союз і якого немає у всій Західній Європі, а він дотепер не має ні звання, ані ступеня. Реставрація будь-якої з десятків відкритих ним пам’яток і власне метод кожного такого відкриття рівноцінні з докторською дисертацією, а він досі не член-кореспондент Академії архітектури і навіть не кандидат наук, бо безперервна робота з охорони і порятунку від загибелі великих творів архітектури не залишають йому часу для написання і захисту дисертації».
Оригінал:
«В нашей стране живет и действует в расцвете сил такой исключительный знаток и исследователь памятников древней архитектуры, такой архитектор-эрудит и археолог, каким должен был бы гордиться весь Советский Союз и какого нет во всей Западной Европе, а он до сих пор не имеет ни звания, ни степени. Реставрация любого из десятков открытых им памятников и самый метод каждого такого открытия равноценны докторской диссертации, а он до сих пор не член-корреспондент Академии архитектуры и даже не кандидат наук, ибо непрерывная работа по охране и спасению от гибели великих произведений архитектуры не оставляют ему времени для написания и защиты диссертации».
(Із листа академіка І. Грабаря президентові Академії архітектури СРСР В. Весніну).Цит. за: Петр Барановский: Труды, воспоминания современников / Сост.: Ю. А. Бычков, О. П. Барановская, В. А. Десятников и др. Москва : Отчий дом, 1996. 280 с. Переклад В. Вечерського
Праці
- Собор Пятницкого монастыря в Чернигове // Памятники искусства, разрушенные немецкими захватчиками в СССР. Москва; Ленинград : Академия наук СССР, 1948. С. 13–34.
- Петр Барановский: Труды, воспоминания современников / Сост.: Ю. А. Бычков, О. П. Барановская, В. А. Десятников и др. Москва : Отчий дом, 1996. 280 с.
Література
- Бычков Ю. А. Житие Петра Барановского. Москва : Советская Россия, 1991. 176 с.
- Нижник Л. Реставрація П’ятницької церкви в Чернігові у 1943–1972 роках і створення музею (за письмовими документами архітектора-реставратора П. Д. Барановського) // Ніжинська старовина. 2012. Вип. 14 (17). С. 27–33.
- Смирнова А. Г. Вспоминая Петра Дмитриевича Барановского // Московский журнал. История государства Российского. 2016. № 5. С. 51–61.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Барановський, Петро Дмитрович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Барановський, Петро Дмитрович (дата звернення: 7.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.01.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
